3. Античні міста в Північному Причорномор’ї і Криму.

Появу перших грецьких поселень у Північному Причорномор’ї і Криму історики відносять д середини 7ст. до н.е. При цьому користуються зазвичай терміном колонізація. До переселення на чужину греків спонукали різні причини, одна з яких – прагнення до збагачення через розвиток торгівлі: на нових землях переселенці закладали місця – своєрідні торговельні бази, через які прагнули збувати у віддалені землі вироби грецьких майстрів. З-поміж причин називають пошук джерел сировини для ремісничої діяльності греків, адже Греція – гірська країна, в ній мало орної землі, корисних копалин, інших природних багатств, а також втечу від злиднів на Батьківщині.

Першою грецькою колонією на півдні сучасної України вважають поселення на острові (за тих часів – півострові) Березань неподалік сучасного міста Очакова Миколаївської області. Мілетяни почали облаштовувати його в середині 7ст. до н.е. Історики припускають, що те поселення називалося Борисфенідою (від грецької назви Дніпра – Борисфен). Протягом 6-5 ст. до н.е. грецькі переселенці оволоділи всім північним узбережжям Чорного моря. Найвідомішими з грецьких колоній були : Тіра – біля гирла р.Тірас(Дністер) (на місці сучасного Білгорода-Дністровського); Ольвія – на правому березі Бузького (Буго-Дністровського) лиману; Пантікапей – на Керченському півострові (на мисці нинішньої Керчі); Херсонес Таврійський – в околицях сучасного Севастополя; Керкінітида – уздовж Каламитської затоки Чорного моря (на місці сучасної Євпаторії).

Державне життя античних міст Північного Причорномор’я і Крима складалося так само, як в Греції. Кожне місто було окремою державою-полісом. Чорноморські міста-колонії зберігали цілковиту незалежність від тих грецьких міст, переселенці з яких їх закладали. За устроєм грецькі поліси в Північному причорномор’ї були рабовласницькими демократичними чи аристократичними республіками.

4. Ранньофеодальні держави у східних слов’ян (IV – IX ст.)

У IV - IX ст. в письмових джерелах слов'яни були відомі під назвами анти і склавини. Антів традиційно вважали предками східних слов'ян. Анти перебували між Дніпром та Дністром.

Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов’янських племен – дулібів, полян, волинян. Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у 8-9 ст. набирає силу процес об‘єднання окремих племен та їхніх союзів. Саме на цьому ґрунті і виникають державні утворення – племінні князівства та їхні федерації. За свідченням арабських авторів, уже в 8-9 ст. існувало три осередки східнослов’янської державності: Куявія(земля полян з Києвом), Славія(Новгородська земля і Артанія (Ростово-Суздальська ). Найбільшим було державне об‘єднання, яке літописець називає Руською землею(арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Як вважають фахівці, саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зростала Давьоруська держава. Показово, що існування ранньодержавного осередка в дніпровських слов‘ян з єдиновладним правителем на чолі підтверджується численними вітчизняними і зарубіжними джерелами.

У 5-6 ст. суспільний лад слов‘ян перебував на стадії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Це була доба військової демократії, суть якої полягала в тому, що реально влада належала племінним зборам, а не концентрувалася в руках знаті. Проте з часом глибокі зміни в суспільному житті, що відбулися в 7-9 ст., підштовхнули процес державотворення. Становлення державності східних слов‘ян логічно випливало з їхнього суспільного розвитку:

1.еволюція родоплемінної організації, збільшення об‘єднаних територій, постійна воєнна активність зумовили необхідність переходу до нових методів і форм управління. Роль народних зборів поступово занепадає. На передній план у політичному житті дедалі впевненіше виходить князівська влада.

2.зростаюча зовнішньополітична активність перших осередків державності. Посилення соціально-політичної ролі князівської влади сприяли виділенню дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію професійних воїнів, що стояла поза общиною і над нею. Будучи спочатку лише силовою опорою для князів і племінної аристократії, дружина з часом перетворилася на своєрідний самостійний орган публічної влади

3.прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу.