4. Зміст лекційного матеріалу.

Нині вироблено єдині принципи протиракових заходів, що базуються на таких основних положеннях:

1) протиракова боротьба є загальнодержавним заходом і здійснюється під керівництвом Міністерства охорони здоров'я України та його органів на місцях;

2) лікування онкологічних хворих та профілактичні огляди населення загальнодоступні, безкоштовні і здійснюються за заздалегідь розробленим планом із залученням усіх лікувальних установ країни й суспільних організацій (будинки санітарної освіти, Товариство Червоного Хреста худе);

3) систематична підготовка лікарських кадрів і середнього медичного персоналу, підвищення кваліфікації лікарів-онкологів;

4) систематичне проведення протиракової пропаганди та санітарно-просвітницької роботи всіма доступними засобами (преса, радіо, телебачення, публічні лекції, бесіди худе).

Організаційно онкологічна служба підпорядкована Міністерству охорониздоров'я України. В системі Міністерства охорони здоров'я України є науково-дослідні інститути онкології, що здійснюють науково-методичне керівництво онкологічними заставами, розробляють та впроваджують сучасні методи діагностики онкологічних захворювань і лікування онкологічних хворих, організації онкологічної допомоги населенню. Методичне керівництво онкологічною службою в Україні здійснює Інститут онкології AMH України.

Вагоме значення в організації протиракової боротьби відіграють кафедри та курси онкології медичних вищих навчальних закладів України. Сморід проводять роботу з первинної підготовки кадрів лікарів з онкології, підвищення кваліфікації лікарів, а також наукові дослідження з різних питань теоретичної та практичної онкології. Медичну допомогу онкологічним хворим та диспансеризацію хворих здійснюють онкологічні встанови — онкологічні диспансери, також діагностичні і диспансерні функції виконують оглядові кабінети, онкологічні відділення загально лікарняних закладів й онкологічні кабінети.

Онкологічний диспансер є спеціалізованого лікувально-профілактичною установою. Він підпорядкований Міністерству охорони здоров'я України і відповідним відділам охорони здоров'я. Керує онкологічним диспансером головний лікар. Основними завданнями онкологічного диспансеру є:

1) спеціалізована кваліфікована консультативна поліклінічна і стаціонарналікувальна онкологічна допомога населенню;

2) організаційно-методичне керівництво онкологічними та лікувально-профілактичними установами загальної мережі в своїх регіонах;

3) спеціалізація та підвищення кваліфікації з онкології медичних працівників;

4) систематичний аналіз захворюваності та смертності в регіоні, з'ясування причин пізньої діагностики і розробка заходів щодо їх усунення;

5) санітарно-просвітницька робота.

Диспансери за категорією розподіляють на республіканські, обласні, міські, районні та міжрайонні. Потужність диспансеру залежить від кількості населення в районі його обслуговування. Склад лікарняних ліжок залежить від місцевих розуму, особливостей захворюваності населення на злоякісні новоутворення. Відповідно до цього визначається структура, штати та фінансування онкологічного диспансеру.

Диспансер в своєму складі має:

1) поліклініку зі спеціалізованими відділеннями (хірургічним, гінекологічним, ендоскопічним худе) і кабінетами, перев'язувальну, операційну для проведення біопсій та амбулаторних операцій;

2) стаціонар на 200-450 ліжок з лікувально-діагностичними відділеннями, операційними та перев'язувальними;

3) клініко-діагностичну та патогістологічну лабораторії;

4) аптеку;

5) організаційно-методичний кабінет і реєстратуру;

6) пансіонат для хворих, які приїздять на консультації або амбулаторне лікування, а також для тихий, хто очікує госпіталізації;

7) адміністративно-господарську частину.

В роботі поліклінічних установ основними завданнями є надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги населенню, проведення лікувально-профілактичних заходів, підвищення якості діагностики та лікування, створення розуму, що забезпечують проведення реабілітаційних заходів. До амбулаторно-поліклінічних установ, що забезпечують щоденний прийом хворих, належать і медико-санітарні частини. В цій системі одне з провідних місць посідає хірургічна служба, включаючи надання травматологічної та онкологічної допомоги. Успіхи можуть бути досягнуті тільки за раціональної взаємодії амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної олениці. Дотримання наступності в роботі лікувальних установ забезпечує безперервність і послідовність медичної допомоги.

Є очевидним також точне дотримання зворотного зв'язку і після виписки хворого зі стаціонару.

Зв'язковою оленицею між диспансером та іншими лікувальними установами є онкологічний кабінет поліклініки.

Онкологічний кабінет організовують в складі поліклінік (поліклінічних відділень) міських та центральних районних лікарень в відповідності з чинними штатними нормативами. Очолює його лікар-онколог, що підпорядковується головному лікарю онкологічного диспансеру (міського, обласного, республіканського) і відповідає за організацію онкологічної допомоги населенню прикріпленого району.

В низці випадків для ефективного використання сил і засобів онкологічної служби шляхом об'єднання окремих онкологічних кабінетів міських поліклінік можуть бути створені районні онкологічні відділення. В такому разі на завідувача онкологічним відділенням покладають функції районного онколога. Онкологічний кабінет працює за планом, погодженим з онкологічним диспансером і затвердженим керівником встанови, в складі якого організовано кабінет. Норма навантаження лікаря-онколога на 1 рік роботи в поліклініці складає 5 хворих.

Посаду лікаря-онколога амбулаторного прийому встановлюють з розрахунку 0,2 посади на 10000 чоловік прикріпленого міського населення в містах з населенням понад 25000 чоловік і 0,15 посади на 10000 чоловік прикріпленого міського населення в містах з населенням менше ніж 25000 чоловік та сільського населення.

В районах сільської місцевості, де чисельність населення не дозволяє виділити посаду лікаря-онколога, можуть бути організовані міжрайонні онкологічні відділення із забезпеченням їх необхідним медичним обладнанням.

Основними завданнями онкологічного кабінету є:

1) облік онкологічних хворих та їх диспансеризація, патронаж удома;

2) амбулаторне обстеження та лікування хворих на пухлинні захворювання;

3) проведення консультацій для лікарів поліклініки з діагностики злоякісних новоутворень;

4) організація профілактичних заходів в районі діяльності поліклініки;

5) вивчення захворюваності на рак;

6) проведення санітарно-просвітницької роботи.

Онкологічний кабінет здійснює зв'язок з установами загальної лікувальної мережі через лікарні, які працюють в цих же лікувальних установах і відповідають за роботу з онкології на території діяльності онкологічного кабінету.

Усі хворі на злоякісні новоутворення та особині з передпухлинними захворюваннями протягом усього свого життя повинні перебувати на диспансерному обліку і направлятися на спеціалізоване лікування тільки в онкологічні встанови.

