55. Утворення радянської адвокатури в усрр.

Через декілька місяців після затвердження прокуратури була створена радянська адвокатура. "Положення про адвокатуру" від 2 жовтня 1922 року передбачало створення при губернських радах суддів колегій захисників з цивільних і кримінальних справ. На членів колегій захисників покладалось завдання судового захисту і участі в організації і діяльності юридичних консультацій.

56. Система органів влади й управління усрр після утворення срср.

В прийнятій резолюції “ Про організацію влади в Україні ” з’їзд було конституйовано як вищий орган влади Української РСР. В його склад увійшов 41 чоловік, 35 з яких представляли більшовицьку партію. З’їзд, який фактично не представляв українського народу, проголосив встановлення радянської влади в УНР і обрав Центральний Виконавчий комітет рад, який в свою чергу створив перший уряд Радянської України — т. зв. Народний секретаріат. Вищим органом влади проголошувався Всеукраїнський з’їзд Рад. У перервах між з’їздами його функції мав виконувати Центральний виконавчий комітет (ЦВК). До складу ЦВК входив 61 член. Першим головою ЦВК був обраний Ю. Медведєв. II Всеукраїнський з’їзд рад збільшив склад ЦВК до 102 членів. ЦВК формувався за партійною ознакою. ЦВК мав відділи: агітаційний, господарський, зв’язку, військовий. Зі свого складу ЦВК обирав Президію, компетенція якої обмежувалась організацією роботи його пленумів. Народний секретаріат був вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади радянської України. У липні 1918 року в Москві було створено Комуністичну партію (більшовиків) України — КП(б)У як складову частину Російської Комуністичної партії більшовиків — РКП(б). Це давало РКП(б) можливість активніше втручатися в українські справи. Фактично формування вищих органів влади й управління в радянській Україні цілком залежало від РКП(б). Зазначимо, що хоча Україна формально й мала статус незалежної радянської республіки, вільне обрання місцевих рад на її території не проводилося. На місцях у здійсненні влади значна роль відводилася комендантам і комісарам, які призначалися ревкомами. Абсолютна більшість у місцевих органах влади забезпечувалася за членами КП(б)У. Фактично до літа 1920 року КП(б)У перетворилася на основний елемент державного апарату. Система управління базувалася на принципі: ухвалам державних органів (ВУЦВК і РНК УРСР) обов’язково передували рішення Політбюро ЦК КП(б)У.Рішенням Пленуму ЦК РКП(б) від 4 травня 1919 року об’єднувалися збройні сили, органи постачання, транспорту та зв’язку під керівництвом Ради оборони РРФСР. Рішенням політбюро ЦК РКП(б) від 1 червня 1919 року державні органи РРФСР ставали повновладними органами всіх радянських республік. Декретом Всеросійського ЦВК від 1 червня 1919 року про об’єднання Радянських соціалістичних республік — Росії, України, Литви, Латвії, Білорусі — для боротьби зі світовим імперіалізмом було юридично оформлено ліквідацію формального існування республік. У проведенні продовольчої політики більшовиків та у зміцненні радянської влади на селі значну роль відігравали так звані комітети незаможних селян (комнезами).Зазначимо, що у віданні уряду України 1920 року формально залишалися комісаріати освіти, внутрішніх справ, охорони здоров’я, землеробства, юстиції. Але всі вони діяли у тісному зв’язку з наркоматами РРФСР. 1920 року запроваджувалася посада уповноваженого Реввоєнради РРФСР при Раднаркомі УРСР, на яку було призначено М. Фрунзе. 8 лютого 1919 року РНК України приймає постанову “Про організацію місцевих органів Радянської влади та порядок управління”. В ній було поставлене питання про передачу влади Радам. Але юридично система Рад в Україні була закріплена першою радянською Конституцією 1919 року. Зауважимо, що проект Конституції УРСР обговорювався ще на III-му з’їзді КП(б)У, що відбувся на початку березня 1919 року. Визнавалася необхідність прийняття для УРСР Конституції РСФРР. Найвищим органом влади Конституція проголошувала Всеукраїнський з’їзд Рад.

