3.2Завдання та повноваження овс

Як було підкреслено у попередньому підрозділі, найбільшим обсягом завдань, функцій та повноважень щодо управління внутрішніми справами у сфері забезпечення внутрішньої безпеки наділені органи внутрішніх справ, правовий статус яких, на жаль, залишається невизначеним, оскільки й досі не прийнято Закон «Про органи внутрішніх справ України». Здебільшого органи внутрішніх справ асоціюються із міліцією, яка є найбільшою за організаційно-штатною структурою, обсягом правоохоронних завдань, функцій та повноважень системою органів. Ми підтримуємо думку А. Т. Комзюка, який зазначає, що, «говорячи про співвідношення міліції і органів внутрішніх справ, необхідно мати на увазі, що і в літературі, і навіть в законодавстві ці поняття останнім часом інколи практично ототожнюються (див. наприклад, назву ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення), хоча найчастіше міліція розглядається як структурна частина зазначених органів» [350, с.18-19].

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» структуру органів внутрішніх справ складають, крім міліції, з’єднання, військові частини, підрозділи, установи внутрішніх військ; навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприємства та установи забезпечення [49]. У зв’язку з цим пропонуємо визначити органи внутрішніх справ як єдину систему озброєних правоохоронних органів виконавчої влади, призначенням яких є забезпечення реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьба з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності, а також органів (служб, підрозділів), які виконують забезпечувальні функції.

Оскільки сутність категорій: «завдання», «функції» та «повноваження» було з’ясовано вище, перейдемо до безпосереднього розгляду завдань, функцій та повноважень органів внутрішніх справ щодо управління внутрішніми справами у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави.

Однак, оскільки сьогодні не прийнято Закон України «Про органи внутрішніх справ», а основні (загальні) завдання, функції та повноваження органів внутрішніх справ співпадають із завданнями, функціями та повноваженнями міліції (виняток хіба що становлять внутрішні війська), у подальшому ми їх будемо розглядати: по-перше, через призму правоохоронної діяльності міліції; по-друге, аналізуючи ті із них, що містяться у проекті Закону «Про органи внутрішніх справ України» [148], схваленому Колегією МВС; по-третє, з метою надання власних пропозицій щодо їх нормативного закріплення у майбутньому Законі.

Відразу ж зауважимо, що законодавча невизначеність досліджуваних питань спричинила невизначеність і жваві дискусії у науковому середовищі. Так, переважна більшість науковців та практиків завдання органів внутрішніх справ розглядає як похідні від завдань Міністерства внутрішніх справ України. Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року № 1138, останнє визначено як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і яке є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об’єктів. Такий стан справ наглядно актуалізує проблему законодавчої неурегульованості завдань органів внутрішніх справ.

Проаналізуємо думки науковців з цього питання. Так, деякі автори до основних завдань органів внутрішніх справ відносять: гарантування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття і розслідування злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки [181, с.474]. Щодо такого завдання органів внутрішніх справ як гарантування (на думку дисертанта, точніше – забезпечення) пожежної безпеки, то відповідні аргументи були приведені нами вище. А такі завдання як «гарантування особистої безпеки громадян» та «забезпечення дорожнього руху» доцільно об’єднати в одне, під такою назвою «забезпечення громадської безпеки», яка за змістом буде охоплювати усі види небезпек, що можуть бути наслідком протиправних діянь, у тому числі і у сфері забезпечення дорожнього руху.

На думку О. П. Альохіна, О. О. Кармолицького та Ю. М. Козлова, завданнями органів внутрішніх справ є: охорона громадського порядку, боротьба зі злочинністю; забезпечення громадської безпеки; охорона майна власників; надання соціальної і правової допомоги населенню [189, с.130]. Недоліком такого визначення завдань органів внутрішніх справ є віднесення до них лише боротьби зі злочинністю, боротьба ж з адміністративними правопорушеннями залишилася поза увагою авторів, з чим погодитись не можна.

У ст. 2 Закону України «Про міліцію» до її основних завдань віднесено: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

Слід погодитись з зауваженням А. Т. Комзюка, що в наш час міліція не бере участі у безпосередньому виконанні покарань [350, с.20]. Підтвердженням цього також є визначення у ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України [7] (далі – КВК) переліку органів виконання покарань, до яких віднесено: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавчу інспекцію; Державну виконавчу службу; військові частини; гауптвахти і дисциплінарні батальйони, а у статтях 30, 36, 41, 163 КВК зазначено, що органи внутрішніх справ проводять «індивідуально-профілактичну роботу із засудженими», а не виконують кримінальні покарання.

Крім того, зауваження викликають й інші сформульовані у ст.2 Закону України «Про міліцію» завдання. Наприклад, такі з них як «забезпечення особистої безпеки» та «забезпечення безпеки дорожнього руху» схожі за змістом, а тому, на думку дисертанта, мають бути об’єднані в одне – «забезпечення громадської безпеки». Це ж можна запропонувати і щодо таких завдань як «запобігання правопорушенням та їх припинення» та «виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили», які доцільно об’єднати в одне – «боротьба з правопорушеннями». По-друге, зважаючи на те, що органи внутрішніх справ не «беруть участь», а реально надають соціальну та правову допомогу фізичним та юридичним особам, сприяють у межах своєї компетенції у виконанні покладених на них законом обов’язків, доцільно, як уявляється, це завдання сформулювати як «забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб». По-третє, термін «громадян» у всіх випадках необхідно замінити на «фізичних та юридичних осіб», що було обґрунтовано вище.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» [13] основними завданнями внутрішніх військ є: охорона та оборона важливих державних об’єктів, установ виконання покарань і лікувально-трудових установ, об’єктів матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України; супроводження спеціальних вантажів; здійснення пропускного режиму на об’єктах, що охороняються; конвоювання заарештованих і засуджених; охорона підсудних під час судового процесу; переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти; виконання доручень адміністрації установ виконання покарань і лікувально-трудових профілакторіїв щодо забезпечення внутрішнього порядку; участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю; участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об’єктах, що охороняються; охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України.