14. Гистология - Histology / Спеціальна гістологія та ембріологія _ Практикум _ навч. посіб. _ В.К. Напханюк, Л.В. Арнаутова, В.А. Кузьменко та ін. - О._ ОДМУ, 2001. - 268 с

2

3

4

1

Рис. 15. Епіфіз. Забарвлення гематоксилін-еозином. × 900:

1 — гліальні клітини; 2 — пінеалоцити; 3 — сполучнотканинна пере- городка; 4 — кровоносні судини

алоцити. По периферії розміщені більш дрібні гліальні клітини зі щільними ядрами.

На рисунку позначити: 1) капсулу епіфіза; 2) мозковий пісок; 3) кровоносні судини; 4) пінеалоцити; 5) сполучнотканинну пе- регородку; 6) гліальні клітини.

Щитовидназалоза

Щитовидна залоза (glandula thyroidea) — периферичний орган ендокринної системи, який регулює основний обмін і за- безпечує кальцієвий гомеостаз крові.

Зовні щитовидна залоза покрита сполучнотканинною кап- сулою, від якої всередину органа відходять перегородки, що ділять її на частки.

В її паренхімі розрізняють два основних типи клітин, за мор- фологічними ознаками, походженням та функціями:

— фолікулярні ендокриноцити — тироцити (endocrinocyti folliculares);

59

— парафолікулярні ендокриноцити — кальцитоніноцити

(endocrinocyti parafolliculares).

Тироцити походять з епітелію вентральної стінки глотки і формують стінку фолікулів щитовидної залози. Виробляють гормони тироксин та трийодотиронін.

Кальцитоніноцити (К-клітини) можуть розміщуватися у стінці фолікула чи між фолікулами. Вони мають нейральне по- ходження. На препаратах, забарвлених гематоксилін-еозином, кальцитоніноцити світліші від тироцитів, але при імпрегнації сріблом вони темніші, бо в їхній цитоплазмі є коричневі гра- нули, яких немає в цитоплазмі тироцитів. Специфічна зер- нистість кальцитоніноцитів помітна також і при електронній мікроскопії. Гормон кальцитоніноцитів — кальцитонін — зни- жує рівень кальцію в крові.

Препарат 3. Щитовидна залоза (рис. 16, 17).

Мале збільшення. При цьому збільшенні можна побачити, що щитовидна залоза має зовні капсулу, яка складається зі щі- льної волокнистої сполучної тканини. Від капсули в паренхі- му відходять міжчасткові сполучнотканинні перегородки, що ділять залозу на частки. В перегородках проходять кровоносні судини. Добре видно в частках округлі утворення — фоліку- ли.

Стінка фолікула утворена одним шаром кубічних клітин, по- рожнина яких заповнена колоїдом. При приготуванні гістоло- гічного препарату відбувається зменшення об’єму колоїду, тому між ним і стінкою фолікула може утворюватися щілина. Між фолікулами розташовуються інтерфолікулярні епітеліальні острівці.

Велике збільшення. При цьому збільшенні необхідно деталь- но вивчити будову фолікула. Більшість кубічних клітин стінки фолікула — це фолікулярні ендокриноцити. Колоїд фолікула разом з ендокриноцитами містить дрібні вакуолі. В тонких прошарках сполучної тканини, які оточують фоліку- ли, можна розрізнити судини перифолікулярної капілярної сітки.

На рисунку позначити: 1) капсулу; 2) частку; 3) сполучно- тканинні міжчасткові перегородки; 4) кровоносні судини; 5) фо- лікули щитовидної залози; 6) колоїд щитовидної залози; 7) ва- куолі в колоїді; 8) міжфолікулярні острівці; 9) тироцити; 10) парафолікулярні клітини; 11) інтерфолікулярні клітини.

60

Рис. 17. Щитовидна залоза. Забарвлення гематоксилін-еози- ном. Фрагмент попереднього препарату. 400:

1 — тироцити; 2 — колоїд; 3 — волокниста сполучна тканина з кро- воносними судинами; 4 — фолікул; 5 — парафолікулярні клітини

61

Прищитовиднізалози

Головним функціональним призначенням прищитовидних за- лоз (glandulae parathyroidea) є регуляція метаболізму каль- цію. Ці залози виробляють білковий гормон паратирин, який, впливаючи на кісткову тканину (депо нагромадження кальцію), сприяє вивільненню кальцію і підвищенню його рівня в крові, тобто є антагоністом кальцитоніну.

