ІФК

41) Фізична культура в період Київської Русі. В Київській Русі існувала вікова диференціація молоді, покладена в основу народної фізичної культури:в три роки хлопця саджають на коня, і цей обряд назвали «постризі ги». Цей ритуал князь Ігор здійснив у трьохрічному віці, а в сім — І був на навчанні у Новгороді-Сіверському;у сім років хлопчик переходить від материнського виховання під на- І гляд чоловіків (батька або старшини роду); починається навчання грамоті, стрільбі з лука, володіння списом, арканом, їзди верхи;в 12 років хлопчик вважається напівдорослим юнаком і до його на- І вчання залучають «військові хитрощі»;в 17 — річному віці юнак вважається дорослим і змужнілим.У кожній віковій групі здійснювалось певна підготовка і завершувалась «ініціацією» (посвятою в наступну).Таким чином, до військового життя (хоч постійної армії ще не існувала) готували з дитинства. Гак, Володимир Мономах в 13 років вже ходив на Лани, Данило Галицький ще хлопчиком володів мечем. Первинними ланками традиційних народно-побутових форм шйськово-фізичної підготовки була сім'я та рід, де відповідальність за миховання майбутнього воїна покладалася на батька, чоловіків-членів родини (старших братів, тощо), старшин роду.

42)ВІЙСЬКО КИЇВСЬКОЇ РУСІ. Найважливішим вмінням воїнів було володіння різними видами зброї, л також — їзда верхи, веслування, боротьба, полювання. В середньовічній Русі були створені товариства стрільців з лука і фехтувальні школи, що іс нували в Києві та Новгороді. Важливими у підготовці воїна були природні фактори загарі уванЩІ (повітря, сонця, вода), а також ігри військового спрямування («гра у війну», «боротьба родів» та ін), військові танці, фізичні вправи з предметами (різно¬види зброї — спис, лук, меч, праща тощо), а також каміння, палиці, мотузки — аркани тощо. Значне місце відводилось фізичним вправам із застосуванням засобів пересування (коні, човни, лижі тощо), а також ходьба, біг, лазіння, по¬взання, плавання і змагальні фізичні вправи (боротьба, бої навкулачки, фех-тування тощо). У IX-X1V століттях військово-ирикладна фізична підготовка реалізову¬валась у таких формах, як «Руські ігрища», лицарські турніри, змагання — «потіхи», полювання, військові походи. Тобто у період Київської Русі (IX- XIV ст.) існувала ефективна система військово-фізичної підготовки.Безперервні війни з сусідами та внутрішні конфлікти ставили русичів в умови постійної боротьби за існування. Тому фізичне виховання посідало чільне місце у військово-прикладній підготовці.

43) )Фізична культура козаків. Ще в епоху Київської Русі дітей з семи років навчали стрільбі з лука, володінні списом і арканом, їзді верхи, а з 12 років – справжнім військовим хитрощам, тобто мистецтву бою. Як і завзяте козацтво, молодь на свята народного календаря у процесі народних ігор змагалося силою, спритністю і прудкістю, винахідливістю, точністю попадання в ціль тощо. Традиційними були різноманітні змагання на конях (скачки, перегони та інше). Козаки любили своїх витривалих і прудконогих людей. Козацька молодь систематично розвивала природні здатності, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танках, хороводах, різних видах змагань і боротьби. Велике пізнавальне й виховне значення, зокрема для сучасної молоді, має опанування нею мистецтва єдиноборства, яких було кілька систем, найвідоміша лягла в основу танцю гопака.

44) Асоціа-ція молодих християн, заснована в 1844 р.Джорджем Вільямсом, є однією з найбільших молодіжних організацій світу. На сьогодні вона нараховуєблизько 45 мільйонів юнаків та дівчат у майже 150 країнах світу [1;10]. Ізпочатків свого створення організація сприяє гармонійному фізичному, інтелектуальному йдуховному розвитку людини. Об’єднує людей незалежно від їхньої релігійної приналежності, віку, національності, мови чи здібностей. Організація вплинула на становлення тарозвиток спортивних змагань, які й на сьогоднііснують в олімпійському спортивному русі. Асоціація молодих християн є невід’ємною частиною становлення міжнародних спортивних змагань, її діяльність сприяла поширенню спорту у світі, за що організація отримала належну оцінку зі сторони МОК.Представники Асоціації молодих християн: Джордж Вільямс, Девід Віллард Ліон, Роберт Гейл, Макс Дж. Екснер, Елвуд Браун, –здійснили вагомий внесок у розвиток і популяризацію спорту на різних континентах, сприяючи зародженню та проведенню перших в історії континентальних змагань –Далекосхідних ігор (Азіади), Міжсоюзних ігор, ігор Центральної Америки й Карибського басейну та ігор Південного хреста (Південноамериканські ігри).

