Основні компоненти поняття “патріотизм”

Назва компоненту	Зміст компонента
1	2
Емоційно-почуттєвий	Любов до України, її ЗС, свого виду (роду) військ (сил), об’єднання, з’єднання, військової частини, гордість за них; повага до вітчизняної історії, національно-історичних традицій, звичаїв і святинь українського народу, місця свого народження й постійного мешкання, бойових традицій українського війська, військових ритуалів і символів, бойового шляху військової частини тощо.
Інтелектуальний	Цілеспрямоване оволодіння особистістю патріотичними й військово-патріотичними знаннями як основи її патріотичної вихованості про: історію України та її війська; цінності українського народу, його кращі національно-історичні традиції, звичаї та ін.; положення Конституції та Законів України, Військових статутів ЗС, інших нормативно-правових документів щодо військового обов’язку та необхідності його сумлінного виконання тощо; патріотичні та бойові традиції ЗС України; діяльність патріотів – видатних представників українського народу; військові ритуали та символи; бойовий шлях військової частини та ін.
Вольовий	Прагнення громадянина практичними справами зміцнювати Україну, вболівання за неї; намагання воїнів якісно виконувати конституційний обов’язок щодо захисту Батьківщини, практичними справами зміцнювати ЗС України, постійно вдосконалювати свої військово-професійні знання, навички й вміння, проявляти високу ініціативність, дисципліну, старанність тощо; прагнення воїнів дотримуватися бойових традицій українського війська, високоморальних і патріотичних норм та правил поведінки, шанувати військові ритуали й символи тощо; намагання воїнів розвивати й вдосконалювати свої кращі особистісні якості, риси характеру, необхідні для військової служби – чесність, наполегливість, ініціативність, дисциплінованість, мужність, рішучість, сміливість та ін.
Мотиваційний	Переконаність у необхідності практичними справами зміцнювати свою державу та її ЗС, дотримання патріотичних цінностей і норм поведінки, збереження та розвитку кращих національно-історичних традицій і звичаїв українського народу; переконаність військовослужбовців у необхідності дотримання вимог законодавства України щодо військової служби, сумлінного виконання військового обов’язку, дотримання, розвитку й помноження бойових традицій українського війська, військових ритуалів і символів; переконаність у необхідності всебічної підготовленості до військової служби, постійного вдосконалення військово-професійних знань, навичок і вмінь, розвитку позитивних, соціально значущих особистісних якостей, рис характеру: відповідальності, доброзичливості та товариського ставлення до колег по службі, взаємодопомоги тощо; усвідомленість необхідності захисту суспільної свідомості громадян, менталітету українців від низькопробних зразків масової культури та інших видів негативного інформаційно-психологічного впливу.
Діяльнісний	Включення громадян і, зокрема, військовослужбовців в усвідомлену патріотичну діяльність на благо України та її ЗС, спрямовану на якісне виконання ними громадянського та військового обов’язку й практичну реалізацію завдань військової служби, зміцнення економічного, воєнного, духовного та інших потенціалів нашої держави та ЗС тощо.

Зазначено, що патріотизм є складною інтегративною якістю особистості українського громадянина, що містить емоційно-почуттєвий, інтелектуальний, вольовий, мотиваційний і діяльнісний компоненти; цінністю, що втілюється у самовідданій її любові до своєї Батьківщини, дієвій потребі та прагненні практичними справами її зміцнювати і захищати. Патріотизм, який формується в особистості військовослужбовця у процесі ВПВ, обов’язково містить аналогічні почуття та ставлення не тільки до Вітчизни в цілому, але й безпосередньо до ЗС України, передбачає його прагнення сумлінно виконувати військовий обов’язок і досягнення високого ступеня готовності захищати Батьківщину.

Аналіз специфіки національного виховання дав змогу встановити, що в жодній державі не існує виховання “взагалі”. Воно, маючи в своїй основі історичні, культурні та інші традиції та особливості конкретного етносу, є національним за своєю сутністю й змістом. Встановлено, що ПВ є, з одного боку, специфічною складовою та об’єднуючим чинником національного й громадянського виховання народу України та військовослужбовців ЗС, зокрема. З іншого боку, ПВ і ВПВ є складовими військового виховання.

