3. Кваліфікуючі ознаки вимагання.

До кваліфікуючих ознак вимагання відносяться :

1. за ч. 2 ст.189 Кримінального кодексу України (кваліфікований склад золчину):

• вчинення вимагання повторно;

• вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб;

• вчинене службовою особою з використанням свого службового становища;

• загроза вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень;

• пошкодження або знищення майна;

• заподіяння значної матеріальної шкоди потерпілому;

2. за ч. 3 ст. 189 Кримінального кодексу України (особливо кваліфікований склад злочину):

• вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого;

• таке, що заподіяло майнову шкоду у великих розмірах;

3. за ч. 4 ст. 189 Кримінального кодексу України (особливо кваліфікований склад злочину):

• заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах;

• вчинене організованою групою;

• поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 Кримінального кодексу у статті 189 Кримінального кодексу повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187 (розбій), 262 (викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем) [2].

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Кримінального кодексу повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності з підстав, встановлених законом, мулі якщо судимість за цей злочин була погашена або знята.

У разі вчинення особою кількох злочинів, передбачених однією із зазначених статей (за відсутності інших кваліфікуючих ознак) його дії слід кваліфікувати за тією частиною статті, яка передбачає вчинення злочину повторно. При цьому додаткової кваліфікації за ч. 1 даної статті не потрібно. У разі вчинення декількох таких злочинів, передбачених різними статтями КК, перший злочин слід кваліфікувати за ч.1 відповідної статті КК, а наступні по тих частинах статті КК, які передбачають вчинення злочину повторно (наприклад, вчинення крадіжки за відсутності кваліфікуючих ознак з подальшим вчиненням шахрайства слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 і ч. 2 ст. 190 КК).

Неодноразове вилучення майна у одного і того ж власника, якщо воно складалося з ряду тотожних дій, охоплювалося з самого початку єдиним умислом на заволодіння конкретним майном і вчинено одним способом, слід розглядати як один продовжуваний злочин, що виключає наявність повторності.

Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину [7].

Відповідно до Кримінального кодексу України, а саме прим. 1, 2 до ст. 364 службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово обіймають посади представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів [2].

Погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсована зброя, макет зброї тощо), але потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров'я. Така погроза може стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів і завжди містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в майбутньому.

Якщо винна особа при вимаганні погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною другою статті 189 Кримінального кодексу.

Погроза вчинити вбивство, висловлена під час розбою чи вимагання, повністю охоплюється диспозиціями статті 187 та частини другої статті 189 Кримінального кодексу і додаткової кваліфікації за статтею 129 кримінального кодексу не потребує [7].

Погроза пошкодити чи знищити майно має місце лише тоді, коли вона стосується майна, що належить потерпілому чи його близьким родичам, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною.

Умисне знищення або пошкодження такого майна під час вимагання повністю охоплюється частиною другою, третьою або четвертою статті 189 Кримінального кодексу, крім випадків його знищення чи пошкодження шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально небезпечним способом, яке за наявності до того підстав додатково кваліфікується за частиною другою статті 194 кримінального кодексу [7].

Згідно с приміткою до ст. 185 Кримінального кодексу України (п. 2-4) у ст. 191 значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Шкода у великих розмірах визнається якщо завдано збитків на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (на момент вчинення злочину).

Шкода в особливо великих розмірах має перевищувати в шістсот і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян [2].

Небезпечне для життя чи здоров'я насильство – це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Умисне заподіяння у процесі розбою чи вимагання легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, а також середньої тяжкості тілесного ушкодження, незаконне позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, завдання побоїв, що мало характер мордування, охоплюються статтею 189 Кримінального кодексу і додаткової кваліфікації за іншими статтями кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти здоров'я, не потребують.

Умисне або необережне заподіяння у процесі розбою чи вимагання тяжкого тілесного ушкодження охоплюється статтею 187 та частиною четвертою статті 189 Кримінального кодексу і додаткової кваліфікації за статтею 121 чи за статтею 128 Кримінального кодексу не потребує.

Якщо під час розбою чи вимагання було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів – за частиною четвертою статті 189 Кримінального кодексу і частиною другою статті 121 або пунктом 6 частини другої статті 115.

Заподіяння потерпілому смерті під час розбою чи вимагання з необережності слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – за відповідною частиною статті 189 та статтею 119 Кримінального кодексу [7].

Вчинення вимагання організованою групою являє собою, згідно з ч. 3 ст. 28 Кримінального кодексу, таке вчинення злочину, коли в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які заздалегідь зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи [2].