§ 4. Явище панування і влади за в. Винниченком.

Психологічні причини панування людини над людиною: в окремих індивідів у всякому суспільстві живуть передані нам із тисячоріч у спадщину психологічні сили, інстинкти.

Інстинкт панування і влади - загальнолюдська спадкова хвороба. Звідси походить теорія нездатності мас до самодіяльності й необхідності для них сильних, безвідповідальних вождів, диктаторів. Не треба думати, що від цього звільнені соціялісти чи демократи, що досить заявити себе таким, щоб старий інстинкт перестав діяти. Треба постійної контролі над собою, насамперед самосвідомості, потім треба стримувати в собі дію його. "Навіть кожний експлуатований, гноблений при змінених і сприятливих умовах охоче сам стає експлуататором і гнобителем. Це можна спостерігати на кожному кроці як у нас, так і в усякій іншій нації... Найцікавішими є приклади соціяльних і політичних революціонерів у різних націй. Різні Робесп'єри з борців проти монархічного деспотизму, досягши перемоги, самі ставали під дією цієї хвороби деспотами над тим народом, який визволяли".

"Бути міністром чи депутатом, а то ще й президентом, це найкраще середовище для розвитку інстинкту панування чи честолюбності. Яскравим зразком для мене цієї риси був, як я вище казав, С. Петлюра, та до такої міри, що серед моїх партійних і урядових співробітників, які не могли не помічати в нього виявів цих нахилів, навіть склався термін для позначення його: "петлюритись", себто фігурувати, прибирати пози, прагнути оплесків, "отаманувати" з усіма матеріальними і психічними привілеями цього стану".

Інстинкт підлеглості - інший спадковий інстинкт покори, рабськості, що гіпертрофує інстинкт егоїзму страхом кари, загострює почуття постійної небезпеки, забиває здатність до ініціативи, творчості, робить маси безвольними, догодливими, тремтливими.

Отже, аналіз цього тексту дає нам зрозуміти визначення влади та її силу, що проявляється при її практичному втіленні.

§ 5. «Створення миру й світової федерації без бомб і кривавих революцій»

Як саме українська еміграція має творити сприятливу для української державності опінію (думку) серед західного світу: "Не самі декларації творять опінію, а ще й відповідна дія. Треба, щоб українська еміграція на кожному місці свого перебування доводила і словами, і ділами свою демократичність і - головне - миролюбність. Так, ми будемо скрізь деклярувати, що ми, українці, є одні з найщиріших борців за світовий мир, за світову федерацію... Ми краще, ніж так звані самостійні держави, знаємо, що в цій світовій кон'юнктурі, яка твориться на планеті розвитком світової економіки, не може бути як слід забезпеченої самостійності, а тим паче у держав несамостійних. Тому ми, коли хочемо мати свою національну самостійність, мусимо бути в найперших і найактивніших рядах борців за здійснення ідеї Світової Федерації Народів, яка знищить будь-яку можливість одній нації накинути другій своє панування ... довести світові, що українство навпаки, всією історичною, виробленою віками всебічного поневолення, всією природою своєю є найщиріші вороги всякого насильства, гніту, визиску як внутрішнього, так і інтернаціонального, що воно є найвірніший борець за мир на Землі і за об'єднання всіх народів".

Два способи здійснення соціалізму існують нині. Обидва вже не годяться для нашої епохи.

соціал-демократичний: помаленьку, еволюційно, реформами, легенькими надушуваннями на шкарлупу капіталізму.

французькі, англійські, шведські соціалісти, імітуючи совітський соціялізм, замінюють приватний капіталізм державним. Але після такої "націоналізації" лишаються всі сутнісні риси капіталізму - робітнича надвартість, визиск, нерівність, панування, неекономність, нерентабельність, марнотратство. Націоналізація засобів виробництва не є соціалізм. Це - державний капіталізм.

комуністичний: збройно, кривавою революцією, розтрощити капіталізм одним махом сокирою.

Але світ уже так спаявся весь, що як тільки в якійсь країні робиться струс, так він моментально відбивається на інших частинах планети. Спробуйте динамітом зірвати капітлізм у Франції чи в Італії, як Америка наїжиться. Збройна революція - це є світова війна, планетарна війна, загибель усіх нас.