45) Єдина всесоюзна спортивна класифікація , прийнята вперше в 1936 р. , спільно з комплексом ГТО , є основою нормативної оцінки результатів фізичного виховання . При створення та затвердження нормативів класифікації враховувалося , що введення класифікаційних норм сприятиме масовому розвитку спорту і фізичної культури серед населення , поліпшення якості навчально -тренувальної та виховної роботи , зростанню спортивної майстерності , підготовки спортсменів світового класу. Потрібно сказати , що введення класифікації повністю виправдало себе . Порівняння рівня результатів , числа підготовлених майстрів спорту і спортсменів- розрядників підтверджує необхідність існування класифікації . Нормативні вимоги класифікації до підготовки кваліфікованих спортсменів періодично підвищуються. Встановлено , що нормативи класифікації розробляються один раз на чотири роки і після широкого їх обговорення спортивною громадськістю затверджуються Комітетом з фізичної культури і спорту при Раді Міністрів СРСР. В даний час діє класифікація, затверджена на період 1969-1972 рр. .Відповідно до класифікації , встановлені нормативи , при виконанні яких присвоюються такі спортивні звання та розряди : «Майстер спорту СРСР міжнародного класу» , «Майстер спорту СРСР» , « Кандидат у майстри спорту» , «Спортсмен 1 розряду » , «Спортсмен II розряду» , « спортсмен III розряду » , « Спортсмен I юнацького розряду » , « Спортсмен II юнацького розряду » , « Спортсмен III юнацького розряду ». Звання «Майстер спорту СРСР міжнародного класу» і «Майстер спорту СРСР» є почесними і присвоюються довічно спортсменам - громадянам СРСР , які виконали нормативи , встановлені для цих звань.

46) Фізкультурний комплекс ГТО («Готовий до праці і оборони СРСР»), державна система програмно-оцінних нормативів і вимог по фізичному розвитку і підготовленості різних вікових груп населення. Є основою сов.(радянський) системи фізичного виховання, має на меті всесторонній фізичний розвиток людей, зміцнення і збереження їх здоров'я, підготовку до високопродуктивної праці і захисту Батьківщини, сприяє формуванню духовної і моральної подоби сов.(радянський). Автором комплексу ГТО 1931 року вважається 20-річний московський фізкультурник Іван Осипов. До випробувань на здобуття значка «Готовий до праці і оборони» спочатку допускалися чоловіки не молодше 18 років і жінок не молодше 17 років. Особливою умовою був задовільний стан здоров'я. Визначала його лікарка, яка встановлювала, що здача норм по даному комплексу не принесе збитку здоров'ю людини. До змагань допускалися фізкультурники, організовані в колективи, і і фізкультурники-одинаки. Для проведення практичних випробувань вони розподілялися на окремі групи по підлозі і віку. Перший комплекс ГТО складався всього з одного рівня. Для того, щоб отримати значок, потрібно було виконати 21 випробування, 15 з яких – практичні. Вони включали наступні дисципліни: біг на 100, 500 і 1000 метрів; стрибки в довжину і висоту; метання гранати; підтягування на щаблині; лазіння по канату або жердині; піднімання патронного ящика вагою в 32 кілограми і безупинне пересування з ним на 50 метрів; плавання. У комплекс ГТО другому рівню входили вже 25 норм – 3 теоретичних і 22 практичних вигляду випробувань. Для жінок загальна кількість норм складала 21. У ГТО II значно ширше був представлений спорт. У нього були включені стрибки на лижах з трампліну (для чоловіків), фехтування, стрибки у воду, подолання військового містечка.