Оглядовій кабінет поліклініки призначений для профілактичних гінекологічних оглядів жінок, які звертаються в поліклініку з приводу різних захворювань. Це дозволяє виявляти передпухлинне захворювання та пухлини на ранніх стадіях.

Оглядові кабінети входять до складу відділень профілактики, а за відсутності останніх є самостійними структурними підрозділами поліклініки.

У оглядових кабінетах працюють спеціально підготовлені акушерки. Щорічному обстеженню в оглядовому кабінеті підлягають усі жінки віком понад 18 років під годину першого в потоковому році звернення на амбулаторний прийом до лікаря будь-якої спеціальності.

У оглядовому кабінеті оглядають:

1) шкіру, нижню губу, зовнішні статеві органи;

2) проводять пальпацію молочних залоз і лімфатичних вузлів;

3) виконують бімануальне піхвове дослідження, а в жінок віком понад 30 років — додатково пальцьове дослідження прямої кишки;

4) оглядають шийку матки в дзеркалах, беруть мазання, роблять відбитки на наочному склі і мікропрепарат відправляють в цитологічну лабораторію.

Жінок, в яких під годину обстеження виявлено або запідозрене захворювання жіночих статевих органів, акушерка направляє на консультацію до гінеколога, осіб з патологією інших органів і тканин — до онколога або хірурга.

Згідно з Наказом міністра охорони здоров'я України № 208 від 30.12.92 повинні бути організовані чоловічі оглядові кабінети в складі відділень профілактики, а за відсутності таких відділень — як структурний підрозділ міської, центральної, районної поліклініки, дільничної лікарні, поліклінічного відділення лікарні.

В кабінеті повинний працювати фельдшер, спеціально підготовлений і онкології, урології та проктології. Керує та здійснює контроль за діяльністю кабінету і рівнем професійної підготовки фельдшера завідувач відділення профілактики, а за його відсутністю — головний лікар поліклініки.

Загальне методичне керівництво роботою кабінету здійснює районний онколог і районний онкологічний диспансер.

Кабінет міститься в кімнаті з достатнім освітленням, устатковується відповідним обладнанням та інструментарієм.

Завдання кабінету: профілактичний огляд чоловіків, які вперше протягом долі звернулися до лікувально-профілактичної встанови, незалежно від віку та хвороби з метою раннього виявлення передпухлинних захворювань і новоутворень.

Профілактичний огляд передбачає:

- цілеспрямоване опитування про діяльність травного тракту, функції сечостатевої системи, огляд шкіри та видимих слизових оболонок, статевих органів, пальпацію периферійних лімфатичних вузлів, яєчок, пальцьове дослідження прямої кишки та передміхурової залози в чоловіків віком понад 30 років, а за наявності скарг — незалежно від віку;

- направлення осіб з виявленою патологією до відповідних фахівців і встановлення зворотного зв'язку з ними;

- санітарно-просвітницьку та роз'яснювальну робота серед чоловіків, які відвідують поліклініку;

- облік та реєстрацію проведених профілактичних оглядів і їхні результати в відповідній медичній документації.

Проведення профілактичних онкологічних оглядів здорового населення спрямоване на виявлення ранніх форм раку та суворо обов'язкове для усіх медичних установ загально лікувальної й онкологічній мережі.

Нині є такі бач профілактичних оглядів:

1) комплексні огляди, що проводяться найчастіше на великих промислових підприємствах і в колективних господарствах;

2) цільові, під година яких оглядають певну групу населення;

3) індивідуальні профілактичні огляди, коли огляд з метою виявлення раку та передпухлинних захворювань проводити лікар в поліклініці чи лікарні, куди хворий звертається з приводу того або іншого захворювання. Останні огляди мають особливо важливе значення, бо охоплюють так зване неорганізоване населення. Профілактичні огляди проводять лікарі загальної лікувальної мережі.

Онкологічні встанови організовують ці огляди, проводять підготовчу роботу з лікарями, контролюють якість оглядів та їхні результати, а головешці — здійснюють лікування виявлених хворих. В усіх областях при поліклініках в амбулаторіях відкриті оглядові кабінети, де працюють досвідчені спеціально підготовані акушерки. Сморід проводять бімануальне дослідження та огляд за допомогою дзеркал усіх жінок, які звернулися в поліклініку з будь-якого приводу, а в разі виявлення патології направляють жінку до гінеколога, який ставити остаточний діагноз.

Проводять профілактичні огляди не рідше одного разу на рік. Огляду підлягають передусім усі жінки віком понад 18 років і чоловіки віком понад 30 років, а також особини з виявленими хронічними захворюваннями. Контроль та керівництво онкологічними профілактичними оглядами покладається на головних лікарів онкологічних диспансерів. У порядку онкологічної настороженості повинні проводитися онкологічні профілактичні огляди всіх хворих, які звертаються до лікарів в поліклініках, амбулаторіях і стаціонарах. Усе організоване населення повинно проходити онкологічний профілактичний огляд два рази на рік. Для профілактичних оглядів "неорганізованого" населення (людей, які не працюють в установах) та сільських жителів використовується індивідуальне, або так зване паралельне, обстеження під година амбулаторного прийому, здійснюване в оглядовому кабінеті, організація оглядів за участю фельдшерів та акушерок (так званий двоетапний огляд), організація спеціальних подвірних обходів, під година яких особини, які підлягають огляду, запрошуються на прийом в медичну установу. Онкологічні профілактичні огляди проводяться за заздалегідь складеним планом, в якому вказується список підприємств, працівники яких обстежуються, список осіб, які підлягають огляду, терміни оглядів, де і в яких установах повинні бути проведені огляди, забезпечення лікарськими кабінетами, рентгенодіагностичними установками та іншою діагностичною апаратурою. Необхідно, якщо це можливо, широке використовувати флюорографію, маммографію, цитологічну діагностику, ендоскопічні методи дослідження, в тому числі ректороманоскопію, цервікоскопію, а також пальцьове дослідження прямої кишки.

Проведення профілактичних оглядів населення дозволяє виявити злоякісні новоутворення в 0,08-0.1% оглянутих переважно на ранніх стадіях, а в 0,7-0,9% — передпухлинні захворювання.

Нині розроблено нові форми оглядів. Вони дозволяють відібрати для поглибленого клініко-лабораторного дослідження обмежений контингент населення, серед якого ймовірність виникнення пухлин найбільш висока (формування груп підвищеного ризику).