третій способ творення соціалізму - колектократія (влада колективу): негайно, але без зброї, доброю волею, треба почати переводити приватну власність на засоби виробництва на колективну. Саме колективну, а не державну. Кооперація усього національного господарства: виробничі, торгівельні, фінансові, аграрні і т.ін. кооперативи. як її здійснити: коли б соціалісти, комуністи та радикали погодились би на цій ідеї інтенсивної кооперації господарства - вони б законодавчим, безкровним шляхом за кілька років перейшли б на колектократію. Приклад законів, які б могли гарантувати успіх: закон про участь робітників в прибутках підприємств, закон про передачу в колектократичну власність деяких націоналізованих підприємств, закон про сприяння всім зачаткам кооперативних підприємств всіма державними засобами, субсидіями, кредитами.

Перспектива - розвиток колектократії в інтернаціональному масштабі. Встановлення Світової Федерації і прийняття Об'єднаними Націями зобов'язання поступово переводити господарство по всіх країнах на колектократію.

Сутність колектократії: зло не у власності, а у визиску праці. Треба знищити визиск праці. "Визиск праці буває тільки при найманій праці. Отже, треба знищити найману працю. Не власність забороняти, а найману працю. Кожний селянин, чи кожний громадянин може мати яку хоче земельну чи іншу власність, але з умовою: що він не матиме на ній наймитів... Всяка стороння робоча сила, закликана для помоги йому, автоматично стає співвласником його власності з відповідними правами на неї й на прибутки від її експлуатації"

Трагізм комунізму: "Що значить співжиття комунізму з іншими народами? Це значить: відмова комунізму від своєї "вселюдської історичної" (як він каже) місії. Що значить замкнення його в себе в СРСР? Це є засудження себе на повільне самогубство. Комунізм в одній країні на планеті не може існувати, це є антиприродне явище. Весь сенс існування комунізму, як ми з вами згодились, є захоплення під свою владу всього світу". Для цього комунізм організовує по всьому світі свої п'яті колони і тримає їх в покорі не тільки грошовою допомогою, а обіцянками отої світової революції. "...що сказав би Кремль своїм народам, прийнявши всерйоз співіснування з приватним капіталізмом? Як же він пояснив би далі свою диктатуру, Залізну Заслону, свій терор, свою страшну каторжну систему праці? Тепер він їх увесь час тримає в страху й ненависті до капіталістичних держав Заходу, які, мовляв, от-от мають робити наступ на Советський Союз".

Колектократія - кращий засіб приборкання п'ятих колон Москви: так звані п'яті колони комунізму на Заході - комуністичні партії, прихильники комунізму усякого роду, чиє завдання - підкреслювати дефекти приватного капіталізму, розхитувати його систему.

"Буржуазні політики кажуть: треба, щоб у нас на Заході настав добробут, тоді комунізм не матиме сили. Правильно. Так само вони кажуть, що для цього допомоги Америки не досить, що треба ще інтенсивної праці самого населення. Цілком справедливо". І колектократія - кращий шлях, щоб створити отой добробут. Припустімо, що у нашому законодавчому органі проведено закон про участь робітників у прибутках і управлінні підприємствами. Чи підуть тоді робітники за п'ятою колоною? Чи захочуть вони вносити розлад у господарчу машину, яка б почала ставати їхньою? Тоді сила п'ятої колони звелась би до нуля, а з цим - вплив Москви. Виходить, що колектократія є найкращий засіб проти війни комунізму з капіталізмом.

Відмінність колектократії від кооперації (артілі), комун, колгоспів: колектократія не є ні кооперація (артілі), ні комуни, ні колгоспи. колектократичне сільське господарство мало б ту суттєву різницю з советським колективним господарством (колгосп), що воно мало б свою власність на все, тоді як колгоспи власності ні на що не мають; власність на землю, будівлі, живий і мертвий інвентар у колгоспах, на продукти праці робітників належить державі, краще сказати клясі советської бюрократії. головна відмінність колектократії від кооперації (артілей) в тому, що в кооперації може бути наймана праця, а в колектократії її не може бути. між комуною типу оуенівських чи фур'єристських та навіть советських і колектократією та різниця, що в комунах не може бути приватної власності на ті чи інші предмети побуту і житла, а колектократія це допускає.

Отже, В. Винниченко вважає, що прояв миролюбності та демократичності кожною нацією – це найкращий шлях для досягнення світової федерації. Крім того він характеризує соціалізм і вводить нове поняття «колектократії» на ряду з кооперацією та колективізмом.

Розділ 2. Винниченко-політик в боротьбі за вільну Україну.