47) Спартакіади - комплексні Всесоюзні спортивні змагання. Проводяться 1 раз у 4 роки з 1956. У программу змагань входять особисто-командні змагання команд союзних республік, Москви і Ленінграда. Сп-да 1956 була проведена за 3 місяці до XVI ОИ в Мельбурні, усі наступні Сп-ди проводилися за рік перед черговими ОИ. Виключення склала IX Сп-да, що була проведена за два роки до ПРО И в Сеул. Головною особливістю спартакіадних змагань було те, що на них одночасно розігрувався титул чемп. СРСР. Переможці і призери цих змагань одержували одночасно по 2 медалі: переможця Спартакіади і чемп. СРСР і призерів Спартакіади і чемп-та СРСР даного року. Виключення склали Спартакіади 1971, 1986 і 1991 р.м., що проводилися як самостійні змагання. Деякі зміни в схемі змагань були в VII і X1I1 Спартакиадах народів. VII Спартакіада проводилася в рік, що передує проведенню XXII ОИ в Москві. Згідно вимог Олімпійської Хартії країна, що приймає ОИ, зобов'язана за рік до їхнього початку надати спортсменам країн-учасниць ОИ можливість провести спробні змагання на всіх аренах і спорудженнях, призначених для олимп. змагань. Рішенням СК СРСР було передбачено провести такі змагання одночасно з проведенням VII Сп-ди. Починаючи зі змагань VIII Сп-ди, рішенням СК СРСР уводилися вікові і кваліфікаційні обмеження для уч-ков спартакіадних змагань: вік не старше 23 років, кваліфікація - не нижче МС СРСР і тільки в окремих випадках, по персональному рішенню Фед. б. СРСР, до змагань могли допускатися КМС. Це привело до того, що ряд республік з невеликим кол-вом населення не могли виставити команди повного складу: Естонія, Латвія, Литва, Молдавія, Туркменія, Таджикистан, що знижувало інтерес до цих змагань.

48) На захисті Жовтня.Пропаганда основних цілей п'ятирічок засобами фізичної культури та спорту. Перші п'ятирічні плани щодо розвитку народного господарства СРСР (1928-1932; 1933-1937) ознаменувалися історичними завоюваннями у політичному, економічної та напрямів культурної областях.Пятилетними планами' передбачалося перетворити СРСР зі країни аграрної на індустріальну, створити промисловість, здатну переозброїти і реорганізувати всі галузі народного господарства, перевести сільському господарстві на шлях соціалістичного розвитку, забезпечити значне підвищення матеріального добробуту і охорони культурної розвитку трудящих. У фізкультурному русі СРСР, пропаганді основних завдань соціалістичного будівництва й масової під готування трудящих до захисту завоювань Великого Жовтня утвердилися такі масові форми, як зоряні пробіги, паради, зимові всесоюзні свята, зимові і літні спартакіади. У Всесоюзному спортивному святі (лютий 1928 р.) брали участь близько 1,5 тис. спортсменів, змагалися з лижного іконькобежному спорту іхоккею.1-е місце посіла команда РРФСР, 2-ге —УРСР.Виконуючи постанову ЦК РКП (б) «Про завдання партії, у області фізичної культури», комсомол наприкінці 20-х рр. з'явився ініціаторомвоенно-спортивних ігор на місцевості і різних походів. У I Всесоюзному зоряному пробігу 1928 р. більш 600 лижників з різних міст СРСР несли у Москві рапорти про свої виробничі і спортивні досягнення. Москвичі, наприклад, з 1925 р. брали участь у різних пробігах і переходах. Кількість учасників безупинно зростало: в 1928 р. брало участь у пробігах 2400 людина, а 1931г.-9 тис. чол. Чудова традиція з'явилася напередодні першої п'ятирічки у москвичів - відкривати 2 травня літній спортивний сезон масовими змаганнями.