Диспансеризація

Найважливішим методом роботи лікарів поліклінік, диспансерів, амбулаторій, медико-санітарних частин підприємств є диспансеризація. Диспансеризація — один із провідних засобів у діяльності онколога поліклініки. Підґрунтям диспансеризації є:

1) активне виявлення хворих, особливе з ранніми стадіями захворювання;

2) взяття на облік окремих груп хворих з передпухлинними захворюваннями та динамічне спостереження за ними;

3) вчасне та планомірне застосування лікувальних і профілактичних заходів для запобігання захворюванням і швидшому відновленню здоров'я й працездатності;

4) визначення чинників зовнішнього середовища, які впливають на станздоров'я населення, шляхом аналізу захворюваності; проведення заходівщодо поліпшення розуму праці та побуту (з працевлаштуванням і реабілітацією).

Диспансеризацією повинні займатися лікарі поліклінік, онкологічних кабінетів, онкологічних диспансерів, міських онкологічних центрів. Диспансеризація ґрунтується на активному виявленні осіб з передпухлинними захворюваннями та ранніми формами раку, організації радикального лікування хворих і систематичного спостереження за ними.

Диспансерному спостереженню підлягають хворі на хронічну пневмонію, бронхоектазії, виразкову хворобу шлунка, гіперпластичний та атрофічний гастрит, виразковий і поліпозний коліт, поліпи прямої кишки, фіброаденоматоз грудних залоз, хронічний хейліт, дискератоз нижньої губи, лейкоплакію, лейкокератоз, папіломатоз, пігментну ксеродерму та хворобу Боуена (згідно і наказом МОЗ України №192 від 07.04.86 „Инструкция по формированию и диспансерному наблюдению групп повышенного риска заболевания злокачественными новообразованиями и больных предшествующими (предопухолевыми) заболеваниями").

Хворі, в яких виявлено поліпоз, ригідний антральний гастрит, хворобу Педжета, шкірний ріг, фіброаденому, кісти грудної залози, повинні підлягати диспансерному спостереженню тільки після заздалегідь проведеного радикального лікування.

Облік хворих зі злоякісними новоутвореннями ведеться за клінічними групами:

група Іа - хворі з підозрою на злоякісне новоутворення;

група І6 - хворі з передпухлинними захворюваннями;

група ІІ - хворі на злоякісні пухлини, що підлягають спеціальному лікуванню;

група ІІа - хворі на злоякісні пухлини, що підлягають радикальномулікуванню;

група III — практично здорові люди, вилікувані від раку;

група IV — хворі на злоякісні пухлини на пізніх стадіях захворювання, які підлягають симптоматичному лікуванню.

Хворі групи Іа після визначення остаточного діагнозу або зовсім знімаються з обліку, або переходять в інші групи.

В складі II клінічної групи виділяється підгрупа ІІа — це хворі, в яких за умови власного застосування радикального лікування (хірургічного, променевого, комбінованого) є надія на повне одужання. До групи Ш (практичне здорові) належать ті хворі, яким проведене радикальне спеціальне лікування і в яких немає рецидивів та метастазів. Хворі цієї групи в разі появи рецидивів або метастазів переходять або в групу II, якщо можливе спеціальне лікування, або I в групу IV, якщо спеціальне лікування (хірургічне або променеве) неможливе. Таким чином, лікування виявлених хворих дасть можливість переходу їх з однієї клінічної групи в іншу.

На всіх хворих з уперше поставленим діагнозом раку або іншого злоякісного новоутворення заповнюється «Повідомлення» (ф. 090/о). Повідомлення заповнюють усі лікарі (загальної та спеціальної мережі), які виявили злоякісне новоутворення.

Головні лікарі міських і сільських лікарсько-профілактичних установ в триденний термін відсилають повідомлення в онкологічні встанови (онкологічний диспансер, відділення, кабінет), що обслуговують дану територію.

На підставі картотеки контрольних карт щорічно складається звіт онкологічного диспансеру, онкологічного відділення (кабінету), в яких поряд з даними про роботу онкологічної встанови подаються відомості про розподіл хворих за клінічними групами. Окремо подаються дані про кількість взятих на облік хворих з уперше поставленим діагнозом (по клінічних групах), кількість померлих в даному році і кількість тих, які стояти на обліку на кінець звітного року. Виділяється група хворих, які стоять на обліку понад 3 роки (III клінічна/ група), для обліку віддалених результатів лікування.

Обласні, республіканські онкологічні диспансери збирають дані звітів окремих онкологічних установ і відсилають зведені матеріали через відповідні органи охорони здоров'я в Міністерство охopoни здоров'я України.

У онкологічних установах на кожного онкологічного хворого, а також на хворих з передпухлинними захворюваннями заповнюється "Контрольна карта диспансерного

спостереження" (Ф ОЗО-6/о ), в якій вказується повний діагноз, стадія захворювання і

клінічна група. В карті приводяться дані про проведене лікування, доза опромінення або хіміотерапії, ведеться запис про зміну діагнозу, про диспансерне спостереження за хворим. Усі лікувально-профілактичні заклади повинні направляти в десятиденний термін в диспансер «Виписку з медичної карти стаціонарного хворого зі злоякісним новоутворенням» (складається усіма стаціонарами, надсилається до онкологічного заставі за місцем проживання хворого) (ф. № 027-1/о).

Для обліку онкологічних хворих із пізніми стадіями раку складаються протоколи на всі випадки занедбаного онкологічного захворювання, в разі первинного виявлення 111 стадії візуальних та IV стадії усіх локалізацій злоякісних новоутворень (Ф 027-2/о). Візуальними є пухлини губи, порожнини рота, шкіри, грудної залози, зовнішніх жіночих статевих органів та шийки матки, чоловічих статевих органів і передміхурової залози, заднього проходу й нижньоампулярного відділу прямої кишки, щитоподібної залози, ока. Протоколи складаються під час первинного звернення хворих і в подальшому розбираються на лікарських конференціях, засіданнях протиракових комісій. Таким чином, вивчаються заподій занедбаності, а саме: 1) недостатня онкологічна грамотність лікаря; 2) тривале обстеження хворого; 3) нераціональне лікування; 4) помилковий діагноз; 5) прихований перебіг захворювання; 6) небажання хворого лікуватися; 7) неусвідомленість хворого про рак.

Істотну роль в поліпшенні якості диспансеризації відіграє встановлена періодичність патронажних обстежень та оглядів практично вилікуваних хворих (III клінічна група). Вона передбачає огляди в онколога один раз в квартал протягом 1-го долі після лікування, один раз в півріччя — протягом 2-го та 3-го долі, а в наступному — не рідше одного разу на рік. Хворі з передпухлинними захворюваннями після радикального лікування підлягають диспансерному спостереженню протягом 2 років в хірурга, після чого за відсутності рецидиву захворювання їх знімають з диспансерного обліку.

