16. Соціально-економичний розвиток українських земель у склади Російської імперії наприкінці XVIII – першій половині XIX.

Особливістю економічного розвитку України в цей період був двобічний розвиток капіталізму: інтенсивним та екстенсивним шляхами, тобто за рахунок розширення і поглиблення капіталістичного виробництва (промислового перевороту, впровадження техніки).

Різко збільшується попит на метал (верстати, пароплави, паровози, залізниці, озброєння). Це спричинило відкриття металургійних заводів нового типу.У зв'язку з розвитком металургії посилився попит на криворізьку руду.Певні досягнення спостерігалися і в сільськогосподарському машинобудуванні, що зумовлювалося попитом на машини в поміщицьких маєтках і господарствах заможних селян України.

Безпосередній значний вплив на розвиток економіки мав залізничний транспорт. Значення залізниць полягало не лише в тому, що вони з'єднували між собою віддалені господарські райони та мали військово-стратегічне призначення (перевезення військ та зброї), вони розширювали всеросійський ринок, сприяли швидкому розвитку фабрично-заводської промисловості. Швидко йшов процес урбанізації — зростання міст.Сільське господарство України йшло так званим прусським шляхом, коли поміщицьке землеволодіння залишалось пануючим.

Існувало дві системи господарювання: капіталістична (вільнонаймана праця, використання техніки й агротехніки); відробіткова, коли селяни, не маючи змоги вижити за рахунок своїх наділів, змушені були орендувати в поміщиків землі і за це відробляти на їхніх землях своїм інвентарем і худобою.У результаті швидкого розвитку промисловості зростала кіль кість робітників — людей, що жили на зарплату, отриману за продаж своєї робочої сили. Інтенсивно йшов і процес формування класу буржуазії. Вона поповнювалась за рахунок купців, промисловців, лихварів, збагачення дрібних товаровиробників у місті і селі, «обуржуазнення» поміщиків. Буржуазія теж була багатонаціональною: мільйонери Терещенки і Харитоненки, які мали по 7 цукрових заводів, Симиренки, майно яких оцінювалося в 10 млн. руб. золотом, були українцями; Суботіни, Дегтярьови — росіянами, Бродські, Гінзбурги — євреями.У 1897 р. була проведена грошова реформа, за якою кредитні білети стали вільно обмінюватися на золоту монету, що сприяло розвитку фінансової і банківської сфери і всієї економіки.

Незважаючи на колоніальну політику імперських урядів, наприкінці XIX ст. Україна щодо промислового розвитку посіла в Російській імперії одне з перших місць.

17. Становище Правобережної України в складі Польської держави в другій половині 17-18 ст.

У другому десятиріччі XVIII ст. Польща відновила своє панування на всій території Правобережної України. Тут поновили свою діяльність воєводські органи управління та королівські суди. Магнати і шляхта знову стали єдиними володарями краю. Панщина досягала небачених розмірів, влітку робота на панських землях тривала по 13—15 годин на добу, селяни сплачували безліч податків, ледь-ледь перебиваючись, в той час як кілька родин найбільших магнатів володіли величезними латифундіями. Іноземне панування гальмувало економічний розвиток українських земель. Майже 80% земель перебували у приватній власності магнатів і шляхти. Відродження козацтва тут було заборонено. Без козаків селянам було важко дати відсіч шляхті. Час від часу спалахували локальні повстання на чолі з селянами-втікачами. Повстанці ховалися у лісах і звідти нападали на поодинокі маєтки. їх (з початку XVIII ст.) називали гайдамаками. З часом вони стали серйозною загрозою для польської шляхти, особливо із закінченням терміну звільнення від панщини, введенням кріпацтва та посиленням релігійного гніту. Гайдамацький рух в Україні Перше велике повстання гайдамаків вибухнуло у 1734 р., в той час коли Польща була втягнута у конфлікт з Росією, друге — у 1750 p., найчисленніше та кривавіше «коліївщина» — у 1768 р. Його керівниками були запорожець Максим Залізняк і сотник Іван Гонта. Тисячі шляхтичів, євреїв та католицьких священиків стали жертвами народного гніву. Боячись, що «коліївщина» перекинеться на територію імперії, Росія послала на її придушення війська. У ЗО—40-х роках в Галичині боролися з панством повстанці-опришки на чолі з Олексою Довбушем.