Кожна прищитовидна залоза покрита тонкою сполучнотка- нинною капсулою. Паренхіма її утворена трабекулами — епі- теліальними тяжами чи скупченнями епітеліальних ендокрин-

них клітин — паратироцитів (endocrinocyti parathyroideus).

Розрізняють головні, або базофільні паратироцити (endocrinocyti principales) і ацидофільні паратироцити (endocrinocyti acidophilici).

Головні паратироцити мають базофільну цитоплазму, по периферії якої розсіяні скупчення вільних рибосом (полісом), що свідчить про високу інтенсивність білкового синтезу. Доб- ре розвинутий комплекс Гольджі представлений щільними мішечками та численними пухирцями. В них формуються сек- реторні гранули діаметром 150–200 нм. Багато мітохондрій.

Серед головних паратироцитів розрізняють:

—світлі паратироцити (endocrinocyti principales lucidus), ци-

топлазма яких містить включення глікогену;

—темні паратироцити (endocrinocyti principales densus).

Головні паратироцити виробляють гормон паратирин, а ацидофільні клітини вважаються старіючими.

Препарат 4. Прищитовидна залоза (рис. 18).

Мале збільшення. При цьому збільшенні можна побачити тонку сполучнотканинну капсулу залози та її паренхіму.

Велике збільшення. Добре видно, що паренхіма прищито- видної залози складається з тяжів (трабекул) і скупчення ен- докриноцитів, які розділені між собою тонкими прошарками сполучної тканини. Добре вирізняються головні паратироци- ти, які характеризуються базофілією, й ацидофільні (ок- сифільні) паратироцити. Серед головних є світлі й темні клітини.

На рисунку позначити: 1) капсулу; 2) епітеліальні трабеку- ли; 3) головний паратироцит; 4) ацидофільний паратироцит.

62

4

1

3 2

Рис. 18. Прищитовидна залоза. Забарвлення гематоксилін- еозином. × 280:

1 — трабекули; 2 — головний паратироцит; 3 — ацидофільний пара- тироцит; 4 — прошарки сполучної тканини

Надниркові залози

Надниркові залози (glandulae suprarenalis) — парні органи, які утворені сполученням двох окремих самостійно гормоно- продукуючих залоз, з яких складаються кіркова й мозкова ре- човини, різні за походженням, регуляцією та фізіологічним при- значенням.

Зовні надниркові залози покриті сполучнотканинною капсу- лою, яка складається з двох шарів: зовнішнього щільного; внутрішнього більш пухкого.

Під капсулою розташовується тонкий прошарок дрібних епі- теліальних клітин, завдяки розмноженню яких забезпечується регенерація кори і створюється можливість виникнення додат- кових інтерреналових тілець, які інколи виявляються на повер- хні надниркових залоз і нерідко бувають джерелами пухлин.

Кіркові ендокриноцити утворюють епітеліальні тяжі, які роз- міщені перпендикулярно до поверхні надниркової залози. Кора має три зони:

63

1) клубочкову (zona glomerulosa), утворену дрібними кірко- вими ендокриноцитами, що формують округлі скупчення (клу- бочки). В цій зоні виробляється альдостерон — мінералокор- тикоїдний гормон, який контролює вміст натрію в організмі;

— пучкову (zona fasciculata), яка займає середню частину тяжів і найбільш виражена. Ендокриноцити цієї зони мають кубічну або призматичну форму, великі розміри; на поверхні, повернутій до капілярів, містяться мікроворсинки. Поряд із світлими клітинами трапляються в різній кількості і темні. Клітини цієї зони виробляють глюкокортикоїдні гормони —

кортикостерон, кортизон і гідрокортизон.

3) сітчасту (zona reticularis). У цій зоні епітеліальні тяжі роз- галужуються і формують пухку сітку, а ендокриноцити змен- шуються в розмірах і стають кубічними, округлими або кута- стими. Вміст ліпідних включень зменшується, а кількість тем- них клітин зростає.

У сітчастій зоні виробляється андрогенстероїдний гормон, близький за хімічним складом, фізіологічними властивостями до тестостерону сім’яників, а також у невеликій кількості жіночі статеві гормони — естрогени і прогестерон.

Мозкова речовина (medulla) відокремлена від кіркової ре- човини тонким прошарком сполучної тканини, яка місцями пе- реривається. Ця частина надниркових залоз утворена скуп- ченням порівняно великих клітин округлої форми — мозко- вих ендокриноцитів. Ендокриноцити поділяються на світлі, чи епінефроцити (endocrinocytis lucidus, epinephrocytus), які сек-

ретують адреналін, і темні, чи норепінефроцити (endocrinocytus densus), що секретують норадреналін. Крім того, моз- кова речовина містить мультиполярні нейрони автономної нервової системи.

