6.7.Банківська система.

Банки — це найбільші фінансово-кредитні посередники, які спеціалізуються на операціях з грошовим капіталом.

Виникнення банків пов'язано з появою кредиту. З одного боку, в одних учасників ринкових відносин нагромаджувалися надлишки грошових коштів, а з іншого — у інших виникала потреба в додаткових коштах. Ці проблеми почали вирішувати банки, які за­лучали грошові внески та надавали позики.

Перші банки працювали в італійських містах (Генуї, Венеції) у XIV—XV ст., вони виконували функцію посередників у здійсненні платежів. Слово "банк" означає "лавка, стіл" (італ. bапсо). Банко-столи

Банки — це найбільші фінансово-кредитні посередники, які обслуговують рух капіталів та грошей

встановлювали на площах, де відбувалася торгівля товарами. Тоді в обігу перебувало багато різноманітних монет різної форми і вартості. Тому виникла потреба в спеціалістах, які розбиралися б у мо­нетах, і саме вони розташовувалися поряд зі своїми банко-столами.

Поступово банківська справа розповсюджувалася в Англії, Нідерландах, Німеччині. Згодом банки розширили коло своїх операцій: вони почали займатися зберіганням грошей, наданням кредитів, обслуговуванням фінансових операцій клієнтів, укладан­ням угод між клієнтами, були посередниками у торгівельних стосунках, випускали власні банківські білети (аналоги грошей).

Сучасні банки акумулюють грошові кошти й інші нагромадження (золото, цінні папери, надають кредити, здійснюють грошові розрахунки між суб'єктами економіки, випускають власні цінні папери, виконують операції з коштовними металами і валютою.

У розвинених країнах банківська система є дворівневою і складається з центрального банку і сукупності комерційних банків.

I рівень. Цей рівень представлено одним центральним банком або сукупністю кількох банків, що виконують функції центрального (як Федеральна резервна система США, що включає 12 банків).

Центральний банк — це некомерційна державна або недержавна установа, яка володіє монопольним правом емісії грошей, здійснює грошово-кредитну політику в інтересах національної економіки і регулює фінансово-кредитну систему.

Центральні банки можуть існувати як акціонерні установи (США), бути держав-но-приватними (Швейцарія, Бельгія, Японія) або державними (Німеччина, Росія, Україна, Франція).

Центральний банк — один із найважливіших інструментів державного регулювання економіки, він поєднує функції банку й органу державного управління та переслідує мету грошової стабілізації національної економіки.

Центральний банк — це некомерційна установа, яка володіє винятковим правом емісії грошей і регулює фінансово-кредитну систему в інтересах національної економіки

В Україні центральним банком є Національний банк України(НБУ). Функції НБУ:

• проведення грошової емісії готівки;регулювання маси безготівкових грошей;

• кредитування уряду, управління державним боргом; кредитування комерційних банків; регулювання резервів золота й іноземної валюти; здійснення грошово-кредитної політики для забезпечення стабільності фінансової системи.

II рівень. На цьому рівні банківської системи перебувають комерційні банки — кредитно-фінансові організації, які мобілізують кошти домогосподарств і підприємств та надають їх у кредит.

Класифікація комерційних банків:

За формою власності: 1) державні; 2) акціонерні; 3) кооперативні; 4) змішані,

Комерційні банки — кредитно-фінансові установи, які акумулюють кошти домогосподарств і підприємств та надають їх у кредит

За видами виконуваних операцій:

1) універсальні — здійснюють операції у найширшому діапазоні;

2) спеціалізовані — обслуговують певні сфери або галузі економіки та виконують обмежені функції:

• будівельні; аграрні; іпотечні; ощадні; інвестиційні.

III. За територіальним розташуванням:

1. регіональні;

2. загальнонаціональні.

Функції комерційних банків:

• акумулювання тимчасово вільних грошових коштів та їх перетворення на капітал;

• надання позик фізичним та юридичним особам;

• посередницькі послуги у грошових розрахунках;

• створення кредитних грошей (видаючи позику, банк здійснює кредитну емісію); операції з цінними паперами; консалтинг з фінансових питань.

Комерційні банки виконують три групи операцій — пасивні, активні та комісійні.

Пасивні — це операції з приводу залучення грошей, тобто формування власних грошових ресурсів. Вирізняють два джерела грошей банку:

• власні кошти, які формуються під час створення банку (статутний капітал і прибу­ток банку, отриманий від його діяльності);

• позичкові кошти — внески (депозити) клієнтів, тобто кошти на банківських рахунках.

Активні— це операції з використання ресурсів. До них належать:

• надання кредитів — основний напрям діяльності банку;

• акумулювання частини грошей у центральному банку як банківського резерву (ре­зервного фонду); резерв потрібен на випадок непередбаченого банкрутства банку, його розмір визначає центральний банк;

• інвестування коштів у спільну з іншими підприємствами діяльність;

• використання грошей для поточних розрахунків.