Санітарно-просвітницька робота, протиракова пропаганда, гігієнічне виховання людей складають важливу сторону організаційно-профілактичної діяльності онколога поліклініки. Проведення її сприяє підвищенню знань населення про ранні ознаки раку і передпухлинних станів, про методи діагностики та лікування. Ці знання сприяють ранньому звертанню населення до лікаря-фахівця.

Особливу увагу в санітарно-просвітницькій роботі необхідно приділяти антиалкогольній пропаганді, роз'яснюючи згубний вплив алкоголю та інших токсичних і наркотичних речовин, а також паління на організм людини. В бесідах і лекціях слід розказати про негативну роль алкоголю та нікотину у розвитку раку шлунка і легені, раку і цирозу печінки, облітерувальних захворювань судин, хронічного панкреатиту тощо. Більше половини злоякісних пухлин виникають у людей, які зловживають палінням, вживанням алкоголю і не дотримуються правильного режиму харчування. В чоловіків паління спричинює у 70—90% рак легені та гортані, в 50-76% — рак стравоходу, 20-44% — шлункової залози, 29-56% — сечового міхура (Н. Н. Трапезніков, А. А. Шайн, 1992). Слід широке роз'яснювати згубний вплив паління та алкоголю на генетичний апарат і нащадків, особливе серед молоді. Паління небезпечне і для навколишніх. Зокрема, ризик раку легенів підвищений у дружин курців. Нюхання тютюну підвищує ймовірність раку порожнини носа та пазух верхньої щелепи, жування наса — раку порожнини рота, язика, глотки. В цілому тютюн, що не палиться, призводить до розвитку раку глотки і порожнини рота в 100000 чоловіків і 50000 жінок в рік.

Вплів алкоголю як хронічного подразника тканин сприяє виникненню або прискорює розвиток раку, до того ж як розчинник жиру він полегшує контакт канцерогенів з клітинами. Алкоголь підвищує ризик раку порожнини рота, глотки, гортані, стравоходу, шлунка, печінки, прямої кишки. Токсична дія його значно зростає в разі поєднання з палінням.

Існують різноманітні форми проведення протиракової пропаганди. 3 цією метою використовуються: періодична література (брошури, газети, журнали); лекції по радіо і телебаченню; виступи лікарів та вчених на підприємствах, в будинках відпочинку, парках; бесіди лікарів з хворими та їхніми родичами на амбулаторних прийомах, в стаціонарах тощо; показ кінофільмів, що розповідають про причини виникнення пухлин, методи діагностики та лікування хворих з передпухлинними станами і злоякісними новоутвореннями.

Дані Американського інституту з дослідження раку, видані в 1997 p. свідчать про ті, що понад 40% усіх випадків раку, зареєстрованих в різних країнах світу, можна було б запобігти за умови дотримання розумної дієти, ведення активного способу життя, що включає регулярні заняття спортом, а також збереження нормальної маси тіла. Ці три чинники суттєво впливають на частоту виникнення понад 20 різних видів злоякісних новоутворень. В рекомендаціях Американського інституту з дослідження раку узагальнено понад5 000 наукових досліджень про взаємозв'язок виникнення раку з особливостями харчування та поведінки людини, що полягає в наступному:

• кожного дня потрібно вживати не менше ніж п'ять різних фруктів та овочів, рослина їжа повинна на 45-60% покривати потреби людського організму в енергії;

• вживання червоного м'яса повинно бути обмеженим, жири та масла в цілому повинні забезпечувати не більше піж 30% необхідної людині енергії;

• м'ясо та рибу потрібно готувати за невисокої температури, а вживання смажених страв повинне бути обмеженим;

• не можна допускати як перевищення, так і зниження маси тіла, в середньому віці вона не повинна перевищувати таку в молоді роки більше ніж на 5-6 кг;

• регулярні одногодинні прогулянки кожного дня або одногодинні інтенсивні заняття спортом кожного тижня сприяють значному зменшенню ризику захворювання на рак, особливо рак товстої кишки.

Отже, близько 40% випадків злоякісних новоутворень потенційно можна запобігти за рахунок дотримання наукових рекомендацій, поліпшення соціально-економічних, гігієнічних та екологічних умов життя населення і створення національних програм з профілактики раку, що дозволяє суттєво збільшити тривалість життя людей та значно знизити витрати держави на лікування злоякісних новоутворень.

Завданнями протиракової пропаганди є: 1) підвищення онкологічної настороженості населення; 2) ознайомлення населення з першими ознаками виникнення пухлин; 3) пропаганда успіхів протиракової боротьби та нових засобів лікування; 4) викриття неправильних уявлень про невиліковність раку; 5) ознайомлення з можливостями профілактики злоякісних пухлин. Санітарно-просвітницька робота повинна проводитися кваліфіковано, давати чітке уявлення про небезпеку онкологічних захворювань і водночас не залякувати ними населення.

Питання працездатності онкологічних хворих

Визначення працездатності та інвалідності в хворих на злоякісні новоутворення, які отримали те або інше радикальне лікування, є нерідко дуже складним, оскільки відсутнє певне поняття про одужання онкологічного хворого. Прийнято вважати, що вилікуваним від злоякісної пухлини є хворий, який не травні метастазів і рецидивів протягом 5 років після радикального лікування. Цим звичайно й керується МСЕК під час визначення групи інвалідності в таких хворих. Однак не менш важливим моментом в оцінці працездатності хворого є також стадія розвитку пухлини, локалізація та характер її росту, дані гістологічного дослідження, характер лікування, ускладнення, безпосередні і віддалені результати лікування, вік хворого, загальний стан, характер місцевих змін, професія, умови праці, а також настрій хворого на певну роботу, Усе це є підставою для індивідуального підходу до шкірного онкологічного хворого під час визначення ступеня його працездатності та встановлення групи інвалідності після лікування. Водночас оцінка стану здоров'я онкологічних хворих після лікування має прямий зв'язок з терміном, який пройшов після лікування. Чим більший цей термін, тим більша впевненість в одужанні хворого, хоча нерідко рецидиви або метастази виникають і в терміни понад 5 років після проведеного лікування. Під час визначення групи інвалідності онкологічних хворих необхідно враховувати не тільки орган, який уражений пухлиною, але й локалізацію пухлини. Наприклад, локалізація пухлини в кардиальному відділі шлунка вимагає складнішої операції, ніж пухлина, розташована в нижній третині, що, природньо, призводить до більш важких наслідків. Темпи росту пухлини і прогноз залежать від ступеня диференціювання клітинних елементів пухлини: чим менш зріла пухлина, менш диференційовані її клітини, тим швидший й перебіг і тим гірший прогноз захворювання. Перебіг захворювання та прогноз залежать від гістологічної форми пухлини. Так, наприклад, синовіоми перебігають доброякісніше і порівняно пізно метастазують, меланоми ж клінічно перебігають більш злоякісно і рано метастазують..