57.Конституція УСРР 1929 р.: її характеристика і значення. 15 травня 1929 року XІ Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив нову Конституцію УСРР. Вона складалася з 82 статей і 5 розділів: 1 ) загальні положення; 2) про устрій Радянської влади (цей розділ складався з двох частин: одна була присвячена центральним органам влади, друга — місцевим); 3) про виборчі права; 4) про бюджет Української СРР; 5) про герб, прапор і столицю Української СРР.Розділи про виборчі права і про бюджет були введені в Конституцію вперше. Новою була і стаття про столицю Української СРР. Ст. 2 і 3 Конституції визначали правовий статус УСРР відносно союзного центру. Суверенні права України в порівнянні з конституцією УСРР 1919 року були значно звужені. Як і раніше, за нею визнавалося право на власне законодавство і управління, але за умовою визнання зверхності загальносоюзних актів.Ст. 18 підтвердила утворення у складі УСРР Молдавської. Відповідно до ст. 23 Конституції чергові Всеукраїнські з'їзди Рад скликалися ВУЦВК один раз на два роки. Вперше було визначено компетенцію Президії ВУЦВК. Вона отримала право законодавчої ініціативи.Місцевими органами влади Конституція УСРР 1929 року визначала Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, районні та окружні з'їзди Рад, а також їхні виконавчі комітети. Районні і окружні з'їзди скликалися один раз на рік. Виконкоми обиралися з'їздами Рад і в період між з'їздами були вищими органами влади на місцях.

58. Кодифікація радянського права в УСРР у 20-х роках. Кодифікація розглядалась як черговий етап у розвитку революційної правосвідомості, як засіб "кращого в даних умовах досягнення мети" (П. Стучка).У 1922—1927 роках у радянській Росії, а згодом і в Україні була проведена повна кодифікація всіх галузей права.Кодифікація права в Україні здійснювалась двома шляхами:а) рецепцією законодавства РСФРР;б) розробкою власних законодавчих актів.Перший шлях був переважаючим, законодавство УСРР у більшості випадків було точною копією законодавства РСФРР. Радянська історико-правова наука пояснювала це однотипністю соціалістичних держав, відсутністю юридичних кадрів в Україні, єдністю загальних цілей двох братніх народів тощо. Наступним етапом кодифікаційної роботи в цьому напрямі стало створення основ союзного законодавства.

59. Кодифікація радянського цивільного права в 20-х рр. Цивільне право було тією галуззю права, яка в першу чергу забезпечувала проведення нової економічної політики. Кодифікація цивільного права розпочалася відразу ж після проголошення курсу на неп. Але до прийняття цивільного кодексу необхідно було законодавчо вирішити ряд проблем щодо запровадження принципу матеріальної зацікавленості суб'єктів підприємницької діяльності шляхом надання їм більшої самостійності в господарській діяльності.Цивільний кодекс УСРР 1922 року був повною рецепцією Цивільного кодексу РСФРР. Він складався з чотирьох частин. У загальній частині визначались основні положення, суб'єкти і об'єкти цивільних прав, угодні позовна давність. У розділі "Речове право" викладались норми, які регулювали право власності, право забудови і заставу майна. Розділ "зобов'язувальне право", окрім загальних положень, містив норми, які регулювали зобов'язання з договорів і зобов'язання з безпідставного збагачення і нанесення шкоди. Четвертий розділ присвячувався спадковому праву. Цивільний кодекс УСРР мав таку ж кількість статей, що і Цивільний кодекс РСФРР. Зміст статей обох Кодексів був ідентичним. Ст. 1 Цивільного кодексу зазначала, що "цивільні права захищаються законом, за винятком того, коли вони здійснюються всупереч їх соціально-господарського призначення". Введення такого неправового критерію, як "соціально-господарське призначення" давало судам значний простір тлумачення закону. Навіть не закріплені в законі майнові права, якщо вони здійснювалися всупереч з їх "соціально-господарським призначенням" (що визначав суд), на підставі ст. 1 могли бути анульовані.Поряд з державною і кооперативною власністю Цивільний кодекс виокремлював приватну власність, яка мала три форми: одноособова власність фізичних осіб; власність декількох осіб, які не складають об'єднання (загальна власність); власність приватних юридичних осіб.

60. Кодифікація радянського кримінального права в 20- х рр. Основою радянської кримінальної політики була перш за все боротьба з контрреволюційними злочинами і бандитизмом. Прийняття нормативних актів, що встановлювали підвалини радянського кримінального права, дало змогу приступити до створення єдиного кримінального кодексу. 23 серпня 1922 року ВУЦВК затвердив Кримінальний кодекс УСРР. Його основою слугував Кримінальний кодекс РСФРР. Кримінальний кодекс УСРР складався з двох частин — загальної і особливої, які поділялися на 227 статей.У ст. 6 давалося визначення злочину: "Злочином визначається будь-яка суспільно небезпечна дія або бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного суспільства період". Метою покарання було попередження нових правопорушень, пристосування порушника до умов гуртожитку, позбавлення злочинця можливості здійснювати нові ЗЛОЧИНИ. Особлива частина КК УСРР містила перелік видів злочинів, визначення їх складів, санкції за їх скоєння. За КК УСРР 1922 року 36 складів злочинів передбачали найвищу міру покарання, а за КК 1927 року — 45. Максимальний термін позбавлення волі становив 10 років, а мінімальний — 6 місяців.Ст. 54 КК УСРР передбачала визнання засудженого "ворогом трудящих". Вперше була встановлена відповідальність за недонесення про державні злочини.Загальна частина КК УСРР була повністю ідентична загальній частині КК РСФРР. Особлива частина КК УСРР додатково містила 11 статей.

