Тема 5. Прямі інвестиції та міжнародне виробництво.

ПЛАН.

1. Сутність, причини та основні форми міжнародного руху капіталу.

2. Поняття міжнародних інвестицій та їх систематизація.

3. ТНК та їх роль в сучасному розвитку МЕВ. Негативні та позитивні аспекти міжнародного прямого інвестування.

4. Україна та її участь в світових інвестиційних процесах.

Під поняттям міжнародного руху капіталу розуміють процес переміщення за кордон певної вартості у товарній чи грошовій формі для отримання прибутку чи підприємницької вигоди. За характером використання капітал поділяється на підприємницький та позичковий. У зв»язку з цим основними формами міжнародного руху капіталу є:

1. рух підприємницького (інвестиційного) капіталу – довгострокові іноземні інвестиції з метою отримання їх власниками підприємницького прибутку у вигляді створення філій, дочірних компаній, СП та просто у вигляді участі в нагромадженні капіталу, що веде до створення власності за кордоном;

2. рух позикового капіталу – позика в інвестиційній або грошовій формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику іншої на умовах терміновості, повернення, гарантованості та платності, але не веде до створення власності за кордоном;

3. міжнародна економічна допомога – надання капіталу у грошовій та товарній формі суб»єктами однієї країни у власність суб»єктам іншої країни на умовах безоплатності та неповернення.

За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються на:

- державні (офіційні) – засоби з ДБ, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій.

- недержавні (приватні) – засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів.

В залежності від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції.

За термінами вкладання капітал поділяється на: середньостроковий та довгостроковий; короткостроковий.

Причини іноземного інвестування: розміщення капіталу в тій країні та в тій галузі, в якій він буде приносити максимальний прибуток; скорочення рівня оподаткування; диверсифікація ризику. Інвестиційна позиція – співвідношення активів (цінні папери та прямі інвестиції) , якими володіє країна за кордоном, та активів, якими володіють нерезиденти в даній країні.

Під поняттям міжнародних інвестицій розуміють довгострокове вкладення капіталу за кордоном з метою отримання їх власниками підприємницького прибутку. Форми міжнародних інвестицій:

І. прямі – підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений; вкладення підприємницького капіталу за кордоном з метою забезпечення довготермінових економічних інтересів у країні вкладення капіталу, що забезпечує інвестору контроль над об»єктом інвестування;

ІІ. Портфельні – вкладення капіталу в іноземні цінні папери підприємств у розмірах, що не забезпечують права власності або контролю над ними.

До складу прямих інвестицій включають:

• вкладання компаніями за кордон власного капіталу;

• реінвестовані прибутки (частка прямого інвестора в доходах підприємства з іноземними інвестиціями, не розподілена в якості дивідендів і не переказана прямому інвестору)

• внутрікорпораційні перекази капіталу у формі кредитів та позик між прямим інвестором з одного боку та підприємством з іноземними інвестиціями - з іншого.

Підприємство з іноземними інвестиціями – акціонерне або неакціонерне підприємство, в якому прямому інвестору-резиденту даної країни належить більше 10% звичайних акцій та голосів ( в акціонерному підприємстві) або їх еквівалент (в неакціонерному підприємстві).У формі прямих іноземних інвестицій за кордоном створюються зарубіжні фірми у вигляді: 1. дочірних компаній – фірма, яка реєструється як самостійна компанія, має статус юридичної особи з власним балансом;

3. асоційованих компаній – компанії, в яких прямий інвестор-нерезидент володіє менше 50% капіталу; 3. філій – фірма, яка не може бути самостійною юридичною особою і на 100% належить материнській компанії

Прямий інвестор – державні та приватні організації, фізичні та юридичні особи, а також їхні об»єднання, які володіють підприємствами з прямими інвестиціями за кордоном.

Портфельні інвестиції поділяються наступним чином:

І. Боргові цінні папери – грошовий документ, який знаходиться на ринку, засвідчує відношення позики власника документа по відношенню до особи, яка випустила цей документ. Форми боргових цінних паперів: 1.1. облігація, простий вексель, боргова розписка; 1.2. інструменти грошового ринку

ІІ. Фінансові деривативи – похідні грошових інструментів, які мають ринкову ціну і засвідчують право власника на продаж або купівлю первинних цінних паперів (опціони, ф»юферси, варранти, свопи).

З метою обліку міжнародного руху портфельних інвестицій в платіжному балансі прийняті наступні визначення: нота; опціон; варрант; ф»юферс; своп. Головна причина здійснення портфельних інвестицій – прагнення розмістити капітал в тій країні та в тих цінних паперах, в яких вони будуть приносити максимальний прибуток при допустимому рівні ризику.

Під поняттям міжнародної корпорації розуміють форму структурної організації великої за розміром корпорації, яка здійснює прямі інвестиції в різних країнах світу. Міжнародними вважаються всі корпорації, котрі мають хоча б одну зарубіжну філію, створену на основі прямих інвестицій. Виділяють 2 види міжнародних корпорацій:

• багатонаціональна корпорація – головна компанія належить капіталу двох та більше країн, а філії знаходяться в різних країнах;

• транснаціональна корпорація – головна компанія належить капіталу однієї країни, а філії розкидані по багатьох країнах світу; великі за розміром міжнародні корпорації, які мають вплив на світовий ринок товарів та факторів виробництва.