Ступінь працездатності хворого залежить від обсягу хірургічного втручання. Видалення органу (екстирпація) переноситися важче, ніж його резекція. Загальній стан хворих після гастректомії гірший, ніж після субтотальної резекції шлунка. Ті ж саме можна сказати про операцію екстирпації прямої кишки з накладанням протиприродного заднього проходу або екстирпацію гортані тощо. Ці операції можуть назавжди позбавити хворого від раку, однак складності пристосування його до життя настільки великі, що це повинне бути основним моментом в вирішенні питання про надання групи інвалідності.

В разі порожнинних операцій частим ускладненням є спайковий процес, що може призвести до виникнення больового синдрому, непрохідності кишок та інших важких симптомів, і який сам по собі може бути підставою для призначення відповідної групи інвалідності.

Після радикальних мастектомій та операцій на кінцівках, що супроводжуються видаленням регіонарних лімфатичних вузлів, нерідко розвивається лімфостаз і контрактури на боці операції, що з часом можуть минути, але в оцінці працездатності хворого (особливо в перші роки після операцій) мають велике значення. Під година визначення групи інвалідності повинна також ураховуватися тимчасова побічна дія променевої та хіміотерапії на кровотворення, що виявляється лейкопенією і тромбоцитопенією, загальною слабкістю, підвищеною втомлюваністю. Інколи наслідками променевого лікування можуть бути такі ускладнення, як опіки шкіри та слизових оболонок, що тривало не загоюються, виразки шкіри, остеонекроз, пневмосклероз, виразковий цистит або ректит, нориці сечового міхура тощо. Такі ускладнення (навіть в разі вилікування основного захворювання) можуть призводити до важкої інвалідності на тривалий вас. Слід зважати також на необхідність застосування повторних курсів променевого, хіміотерапевтичного та гормонального лікування в разі багатьох злоякісних новоутворень (рак грудної залози, яєчників, ретикулосаркома, семінома, рак передміхурової залози, лімфогранулематоз тощо).

Застосування гормональних препаратів може зумовити не тільки зміну зовнішнього вигляду хворого, але й ускладнення з боку серцево-судинної системи та ендокринних органів. В таких випадках ці моменти повинні бути основоположними в призначенні групи інвалідності або в працевлаштовані хворого.

Під година визначення прогнозу, групи інвалідності, працездатності, терміну переосвідчення необхідно також ураховувати ті, що злоякісні новоутворення в молодого віці перебігають важче і швидше, раніше дають рецидиви і метастази, ніж в людей літнього віку.

Важливім є визначення ступеня втрати працездатності з урахуванням професії хворого, його кваліфікації, умов праці, побуту, особистого настрою на працю, пам'ятаючи про сприятливий вплив на хворого праці, спілкування в колективі. Природно, особам фізичної праці, які перенесли радикальні операції з приводу раку легені, стравоходу, шлунка та інших внутрішніх органів, слід рекомендувати залишити таку роботу, яка вимагає фізичних зусиль. Категоричне необхідно рекомендувати змінити професію хворим, в яких розвився рак на професійному ґрунті (рак легені в осіб, які працюють в умовах запиленості, рак шкіри в рентгенологів тощо). Хворі, які пройшли радикальне лікування з приводу раку і не мають рецидивів та метастазів, а також серйозних функціональних порушень з боку внутрішніх органів, можуть направлятися на курорти, в санаторії (а інколи -- і в будинки відпочинку) бажано в тій місцевості, де вони постійно проживають.

Слід уникати направлення вилікуваних від пухлин хворих на південні курорти у весняно-літній період, передусім через надмірну сонячну радіацію та неминучу акліматизацію, що в таких випадках шкідлива. Хворі на злоякісні пухлини в задавнених стадіях не підлягають направленню на курорти, в санаторії і в будинки відпочинку.

Основна маса онкологічних хворих, яким проведене радикальне лікування, визнаються інвалідам II групи протягом першого року після лікування; в наступні роки ступінь працездатності визначається з урахуванням низки суб'єктивних та об'єктивних чинників в шкірного конкретного випадку (з урахуванням усіх індивідуальних особливостей та стану здоров'я хворого). В разі задавнених форм новоутворення хворі визнаються інвалідами II або I групи.

Зменшення інвалідизації може бути досягнуто за рахунок більш поширеного впровадження в практику органозберігальних втручань, зокрема сфінктерозберігальних операцій в разі раку прямої кишки, одномоментних відновлювальних резекцій на товстій кишці, та використання цілої низки пристроїв в хворих, які мають зовнішні нориці, або коригувальних втручань з приводу внутрішніх нориць, які з'являються як ускладнення попереднього лікування.

У Україні створена спеціалізована онкологічна МСЕК. В основному питання експертизи працездатності вирішуються спільно МСЕК та ЛКК міських і районних лікарняно-поліклінічних об'єднань за обов’язковою участю онколога.

Питання деонтології в онкологічній практиці

Деонтологія розглядається в медицині як вчення про професійну поведінку медичного працівника.

Кожній медичний працівник мас велику відповідальність перед хворою людиною та суспільством. Він повинний бути на рівні сучасних медичних знань, уміти встановлювати психологічно контакт з хворими та їхніми родичами. Хто працював на прийомі хворих в поліклініці, тієї знає, що вже одне повідомлення про направлення в онкологічну установу пригнічує психіку хворого, а обстеження його в кабінеті онколога, різноманітні діагностичні процедури, біопсія та інші види досліджень дуже хвилюють. Встановлено, що психологічна реакція на госпіталізацію в онкологічну установу супроводжується почуттям страху та депресії майже в 50% хворих. За всієї своєї витримки онкологічний хворий стурбований. Це пов'язано з думками про його майбутнє, про родину, роботу.

Тому весь колектив медичних працівників зобов'язаний створювати хворому такі умови, щоб звести до мінімуму нанесену йому психічну травму. Лікар-онколог, середній та молодший медичний персонал повинні спрямувати всі свої зусилля на ті, щоб вселити хворому оптимізм, упевненість в можливості одужання. Підхід до хворого, направленого в онкологічну установу, в поліклініці повинний бути суворо індивідуальним, оскільки той очікує "вироку" лікаря, тобто підтвердження або відхилення діагнозу. Під година спілкування з хворим його слід спочатку уважно вислухати, а після цього вже задавати необхідні запитання. Грубимо порушенням правил деонтології є неувага до скарг хворого, поспішність, недовіра, що висловлюється до нього, та невиконання лікарем даної хворому обіцянки.