61. Кодифікація радянського процесуального права в 20-х рр. 13 вересня 1922 року ВУ ЦВ К затвердив Кримінально-процесуальний кодекс УСРР. Перш за все, він закріплював демократичні принципи судочинства в кримінальних справах: гласність, усність, безпосередність судочинства, змагальність, рівноправність сторін, право звинуваченого на захист тощо. КПК УСРР встановлював порядок впровадження слідства, порядок впровадження справи в народному суді, в раді народних суддів, регламентував судочинство в ревтрибуналах, порядок виконання судових вироків.Кодекс визначав також роль і завдання прокуратури у здійсненні нагляду за законністю від затримання підозрюваного до винесення судового вироку. В справах, в яких брав участь прокурор, обов'язковою була участь захисника.31 жовтня 1924 року були прийняті Основи кримінального судочинства СРСР і союзних республік, а 23 жовтня 1925 року — "Положення про судоустрій УСРР".Прийняття цих актів визвало необхідність розробки нового кримінально-процесуального кодексу. Його було затверджено 20 липня 1927 року.Зміст нового КПК відображав тенденцію посилення силового тиску держави на суспільство. Так, він значно розширив права органів дізнання, передавши їм частину функцій, які раніше належали лише слідчим органам. Було звужене право на захист — його ліквідували на стадіях попереднього слідства і дізнання. Захисник мав право вступити в процес тільки на стадії судового розгляду. Яків середні віки, царицею доказів стало власне зізнання в скоєнні злочину. Згідно з КПК УСРР значне коло справ підлягало розгляду надзвичайних судів і ревтрибуналів.Демократичні принципи судочинства в кримінальних справах були ідентичними і для цивільного судочинства. Хіба що тільки порушувалися в меншій мірі. Цивільно-процесуальний кодекс УСРР було прийнято 30 липня 1924 року. За Кодексом, суд не задовольняється наведеними доказами, а вживає всіх заходів для з'ясування обставин справи.Яку кримінальному, такі в цивільному процесі діяв тільки касаційний порядок перегляду судових рішень.

62. Кодифікація радянського сімейного права в 20-х рр. 31 травня 1926 року ВУЦВК затверджує "Кодекс законів про родину, опіку, подружжя та про акти громадянського стану". Це був перший сімейний радянський кодекс в УСРР. Він складався з п'яти розділів: родина; про опікунство; подружжя; права громадян змінювати своє прізвище та ім'я; визнання особи безвісно відсутньою або померлою.Кодекс визнавав тільки державну реєстрацію шлюбу (ст. 105). Згідно зі ст. 106 "вчинення релігійного обряду не має ніякого правового значення і не може правити за доказ подружжя". Як реєстрацію шлюбу, так і розлучення проводили органи ЗАГСу.Кодекс регулював майнові і аліментні відносини подружжя, правовідносини між батьками і дітьми, питання опіки і піклування.

63. Кодифікація радянського земельного права в 20-х рр. Земельне питання було одним з головних у політиці більшовицької партії. Мабуть тому його нормативному забезпеченню приділялась така увага.Стосовно нової економічної політики постанова ВУЦВК "Основний закон про трудове землекористування" від 27 травня 1922 року. Ця постанова стала складовою Земельного кодексу УСРР, який було прийнято 29 листопада 1922 року. Кодекс складався з основних положень і чотирьох частин; "Про трудове землекористування", "Про міські землі", "Про державне земельне майно", "Про землеустрій і переселення" (Земельний кодекс РСФРР складався з трьох частин, оскільки об'єднував другу і третю частини). Кодекс назавжди скасовував право приватної власності на землю, надра, води і ліси в межах УСРР (ст. 1—2). Всі землі сільськогосподарського призначення складали єдиний земельний фонд (ст. 3). Право безпосереднього користування землею надавалося трудовим землеробам і їх об'єднанням, міським поселенням, державним установам і підприємствам (ст. 4). Право користування землею визначалося як безстрокове і могло бути припинене тільки відповідно до закону (ст. 11). Купівля, продаж, заповіт, дарування і застава землі заборонялися, а порушники цього притягалися до кримінальної відповідальності, а також позбавлялися землі, якою користувалися (ст. 26).Кодекс передбачав види землекористування: общинне, дільничне, колективне. Перевага віддавалася колективному землекористуванню, яке передбачало такі колективні форми господарства, як товариство з громадською обробкою землі, артіль і сільськогосподарську комуну (ст. 91 ). Розвиток промисловості, транспорту, колгоспне будівництво потребували певного спрощення процесу землеустрою і землекористування. Виникла необхідність внесення змін до Земельного кодексу 1922 року.27 червня 1927 року ВУЦВК і РНКУСРР прийняли постанову про зміни і доповнення до Земельного кодексу УСРР. Фактично, це було прийняття Кодексу в новій редакції.Зміни і доповнення торкались розширення прав сільських Рад, трудової оренди землі, підсобної найманої праці в селянських господарствах, прав і обов'язків земельних товариств і нагляду за їх діяльністю, порядку проведення справ про землеустрій.

