ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Афанасьєв Андрій Олександрович

УДК 37.03.6-057.36:355.1.(477)

Педагогічні основи військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби збройних сил україни

13.00.04 – Теорія та методика професійної освіти Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти Академії педагогічних наук України, м. Київ.

Науковий керівник:	доктор педагогічних наук, доцент ЯГУПОВ Василь Васильович, Науково-методичний центр військової освіти Міністерства оборони України, начальник, м. Київ.
Офіційні опоненти:	доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України ФІЛІПЧУК Георгій Георгійович, Науково-дослідний інститут українознавства Міністерства освіти та науки України, провідний науковий співробітник, м. Київ;
	кандидат педагогічних наук КРАСИЛЬНИК Юрій Семенович, Національна академія оборони України, заступник начальника кафедри військової педагогіки, м. Київ.
Провідна установа:	Національна академія внутрішніх справ України, кафедра кадрової роботи та педагогіки, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ.

Захист відбудеться “16” лютого 2005 р. о 15.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, 5^-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “14” січня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лапаєнко С.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сучасний період державотворення в Україні характеризується складними соціально-економічними, політичними й духовними процесами. Широкомасштабне реформування Збройних Сил (ЗС), на які покладена відповідальність за оборону України, захист її суверенітету, висуває підвищені вимоги до свідомості, самосвідомості, мотивації, життєвих настанов і ментальності військовослужбовців. Відомо, що вони безпосередньо формуються й розвиваються в процесі патріотичного виховання (ПВ) взагалі та військово-патріотичного, зокрема.

Нині ці напрями виховання є предметом постійної уваги з боку Президента України, Верховної Ради та Уряду, наукової громадськості. Так, Закон України “Про Збройні Сили України” однією із засад діяльності ЗС визначає виховання військовослужбовців на патріотичних і бойових традиціях українського народу. Указом Президента України від 12 січня 2004 року №28/2004 введена в дію Концепція гуманітарного й соціального розвитку в Збройних Силах України, яка також зосереджує увагу на цій засаді.

Сучасний рівень військово-патріотичного виховання (ВПВ), на жаль, не відповідає актуальним вимогам, які висуваються до духовності українського воїна, не сприяє формуванню якостей громадянина-патріота, його позитивному ставленню до військової служби та розвитку почуття особистої відповідальності за захист Батьківщини, готовності переносити труднощі військової служби. Непоодинокими є факти правопорушень, пов’язаних з ухиленням воїнів від служби. Отже, дослідження проблеми ВПВ є актуальним, соціально важливим завданням, яке зумовлене потребами педагогічної теорії та практики.

Теоретико-методологічні основи патріотичного й ВПВ розглядаються в літературі з розвитку педагогічної науки та практики в Україні, зокрема в працях Г.С. Сковороди щодо формування людини, спорідненої з природою, К.Д. Ушинського про підготовку всебічно розвиненої людини як мети виховання, І.Я. Франка про виховання через призму сприймання рідного народу, А.С. Макаренка та В.О. Сухомлинського про виховання любові до Батьківщини та наукових здобутках сучасних вітчизняних вчених І.Д. Беха, А.М. Бойко, М.Й. Боришевського, С.У.Гончаренка, І.А. Зязюна, Ю.І. Римаренка, Г.Г. Філіпчука та ін.

Для обґрунтування теоретичних і методичних основ ВПВ важливе значення мають традиції військового виховання за часів Київської Русі, Козаччини, українських збройних формувань ХХ ст., досвід ПВ у радянський період та ін. Успішне вирішення завдань ВПВ залежить від належного рівня розвитку теорії та методики військового виховання, своєчасного вирішення організаційно-методичних проблем повсякденної діяльності військ, гуманізації, демократизації та гуманітаризації військово-педагогічного процесу (ВПП) і встановлення суб’єкт-суб’єктних взаємин у ньому.