49)Виступи представників України складним і неоднозначним. Умови бездержавності диктували свої правила. Кращі представники українських спортивних клубів та товариств виступали під чужим національним прапором. Заслуговують нашої пам’яті виступи українців у складах збірних команд царської Росії, Австро-Угорщини, Польщі, Румунії тощо. Чималий внесок у розвиток міжнародного спорту зробили українці діаспори.Для більшості українців Наддніпрянщини першої половини ХХ століття шлях до олімпійських вершин утруднювався ідеологічними перипетіями, пов’язаними з участю Радянського Союзу в Олімпійських Іграх. Червоний прапор СРСР з’явився вперше на Іграх Олімпіад у 1952 році в руках прапороносця збірної – видатного українського важкоатлета Якова Куценка. А синьо-жовтий прапор замайорів на найвищій олімпійській щоглі щойно взимку 1992 року на честь фантастичного успіху юної української фігуристки Оксани Баюл. Українські спортсмени потрапляли на Олімпійські Ігри різними шляхами. У міжвоєнний період 1924-1936 років на Олімпійських Іграх з’являються спортсмени із Західної України – Галичини, Буковини та Закарпаття, які офіційно представляли Австро-Угорщину, Польщу, Румунію або Угорщину. У 1924 році на Іграх VІІІ Олімпіади в Парижі змагалося семеро львів’ян. Починаючи з 1952 року українські спортсмени виступають у складі збірної команди Радянського Союзу. В 1992 році вони беруть участь в Олімпійських іграх Барселони в команді СНД. І лише в 1994 році у Ліллехамері вперше у своїй історії Україна виступає в Олімпійських іграх самостійною командою.Серед українських спортсменів 153 олімпійських чемпіона – володарі 210 золотих медалей.

50)Літні Олімпійські ігри2012 Лондон.учасників 238. Місце 14. Медалей 20- золотих-6 срібних-5 бронзових-9. Першу олімпійську медаль в Лондоні для України здобула Олена Костевич-Стрільба.Відкривав Роман Гнатюк, закривав Олексій Торохтій.Зимові.2000.Ванкувер.47 учасників.не завоювали медалей. Виступ на Олімпіаді у Ванкувері став найневдалішим для України за весь час виступів на зимових Олімпіадах. Найвищі місця, які посіли українські спортсмени — 5-те (Дериземля, біатлон), 6-те (жіноча збірна України, біатлон) і три восьмих місця.

51)Римський період. Із втратою незалежності відбуваються зміни політичної, економічної та соціальної сторін життя грецького суспільства, які дуже негативно сплинули на спорт. Багато змагань були припинені, різко понизився інтерес до спорту. Помітно падає і значення Олімпійських ігор. Як і на початку свого зародження, вони починають носити місцевий характер.Під час римського періоду Олімпійські гри поступово втрачали колишньої розмах і значимість. Олімпія приходила в упадок. Турбота навколо місту знову посилилося у ІІ. зв. е. На Олімпійські гри приїжджали спортсмени з Олександрії, Сирії, Финокии, Вірменії тощо. Цей розквіт Олімпії пов'язані з впливом християнських ідей на громадян Римської империи. У IV в. зв. е. Олімпійські гри втратили чимало своїх традиції, що свідчить неуважність організаторів до фіксації імен победителей. Невдовзі по заборони Олімпійських ігор (394 р. зв. е.) споруди для проведення Ігор знищили, а 522 і 551 рр. зв. е. сильні землетрусу остаточно зруйнували Олимпию.

52)Відродження Олімпійських ігор. Історики називають багато спроб відродження древніх олімпійських ігор, які були в ХVI-ХIХ ст. Це був спортивні свята, фестивалі, але не Олимпиады. Відродженню Олімпійських ігор сприяли такі предпосылки. По-перше, перші Олімпійські гри, крім середньовіччя, будь-коли забувалися. Про неї пам'ятали. Інтерес до них особливо зріс після опублікування книжки археолога И.Виккельмана про Стародавню Грецію, і навіть про розкопках у Олімпії, розпочатих іншим німецьким археологом Э.Куртисом в 1875 г. По-друге, у період часу у різних країнах це вже складалися свої системи фізичного виховання: німецька (И.Гутс-Мутс, Г.Фит, А.Шписс, Ф.Ян та інших.), англійська (Д.Локк, Т.Арнольд, Г.Спенсер), французька (Ж.- .Ж.Руссо, Д.Ф.Аморос, Ж.Демени), шведська (П.Х.Линг, Я.Линг), чеська (М.Тырш), російська (Е.А.Покровский, Е.М.Дементьев, П.Ф.Лесгафт). По-третє, в 1960-1880 рр. починаються широкі спортивні контакти, з'являються національні і перші міжнародні спортивні объединения. По-четверте, після виходу спорту міжнародний арену виникла необхідність виконання великих комплексних змагань. З'явилися пропозиції про включення спортивних організацій програми міжнародних ярмарків. Думка про відродження Олімпійських ігор кінці ХIХ в. витала в повітрі. Цю ідею зміг в життя французький просвітитель П'єр де Кубертен (1863-1937 рр.). 2.2. П'єр де Кубертен - ініціатор відродження Олімпійських игр.

