25.Видатки бюджетів, їх розмежування між окремими ланками бюджетної системи

Розмежування видатків ґрунтується на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, а з відповідних місцевих бюджетів - видатки регіонального значення. При цьому можуть застосовуватися два підходи:

- розподіл за територіальною ознакою;

- розподіл за відомчим підпорядкуванням

Видатки місцевих бюджетів розподіляються у Бюджетному кодексі на дві групи: ті, що враховуються та не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Перша група охоплює видатки на утримання органів управління, освіту, охорону здоров’я, соціальний захист та соціальне забезпечення, культуру і мистецтво, фізичну культуру і спорт. Застосування такого підходу має на меті забезпечити рівномірне фінансування цих видатків і надання відповідних суспільних послуг по всій країні згідно із ст. 88-90 Бюджетного кодексу.

Бюджетного кодексу визначено перелік видатків, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Органи місцевого самоврядування самостійно приймають рішення про їх необхідність, структуру та обсяги, тому що до цих видатків належать передусім видатки на підтримку та розвиток комунальної інфраструктури населених пунктів, бюджетні програми та заходи місцевого значення. Основним джерелом забезпечення видатків, визначених у ст. 91 Бюджетного кодексу, є доходи, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Тому рівень благоустрою, комунальних послуг і власних соціальних програм на конкретній території залежить від нарощування таких доходів.

Одним з головних досягнень Бюджетного кодексу є чіткий розподіл видатків між бюджетами (між державним і місцевими бюджетами, між місцевими бюджетами), що стало правовою основою для формування місцевих бюджетів та проведення відповідних розрахунків. Проте на практиці встановлена чіткість у розподілі видатків, підзаконними актами нівелювалась у невизначеність, коли ставало питання про передачу бюджетних установ відповідно до розмежування видатків між бюджетами. Це засвідчує, що: по-перше, розмежування видатків не вирішує проблему розмежування повноважень, по-друге, чинний розподіл видатків не в усіх випадках виявився оптимальним. Вважаємо, що правове регулювання має бути комплексним і узгодженим шляхом одночасного розмежування видатків у Бюджетному кодексі та деталізацією розподілу повноважень у законодавстві про місцеве самоврядування.

24. Бюджетний дефіцит: причини виникнення, джерела покриття та соціально-економічні наслідки

Бюджетний дефіцит має різні вияви, характеризується розмаїттям причин, чинників і наслідків.

Загальні причини бюджетного дефіциту

1) Виникнення надзвичайних обставин (війни, стихійні лиха, техногенні аварії).

2) Зміна економічного устрою.

3) Криза політичної системи.

4) Некомпетентність керівництва держави.

5) Незадовільна робота державних служб.

6) Необхідність здійснення крупних державних вкладень.

7) Надання безкоштовної допомоги іншим державам.

8) Структурна незбалансованість народного господарства.

9) Крупномасштабний оборот "тіньового" капіталу.

10) Недосконалість податкової системи.

11) Низька ефективність суспільного виробництва.

12) Нераціональна структура бюджетних витрат.

13) Великі витрати на отримання силових структур.

14) Неможливість одержання міжнародних кредитів.

15) Низький рівень життя населення.

16)Низький рівень соціального забезпечення.

Джерелами покриття дефіциту виступають:

1) державні позики;

2) грошова емісія.

Використання державних позик вимагає:

* наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави;

* довіри з боку кредиторів до держави;

•заінтересованості кредиторів (досягається за рахунок висо­ких гарантій повернення боргу і процентної політики);

* наявності реальних доходів від використання позичених грошових коштів, які дають можливість повернути борги і сплатити проценти.

Державні позики вимагають чіткої системи погашення державного боргу. Джерелами цього погашення можуть бути:

1) додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки зростанню ВВП на основі інвестування позичених коштів;

2) підвищення рівня оподаткування;

3) зменшення видатків;

4) випуск нових позик.

Грошова емісія може використовуватися тільки в умовах жор­сткого контролю за використанням цих грошей. Вона виходить з обмеження відношення бюджетного дефіциту до ВВП на рівні 2—3 %. У разі використання грошової емісії основним чинником дефіциту є напрям призначення цих коштів —- в інвестиції чи на поточні витрати. Якщо кошти спрямовуються в інвестиції, то це дає можливість отримати певний дохід, що, в свою чергу, амор­тизує сплеск інфляції. У разі використання коштів на поточні ви­трати інфляція стає невідворотною.