1 Як випливає зі структури сентенції, з метою спрощення ми не враховуємо інформацію в назвах ознак, хоча ці ознаки, безсумнівно, також несуть інформацію.

2 Твен м. Твори: в 2-х т. К.: Дніпро, 1985. Т. 2. С. 165.

³ Подамо методику підрахунку: значення квантора відношення до дійсності "псевдореальність" — один, час "у понеділок" — два, місце "у парку" — три, кількість (виводиться із тексту) "<один>" — чотири, змінна "король" — п'ять, предикат "прогулювався" — шість, змінна "верхи <=на коні>" — сім).

Реципіснтська інформація. Реципієнтську інформацію, як і контекстну, оцінюють послідовно для кожної сентенції повідомлення на основі появи нових номенів під час його сприйняття реципієнтом зліва направо стосовно реципієнтського тезауруса. Для проведення такої оцінки попередньо слід утворити реципієнтський тезаурус — банк інформації, яким володіє вибрана реципієнтська аудиторія.

Кількість інформації І

6 -

4-

2-

8 Номер речення

Кількість інформації

2 4 6 8 Номер речення

2Н 0

71

б

Кількість інформації

0 ^^ш^^^^^^р^^^^^^^^і^^^^^^^^^^,]^^^^^.^,^.^.^.

2 4 6 8 Номер речення

Рис. 9-1. Кількість нової інформації у повідомленні із семи сентенцій (а — контекстної; б — реципієнтської; в — суспільної)

9 Загальне редагування

Щоби виміряти кількість нової реципієнтської інформації в кожній 7-й сентенції повідомлення, треба підрахувати кількість нових номенів, які є ву-й сентенції стосовно реципієнтського тезауруса. Як результат, можна отримати сентенції двох типів: а) відомі, в яких вжиті номени, що є в реципієнтському тезаурусі (відома реципієнтська інформація); б) нові, в яких вжито 1,2,3...п номенів, відсутніх у реципієнтському тезаурусі (нова реципієнтська інформація).

Щоби підрахувати кількість нової реципієнтської інформації у всьому повідом­ленні, треба просумувати кількість нової реципієнтської інформації в усіх сентенціях повідомлення (додаток 7, Б).

У повідомленні нова реципієнтська інформація в сентенціях, як і контекстна, пульсує "квантами". Вона також відносно рівномірно розподілена між сентенціями повідомлення, її сумарна кількість із просуванням зліва направо від першої до останньої сентенції також постійно зростає. Проте порівняно з контекстною інформацією її сумарна кількість є меншою, а темп прирощення — нижчий.

Зараз оцінювання кількості нової реципієнтської інформації в сентенції та повідомленні можливе лише в умовах ручного експерименту.

Приклад. Оцінимо кількість нової реципієнтської інформації у поданому вище (із Марка Твена) прикладі. Для цього приймемо, що реципієнтом цього репортажу є дошкільнята — діти трьох—чотирьох років (із простим тезаурусом). Приймемо також, що в їх словниковому запасі відсутні слова понеділок, вівторок, середа, четвер, п'ятниця, субота й неділя. Тоді в цьому повідомленні в кожній сентенції кількість нової реципієнтської інформації рівна одиниці, а її сумарна кількість — 7 (див. рис. 9-1, б). Коли б реципієнтами повідомлення були учні 11-го класу, кількість нової реципієнтської інформації дорівнювала б нулю для кожної сентенції та для цього репортажу в цілому (адже учні 11-го класу, звичайно, мають у своєму словниковому запасі слова верхи та назви днів тижня).

Оцінити кількість нової реципієнтської інформації складно, зокрема, через те, що тезауруси реципієнтських аудиторій є динамічними (змінними в часі) та нечіткими (мають розмиті границі).

У зв'язку з динамічністю тезаурусів треба сказати, що в ЗМІ їх необхідно створювати для невеликої кількості груп реципієнтів, наприклад, для школярів (1) молодших, (2) середніх та (3) старших класів, (4) людей, які не мають вищої освіти, (5) студентів університетів, (6) людей, які мають вищу освіту, та (7) науковців¹. Звичайно, в окремих випадках поділ на групи реципієнтів повинен бути значно детальнішим (так, під час редагування навчальної літератури для середньої школи треба створювати тезауруси для кожного молодшого класу окремо).

Відносно динамічності тезаурусів слід сказати, що їх наповнення доречно змінювати не частіше, ніж раз на рік (це випливає, зокрема, з річного планування навчального процесу в середній та вищій школах). Що стосується нечіткості, то тут доречно вико­ристовувати прийом, який передбачає, що номен включають у тезаурус за умови, коли він є в тезаурусі не менше ніж 80% реципієнтів обраної реципієнтської аудиторії.

¹ Такі поділи на сім груп, як правило, використовують у видавничій практиці при визначенні складності тексту (див., наприклад: Зєуєгіп XV. .1., ТапкагсІ 3. XV. к. Соттипісаііоп ТЬсогіез. 2-псі есі. №\у Уогк, Ьопсіоп: Ьоп§тап, 1988. Р. 69—87). При цьому реципієнтів, які мають вищу освіту, іноді стосовно будь-якої теми додатково ділять на фахівців і нефахівців.