хоз проц

До повноважень, не пов'язаних зі скасуванням судового рішення (судового наказу), законодавець відніс право апеляційного суду відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду (судовий наказ) без змін (п. 1 ч. І та п. 1 ч. З ст. 307 ЦПК), а також змінити рішення суду (судовий наказ) (п. З ч. 1 та п. З ч. З ст. 307 ЦПК). Залишення судового рішення без змін означає, що суддівської помилки виявлено не було, судове рішення є законним і обґрунтованим, а захист за таким рішенням отримав саме той суб'єкт, який у цьому мав потребу (позивач або відповідач).

Положення ст. 309 ЦПК передбачають підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення. Ухвалення нового рішення є основним із повноважень апеляційного суду, оскільки таке повноваження відповідає цілям апеляційного провадження — завершити провадження у справі на цій стадії процесу і усунути суддівську помилку. Хоча, як вбачається із судової практики, апеляційні суди не завжди використовують наведене повноваження.

Викладені у ст. 309 ЦПК норми без сумніву можна розуміти так, що зазначений перелік підстав є вичерпний, тобто що ухвалення апеляційним судом нового рішення з інших підстав не допускається. Отже, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення (ст. 309 ЦПК) є:

1. Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК) — неправильне визначення предмета доказування чи нез'ясування обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, або інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності тощо), неправильна кваліфікація правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, тощо (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

2. Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими (п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК). Така недоведеність полягає у відсутності у судовому рішенні підтвердження зазначених обставин відповідними фактичними даними (доказами) через порушення судом правил процесу доказування: збирання, дослідження та оцінки доказів. Як наслідок, обставини, що мають значення для справи, залишаються взагалі не підтвердженими жодними фактичними даними або є підтвердженими неналежними та недопустимими доказами, а також відсутні мотиви прийняття чи неприйняття доказів тощо.

3. Невідповідність висновків суду обставинам справи (п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК) — якщо останні встановлені судом повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено неправильно. Отже, вони полягають у відсутності причинно-логічного зв'язку між обставинами справи та висновками суду, викладеними у судовому рішенні.

4. Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; винесення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу (п. 4 ч. І ст. 309 ЦПК). Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права має місце у разі застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, унаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильного тлумачення закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і суть сприйнято неправильно через розширене чи обмежене тлумачення.

Важливо, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, до таких належать порушення вимог ст. 59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст. 60 ЦПК), порушення вимог ст. 215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. З ст. 309 ЦПК). Коли такі наслідки не вбачаються, то цілком очевидно, що доводи апеляційної скарги про наявність порушення норм процесуального права можна віднести до категорії формальних міркувань.

Положення ст. 309-1 ЦПК передбачають також підстави для скасування судового наказу. Зокрема, судовий наказ підлягає скасуванню в апеляційному порядку, якщо апеляційний суд встановить відсутність між стягувачем та боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога, передбачена ч. 1 ст. 96 ЦПК.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених ст.ст. 205 і 207 ЦПК. Доречно наголосити, що особливо увагу належить звертати на застосування підстав для закриття провадження у справі, визначених ст. 205 ЦПК, оскільки помилки у вирішенні цього питання фактично порушують право особи на правосуддя. Зокрема, провадження у справі закривається, якщо вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК).

Рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 311 ЦПК підлягає скасуванню в апеляційній інстанції з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання. При цьому не може бути підставою для застосування п. З ч. 1 ст. 311 ЦПК розгляд справи за відсутності особи, належним чином не повідомленої про час і місце судового засідання, яка не оскаржує рішення суду (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку");

4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Визначений ст. 311 ЦПК перелік підстав для скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд є безумовним (абсолютним), який розширеному тлумаченню не підлягає.

Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, з огляду на положення ст. 312 ЦПК, апеляційний суд:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або за правильного вирішення було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених ст. 211 ЦПК, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши, зокрема, причини та умови, що сприяли вчиненню такого порушення, може постановити про це окрему ухвалу (ст. 320 ЦПК), яку вправі направити відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено апеляційний суд, який постановив окрему ухвалу. Законодавством не виключається можливість постановлення в одній цивільній справі декількох окремих ухвал.

Апеляційний суд має право ухвалити додаткове рішення за заявою особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи в разі, якщо він скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення чи змінив його за наявності підстав, передбачених ст. 220 ЦПК. Відповідно до вимог ст. 219 ЦПК апеляційний суд може виправити допущені у своєму рішенні описки чи арифметичні помилки, не змінюючи змісту рішення. Апеляційний суд на підставі положень ст. 221 ЦПК може роз'яснити своє рішення.

Питання про визначення порядку виконання рішення суду, розстрочку чи відстрочку виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання (ст. 217 ЦПК) розглядаються апеляційним судом, якщо ці питання вирішуються одночасно з ухваленням нового рішення чи зміною рішення. В інших випадках ці питання вирішуються судом першої інстанції.