Препарат 5. Надниркова залоза (рис. 19).

Мале збільшення. Розглянути препарат. При цьому збіль- шенні мікроскопа видно сполучнотканинну капсулу залози, кіркову речовину, яка оточує з усіх боків мозкову речовину, розміщену центрально. Кіркова речовина складається з тяжів епітеліальних клітин, які розділені тонкими прошарками спо- лучної тканини і кровоносними судинами. Безпосередньо під капсулою розташовується клубочкова зона, клітини якої ут- ворюють скупчення. Після цього слідує широка пучкова зона, клітини якої утворюють довгі тяжі, що ідуть радіально

64

1

д

г

2

Рис. 19. Надниркова залоза. Забарвлення гематоксилін-еози-

ном. × 400:

1 — капсула; 2 — кіркова речовина (а — клубочкова зона; б — пуч- кова зона; в — сітчаста зона); 3 — мозкова речовина (г —хромафіноци- ти; д — капіляр)

до мозкової речовини. У сітчастій зоні правильний хід тяжів порушується, вони перетинаються, утворюючи сітку.

Мозкова речовина складається зі скупчення великих поліго- нальних клітин, які розділені сполучнотканинними прошарка- ми з гемокапілярами і венами.

Велике збільшення. При цьому збільшенні можна побачити, що цитоплазма клітин кіркової речовини, особливо пучкової зони, має пористий вигляд за рахунок розчинення ліпідів у про- цесі виготовлення препарату.

На рисунку позначити: 1) капсулу; 2) кіркову речовину: а) клубочкову зону; б) пучкову зону; в) сітчасту зону; 3) мозко- ву речовину: г) хромафіноцити; д) капіляри.

Контрольні питання

1.Загальна характеристика ендокринної системи. Класифі- кація ендокринних залоз.

2.Основні нейросекреторні ядра переднього гіпоталамуса, їх функція.

65

1

3

2

4

5

66

Електронна мікрофотограма 12. Сітчаcта зона кори наднир-

кових залоз. × 65 000:

1 — ядро; 2 — мітохондрії; 3 — вакуолі й кристи в мітохондріях; 4 — вакуолі ендоплазматичної сітки; 5 — цистерни ендоплазматичної сітки (за В. П. Дерев’янко)

Електронна мікрофотограма 13. Фолікул щитовидної зало-

зи. × 18 000:

1 — порожнина фолікула; 2 — клітинні мікроворсинки на апікальній поверхні тиреоїдних клітин; 3 — мітохондрії; 4 — пухирці ендоплазма- тичної сітки; 5 — цистерни ендоплазматичної сітки; 6 — ядро; 7 — ба- зальна мембрана (за Н. П. Дмитрієвою)

67

3.Структурний і функціональний взаємозв’язок гіпотала- муса з передньою і задньою частками гіпофіза.

4.Джерело розвитку і будова аденогіпофіза.

5.Особливості мікро- й ультраструктури клітин передньої частки гіпофіза.

6.Джерело розвитку, будова та функція задньої частки гіпофіза.

7.Де відбувається синтез гормонів, які нагромаджуються

івиділяються в задній частці гіпофіза?

8.Джерело розвитку, будова та функція середньої частки гіпофіза.

9.Розвиток, будова й гістофізіологія епіфіза.

10.Щитовидна залоза. Джерела розвитку, будова та гісто- фізіологія.

11.Особливості морфології й функції фолікулярних і пара- фолікулярних ендокриноцитів.

12.Прищитовидна залоза. Розвиток, будова, гістофізіологія. Вікові зміни.

13.Джерела розвитку кіркової і мозкової речовини наднир- кових залоз. Будова і функція кіркової речовини надниркових залоз.

14.Мозкова речовина надниркових залоз. Особливості уль- траструктури та гістофізіології.

15.Дисоційована ендокринна система організму.

Ситуаційні задачі

1.Як зміниться вміст вазопресину й окситоцину в задній частці гіпофіза, якщо перерізати аксони нейронів супраоптич- ного і паравентрикулярного нейросекреторних ядер?

2.Діяльність яких залоз буде порушена після вилучення гіпо-

фіза?

3.Функція яких клітин гіпофіза порушена, якщо у дитини з пропорційною будовою тіла настала затримка росту?

4.На електронній мікрофотографії щитовидної залози вияв- лено клітину, цитоплазма якої містить специфічну зернистість. Яка це клітина?

5.Хворому тривалий час вводили високими дозами гідро- кортизон. Яка зона кори надниркових залоз повинна бути ат- рофованою?

68