Нині проблеми ПВ і ВПВ громадян України й військовослужбовців ЗС, зокрема, стали предметом низки дисертаційних досліджень і наукових праць (Т.О. Анікіна, В.І. Герасимчук, В.М. Дзюба, М.Д. Зубалій, Т.В. Мельник, В.І. Каюков, В.О. Коваль, П.В. Онищук, Р.Р. Петронговський, Г.В. П’янковський, М.І. Томчук, В.В. Шевченко та ін.). Проте, нині практично відсутні фундаментальні та прикладні дослідження з проблем ВПВ, в яких би системно й комплексно висвітлювалися його основи, пропонувалися оптимальні рекомендації, а праці минулого не враховують сучасних тенденцій у суспільстві. Актуальність теоретико-методологічних і методичних основ ВПВ воїнів, гостра потреба підвищення його ефективності, надання йому особистісно-орієнтованого спрямування та національного підґрунтя, підняття ролі особистісного фактору в його організації та проведенні обумовили вибір теми дослідження – “Педагогічні основи військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з реалізацією постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1999 року № 1697 “Про затвердження Національної програми патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства”, розпорядження Президента України від 25 жовтня 2003 року №338/2003-рп “Про заходи щодо реформування гуманітарної сфери Збройних Сил України”, науково-дослідною роботою (шифр – “Патріот”, РК № 010U000226) і здійснено відповідно до планів наукової діяльності Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України.

Об’єкт дослідження – військово-патріотичне виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України.

Предмет дослідження – цілі, принципи, зміст, методи й форми військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати концептуальні засади військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України, розробити його сучасну систему та експериментально перевірити її ефективність.

Концепція дослідження. Проблема військово-патріотичного виховання розглядається нами у контексті створення сучасної системи військового виховання як важливого напряму національної системи освіти та виховання. Основні підходи нашого дослідження випливають із:

важливої ролі патріотизму у функціонуванні держави та ЗС, необхідності суттєвого вдосконалення системи військово-патріотичного виховання в українському війську і кардинального підвищення рівня патріотичної вихованості воїнів як важливих передумов їх позитивно спрямованої активності та усвідомленої патріотичної поведінки, орієнтованих на якісне виконання ними конституційного обов’язку щодо захисту Батьківщини;

особистісно орієнтованого підходу до організації та здійснення виховного процесу, основними ознаками якого у ЗС України є гуманність, національна та професійна спрямованість, культуровідповідність, системність, цілісність, комплексність, планомірність, двосторонність, неперервність і тривалість, багатогранність, залежність від специфіки військово-професійної діяльності та необхідності формування особистості громадянина України, різноманітність і багатство форм і засобів виховного впливу, поступове виявлення результатів виховних впливів.

Патріотичне виховання військовослужбовців розглядається нами як цілеспрямований процес їх взаємодії з військовими педагогами, що має суб’єкт-суб’єктний, взаємовиховний і взаєморозвивальний характер, спрямований на формування у воїнів патріотичної свідомості й самосвідомості, розвиток і вдосконалення патріотичних навичок, вмінь і звичок, заохочення патріотичної поведінки та діяльності. За основу береться гуманний підхід до процесу формування та розвитку особистості військовослужбовця в умовах особистісно-орієнтованої моделі військово-педагогічного процесу.

Військово-патріотичне виховання розглядається нами як системне явище, стрижньовий напрям військового виховання, що інтегрує “ціннісні зрізи” всіх інших його напрямів. Тим самим воно безпосередньо формує у військовослужбовців патріотичну свідомість, самосвідомість і світогляд, які, в свою чергу, зумовлюють їх патріотичну поведінку.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що результативність військово-патріотичного виховання воїнів залежить від його теоретико-методичного обґрунтування, виявлення педагогічних умов ефективного функціонування його системи та їх використання у виховній практиці з урахуванням сучасних досягнень філософської, історичної, психологічної та педагогічної наук, виховних традицій нашого народу й Збройних Сил України.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження ставилися такі завдання:

1. Проаналізувати наукову літературу з теми дослідження та визначити історичні витоки військово-патріотичного виховання в українському суспільстві, пов’язати їх із сучасними проблемами широкомасштабного реформування Збройних Сил України і формування патріотизму у військовослужбовців.