Апеляційний суд не повинен повністю підміняти собою суд першої інстанції, оскільки він не є судом першої інстанції (ст.ст. 107, 291 ЦПК), і в такому разі місцеві суди могли б повністю ігнорувати основні принципи цивільного процесуального права, а учасники процесу були б позбавлені повноцінного захисту своїх прав у суді першої інстанції.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:  1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;  2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;  3) невідповідність висновків суду обставинам справи;  4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу. { Пункт 4 частини першої статті 309 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2453-VI від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року }  2. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.  3. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. 

6. Апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції

Нормами цивільного процесуального права передбачено можливість самостійного оскарження в апеляційному порядку не лише рішень, а й ухвал, прийнятих судами першої інстанції. Суд першої інстанції приймає ухвали, як правило, у процесуальних питаннях, які виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах. Проте незалежно від рішення оскарженню в апеляційному порядку підлягає не кожна ухвала. Згідно зі ст. 291 ЦПК ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені окремо від рішення суду сторонами та іншими особами, якщо вони брали участь у справі, у двох випадках: коли прийняті ухвали перешкоджають подальшому провадженню справи (п. І ст. 291); коли це передбачено законом (п. 2 ст. 291). Серед ухвал, які приймаються судом першої інстанції, є й такі, котрі безпосередньо не впливають на правильність вирішення справи и оскарження яких до прийняття рішення не є необхідним. Наприклад, ухвала про відмову у наданні того чи іншого письмового доказу не може бути оскаржена до прийняття рішення, оскільки може виявитися, що він не стосується справи і без нього суд мав достатньо доказів для прийняття законного й обгрунтованого рішення. Такі ухвали не можуть оскаржуватись окремо від рішення. Якщо ж сторона або третя особа, котра просила надати письмовий доказ, вважатиме прийняте рішення неправильним, вона може, відповідно до ч. 2 ст. 291 ЦПК, в апеляційній скарзі вказати на необгрунтовану відмову у наданні цього доказу як на одну з підстав прийняття необгрунтованого рішення. Не підлягають оскарженню окремо від рішення й такі ухвали, котрі не перешкоджають подальшому рухові справи (наприклад, ухвала про прийняття заяви до провадження суду, про підготовку справи до судового розгляду, про призначення справи до розгляду, про відкладення розгляду справи тощо). Якщо сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, вважають такі ухвали неправильними, вони можуть включити свої заперечення проти них в апеляційну скаргу. Суб'єктами оскарження ухвал суду першої інстанції є сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи. У випадках, передбачених законом, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції може бути подана й іншими учасниками процесу, а також особами, які не є ними. Зокрема, таким правом наділені: свідок, оштрафований або притягнутий судом до кримінальної відповідальності на підставі ст. 44 ЦПК; експерт, оштрафований або притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 58 ЦПК; особа, оштрафована судом на підставі ст. 153 ЦПК; перекладач, притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 167 ЦПК; службові особи, оштрафовані судом відповідно до ст. 48 та 53 ЦПК. Подача та розгляд апеляційних скарг (апеляційних подань прокурора) на ухвали суду першої інстанції здійснюються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг (подань) на рішення суду першої інстанції. Разом з тим існують і певні особливості, зумовлені специфікою їх оскарження: апеляційні скарги та апеляційні подання прокурора державним митом не сплачуються; в окремих випадках строк для подачі скарги обчислюється не з моменту прийняття ухвали, а з того дня, коли зацікавлена особа ознайомилася з її змістом. Апеляційна інстанція, розглянувши апеляційну скаргу чи апеляційне подання прокурора, має право: відхилити скаргу; скасувати ухвалу й передати питання на розгляд суду першої інстанції; змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті. Рішення апеляційної інстанції за апеляційними скаргами (поданнями), поданими на ухвали суду першої інстанції, набирають чинності одразу після їх прийняття. 7. 1. Постанова суду апеляційної інстанції складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

дати і місця її прийняття;

найменування адміністративного суду апеляційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;

імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням:

короткого змісту позовних вимог і постанови суду першої інстанції;

короткого змісту вимог апеляційної скарги;

узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у справі;

встановлених судом першої інстанції обставин;

3) мотивувальної частини із зазначенням:

встановлених судом апеляційної інстанції обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів;

мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги і позовних вимог;

розподілу судових витрат;

строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження;

встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює вимоги до викладу змісту постанови, яку суд апеляційної інстанції приймає за наслідками розгляду апеляційної скарги. Визначена статтею структура постанови суду сприяє логічній послідовності викладу матеріалу, зрозумілості та очевидності висновків суду, повноті вирішення справи, а також уніфікації всіх постанов суду апеляційної інстанції у частині оформлення.

Структура постанови

2. Згідно з коментованою статтею постанова суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Така розгорнута структура повинна забезпечити зрозумілість постанови. За наповненням постанова суду апеляційної інстанції відрізняється від ухвали суду апеляційної інстанції лише тим, що у постанові додатково міститься інформація про вимоги адміністративного позову і дається висновок суду апеляційної інстанції щодо цих вимог.