53)Вплив Арнольда на Кубертена. Молодий Кубертен бачив шлях звеличування Франції у всебічній освіті, у розвитку кращих людських якостей французів. Тому він і звернув свою увагу на Великобританію, яка продовжувала стояти у голові величезної імперії. І він задавався метою вивчити рухові сили англійського суспільства, і перед усим педагогічну спадщину Т. Арнольда, який сприяв вирішальному впливу на формування його філософських концепцій. У 1886 - 1887 роках П’єр Кубертен надрукував декілька статей з проблем фізичного виховання. Пізніше ним були видані роботи “Виховання в Англії”, “Англійське виховання У Франції”, “Психологія спорта”, “Нові форми фізичного виховання”, “Фізична освіта”, “Коментарі з давньогрецького спорта”, “Чому я відродив Олімпійські ігри”, “Ода спорту” та ін. На відміну від своїх багатьох співвітчизників П’єр Кубертен пропонував не копіювати зарубіжний спорт, абудувати на його основі щось нове, наприклад, відмовитись від воєнізованого виховання молоді на базі німецької гімнастики.

54) Міжнародні контакти.у 1889 - 1890 рр. він веде численне листування з спеціалістами різних країн, організує міжнародні змагання з різних видів спорту, приїздить до США і Великобританії з робочими завданнями.Після цього в 1890 році він організував в Парижі Міжнародний науковий конгрес з аналогічних питань. Нотатки з цього конгресу підвищили популярність Кубертена і дозволили йому установити тісний зв’язок з спортивними організаціями Англії і Північної Америки. У цей же час створюється Спілка спортивних товариств Франції, де був обраний першим генеральним секретарем П’єр де Кубертен. У 1892 році на Асамблеї Спілки здійснилась історична дискусія про спорт. Кубертен виступив з доповіддю “Фізичні вправи в сучасному світі.Відвідування США і Великобританії дало змогу Кубертену знайти активних прихильників відродження Олімпійських ігор. У жовтні 1892 році він запросив до Франції команду англійських веслувальників (англійці в той час були першими у веслувальному спорті). Потім Кубертен розпочав підготовку французьких спортсменів до веслувальної регати в Хенлі (1893 р.). На протязі 1890 - 1892 рр. Кубертен та його сподвижники активно займались впровадженням фізичного виховання у французьких школах. В 1890-ті роки Кубертен ідейно зійшовся з домініканським священником Генрі Мартіном Дідоном (1840-1900), який в останні роки свого життя очолював домініканський ліцей в Парижі. В цьому ліцеї вони разом випробували різні спортивні програми.

55) Олімпійський конгрес 1894р. У січні 1894 р. П.Кубертен розіслав запрошення і програму конгресу до багатьох зарубіжних клуби. 16 червня 1894 о 16.15 у великому залі Сорбони зібралося близько 2000 чол. В останній момент у запрошеннях зробили запис "Конгрес відродження Олімпійських ігор". На конгресі були присутні 79 делегатів від 49 спортивних організацій 12 країн, включаючи США, Італію, Іспанію, Росію, Угорщину, Аргентину, Нову Зеландію, Бельгію, Швецію, Богемію. Делегати конгресу були розбиті на дві секції. Перша обговорювала проблеми аматорства. Напередодні конгресу, 15 червня Кубертен в «Ревю Парижа» опублікував статтю «Відродження Олімпійських ігор". Тому обговорення принципів олімпізму звелося в основному до тих пунктів, які позначив у своїй статті Кубертен, а саме: 1. Як і стародавні фестивалі, сучасні Олімпійські ігри слід проводити кожні 4 роки. 2. Відроджені Ігри (на відміну від стародавніх Олімпіад) будуть сучасними і міжнародними. У них увійдуть ті види спорту, які культивуються в ХIХ столітті. 3. Ігри будуть проводиться для дорослих. 4. Будуть введені строгі визначення "любителя". Гроші будуть використовуватися тільки для організації, будівництва споруд і проведення урочистостей. 5. Сучасні Олімпійські ігри повинні бути "пересувними", тобто проводитися в різних країнах. Найбільш важливою частиною роботи другої секції стало створення Міжнародного олімпійського комітету (МОК), члени якого повинні пропагувати принципи сучасного олімпізму і представляти МОК у своїх країнах.

