Література

Буддизм. Четыре благородных истины. – М. – Харьков, 2000.

Гессе Г. Паломничество в страну Востока. – СПб., 1999.

Дао: гармония мира. – М. – Харьков, 2000.

Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. – М., 1972.

Елиаде М. Йога. Свобода и бессмертие. – К., 2000.

Жоль К. К. Индуизм в истории Индии. – К., 2001.

Конфуций. – М. – Харьков, 2000.

Лукьянов А. Е. Истоки Дао. – М., 1992.

Лукьянов А. Е. Становление философии на Востоке (Древний Китай и Ин­дия). – М, 1992.

Лысенко В. Г., Терентьев А. А., Шохин В. К Ранняя буддийская философия. Философия джайнизма – М, 1994.

Томас П. Индия. Эпос, легенды, мифы. – СПб., 2000.

Торгинов Е. А. Религии мира: Опыт запредельного: Психотехника и транспер­сональные состояния. – СПб., 1998.

Упанишады. – М.

Шохин В. К. Брахманистская философия. – М., 1994.

Шуцкий Ю. К. Китайская классическая книга перемен Ицзин. – М. – Харьков, 2000.

52

Частина І. Історія Стародавньої філософії

Розділ 2. Становлення античної філософії

Визначення змісту та проблема історіографії питання

Досократична філософія є терміном в історії філософії, який відби­ває водночас як назву періоду в розвитку історії давньогрецької філософії (тобто стосується проблем періодизації історико–філософського процесу), так і своєрідний характер філософської творчості, притаманний начаткам філософування в Елладі.

Не існує чіткого розрізнення в працях дослідників античної філо­софії характерологічної та персоніфікаційної рис означення цього типу філософії. У найбільш повному виданні свідчень ранньої грецької філо­софії, яке видане російською мовою і має обіг в Україні у заголовку за­значено – «Фрагменты ранних греческих философов» (видання підгото­ване А. В. Лєбєдєвим, М.: Наука, 1989. – Ч. 1). Зазначена ж книга завдячує власній появі найповнішому зібранню фрагментів ранніх грецьких філо­софів, яке побачило світ у 1903 р. зусиллями видатного німецького філо­лога Германа Дільса під заголовком «Фрагменти досократиків» (Diels H. Die Fragmente der Vorsokratiker. Griechisch und Deutsch. В., 1903). Згодом відповідальність за редагування численних видань цієї класичної праці взяв на себе учень і послідовник Г. Дільса Вальтер Кранц (починаючи з 5 видання 1934–1937 pp.).

У 1914–1919 pp. переклад російською мовою з 3 видання «Фраг­ментів досократиків» Дільса–Кранца здійснив російський історик анти­чної (давньогрецької) філософії А.О.Маковєльскій, який вже містив у назві значну складову типологічного узагальнення і був наіменований як «Досократики» (Маковельский А. О. Досократики. – Казань, 1914. – Ч. 1; 1915. – Ч. 2; 1919. – Ч. 3.). Ще виразніше характерологічний чинник ви­значення цього типу філософії знаходимо у англійського історика філо­софії Барнета – «Рання грецька філософія» (Burnet J. Early Greek Philosophy. L., 1940), хоча у його праці ми зустрічаємо аналіз думок всіх основних філософів, згаданих у праці Дільса–Кранца. Знаний російський філософ та історик давньогрецької філософії С. Н. Трубецкой у виданні 1906 р. застосував суто прикметну мовну форму для означення цього пе­ріоду в історії філософії – «Досократівський період» («Досократовскій періодь») (Кн. С.Н.Трубецкой. Исторія древней философіи. – М., 1906. –Ч. 1.–С.24).

53

Історія філософії

Інтегративне персоналістично–характерологічне визначення надано у назвах праць також англійських дослідників В. Єгера – «Теологія ранніх грецьких філософів» (Jaeger W. The Theology of the Early Greek Philosophers. Oxford, 1967), та Г. Томсона – «Перші філософи» (Thomson G. The First Philosophers. London, 1955).

Вочевидь, що ми не маємо на меті дати повну бібліографію джерел та праць, присвячених зародженню світової філософської думки, яке за своєрідним поглядом фундатора напрочуд тривкої парадигми теорії істо–рико–філософського процесу Ґ. В. Ф. Гегеля збіглося з мисленною спад­щиною давніх греків. Кількість існуючих у світі праць вже давно перева­жає можливості просвітницьких завдань початкової філософської освіти, і повна історіографія питання стала справою життя лише певного кола професійних дослідників ранньої грецької філософії. З огляду на цю об­ставину першочергового значення набувають посилання на ті джерела, які формують власний безпосередній досвід сприйняття ідей давньої грецької філософії, чи які необхідно було б долучити до навчального процесу.