64. Кодифікація радянського трудового права Після закінчення громадянської війни головною формою залучення громадян до праці залишилась обов'язкова трудова повинність. Із введенням непу відчувався поступовий перехід до договірних начал у трудових відносинах. Приймається цілий ряд законодавчих актів, які ставили за мету врегулювання трудових відносин у нових умовах, організацію праці, її оплату і охорону. Виникла гостра необхідність у розробці та прийнятті нового кодексу законів про працю. Проект Кодексу законів про працю УСРР розроблявся паралельно з Кодексом законів про працю РСФРР у повній відповідності до нього. Ці кодекси навіть у дію були введені в один день — 15 листопада 1922 року.Кодекс законів про працю УСРР складався з 17 розділів, які поділялися на 192 статті. Перший розділ містив загальні положення, другий визначав порядок найму і надання робочої сили, третій встановлював порядок залучення громадян УСРР до трудової повинності, четвертий присвячувався колективним договорам, п'ятий — трудовим договорам, шостий — правилам внутрішнього трудового розпорядку, сьомий — нормуванню праці, восьмий — винагороді за працю, дев'ятий — гарантіям і компенсаціям. Десятий і одинадцятий розділи регулювали робочий час і час відпочинку, дванадцятий і тринадцятий містили норми про учнівство, працю жінок і неповнолітніх. У чотирнадцятому розділі мова йшла про охорону праці, в п'ятнадцятому — про профспілки і їх органи на підприємствах, в установах і господарствах. Шістнадцятий розділ встановлював систему органів по вирішенню конфліктів і розгляду справ про порушення законів про працю. Питання соціального страхування регулювалося останнім, сімнадцятим розділом.У ст. 1 проголошувалося, що норми Кодексу поширюються на всіх осіб, які працюють за наймом і є обов'язковими для всіх підприємств, установі господарств як державних і громадських, так і приватних, а також для всіх осіб, які застосовують найману працю за винагороду. Проголошувалися недійсними договори і угоди про працю, які погіршували умови праці в порівнянні з нормами кодексу (ст. 4). Наймання і надання робочої сили проводилося виключно на основі добровільної згоди працівника (ст. 5).За Кодексом колективний і трудовий договори були основними правовими формами залучення до праці. Розмір винагороди за працю не міг бути меншим обов'язкового мінімуму оплати, встановленою для даної категорії праці державою.Тривалість нормативного робочого дня за Кодексом становила 8 годин. Пільги були встановленні для неповнолітніх, для тих, хто працював на підземних роботах, і для осіб розумової і конторської праці. Для цієї категорії працюючих встановлювався шестигодинний робочий день. Надурочна робота, як правило, не допускалася.Кодекс визначав права і обов'язки профспілок і їх органів на підприємствах, в установах і в господарствах, а також обов'язки адміністрацій у справі сприяння роботі профспілок (ст. 151—167). Справи про порушення законів про працю і всі трудові спори вирішувалися або в примусовому порядку (в особливих сесіях народних судів), або в примирному порядку (примирних камерах, третейських судах тощо) (ст. 168— 169). За Кодексом соціальне страхування поширювалося на всіх осіб найманої праці, незалежно від того на підприємствах якої форми власності вони працюють (ст. 175). Чітко визначався зміст соціального страхування (ст. 176).Кодекс законів про працю УСРР досить ефективно регулював трудові відносини на початковому етапі непу. Але вже з 1924 року на Україну починають поширюватися загальносоюзні акти. Строга централізація державного управління вимагала підвищення рівня трудової дисципліни. На боротьбу з порушниками трудової дисципліни спрямовуються прийняті РН К СРСР постанови "Про заходи щодо зміцнення трудової дисципліни на державних підприємствах" від 6 березня 1929 року і "Про заходи щодо поліпшення виробничого режиму і зміцнення трудової дисципліни на підприємствах" від 5 липня 1929 року. В 1929 році був введений скорочений календарно-робочий тиждень: на безперервно діючих підприємствах і установах — п'ятиденний, на всіх інших — шестиденний.У 1926—1929 роках значного розвитку набула промислова кооперація. 16 травня 1928 року ВУЦВК і РНК УСРР затвердили Положення про промислову кооперацію. Положення регулювало трудові відносини членів промислової артілі, зокрема: питання виникнення і припинення трудових відносин, випробувального терміну, техніки безпеки, охорони праці тощо.