Вступна частина

3. Вступна частина містить основні реквізити постанови суду апеляційної інстанції, за якими її легко ідентифікувати. У ній має бути зазначено дату (число, місяць, рік), точне найменування адміністративного суду відповідно до Указу Президента України про його утворення (апеляційного адміністративного суду чи Вищого адміністративного суду України, якщо він діє як суд апеляційної інстанції), прізвища та ініціали професійних суддів і секретаря судового засідання. Прізвище та ініціали секретаря судового засідання не зазначаються у разі апеляційного розгляду справи у письмовому провадженні, оскільки в цьому випадку судове засідання не проводиться.

Далі у вступній частині постанови суд повинен зазначити прізвища, імена, по батькові фізичних осіб (при потребі - із зазначенням посади посадової чи службової особи), повне найменування юридичних осіб чи органу, які є сторонами, третіми особами, їх представниками, із зазначенням їхнього процесуального статусу.

Описова частина

4. В описовій частині узагальнено (тезами) викладаються:

1) зміст позовних вимог, що були заявлені в суді першої інстанції, і оскарженої постанови суду першої інстанції;

2) зміст вимог апеляційної скарги;

3) доводи особи, яка подала апеляційну скаргу (основні її аргументи та докази);

4) позиція інших осіб, які беруть участь у справі (сторін, третіх осіб, їхніх представників), - підтримання, непідтримання вимог апеляційної скарги, заперечення проти неї, приєднання тощо;

5) обставини, встановлені у мотивувальній частині оскарженого рішення суду першої інстанції, й основний зміст доказів, досліджених судом.

В описовій частині суд апеляційної інстанції не має права давати своїх оцінок ні позиції осіб, які беруть участь у справі, ні доказам.

Мотивувальна частина

5. У мотивувальній частині знаходять своє відображення вирішені судом питання факту (обставин у справі), якщо вони були предметом дослідження, і права. Мотивувальна частина повинна переконувати в обґрунтованості і законності постанови (про обґрунтованість і законність судового рішення див. статтю 159 КАСУ і коментар до неї). Кожен доречний і важливий аргумент осіб, які беруть участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь.

6. Якщо суд апеляційної інстанції переглядав правильність встановлення обставин у справі, тоді в мотивувальній частині постанови суд наводить встановлені ним обставини у справі, що необхідні для її вирішення, із посиланням на докази, за якими ці обставини було встановлено, а також повинні бути зазначені мотиви, з яких суд не врахував окремі докази з посиланням на неналежність, недопустимість, недостовірність, непереконливість тощо та з необхідними поясненнями. Тобто тут відображаються результати оцінки судом доказів (стаття 86 КАСУ).

7. Далі суд апеляційної інстанції дає висновок щодо задоволення вимог апеляційної скарги (повного чи часткового). У разі скасування або зміни постанови суду першої інстанції у мотивувальній частині зазначається, у чому полягає її незаконність і (чи) необґрунтованість. Також суд апеляційної інстанції обґрунтовує, чому вимоги адміністративного позову необхідно задовольнити або відмовити у їх задоволенні. Суд повинен вмотивувати вибір положень законів (норм права), якими він керувався.

Резолютивна частина

8. У резолютивній частині знаходить відображення присуд суду апеляційної інстанції, тобто відповідь суду на кожну вимогу апеляційної скарги (апеляційних скарг), а також на позовні вимоги. Суд викладає свої висновки по суті зазначених вимог в обсязі, в якому їх було задоволено. При вирішенні вимог адміністративного позову суд апеляційної інстанції користується повноваженнями, визначеними статтею 162 КАСУ.

акож одночасно може бути вирішено питання про поворот виконання скасованого чи зміненого рішення, якщо його було виконано (див. частини першу та другу статті 265 КАСУ).

У резолютивній частині постанови суд апеляційної інстанції також наводить свій висновок про розподіл судових витрат між сторонами за правилами статті 94 КАСУ відповідно до результатів апеляційного розгляду та наслідків нового вирішення адміністративного позову.

Наприкінці резолютивної частини постанови суд апеляційної інстанції обов'язково повинен зазначити строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження. Зазвичай для цього використовується така формула:

"Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом одного місяця після набрання постановою законної сили разом з копіями скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копією оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій".

Ця формула може бути іншою у справах щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму, оскільки там не передбачено можливості касаційного оскарження (див. статтю 177 КАСУ).

Підписання постанови

9. Постанова суду апеляційної інстанції обов'язково повинна бути скріплена підписами усіх суддів, що розглянули справу колегіально (частина друга статті 160 КАСУ). Це обов'язковий реквізит постанови. Якщо постанову підписано не тим суддею, що розглянув справу, це є безумовною підставою для її скасування в суді касаційної інстанції (пункт 3 частини третьої статті 227 КАСУ).

Скорочений варіант постанови суду

10. Якщо справа виявилася складною (багато суб'єктів, позовних вимог, обставин, доказів, складне законодавство тощо) і вмотивування постанови може зайняти багато часу, суд апеляційної інстанції відповідно до частини четвертої статті 205, частини третьої статті 160 КАСУ має право відкласти складення постанови у повному обсязі на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення апеляційного розгляду справи у судовому засіданні. Але при цьому він повинен виготовити і проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, скорочений варіант постанови, який включає лише вступну і резолютивну частини. Тобто описова і мотивувальна частини там не наводяться.