Лекція 1.. Історія розвитку радіології. Типи радіологічних відділень. Особливості устрою рентгенологічних та радіологічних відділень. . Оспу. Нрбу. Зміст лекції

1. Історія розвитку медичної радіології.

2. Організація радіологічної служби в Україні, типи радіологічних відділень.

3. Джерела іонізуючих випромінювань.

4. Природа та властивості іонізуючих випромінювань.

5. Види і засоби захисту від іонізуючих випромінювань.

6. Регламентуючі документи протирадіаційного захисту.

7. Дозиметрія. Одиниці радіоактивності та дози опромінення.

8. Методи визначення дози опромінення та радіоактивності.

"Можна собі уявити, що в руках радій може бути дуже небезпечним, і у зв’язку з цим слід задатись питанням, чи є пізнання природи корисним для людства, чи суспільство дозріло, щоб отримувати із нього користь, чи таке пізнання для людства шкідливе. Я особисто відношусь до людей, які думають, що суспільство візьме із нових винаходів більше користі, ніж зла".

П’єр Кюрі.

1. Історія розвитку медичної радіології

   Розвиток медичної радіології як наукової дисципліни почався наприкінці 19 століття, після того як В.Рентгеном в 1895р. були відкриті Х-промені, які згодом були названі рентгенівськими. Це був прорив в мікросвіт, до будови атомів.

Менш ніж через рік французьким фізиком Анрі Беккерелем було відкрито явище радіоактивності. Новий вид випромінювання знайшов широке використання не тільки в медицині, але і в інших галузях народного господарства та енергетиці.

Так як же було відкрито явище радіоактивності? Як нерідко буває, одне геніальне відкриття народжує ланцюг не менш важливих досягнень. Ще не встиг вчений світ прийти в себе від приголомшуючого відкриття рентгенівських променів, як прослідувало нове, захоплююче дух повідомлення - відкриття нового невідомого випромінення. Це відкриття відбулося завдяки надзвичайній скрупульозності вченого. Багато років французький фізик Анрі Беккерель, як його дід і батько, вивчав світіння деяких речовин (флюоресценцію). Він вважав, що окремі речовини (наприклад калієва сіль урану), після опромінення видимим світлом виділяють невидимі промені, подібні до рентгенівських. Щоб викликати флюоресценцію, він модулював солі урану у вигляді хреста, клав на фотоплатівки, загорнуті в чорний папір і виставляв на сонячне світло. 26 та 27 лютого 1896 року в Парижі була похмура погода і зразки два дні пролежали у шухляді столу. Для збереження чистоти експерименту А. Беккерель проявив ці платівки і на подив отримав зображення хреста, як і у випадках після інсоляції. Це свідчило, що уран самостійно випромінює невидимі промені, які засвічують фотоплівку. Явище спонтанного випромінювання було назване радіоактивністю, а речовини, що випромінюють –радіоактивними.

Вчені, які зацікавились цим явищем, були полька Марія Кюрі та її чоловік - Пєр. В результаті своїх досліджень вони з’ясували, що чистий уран чи торій (відкритий Марією в 1898 році) менш радіоактивні, ніж відповідні руди. Зробивши колосальну роботу - за 2 роки з 8 т смоляної уранової руди саморуч вони виділили біля 1г нового хімічного елемента, радіоактивність якого виявилась в 2 000 000 разів вищою, ніж урану. Його назвали радій (від лат.- променистий), 1г радію в 1сек випромінює 3,7 х 10¹⁰α-часток. Було 21 грудня 1898 року. Це була справжня сенсація в науці. Весь світ почав розмовляти про радій.

Згодом подружжя Кюрі відкрило ще один елемент - полоній, названий так Марією на честь своєї батьківщини Польщі. Вони разом з Беккерелем були нагороджені Нобелівською премією з фізики, а Марія ще і з хімії. В 1932 році Чедвік відкрив нейтрон. В 1934 році Ірен та Фредерік Жоліо Кюрі відкрили штучну радіоактивність та її різновидність - β⁺-позитронний розпад. О.Ган та Ф.Штрасман в 1938 році виявили процес розпаду ядер урану на 2 більш легких ядра. У 1940 році в Харківському фізико-технічному інституті К.О.Петржак і Г.М.Флеров показали, що поділ ядер урану може виникати самостійно, без впливу ззовні. При кожному поділі утворюється 2-3 нейтрони, які, поглинаючись іншими ядрами урану, призводять до їх розпаду і створюють ланцюгову реакцію поділу. В 1942 році в США італійський фізик Е.Фермі вперше отримав контрольовану ланцюгову реакцію на практиці, створивши ядерний реактор. Під час цієї реакції утворюються уламки ядер, із яких можна виділити (фізичним або хімічним методом) практично всі хімічні елементи таблиці Менделєєва, більшість з яких радіоактивні. Тобто виникла можливість отримувати радіонукліди, вивчати їх метаболізм в живих організмах, вводити до складу великих молекул в якості мітки для хімічних або біологічних сполук. Це використовується в діагностиці для вивчення морфології, функції та обміну речовин (згодом утворені в реакторі радіонукліди почали широко використовуватися в променевій терапії). В реакторі був отриманий збагачений уран. США його використали у двох атомних бомбах ("Малюк" та "Товстун") і скинули їх у 1945 році в Японії (на міста Хіросіму та Нагасакі), де загинуло понад 300 тисяч людей. У 1954 році у місті Обнінськ (Росія) побудували першу в світі атомну електростанцію (АЕС).

Були сконструйовані рентгенодіагностичні апарати, потужні лінійні, циклічні прискорювачі, циклофазотрони для променевої терапії та отримання штучних радіонуклідів.

Першими на собі відчули властивості непомітних випромінювань дослідники, які працювали з радіоактивними речовинами. А.Беккерель не тільки першим встановив факт природної радіоактивності, але й першим відчув на собі ушкоджуючу дію радіації. В квітні 1902 року П.Кюрі на прохання А.Беккереля підготував препарат радію для демонстрації його властивостей на засіданні фізико-технічного товариства. До цього він 6 годин носив скляну трубочку з радієм в кишені жилетки. Через 10 днів на шкірі під кишенею з’явилась еритема, а згодом виразка, яка протягом тривалого часу не загоювалась. Зустрівшись з П’єром і Марією Кюрі, Беккерель сказав: “…я ці промені дуже люблю, але сердитий на них”.