6 Прикладом твору, що описує невизначений світ, можна назвати роман м. Булгакова "Майстер і Маргарита", деякі оповідання м. Гоголя.

¹ Наявність таких повідомлень ще вимагає свого додаткового вивчення, оскільки реципієнти, не завжди маючи змогу відрізнити реальність від псевдореальності та ірреальності, створюють свій уявний ("віртуальний") світ, який сприймають як реальний, що може іноді мати вкрай негативні наслідки (особливо це стосується впливу фільмів-бойовиків, фільмів жахів тощо на підлітків).

2 Дуцяк і. Логіка. Л.: Просвіта, 1996. С. 76.

³ Для редакторів, журналістів, лінгвістів та інших гуманітаріїв запис тверджень у формі ХРУ, що відповідає порядку слів у простому реченні (підмет, присудок, прямий додаток), є, звичайно, більш бажаним. Проте у математичній логіці, незважаючи на порядок слів у реченні, прийнято інший порядок — Р(Х,У). Тому будемо дотримуватися цієї традиції, тим більше, що на сутність контролю це не впливає.

• Світає шХРш Р(Х) (тут змінна X є порожньою, множиною, тобто X = {0});

• Дитина біжить шХРш Р(Х) (тут змінна X є непорожньою множиною, X = {"дитина"})]

• Іван кохає Марійку = ХРУ з Р(Х,УУ;

• Уляна не бачить ні Федора, ні Дмитра, ні Петра з Х\Р(¥ ,¥„¥₃) ш Уляна не бачить Федора. Уляна не бачить Дмитра. Уляна не бачить Петра. ■ [л\Р{ У ,)] & [Х]Р(У₂)] & [Х\Р(УЗ\;

• Наталка вивчає юриспруденцію, читає книги й пише вірші з Х(Р_/У_І, Р₂У₂, Р₃У$ ш Наталка вивчає юриспруденцію. Наталка читає книги. Наталка пише вірші, ш (ХР.У*) & &(ХР£₂)&(ХР₃У₃).

Перед записами тверджень можна ставити квантори загальності (V), існування (3)), одиничності (О) та невизначеності (Ш. Наприклад: Учні першого класу можуть читати лише деякі газети є V ХЗУ(ХРУ). На письмі квантори загальності позначають словами всі, ні один, жоден, будь-який. Іноді ці квантори, враховуючи їх очевидність із контексту, опускають. Квантори існування позначають словами деякі, частина, існують такі... що.... Ці квантори, як правило, не пропускають. Квантор одиничності іноді позначають одниною, а частіше — власною назвою. Квантор невизначеності на письмі, як правило, не позначають ніяк (про невизначеність реципієнти найчастіше повинні здогадуватися самі).

Співвідношення тверджень і речень у повідомленнях. У повідомленнях твердження реалізують у формі речень. Проте не всі речення є твердженнями. Так, не належать до числа тверджень вигуки, спонукальні, окличні та питальні речення, а також речення, у яких дієслово стоїть у майбутньому часі.

Серед численних класифікацій тверджень для едитології важливими є класифікації за кількістю, стверджувальністю, істинністю, приналежністю автору, метою та специфікою інформації, поданої у твердженні.

Класифікація тверджень за кількістю та якістю. За кількістю твердження поділяють на визначені (загальні, часткові, одиничні) та невизначені. За якістю твердження поділяють на стверджувальні та заперечні. Об'єднана класифікація на основі цих двох ознак ділить твердження на загальностверджувальні (їх позначають латинською літерою А), частково стверджувальні (/), загальнозаперечні (Е) та частковозаперечні (О).

Класифікація тверджень за істинністю. Згідно з розділом 12.2.1 істинність тверджень (І) має такі значення:

—реальні (фактичні) твердження: у реальному світі для цих тверджень /= 1 або /= 0, а в логічному аспекті 1=1 або / = 0;

• псевдореальні (фіктивні) твердження: у реальному світі для цих тверджень / перебуває в межах 0,0— 1,0, тобто вони можуть мати невизначене значення істинності, а в логічному аспекті 1=1 або / = 0;

• ірреальні твердження: у реальному світі для них /= 0, а в логічному аспекті /= 1 або/=0.

Множина всіх реальних тверджень повідомлення становить його фактичний матеріал.

Класифікація тверджень за приналежністю автору. За приналежністю авторові твердження поділяють на такі, що належать авторові цього повідомлення (авторські), й такі, що належать іншим авторам (цитати).

Класифікація тверджень за метою. За метою введення тверджень у повідомлення їх поділяють на інформаційні (такі, що повідомляють реципієнтам нову інформацію), аналітичні (такі, що автори аналізують, і на цій основі роблять певні, наприклад, наукові висновки) та ілюстраційні (такі, що допомагають авторові підтвердити власні твердження, пояснити їх на конкретному прикладі тощо)¹.