Активні і пасивні операції повинні балансуватися, тобто у звітних документах банку кількість залучених грошей повинна дорівнювати кількості витрачених.

Комісійні — операції з приводу надання посередницьких послуг, за які банк отримує комісійну винагороду. їхній перелік дуже широкий і постійно розширюється.

Вигідність банківського бізнесу визначається ставкою банківського відсотка. Розрізняють два види ставки:

1. відсоток за внесками, який банк сплачує тим, у кого він бере у користування фінансові кошти;

2. відсоток за кредит, який банк отримує від тих, кому він надає гроші у користування.

Прибуток банку є різницею між відсотком за кредит і відсотком за внесками, тому банк призначає відсоток за внесками нижче, ніж за кредитами.

Види кредитів:

• Комерційний — надається підприємствами один одному у вигляді відстрочки платежу за поставлені товари. Він можливий лише між тими підприємствами, які безпосередньо пов'язані господарськими стосунками (деревообробний завод і меблева фабрика) і добре знають один одного.

• Банківський — універсальний кредит, який фінансово-кредитні установи надають будь-яким господарським суб'єктам на будь-які цілі і на будь-які терміни у вигляді грошової позики. Банківський кредит є основною формою кредиту.

• Споживчий — надається споживачам на купівлю споживчих товарів тривалого користування. Його практикують роздрібні магазини і банки.

• Іпотечний — це довгостроковий кредит під заставу нерухомості (житла, землі).

• Державний — будь-який кредит, де позичальником є держава, а кредитором — переважно населення.

• Міжнародний — надається у товарній або грошовій формі суб'єктам міжнародних відносин.

Тема №7 Сутність конкуренції та її значення у ринковій економіці.

7.1. Конкуренція (лат. — зіштовхувати, змагатися) — це економічне суперництво між суб'єктами ринкової економіки за вигідніші умови виробництва та купівлі-продажу товарів. Конкуренція є найважливішим і найнеобхіднішим елементом ринкового механізму, вона суттєво впливає на поведінку фірм у визначенні цін, обсягу виробництва, якості товарів та ін.

Конкуренцію можна спостерігати:

1. серед продавців за кращі результати виробництва та збуту;

2. серед покупців, які змагаються за придбання товару за нижчою ціною;

3. між продавцями та покупцями, які прагнуть нав'язати один одному бажану ціну і товар.

В економічній системі конкуренція виконує такі функції:

• сприяє розподілу ресурсів;

сприяє взаємодії попиту та пропозиції; формує ціни; стимулює зниження витрат виробництва; сприяє запровадженню нових видів продукції; гарантує пріоритет споживача над виробником.

Конкуренція — це економіне суперництво між учасниками ринкової економіки за більш вигідні умови виробництва та купівлі-продажу товарів.

Позитивні риси конкуренції;

• стимулює раціональне використання ресурсів; спонукає виробників до постійного оновлення асортименту; стимулює запровадження новинок у виробництво (товарів і технологій); сприяє зниженню ринкових цін.

Негативні риси конкуренції:

• є однією з причин безробіття; впливає на нерівномірний розподіл доходів;

• призводить до розорення дрібних виробників; сприяє концентрації виробництва та збагаченню окремих виробників.

В економічній літературі існує така класифікація конкуренції:

I. Залежно від галузей:

1. внутрішньогалузева — між виробниками певної галузі за вигідніші умови виробництва та збуту й отримання максимального прибутку;

2. міжгалузева — між різними галузями за вищі прибутки і вигідніше застосування капіталу. Завдяки міжгалузевій конкуренції капітали переміщуються з однієї га­лузі в інші і забезпечується їх раціональне використання.

II. Залежно від масштабів:

1. місцева; 2) регіональна; 3) національна; 4) міжнаціональна.

III. Залежно від методів конкуренції:

1. цінова — відбувається за допомогою змін у цінах (знижки);

2. нецінова — здійснюється через поліпшення якості, дизайну й умов збуту товарів (сервіс, гарантійний ремонт, реклама).

IV. Залежно від ступеня чесності конкуренції:

1) чесна (добросовісна); 2) нечесна (недобросовісна) — досягнення домінуючого стану на ринку через обман споживачів, партнерів, інших господарських суб'єктів і державних органів.

Способи нечесної конкуренції:

• дезінформація споживачів щодо товарів і послуг; використання торгівельної марки без дозволу суб'єкта, який ним володіє; розповсюдження інформації, що компрометує товари конкурентів; тиск на постачальників ресурсів і банки, щоб вони відмовляли іншим клієнтам; навмисне зниження цін нижче собівартості (якщо це забороняє держава); промислове шпигунство.

V. Залежно від типу ринку:

1. досконала (вільна, чиста); 2) недосконала:

• чиста монополія;

• олігополія;

• монополістична конкуренція.

Останню класифікацію докладно вивчають багато дослідників, оскільки саме ці види конкуренції визначають моделі поведінки виробників у сучасний період.