До певного часу (кінець 90–х pp. XX ст.) в українському освітньому середовищі мали обіг переклади текстів представників досократичної фі­лософії та їхні дослідження, здійснені російською мовою. Це були висо­копрофесійні доробки істориків філософії радянської доби, які, проте, все ж мали відблиск певної ланки російської філософської традиції, до якої належав той чи інший перекладач, розпочатої ще з XIX ст.

Як приклад, наведемо цілком виправдане власне культурологічне завдання перекладачу з давньогрецької на російську, яке ставив відомий російський філософ, і, зокрема, автор перекладів діалогів Платона, які, попри релігійно–філософське реноме мислителя, ввійшли до радянського видання творів Платона в серії «Философское наследие», В.С.Соловйов (подамо для виразності завдань без перекладу): «Тут возникает новое, более сложное и тонкое требование: овладевши мыслию подлинника во всей полноте и точности ее выражения, нужно во всяком случае ... ста­вить себе вопрос: как данный автор – скажем Платон – с особенностями своего духа характера, стиля, образа мыслей, насколько все это нам исто­рически известно, – если бы он знал по–русски и ему пришлось бы писать на этом языке, как выразил бы он на нем свою мысль с этими ее оттенка­ми? Серьезная постановка этого вопроса и добросовестные усилия его практически решить, – т.е. усилия переводчика себя оплатонить, а Пла­тона обрусить, – или другими словами, входя в дух греческого автора, заставлять вместе с тем и его входить в дух русского языка (курсив –Т. К.)– вот чем определяется настоящий путь хорошего, т.е. действитель­но точного и верного перевода. В нем должны нераздельно присутство–

54

Частина І. Історія Стародавньої філософії

вать явные признаки его двойного происхождения, из двух живых источ­ников – греческой и русской речи»1.

Останнім часом у обіг надійшли деякі нові та у перекладі російсь­кою мовою праці хрестоматійного та дослідницького характеру, у яких висвітлюються питання давньої грецької філософії, і досократичної зок­рема (див. список літератури). У контексті ж сьогодення України немож­ливо не зазначити на праці видатного українського класичного філолога, дослідника давньогрецької та римської культури, випускника Віденського університету професора Михайла Соневицького, чия праця «Історія гре­цької літератури» українською мовою, з перекладами основних фрагмен­тів з досократичної філософії, посиланнями на дослідження всіх знаних фахівців історії давньої грецької філософії засвідчує існування незмінного органічного інтересу в українському інтелектуальному середовищі до за­своєння зразків духовної практики давніх греків. На жаль, але життя та творчість М. Соневицького відбулися поза межами України, і тому здобу­тки його вченої діяльності лише зараз набувають визнання в освітньому середовищі України.

Праця М. Соневицького привертає увагу багатьма гранями. Ваго­мішими для нас є історіографія опрацювань античної грецької літератури (і філософії як складової літературного процесу зокрема), здійснених ук­раїнською мовою, та перекладами українською мовою фрагментів з праць досократиків, які є практично першою спробою впровадження у навчаль­ний процес з історії філософії текстів, перекладених з давньогрецької на українську фахівцем філологом та філософом. У подальшому, розглядаю­чи творчість того чи іншого представника досократичної філософії, ми будемо по можливості підтверджувати погляди мислителів фрагментами саме в перекладі М. Соневицького (М. С – з посиланням на книгу: Соне–вицький М. Історія грецької літератури. – Рим, 1970. – Т. 1. Рання доба. –663 а). В «Історії грецької літератури» М. Соневицького міститься вичер­пна історіографія досліджень давньої грецької літератури на теренах укра­їнської інтелектуальної культури від перших розвідок до 70–х років 20 ст. включно.

В останній час в Україні українською мовою було видано обмаль не лише перекладів та досліджень текстів ранніх грецьких філософів, але й літературної спадщини представників часу розквіту давньої грецької фі­лософії та літератури. Серед вагомих досягнень історико–філософської думки варто відзначити працю А. Г. Тихолаза «Геракліт». Маючи вид на­вчального посібника, ця робота органічно поєднала наново звірені пере–

' Соловьев В. С. Предисловие // Творения Платона. – М., 1899. – Т. 1. – С. V.

55

Історія філософії

клади всіх відомих фрагментів Герекліта українською мовою та порядкові коментарі до кожного з них.

Серед філософської літератури наступних періодів розвитку дав­ньогрецької філософії слід зазначити підготовані у видавництві «Основи» збірки діалогів Платона та Арістотеля.