Лікар зобов'язаний згідно з чинним законодавством суворо зберігати і лікарську таємницю, якщо вона не є загрозою для суспільства. Якщо вилікування хворого можливе тільки шляхом операції, то треба наполягати на ній, роз'яснюючи йому можливість несприятливого наслідку в разі відмови від оперативного втручання. Колі хворий категоричне відмовляється від лікування, необхідно повідомити його про характер захворювання в доступній та м'якій формі, а також про можливі фатальні наслідки хвороби. На вимогу, для консультацій в інших провідних спеціалізованих установах і навіть за кордоном хворим дають повну інформацію про дані обстеження та виписку про лікування і патогістологічний висновок препаратів, В окремих випадках видають для консультації в інших лабораторіях препарати видаленої пухлини.

Основні відомості про операцію та метод знеболювання заздалегідь повідомляються хворому в доступній для нього формі. Підтримка близьких людей (родичів і друзів) особливе важлива для пацієнта, якому буде виконана операція. Усі довідки, що видаються хворим на руки, необхідно належно оформити, медичні документи краще пересилати в лікувальну установу, куди направлений хворий.

Хворий повинний звикнути до лікарів та медичного персоналу. Кожній хворий адаптується до лікарні по різному: один звикає швидше, інший — поволі. Велике значення має спілкування з хворими, які одужують, та особисті спостереження за роботою клініки, поведінкою хворих і лікарів.

Спокійна і сприятлива атмосфера в лікарні вселяє хворому надію та віру в одужання. Як в поліклініці, так і в стаціонарі (в різноманітних діагностичних та терапевтичних кабінетах) медичний персонал повинний уникати вживання таких слів, як рак, саркома, бластома, метастази. Записи в історії хвороби слід вести за відсутності хворого. Уся документація на хворого направляється до онколога поштою або безпосередньо в руки онкологічній медичній сестрі поліклініки. Серйозній настрій та оптимістичне ставлення до своєї хвороби допомагає хворому мобілізувати свою волю для боротьби з нею. Лікар повинен пам'ятати, що всякі довідки про стан здоров'я хворого можуть бути дані тільки під час побачення з його близькими родичами. Середній медичний персонал повинний бути проінформований про те, що можна розказувати хворому про його захворювання. На питання хворого про результати операції або будь-яких досліджень медична сестра повинна рекомендувати звернутися до лікаря, але ті усіх випадках намагатися підняти йому настрій і запевнити його про можливість видужання.

В перев'язувальній для хворих завжди існує загроза фізичного болю як під година перев'язок, так і різноманітних маніпуляцій. Тому всі болісні перев'язки, особливе ті, що вимагають заміни тампонів та дренажів, повинні проводитися з попереднім уведенням хворим знеболювальних засобів. Це береже психіку хворого та знімає напругу і страх перед черговою перев'язкою. Глибокі пункції необхідно проводити після попередньої анестезії тканин. Важливим психотерапевтичним методом є також бесіда лікаря з хворим. Теплі людське слово може виявитися досить ефективним в плані збереження його психіки.

Робота в операційній є важливим показником правильного ставлення до хворого в даній лікувальній установі. Доставляти хворого в операційну необхідно після премедикації та в той момент, коли для цього все вже приготоване. Хворий не повинний бачити закривавлені білизну і перев'язувальний матеріал. Під час появи хворого в операційній усі розмови повинні бути припинені, фіксація до операційного столу проводитися після попередження хворого та без застосування сили. Усі присутні в операційній повинні дотримуватися тиші та поваги до місця, де щодня вирішується доля здоров'я і життя людей.

Під час операції необхідно також берегти і психіку хірурга, який оперує. He можна відволікати його уваги та заважати роботі різноманітними запитаннями. 3 боку хірурга під час операції неприпустимі прояви нервозності, роздратування, нетерпіння, різкі рухи, підвищення голосу та грубість. Почуте хворим необережно сказане і непродумане слово лікаря може стати для нього джерелом ятрогенного захворювання. Це особливо необхідно пам'ятати під година операцій під місцевою анестезією, коли хворий чує вусі сказане.

Особливості обстеження онкологічного хворого

Основними завданнями передопераційного обстеження хворих на рак є оцінка загального стану для вибору адекватного методу лікування, виявлення хворих з підвищеним ризиком післяопераційних ускладнень та латентними інтеркурентними захворюваннями, що можуть впливати на результат лікування.

Найбільш складним та відповідальним завданням з прийняття рішення про можливість радикального хірургічного втручання, тому що тільки воно дає єдиний шанс на одужання хворого. Абсолютними протипоказаннями до радикального хірургічного втручання на першому етапі є: наявність канцероматозу черевної порожнини та асциту, множинні віддалені метастази в різні анатомічні ділянки, наявність некомпенсованих захворювань, що не піддаються корекції під час лікування в стаціонарних умовах, крім ургентних випадків. Похилій та старечий вік, ожиріння, анемія, що не піддається корекції, захворювання внутрішніх органів і системні захворювання в стадії компенсації є значимими чинниками ризику, що ставлять під сумнів успіх оперативного втручання, але не є приводом для його відміни. Наявність одиничних віддалених метастазів чи вростання пухлини в прилеглі органи також не є протипоказаннями, що було доведено в багатьох публікаціях про доцільність застосування комбінованих та паліативних операцій.

До найбільш серйозних чинників ризику належать інфаркт міокарда протягом попередніх 6 міс, зовнішні чи внутрішні кровотечі, вади серця, хвороби щитоподібної залози, недостатність функції надниркових залоз, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, зловживання алкоголем та наркоманія, тютюнопаління, значна втрата маси тіла протягом останніх 6 міс, легенева та печінкова недостатність

Не менш важливим завданням є виявлення чинників ризику та супутніх захворювань, що можуть вплинути на перебіг післяопераційного періоду. Старанно зібрані анамнестичні дані та дані об'єктивного обстеження дозволяють в 75—90% випадків дістати всю необхідну інформацію про хворого. За своєю діагностичною цінністю дані анамнезу в три рази перебільшують дані об'єктивного обстеження та в 11 разів інформативніші, ніж результати рутинних передопераційних аналізів (Hampton, 1975). Інформативність показників лабораторних досліджень в передопераційний термін невисока, але підтверджує правильність висновків, що зроблені на основі даних анамнезу й об'єктивного обстеження. В разі розбіжності цих даних чи вразі виявлення додаткової інформації необхідно провести детальніше лабораторне обстеження.

