Основні терміни дисципліни

Кримінально-виконавче право – встановлена згідно з вимогами кримінально-виконавчої політики система юридичних норм, що регулює суспільні відносини, які виникають у процесі виконання покарання, в інтересах виправлення осіб, які вчинили злочини, та попередження здійснення нових злочинів (рецидиву) як самими засудженими, так і іншими особами.

Кримінально-виконавче законодавство – галузь законодавства, що регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обовʼязків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Норма кримінально-виконавчого права – правила поведінки, які містять заборони і дозвіл у сфері виконання покарань.

Кримінально-виконавчі правовідносини – це врегульовані нормами кримінально-виконавчого права відносини між представниками адміністрації місць позбавлення волі та іншими органами держави, які виконують кримінальні покарання, з одного боку, і засудженими, які відбувають покарання, з іншого, що виникають з приводу виконання (відбування) покарання.

Підстава виконання і відбування покарання – вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань – принципи невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Виправлення засудженого – процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Ресоціалізація – свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Основні засоби виправлення і ресоціалізації засуджених – встановлений порядок виконання та відбування покарання (режимі суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Органи виконання покарань – Державна кримінально-виконавча служба України, її територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція; військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

Установи виконання покарань – арешті дома, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи.

Види кримінально-виконавчих установ – кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу(виправні колонії).

Види виправних колоній – колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.

Класифікація засуджених – класифікація засуджених є розподіл їх на більш-менш однорідні групи згідно зі специфічними ознаками (критеріями) залежно від характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, минулих судимостей, статі й віку з метою диференціації та індивідуалізації виконання покарання.

Постпенітенціарний вплив – система заходів, спрямованих на: переконання засуджених в обʼєктивній необхідності правомірної поведінки на волі і надання їм допомоги в побутовому і трудовому влаштуванні, організацію контролю за їх поведінкою, аж до застосування адміністративних і кримінально-правових заходів примул з метою недопущення становлення їх на шлях скоєння повторних злочинів.

Адміністративний нагляд – це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.