1 Історія засобів масової інформації*!: Від кременя до кремнію / За ред. Дж. Джованні Джованніні. [б.М.]: Шаг,[б.Р.]. 208 с.

² Звичайно, виправляли книги й самі автори, проте можливість саморедагування є достатньо обмеженою, про що детальніше буде сказано нижче (розділ 17.2), а тому авторів не можна вважати першими редакторами.

3 Античньїс риторики язьїка и стиля / Под ред. О. М. Фрейденберг. М.-л., 1936; Античньїе риторики. М.: Изд-во мгу, 1978.

У період античності виникли, як відомо, логіка, риторика та поетика. Незважаючи на відсутність у них фундаментальних експериментальних досліджень, завдяки геніальним інтуїтивним здогадкам учених ці науки піднеслися надзвичайно високо³.

У майбутньому теорія редагування скористалася цілою низкою їх положень. Зокрема це: питання ефективності повідомлень; теорія готування повідомлень (знаходження матеріалу; його розташування, тобто компонування; словесне оформлення, тобто його правильність, зрозумілість, доречність, художність); теорія стилів повідомлень (висо­кий, середній та низький); способи опрацювання повідомлень (видалення, вставлення та заміна частини повідомлення); логічні норми редагування повідомлень; поетичні норми прекрасного.

3.2.2. Стагнація в редагуванні

У часи середньовіччя редагування на довгий час поринуло в стан занепаду.

Переписувачі книг перемістилися з античних майстерень у монастирські келії. Змінилася і тематика видань — переписуванню і тиражуванню найчастіше підлягала релігійна, іншими словами, строго канонічна література. Тому, з одного боку, різко скоротилася необхідність редагування текстів, а, з іншого, — особливу увагу почали приділяти одній з норм редагування — приведенню тексту копії у відповідність з ори­гіналом, тобто коректурі. Зокрема, надзвичайно старанно виконували коректуру релігійних текстів.

В епоху середньовіччя в опрацюванні повідомлень новим було лише те, що в цей час розглядали питання композиції релігійних проповідей і листів. Зокрема для листів навіть давали готові зразки (шаблони)¹.

3.2.3. Відродження редагування

Після винайдення у XV ст. книгодрукування, в епоху Відродження, потреба у видавничих працівниках різко зросла. Спершу в їх ролі виступали самі друкарі. Проте з часом у зв'язку зі збільшенням випуску книг коректори виділилися в окрему професію. Вважають, що відродив це забуте з часів античності ремесло італійський видавець XVI ст. А. Мануцій.

Поступово професія коректора² (редактора) набуває все більшого значення. Так, в університетах Франції для нагляду за підготовкою видань призначали спеціальних "інспекторів" (фактично — видавничих працівників). Згідно зі спеціальними вимогами вони повинні були відпрацювати у друкарнях не менше чотирьох років учнями, а після цього — ще три роки самостійно; мусили володіти грецькою та латинською мовами, а також знати норми моралі та правовірності. Добираючи коректорів, почали навіть враховувати психологічні особливості людей різних статей³.

¹ Звертаємо на цс особливу увагу, оскільки і в наш час є чимало документів, що мають строго уніфіковану композицію (ділові папери, дисертації, технічна документація і т. д.). І зараз існують збірники зразків-шаблонів ділових листів.