Схема передопераційного обстеження, що повинно проводитися у кілька етапів:

- амбулаторні лабораторні дослідження та вияснення можливості проведення оперативного втручання;

- оцінка ступеня важкості відхилень та ідентифікація порушень, що потребують корекції;

- оцінка результатів корекції, визначення готовності до операції та ступеня її ризику для хворого.

Перший етап лабораторного дослідження повинний, якщо можливо, здійснюватися до госпіталізації та включати визначення групи крові і резус-чинника, загальний аналіз крові й сечі, визначення рівнів глюкози та електролітів крові, згортання крові, виконання ЕКГ, ультрасонографічного дослідження черевної порожнини і рентгенологічного дослідження легенів. Ця схема може бути розширена за наявності важких супутніх захворювань в анамнезі для вирішення питання про необхідність корекції стану.

В подальшому можна рекомендувати хірургічне чи стаціонарне лікування супутніх захворювань з наступним прийняттям рішення про можливість проведення операції або призначення симптоматичного чи паліативного лікування.

Від правильності передопераційного обстеження та адекватності підготовки до операції залежить подальша доля хворого. Передопераційне обстеження не повинно тривати більш ніж 1 тиждень та повинне забезпечити отримання повної інформації про стан хворого. Передопераційна підготовка повинна бути адекватною та інтенсивною. Безцільним призначенням медикаментів результати лікування хворого поліпшити неможливо, але реальне значно погіршити його стан. Психологічна підготовка, дружні та довірливі стосунки з хворим є важливою частиною підготовки його до операції.

Підґрунтям ранньої діагностики злоякісних новоутворень повинний бути принцип онкологічної настороженості, а сама діагностика онкологічних захворювань повинна бути комплексною.

В поліклініці застосовуються усі основні методи обстеження: збирання анамнезу, огляд хворого, пальпація, перкусія, аускультація, а також спеціальні діагностичні методи, основані на сучасних досягненнях науки та техніки. Проводять лабораторні дослідження (аналіз крові, сечі, патологічних виділень тощо), застосовують бактеріологічні та серологічні дослідження. Для уточнення патологічних змін широко використовують рентгенографію, томографію, радіоізотопне сканування, ендоскопію, фіброендоскопію, а також біопсію, цитологічне дослідження шкребків, пунктату, промивних вод, що дозволяють, з високим ступенем вірогідності виявляти ранні стадії поширення злоякісних новоутворень.

Під час об’єктивного обстеження хворих з метою ранньої діагностики раку виділяють низку синдромів:

I) синдром „плюс-тканини", під яким розуміють зміни, що визначаються за допомогою оптичних приладів, під час пальпації або рентгенологічно;

2) синдром патологічних виділень;

3) синдром порушення функції, зумовлений анатомічними або функціональними особливостями пухлини;

4) синдром ущільнення або деструкції тканин, що визначається за умови поверхневого розташування пухлини за допомогою пальпації, а в разі глибокого — рентгенологічно або ендоскопічно.

Під час збирання анамнезу необхідно визначити початок захворювання, час появи перших ознак, тривалість, наявність професійних або побутових забруднень (робота на підприємствах хімічної промисловості, пов'язана з опромінюванням, тютюнопаління, жування тютюну тощо), хронічних захворювань, природжених пухлин (ангіоми, пігментні плями), патологічних виділень — крові, слизу, гною. Необхідні також відомості про раніше проведене лікування та його ефективність. Анамнез необхідно збирати в певній послідовності по органах та системах. Велике значення для діагностики раку внутрішніх органів мають такі симптоми, як втрата апетиту, маси тіла, немотивована загальна слабкість, апатія, зниження працездатності, підвищена втомлюваність, порушення сну. На ранніх стадіях захворювання хворі практично ніколи не скаржаться на біль, але в них спостерігається підвищена втомлюваність, сонливість, зниження інтересу до навколишнього. Подібні скарги з підставою для виникнення у лікаря підозри на онкологічне захворювання. Онкологічну настороженість викликають такі чинники:

1) поява симптомів злоякісних пухлин на ранніх стадіях;

2) наявність передпухлинних захворювань та їхнього лікування.

Запідозривши хворобу, лікар повинен;

1) ретельно обстежити хворого, який звернувся до лікаря будь-якої спеціальності, з метою виявлення можливого онкологічного захворювання;

2) швидко направити хворого з виявленою пухлиною (або якщо вона підозрюється) в онкологічну лікувальну установу.

Говорячи про біль, слід не тільки уточнювати його локалізацію, але й з'ясовувати час появи (нічний біль, натще, під час або після їди, під година зміни положення тіла хворого). Особливу увагу необхідно звертати на зміну характеру болю, його сезонність, тривалість. За наявності раку зовнішніх локалізацій (рак шкіри, губи, грудної залози) втрата маси тіла та апетиту спостерігається в занедбаних випадках як наслідок місцевого поширення процесу і метастазів в віддалені органи.

Підвищення температури тіла досить часте зустрічається в разі пухлин внутрішніх локалізацій (рак легень, печінки, нирок тощо). В такому разі лихоманка не має постійного характеру, а залежить в основному від супутньої інфекції: приєднання бронхіту або пневмонії в разі раку легень, лімфангоїту, парапроктиту — в разі раку прямої кишки тощо. За наявності системних захворювань (таких, як, наприклад, лімфогранулематоз, лейкоз) температура тіла часте висока, що є одним з основних симптомів хвороби.

Загальній огляд хворого для визначення правильного діагнозу має дуже важливе значення. Передусім він дозволяє оцінити загальний стан хворого. Під година огляду оцінюють стан шкіри і слизових оболонок. Блідість та анемічність хворого, землисто-сірий колір шкіри, адинамічність і млявість свідчать про інтоксикацію або тривалу внутрішню кровотечу. На тлі раку легенів, пухлин середостіння можна виявити

одутлуватість обличчя, набухання шийних вен, синюшне забарвлення шкіри, обличчя та шиї, розширення підшкірних вен грудей і живота, що свідчить про здавлення судин середостіння. В деяких випадках, особливо в худих хворих, можна побачити конгломерат збільшених периферійних лімфатичних вузлів, визначити на око пухлину в певній частині живота в вигляді випинання передньої черевної стінки. Тому оглядати хворого слід в добрі освітленому приміщенні, порівнюючи уражений бік тіла зі здоровим.

Необхідно також оцінювати ходу і позу хворого, що може вказати на ураження кісток тазу, хребта, кінцівок. Подалі дослідження хворого полягає в пальпаторному та фізикальному обстеженні, що має основне значення для установлення діагнозу пухлин більшості локалізацій.

