4_5_6

Видатним громадським діячем та економістом, засновником Харківського університету був Василь Каразін (1773-1842).( історико-політичний трактат «Про причини поступового падіння курсу (рубля) і про заходи підняття його».) Базуючись на ідеях фізіократів, він розробляв проекти господарського розвитку, які охоплювали рекомендації щодо ефективного приватновласницького підприємництва в усіх сферах господарства, зокрема інтенсифікації землеробства, пришвидшення розвитку промисловості та торгівлі, використання найманої праці. В. Каразін вживав поняття "домоводство" (а не господарство), що походить від грецького і означає "закон або правила ведення домашнього господарства".

Причини відсталості економічного розвитку Російської імперії В. Каразін пов'язував з недостатнім розвитком промисловості та торгівлі, зовнішніми боргами, які призводять до знецінення російських грошей. Пропонував для погашення боргів продавати державні землі приватним особам, у т. ч. селянам. Вважав, що право на існування мають тільки прибуткові підприємства, а такими, за його переконаннями, можуть бути лише приватні, пропагував розвиток підприємництва "по-європейськи".

Найбільше уваги В. Каразін приділяв селянському питанню, його аграрна програма охоплювала такі практичні кроки:

o обмеження поміщицького свавілля щодо селян (але не звільнення);

o скасування панщини та заміна її грошовою рентою;

o наділення селян землею у вічне користування, частину поміщицької землі потрібно обробляти найманою працею.

У політичному плані В. Каразін виступав за перетворення абсолютної монархії на конституційну. За свої проекти реформ, практичну реформаторську діяльність і політичні погляди зазнав репресій з боку царизму: перебував під арештом, поліційним наглядом, йому забороняли жити в столицях тощо. Проте не змінив переконань і до кінця життя відстоював свої погляди, які об'єктивно сприяли розвиткові товарно-грошової системи.

6. У 70-80-х роках XIX ст. українська політична економія починає сприймати ідеї маржиналізму. Українські економісти проводять жваві дискусії з питань предмета політичної економії та економіксу, економічної природи категорій "цінність" і "гранична корисність. Наприкінці 90-х років XIX ст., а особливо на початку XX ст., більшість українських дослідників почали схилятися до принципів неокласичної теорії, яка розвивалася на ґрунті маржина- лізму. Популярним стає суб'єктивно-психологічний напрям економічних досліджень, теорії попиту та пропозиції, загальної економічної рівноваги, виробничих ресурсів, які розроблялися неокласичною теорією і соціальною школою. Особливо плідно їх здобутки використовувала українська "математична" школа в економічній теорії.

Маржиналістські ідеї в Україні найкраще представлені у працях Тугана-Барановського. "Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їх цінності" (1890 р.), дійшов висновку про доцільність використання в економічних дослідженнях теорії корисності. Туган-Барановський сформулював закон ("теорему цінності"), згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їхнім трудовим вартостям. За всієї умовності цього закону сама ідея необхідності дослідження категорії цінності з погляду "об'єктивних" і "суб'єктивних" факторів була надзвичайно плідною, підносила праці Тугана-Барановського в цій галузі на рівень найновіших на той час здобутків світової економічної думки. Це розрізнення "суб'єктивних" та "об'єктивних" факторів було даниною українського вченого тогочасним поглядам класичної школи з її пошуками абсолютної субстанції цінності. Та саме з ідеєю синтезу досягнень маржиналізму з певними засадами класичної школи, вперше висунутою на Заході А. Маршаллом, були пов'язані так звана маршаллівська революція і виникнення неокласичного напряму в економічній теорії.