На основі проведеного дослідження ми дійшли висновку, що ВПВ, будучи тісно пов’язаним у змістовному та організаційному відношенні з ПВ, є його складовою частиною. Ці напрями виховання взаємодоповнюють і “посилюють” одне одного. Зазначено, що в процесі ВПВ у військовослужбовців формується патріотична свідомість, яка є складною системою ідей і поглядів, патріотичних і бойових традицій та принципів поведінки, почуттів і настроїв народу України, соціальних груп та індивідів, які слугують ідеальними збуджувальними мотивами дій, спрямованих на громадянський розвиток особистості та захист Вітчизни. Сформованість патріотичної свідомості характеризує сутність особистісних перетворень у психіці військовослужбовця, які відбуваються у процесі виховання.

ВПВ є активним процесом системного, комплексного й всебічного впливу вихователів, державних і громадських організацій на свідомість, підсвідомість і поведінку особистості військовослужбовця й на психологію військового колективу в процесі їх життєдіяльності з метою формування у воїнів високих морально-політичних, громадянських, військово-професійних, соціально-психологічних, психічних і фізичних якостей, необхідних для успішного виконання в будь-яких умовах конституційного обов’язку щодо захисту народу України. Акцентовано увагу на системному характері ВПВ, який, на нашу думку, зумовлюється комплексністю, ієрархізованістю та цілісністю, по-перше, патріотичної свідомості, по-друге, національного й громадянського виховання народу України та особового складу ЗС, а, по-третє, військового виховання у ЗС України.

Систему ВПВ ми вважаємо науково обґрунтованим феноменом педагогічної взаємодії між військовими педагогами й особовим складом, створеним на українознавчій основі, засадах національно-історичних, бойових та інших традицій і звичаїв українського народу та його ЗС, інтегрованою у систему національного, громадянського та патріотичного виховання громадян нашої держави, яка містить в собі органічно взаємопов’язані цільовий, емоційно-мотиваційний, змістовний, процесуальний, контрольно-регулюючий, результативний і суб’єкт-суб’єктний компоненти, спрямовані на досягнення високої ефективності ВПВ (рис. 1).

У розділі підкреслюється значна роль військових ритуалів і символів як одних з найважливіших і специфічних засобів ВПВ, котрі справляють мобілізуючий вплив на воїнів, дозволяють усунути однобічність емоційних переживань, викликаних вузькою спеціалізацією їх діяльності, збагатити та зробити більш різноманітними й глибокими позитивні мотиви та інтерес до військової служби.

Значну увагу приділено обґрунтуванню педагогічних умов ефективного функціонування системи ВПВ, які поділені на дві основні групи. До першої з них віднесені ті умови, які необхідно враховувати на рівні держави та ЗС України в цілому. Другу – складають педагогічні умови, які дають змогу оптимізувати процес ВПВ на рівні військових частин і підрозділів.

У третьому розділі – “Експериментальне дослідження системи військово-патріотичного виховання Збройних Сил України” – описана організація формуючого експерименту, охарактеризована загальна методика його проведення, подається її характеристика, представлені способи оброблення та аналізу отриманих результатів, узагальнені статистичні результати експериментальної перевірки ефективності розробленої нами системи ВПВ воїнів.

Рис. 1. Система ВПВ військовослужбовців

(де S – вихователь, V – вихованець, Р – результативний компонент процесу ВПВ)

Основною метою формуючого експерименту була перевірка ефективності запропонованої системи ВПВ військовослужбовців строкової служби, яка використовувалась у експериментальних групах, у порівнянні з традиційною системою у контрольних вибірках, що є неефективною. При обґрунтуванні методики визначення патріотичної вихованості ми враховували погляди І.Д. Беха, М.Й. Боришевського, А.М. Вирщікова, І.А. Зязюна, В.В. Ягупова та інших фахівців і використовували два основних підходи щодо визначення вихованості особистості. Це – традиційний із визначенням ефективності виховання за трьома рівнями: високий, середній і низький; метод визначення патріотичної вихованості за ступенем сформованості у воїнів особистісних якостей. Таке поєднання двох підходів було нами обрано з метою досягнення більшої вірогідності даних експерименту, оскільки трирівнева шкала, на нашу думку, є неточною і не дозволяє враховувати специфіку військово-професійної діяльності особового складу, яка безпосередньо впливає на процес ВПВ та його результативність.