Форма і консистенція пухлини мають велике значення дня визначення її злоякісності або доброякісності. Щільна консистенція, горбата, нерівна поверхня, спаяність з прилеглими тканинами, шкірою характерні для злоякісних пухлин. Доброякісні пухлини частіше округлої форми, рухомі, не спаяні з прилеглими тканинами.

Консистенція пухлини значною мірою зумовлена її характером. Щільна еластична консистенція характерна для пухлин, наповнених рідиною та інкапсульованих. Дерев’яниста консистенція з відсутністю чітких меж типова для ракової пухлини. Пальпація пухлини повинна проводитися ніжно, без зайвого тиску. Пальпуючи пухлину або ділянку її розташування, можна одержати ціні відомості про її межі, консистенцію, взаємовідношення з прилеглими тканинами та органами, виявити флуктуацію або болісність. Біль не характерний для пухлини, але якщо вона проростає вглиб, в окістя, розташовується близько до нервів, то виникає інтенсивний біль. Пальпацією можна також визначити, з якого органу виходить пухлина. Пальпація місцевого вогнища повинна завжди поєднуватися з пальпацією реґіонарних та віддалених лімфатичних вузлів залежно від локалізації первинної пухлини. Пальпація периферійних реґіонарних лімфовузлів повинна стати обов’язковим правилом під година обстеження шкірного хворого. Так, в разі раку губи, слизової оболонки ротової порожнини слід оглянути підщелепні та шийні лімфатичні вузли; в разі раку грудної залози — лімфатичні вузли пахвової, підключичної та надключичної ділянок; в разі раку шлунка та легені — шийні і надключичні лімфатичні вузли; за наявності раку шкіри стопи, гомілки, стегна, прямої кишки — лімфатичні вузли пахвинної та здухвинної ділянок тощо. Незмінений вузол звичайно невеликих розмірів, овальний, м'який, безболісний, рухомий. Лімфатичний вузол, уражений метастазами, відрізняється віл прилеглих здорових вузлів. Він збільшений, щільний, інколи горбистий, спаяний з іншими лімфатичними вузлами та прилеглими тканинами, але безболісний.

Рухомість пухлини також має важливе значення. Самостійно пухлина може переміщуватися, якщо вона виходить з рухомого органа черевної порожнини, під час зміни положення тіла хворого, ковтання (зоб), скорочення м'язів (міоми). Особливу увагу звертають па рухомість пухлини по відношенню до шкіри, м'язів. За умови проростання в прилеглі тканини пухлина звичайно нерухома, змістити її не вдається, що свідчить про злоякісний ріст.

Виразкові пухлини шкіри, губи, прямої кишки, рак грудної залози тощо характеризуються наявністю навколо виразки більш-менш широкого, що підноситься над поверхнею шкіри, щільного інфільтрату. В центрі його є виразка зі щільними горбистими краями і брудним нерівним та блискучим дном. Дно виразки легке кровоточити. Інфільтрат нерухомий по відношенню до прилеглих тканин і часто болючий через приєднання вторинної інфекції.

Для визначення поширеності пухлини та вибору лікування має велике значення дослідження прилеглих і віддалених органів. Особливу увагу слід приділити пальпації печінки, що за наявності метастазів збільшена, щільна, горбата, нерідко болюча. За наявності раку шлунка необхідно пальцьове дослідження прямої кишки та гінекологічне дослідження з метою виявлення метастазів Шніцлера і Крукенберга (в жінок). Перкусія та аускультація також повинні широко застосовуватися, особливо під година діагностування раку легені, пухлин травного тракту, нирок. Якщо над будь-якою ділянкою легень звук притуплень, визначення ( аускультативно ) ослабленого дихання і хрипів часте свідчить про наявність ателектазу легень, ексудативного плевриту тощо.

Таким чином, ретельно зібраний анамнез, огляд, пальпація, перкусія й аускультація дають багато цінних даних для оцінки загального стану хворого, визначення діагнозу, поширеності процесу. Вони повинні проводитися в широких межах з дослідженням місцевого вогнища, лімфатичного апарату, прилеглих та віддалених органів.

Успіх лікування залежить від ранньої діагностики злоякісних новоутворень. Онкологічна настороженість необхідна не тільки хірургу, онкологу, але й лікарю будь-якої спеціальності, бо онкологічний хворий уперше звертається в поліклініку найчастіше до свого дільничного лікаря-терапевта, гінеколога або лікарів інших спеціальностей. Під час вирішення питання про лікування хворого зі злоякісним захворюванням важливим є визначення поширеності процесу і стадії захворювання, чому сприяє клінічна класифікація злоякісних новоутворень.

Класифікація злоякісних пухлин

Назва доброякісної пухлини в більшості випадків утворюється шляхом сполучення латинського чи грецького найменування тканини із закінченням -ота, наприклад, фіброма, папілома, лейоміома, аденома. Назва злоякісних пухлин з епітеліальної тканини формується шляхом сполучення латинської чи грецької назви тканини зі словом карцинома (канцер, або рак), наприклад, аденокарцинома, плоско клітинний рак. Для злоякісних не епітеліальних пухлин іншим словотвірним с лементом з терміни "саркома" або "бластома", наприклад, ліпосаркома, гангліонейробластома.

За клінічним перебігом усі пухлини розподіляються на доброякісні та злоякісні. Доброякісні пухлини — зрілі, вони ростуть експансивно, не інфільтрують прилеглу тканину, формують псевдо капсулу із здавленої нормальної тканини та колагену, в них переважають тканинний атипізм, не метастазують. Злоякісні пухлини — незрілі, ростуть інфільтративно, переважає клітинний атипізм, метастазують.

Злоякісні пухлини класифікують на основі приналежності пухлини до тканини, з якої вони походять (гістогенетична класифікація):

1) рак (carcinoma, епітеліома злоякісна) — походить з епітеліальної тканини (має ектодермальне ти ендодермальне походження);

2) саркома (від грецького sarx - м'ясо, oma — пухлина) — походить із сполучної тканини, що виникає із середнього листка — мезодерми;

3) карциносаркоми — походять з епітеліальної та сполучної тканини одночасно;

4) гемобластози (лейкози, злоякісні лімфоми) — пухлини гемопоетичної тканини;

5) апудоми (карциноїди, парагангліоми, дрібноклітинний рак легені, медулярний рак щитоподібної залози, тимоми, феохромоцитоми, хемодектоми) — походять і нейроендокринних клітин (APUD-системи);

6) пухлини ендотелію та мезотелію — новоутворення із кровоносних та лімфатичних судин, синовіальних і серозних оболонок;

7) пухлини з нерпової системи;

8) пухлини з ембріональних залишків;

9) трофобластичні пухлини;

10) змішані пухлини.