Характерні риси ТНК:

1. створення системи міжнародного виробництва, розпиленого між багатьма країнами світу, але які контролюються з одного центру;

2. висока інтенсивність внутрікорпораційної торгівлі між розміщеними в різних країнах підрозділами;

3. відносна незалежність в прийнятті операційних рішень;

4. глобальна структура зайнятості та міжкраїнна мобільність менеджерів;

5. розробка передачі та використання передової технології в рамках замкнутої корпораційної структури.

Трансфертні ціни – ціни внутрікорпораційної торгівлі між розташованими в різних країнах підрозділами однієї ТНК, що використовуються для переказу прибутків та скорочення податків, які сплачуються в державні бюджети країн-партнерів.

Характерні риси сучасного міжнародного інвестування:

1. прискорене зростання іноземних капіталовкладень;

2. постійне зростання частки прямих інвестицій, які складають приблизно 80% світового експорту інвестиційного капіталу;

3. посилення монополізації в експорті капіталу;

4. зростання частки розвинутих країн світу у залученні іноземних інвестицій;

5. зростання обсягів вивезення капіталу у формі розміщення цінних паперів у міжнародних фінансових центрах та депозитно-кредитних операцій транснаціональних банків;

6. посилення суперництва за інвестиційні ресурси між центрами світової економіки;

7. переважання в міжнародних потоках капіталу недержавних форм експорту капіталу, частка яких становить приблизно 60% всього вивозу капіталу;

8. залучення в процеси міжнародного руху капіталу країн з перехідною економікою.

Привабливість прямих інвестицій зумовлена тим, що:

• імпорт прямих інвестицій веде до збільшення виробничих потужностей та ресурсів, сприяє поліпшенню передової технології та управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

• з»являються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а й мобілізуються та ефективніше використовуються вже наявні;

• прямі інвестиції сприяють розвитку національної науково-дослідної бази;

• стимулюється конкуренція;

• підвищується попит та ціни на національні фактори виробництва;

• збільшуються надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;

• за умов слабкого контролю за використанням держпозик, інвестиційний ризик переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно вирішують питання самоокупності.

Негативні наслідки інвестицій:

1. імпортовані ресурси працюють для окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється;

2. мета іноземного інвестора може не збігатися з національними інтересами;

3. підприємства з іноземними інвестиціями можуть укладати угоди з місцевою олігополією, стримуючи таким чином розвиток національного підприємництва та поглинаючи фінансові нагромадження в національній та іноземній валютах;

4. значні обсяги капіталовкладень отримують сировинні галузі, а в обробній промисловості іноземні інвестиції мають імпортозаміщуючий ефект;

5. нерегульований розвиток підприємств з іноземними інвестиціями може посилити соціальне розшарування.

Світовий досвід свідчить про те, що залучення іноземних капіталовкладень – дієвий спосіб піднесення будь-якої національної економіки. Україна також не випадає з даного процесу, оскільки іноземне інвестування займає значне місце в структурі її зовнішньоекономічних пріоритетів. Іноземне інвестування є важливим чинником:

1.соціально-економічного розвитку країни,

2. диверсифікації галузей її народногосподарського комплексу;

3. відображенням масштабів модернізації економіки держави;

4. використання міжнародного досвіду організації та управління виробництвом;

5. впровадження у виробничий процес нових досягнень науки та техніки.

Іноземні інвестиції в Україні вкладаються у двох формах: прямі та іноземні інвестиції. Специфічна форма зарубіжного інвестування – кредити міжнародних фінансових організацій (МВФ, СБ, ЄБРР).

Інвестиційний клімат – це сукупність правових, економічних, політичних та соціальних, демографічних і культурних чинників, котрі формують середовище функціонування іноземних інвестицій в нашій державі. До позитивних факторів інвестиційного клімату України слід віднести:

• вигідне географічне положення;

• багаті природні та рекреаційні ресурси;

• освічена робоча сила та надлишок населення працездатного віку, не зайнятого в економіці;несформований товарний ринок та незадоволений споживчий попит населення, що дає змогу прямому інвестору вкладати капітал у виробництво будь-якого споживчого товару без ризику зазнати збитків;

• законодавче та інституційне забезпечення процесу залучення іноземних капіталовкладень.

Серед негативних факторів інвестиційного клімату української економіки виділяють:

• нестабільність нормативно-правової бази;

• непрозорість фондового ринку та приватизаційних процесів;

• неврегульованість корпоративних відносин;

• низька купівельна спроможність населення;

• висока частка тіньового сектору національної економіки.

Нинішній процес залучення іноземних інвестицій в українську економіку не відповідає пріоритетам її економічного розвитку та національним інтересам держави. Це проявляється в тому, що:

• обсяги залучених іноземних інвестицій не дозволили суттєво вплинути на структурну трансформацію української економіки;

• увагу іноземних інвесторів привертає така особливість українського ринку, як невибагливість споживачів, що дає змогу продовжити життя товарам, які для західних ринків застаріли і перестали бути достатньо рентабельними;

• реальна вартість вкладу іноземного партнера у статутний капітал підприємства з іноземними інвестиціями в Україні часто завищується, а обладнання зафіксоване у статутному фонді, використовується для отримання неоподаткованого прибутку (його незаконна реалізація, передача в оренду);

• підприємства з іноземними інвестиціями часто стають підставними фірмами для пільгового експорту продукції, виробленої на українських підприємствах з використанням чужих експортних ліцензій, фіктивних сертифікатів походження продукції;

• в окремих випадках відбувається вивіз та приховування на рахунках зарубіжних банків валютної виручки підприємств з іноземними інвестиціями.

Тому вкрай необхідним є вироблення та реалізація активної державної політики у сфері динамізації та структурної оптимізації іноземного інвестування в Україну.