При визначенні обсягу вибіркової сукупності ми, враховуючи традиційні погляди фахівців на проведення експерименту, обрали три контрольні та три експериментальні групи чисельністю 100 військовослужбовців строкової служби (ВСС) кожна серед військових частин Київської обл. та інших регіонів України, які були територіально розташовані в усіх трьох оперативних командуваннях ЗС України й під час дослідження перебували як в однакових географічних умовах, так і умовах життєдіяльності.

Статистичне обґрунтування результатів дослідження мало за мету поступове доведення його висунутої гіпотези. Нами були обрані нульова та альтернативна гіпотези. За нульову гіпотезу (H₀) було прийнято, що дієвість ВПВ ВСС в експериментальних групах (У₁) з використанням розробленої нами системи виховання не вище дієвості ВПВ у контрольних групах (У₂), тобто H₀: У₁ не вище У₂. За альтернативну гіпотезу прийнято – система ВПВ в експериментальних групах (У₁) з використанням запропонованої нами виховання є ефективною в порівнянні з традиційною системою виховання в контрольних групах (У₂), яка є неефективною, тобто H₁: У₁ вище У₂.

Для доведення висунутої гіпотези аналізувалася динаміка результатів експертної оцінки та самооцінки рівнів патріотичної вихованості воїнів експериментальних і контрольних груп як показника ефективності функціонування системи виховання. З цією метою були здійснені два вимірювання (“зрізи даних”) на початку експерименту та після його завершення. Для визначення значущості відмінностей цих показників застосовувалися статистичні критерії її оцінювання.

Виходячи із специфіки й завдань нашого дослідження, для здійснення порівняльного аналізу отриманих показників нами були обраний t-тест Стьюдента, як один із найбільш поширених методів статистичного аналізу на порівняння середніх значень різних вибірок, і тест Лівена на гомогенність (рівність) дисперсій. Також з метою експериментальної перевірки розробленої нами методики оцінки рівнів патріотичної вихованості військовослужбовців на кожному з двох вимірювань за допомогою коефіцієнту кореляції Пірсона було передбачено проведення кореляційного аналізу даних, зокрема між середнім значенням рівнів сформованості у воїнів особистісних якостей, з одного боку, і рівнів патріотичної вихованості військовослужбовців та їх ставлення до військово-професійної й громадської діяльності, з іншого.

Аналіз результатів, отриманих під час першого вимірювання (Табл. 2), дозволив зробити висновок, що на початку експерименту середній рівень патріотичної вихованості в експериментальних і контрольних групах суттєво не відрізняється, а певні відмінності залежать від індивідуально-психічних якостей воїнів і рівня їх особистої вихованості.

Результати кореляційного аналізу даних першого “зрізу” проілюстрували високий ступінь значимості зв’язків між отриманими даними, що підтвердило обґрунтованість нашої методики. Особливістю другого (основного) етапу було введення контрольованого фактору (Х) – педагогічних умов ефективного функціонування розробленої нами системи ВПВ, її впровадження у процес виховання військовослужбовців експериментальних груп та використання протягом року.

Через рік після початку формуючого експерименту нами було проведено друге вимірювання з метою виявлення рівнів патріотичної вихованості військовослужбовців експериментальних і контрольних груп після завершення експерименту та динаміки їх змін. Порівняльний аналіз отриманих даних дав змогу виявити суттєві відмінності між контрольною та експериментальною групами по всіх характеристиках (Табл.. 3).

Таблиця 2