56) Олімпійська символіка— комплекс атрибутів олімпійського руху. Основними з них є загальний олімпійський символ і олімпійський девіз, що складають олімпійську емблему й олімпійський прапор. Ця символіка є власністю МОК і не може бути використана без його дозволу в рекламних чи комерційних цілях. Крім цього, до олімпійської символіки відносяться офіційні емблеми НОК, що представляють собою сполучення олімпійських символів з елементами державної геральдики; емблеми Ігор, сесій, конгресів, що створюються на основі сполучення олімпійського символу зі стилізованим символом міста — організатора заходу; піктограми (стилізовані зображення олімпійських видів спорту, з використанням зображень деталей спортивного інвентарю і силуетів спортсменів); талісман (зображення тварини, визнаної найбільш популярною і улюбленою в країні-організаторі Ігор), а також офіційні терміни-написи, пов’язані з організацією і проведенням Ігор (наприклад, «Ігри XXII Олімпіади в Москві», «Барселона-92»).Олімпійський символ — п’ять переплетених кілець (блакитне, чорне і червоне — у верхньому ряді, жовте і зелене — у нижньому), що символізують об’єднання в олімпійському русі п’яти континентів. Символ запропонований П’єром де Кубертеном і затверджений МОК у 1913р.Олімпійський девіз — «Швидше. Вище. Сильніше» запропонований другом і соратником Кубертена П. Дідоном і затверджений МОК у 1913 р., а з 1920 р. став складовою частиною олімпійської емблеми.Олімпійська емблема — офіційна олімпійська емблема (з 1920 р.), що складається з олімпійського символу й олімпійського девізу.Олімпійський прапор — біле полотнище з олімпійським символом у центрі. Затверджений МОК у 1913 р. за пропозицією Кубертена. З 1920 р. олімпійський прапор вивішують на всіх олімпійських змаганнях.Олімпійський плакат — форма наочної агітації, пропаганди спорту і популяризації Олімпійських ігор. Використовується також для інформації про олімпійське місто, країну. Випускаються також плакати-афіші про змагання з окремих видів олімпійської програми.

Олімпійський гімн — гімн, затверджений МОК у 1958 р., ноти (партитура) якого зберігаються в штаб-квартирі МОК.Олімпійські нагороди. — медалі, дипломи, призи, затверджені і присуджувані МОК. Медалями нагороджуються призери, дипломами — усі призери, а також спортсмени, що зайняли 4—6 місця. До нагород, які присуджуються МОК за особливі заслуги в розвитку олімпійського руху, відносяться Олімпійський кубок і Олімпійський орден.

57) Створення МОК на конгресі слід вважати одним з головних кроків у справі відродження Олімпійських ігор. Список його членів був підготовлений Кубертеном. Ними стали 15 осіб із 12 країн, у тому числі Ернест Каллет з Франції, генерал Бутовський з Росії, капітан Віктор Бальк зі Швеції, професор Вільям Слоан із США, юрист Гут Ярковській з Богемії, Ференц Кемені з Угорщини, Чарльз Герберт і лорд Емптхілл з Англії, доктор Хосе Бенхамін Субнар з Аргентини, Леонард Каффа з Нової Зеландії, граф Луккезе Паллі і Дьюк Андрія Карафа з Італії, граф Максим де буйний з Бельгії. Генеральним секретарем МОК був обраний Кубертен, а президентом МОК - Д.Вікелас. Дімітріусом Викелас (1835-1908) - грецький поет і філолог. Брав участь в якості представника грецького гімнастичного союзу. При обговоренні на конгресі питання про організацію Ігор I Олімпіади відстояв пропозицію про їх проведення у 1896 р. в Афінах. Обрання Д.Вікеласа I президентом МОК сприяло положення Олімпійської Хартії про те, що президент МОК повинен представляти країну, котра проводить чергові Олімпійські ігри.На I Олімпійському конгресі була прийнята Олімпійська Хартія. Основні положення Хартії були розроблені П'єром де Кубертеном. У Хартії записані цілі, завдання МОК, його організація, структура, основні принципи Олімпійського руху. I-е Олімпійські ігри було вирішено провести в 1896 р. в Афінах. Король Греції прислав Кубертену 21 червня телеграму з подякою членам конгресу про відродження Олімпійських ігор. Процесу відродження Олімпійських ігор і створення МОК сприяв цілий ряд факторів, серед яких слід назвати бурхливий розвиток зв'язку і транспорту, що полегшили обмін матеріальними і духовними цінностями між народами, проведення всесвітніх промислових і торгових ярмарків, конференцій, виникнення міжнародних організацій, включаючи і спортивні.

