Робота з файлами

Файли даних – обов'язковий елемент практично будь-якої програмної системи. Вони використовуються як вихідні дані для розв’язання різних задач, а також можуть бути результатами роботи програм. Особливість цього структурованого типу даних у тому, що інформація звичайно знаходиться на дисках (стрічках інших носіях), а не в оперативній пам'яті. Тому розміри файлів можуть бути практично необмеженими. Оскільки доступ до дисків виконується значно повільніше ніж до оперативної пам'яті, звичайно при роботі з файлами в пам'яті створюються буфери, у які копіюється з диска або накопичується в результаті роботи програми інформація. Ця інформація при вичерпанні або заповненні буфера обновляється або записується на диск. Якщо робота з файлом даних завершується за допомогою спеціальної команди, то дані з буфера вивіду записуються у файл. Якщо такої команди нема, а завершується робота програми, то буфер знищується без збереження даних у файлі.

Прикладна програма, що працює з файлами, не управляє процесом обміну даних з файлом. Після кожного читання або запису покажчик файла (адреса, за якою читається або записується інформація) переміщається на новий запис – порцію даних, котрими здійснюється обмін. Навіть із коротких зауважень про файли випливає, що це повинен бути спеціальний і досить складний тип даних.

У файлі stdio.h знаходиться опис структури з імям FILE, яка повинна зберігати інформацію щодо файлу:

• текуча позиція у файлі,

• покажчик на буфер,

• тип доступу до файлу,

• інша інформація.

Для роботи з файлом потрібно виконати такі кроки.

1. Зробити опис покажчика на FILE. Наприклад:

FILE *file1;

2. Відкрити файл за допомогою функції fopen

FILE *fopen (const char *імя_файлу, const char *тип_доступу);

де тип_доступу може приймати наступні значення:

r - читання існуючого файлу;

w - запис у новий файл;

a - додання в кінець файлу (якщо такого файлу немає, він буде створений;

r+ - читання та запис;

w+ - запис та читання;

a+ - додання та читання.

Покажчик, що повертає функція, може приймати конкретне значення, якщо відкриття файла відбулося, або NULL, якщо по деякій причині це неможливо. Нижче приведений фрагмент програми, що ілюструє відкриття файла для читання.

int main( )

{. . .

FILE * f1;

if((f1=fopen(“a:\\file1. dat”,”r”))= =NULL)

{printf(“\n не можна відчинити файл a:\\file1.dat для читання”); return 1;}

. . . .

3) Звернутися до файлу за допомогою функцій читання/запису.

4) Для закінчення роботи з файлами застосовують функції

Void fclose (file *f) чи void fcloseall()

При завершенні роботи програми усі файли автоматично зачиняються. Однак якщо не застосовувати функції закриття файлу, то буфер запису не копіюється у файл. Таким чином, може виникнути помилка. Крім цього, рекомендується закривати ті файли, робота з якими закінчена, навіть якщо програма продовжує ще працювати.

1.2 Проектування програм

Программное изделие проходит в своем развитии целый ряд этапов, начиная от возникновения потребности в программном продукте и заканчивая снятием программы с эксплуатации. Рассмотрение полного жизненного цикла программного продукта в данном методическом пособии не рассматривается.

Приведем основные принципы структурной методологии:

1. Принцип абстракции. Этот принцип позволяет разработчику рассматривать программу в нужный момент без лишней детализации. Детализация увеличивается при переходе от верхнего уровня абстракции к нижнему.

2. Принцип формальности. Он предполагает строгий методический подход к программированию, придает творческому процессу определенную строгость и дисциплину