58) Літні Олімпійські ігри 1896 або I Олімпійські ігри — міжнародне спортивне змагання, яке проходило під егідою Міжнародного олімпійського комітету у місті Афіни, Греція з 6-го по 15 квітня 1896 року. Це перші змагання із серії нових Олімпійських ігор.Оскільки Олімпійські змагання зародилися в Стародавній Греції, столиця Греції Афіни вважалися найкращим місцем для проведення перших ігор сучасності, і на конгресі, організованому П'єром де Кубертеном в Парижі у 1894 році, їх одностайно вибрали господарем. На тому ж конгесі було засновано Міжнародний олімпійський комітет, першим очільником якого став грецький письменник Дімітріос Вікелас. У змаганнях взяв участь 241 спортсмен з 14 країн, причому жінки не допускалися [1]. Всього було розіграно 43 комплекти медалей у 9 видах спорту [1]. Ці Ігри сильно відрізнялися від сучасних - не було багатьох традицій, таких як Олімпійський вогонь і вручення золотих медалей [1]. Організатори не стежили за національностями гравців і за медальним заліком, тому що дійшли до нас відомості можуть сильно відрізнятися. Проте зараз Міжнародний олімпійський комітет займається уточненням результатів та інших даних про Ігри.Австралія.Болгарія.Австрія.Британія.Угорщина.Німеччина.Греція.Єгипет.Данія.Італія.

59)Періодизація олімп.ігор. № РІК МІСТО КРАЇНА.1896 Афіни Греція ;1900 Париж Франція ; 1904 Сент-Луїс США ;1908Лондон Англія; 1912 Стокгольм Швеція ; 1916 Не відбулися ;1920 Антверпен Бельгія ; 1924 Париж Франція ; 1928 Амстердам Голландія ; 1932 Лос-Анджелес США ; 1936 Берлін Німеччина ; 1940 Не відбулися ;1944 Не відбулися ; 1948 Лондон Англія ; 1952 Гельсінкі Фінляндія ; 1956 Мельбурн Австралія ; 1960 Рим Італія ; 1964 Токіо Японія ; 1968 Мехіко Мексика ;1972 Мюнхен ФРН ;1976 Монреаль Канада ; 1980 Москва СРСР ;1984 Лос-Анджелес США ; 1988 Сеул Південна Корея ; 1992 Барселона Іспанія ; 1996 Атланта США ; 2000 Сідней Австралія ; 2004 Афіни Греція 2008 Пекін Китай; перший період— Ігри I—V Олімпіад (1896—1912 рр.); другий період— Ігри VII—XIV Олімпіад (1920—1948 рр.);третій період— Ігри XV—XXIV Олімпіад (1952—1988 рр.); четвертий період — Ігри XXV і наступних Олімпіад (з 1992 р.).

60) Загальна характеристика першого періоду Ігор Олімпіад (1896-1912рр.) Перший період характеризується порівняно невеликою популярністю міжнародного олімпійського руху й Олімпійських ігор. Ідея їхнього проведення кожні чотири роки з труднощами пробивала собі дорогу. Не випадково МОК приурочував Олімпійські ігри до Всесвітніх промислових виставок. Особливо варто зупинитися на Іграх V Олімпіади 1912 р. у Стокгольмі. Незважаючи на напружену обстановку в Європі, у них взяли участь 2541 спортсмен, у т.ч. 57 жінок, з 28 країн. Це була Олімпіада високих спортивних результатів. У ці ж роки для олімпійських видів спорту були розроблені міжнародні правила змагань, уведена реєстрація світових рекордів й інших спортивних досягнень, уніфіковані вимоги до спортивних споруд. Проведення Ігор Олімпіад, найбільших міжнародних і національних змагань стимулювали розвиток матеріальної бази спорту в різних країнах світу — будівництво стадіонів, гімнастичних залів, плавальних басейнів, стрілецьких тирів та інших споруд.Почала інтенсивно розвиватися система підготовки спортсменів. Високорезультативний досвід підготовки спортсменів ставав загальним надбанням, досягнення різних національних шкіл спорту вивчалися в інших країнах, що сприяло удосконаленню спортивної техніки, підвищенню ефективності фізичної і тактичної підготовки.