8. Наукові факти.

У науці об'єкт дослідження розкривається як сукупність наукових фактів, тобто наукових описів його фрагментів, складових. Самий термін "факт" походить від латинського "fac-tum", що означає "зроблене". Під науковим фактом розуміється певна форма знання, більш-менш логічно оброблений факт, тобто та сторона або частина дійсності, що перетворилася на об'єкт дослідження і уточнена суб'єктом пізнання за допомогою засобів виміру, опису й ін. Науковий факт - це відображена у висловлюванні реальність. Взагалі, будь-що стає науковим фактом лише тоді, коли воно зафіксоване тим або іншим прийнятим у даній науці способом (протокольний запис у вигляді висловлювань або формул, фотографія, магнітофонний запис тощо). Будь-який факт науки має багатомірну (у гносеологічному значенні) структуру, у якій можна виділити чотири шари:

¨ об'єктивну складову (реальні процеси, події, структури, які є похідною основою для фіксації пізнавального результату, що називається фактом);

¨ інформаційну складову (інформаційні посередники, які забезпечують передачу інформації від джерела до адресату - засобу фіксації факту);

¨ практичну детермінацію факту (зумовленість факту наявними якісними і кількісними можливостями спостереження, вимірювання й експерименту);

¨ когнітивну детермінацію факту (залежність способів фіксації та інтерпретації фактів від системи похідних абстракцій теорії, теоретичних схем, психологічних установлень тощо).

У юридичній науці до логіко-нормативного блоку правової свідомості юристів, у тому числі і співробітників ОВС, відносять об'єм правової інформованості, глибину юридичних знань, рівень юридичного мислення, тобто розуміння вимог законодавця і суті правових явищ і процесів, уміння аналізувати, зіставляти їх з вимогами законодавця і робити на основі цього правильні висновки. Це стосується і фахової правосвідомості співробітника міліції.

Найважливішою ознакою правової культури, отже, і моделі фахової правосвідомості співробітника міліції є знання, а також правильне розуміння сучасного права, правових принципів, політичних, економічних і ідеологічних завдань, засобом здійснення яких служать закони, а також правові навички.

Більш високим рівнем правових поглядів є перехід від простого знання права до його наукового пізнання, яке відбувається через розуміння права в його цілісності та єдності з суспільним буттям.

Правові знання і навички набуваються співробітниками міліції як у процесі одержання фахової освіти, так і пізніше, в результаті практичної діяльності.

Безперечно, що повне знання законодавства кожним співробітником міліції неможливо та й у цьому немає необхідності. Розпорошеність і узагальненість знань, знання про все право при відсутності конкретних знань -не тільки не потрібно професіоналу, але і шкідливо.

Як відзначив В.А.Сапун, в основі фахової правосвідомості лежать спеціалізовані знання про правові норми і принципи та механізм правового регулювання.

Для правильної правозастосовчої діяльності необхідні глибокі знання законодавства і практики його застосування, детальне уявлення про дію норм та юридичні наслідки їх реалізації [160, ст.53].

Вимога глибини, детальності, якості пізнання повинно визначити і їхню раціональну кількість або необхідний об'єм.

У науковій літературі намітився підхід до розуміння цієї проблеми з погляду визначення необхідного мінімуму правових знань для професіонала, що являє собою дуже складну теоретичну і практичну проблему.

Можна, в певній мірі, погодитися з концепцією «знання» права в правосвідомості, висунутої П.П. Барановим. З його точки зору знання права уявляє собою конкретно вимірювану результативну категорію.

У такій якості правове знання співробітників міліції (особового складу) містить у собі дві основні складові:

•         активне   знання   чинного   законодавства,   що   відноситься   до компетенції органів внутрішніх справ;

•         поінформованість про право як соціальне і культурне  явище [14, ст.26].

 

До активного знання чинного законодавства, віднесеного до компетенції органів внутрішніх справ, відносяться ті галузі, інститути і норми, що прямо і безпосередньо регулюють діяльність ОВС.

У загальному розумінні до активного знання поряд із кримінальним, адміністративним, кримінально-процесуальним, виправно-трудовим та іншим законодавством у нього входять розділи, інститути, групи норм, що регламентують відношення в сфері охорони природи, суспільної безпеки, освіти, охорони здоров'я та ін. Цей нормативно-правовий матеріал, на думку Баранова, співробітник зобов'язаний знати детально і глибоко [ 14, ст.27-28].

Не стосовне до діяльності ОВД законодавство не потребує детального знання, а потребує загальної поінформованості.

Поінформованість особового складу про право уявляє собою найбільш загальні знання, що мають систематизований характер знань і уявлень про правові явища, їх законодавче втілення, реалізацію і т.п.

Із змістовної точки зору, це дані про законодавство, що регламентує, трудові, земельні, шлюбні і інші відношення. Співробітник міліції зобов'язаний орієнтуватися в них «на загальних підставах», виходячи з отриманої відповідної освіти.

Глибоке знання цих правових норм і відносин не обов'язково в зв'язку з тим, що співробітники не виступають у ролі правозастосовувачів у цих галузях юридичної практики [14].

Спірним, проте, уявляється віднесення Барановим. теоретичних знань, а також знань про устрій правової системи суспільства до інформаційного блоку.

З одного боку, теорію держави і права можна визначити, як систему загальних знань і уявлень про різноманітні явища державно-правової дійсності. Проте, з цього не виходить, що термін «загальні» рівнозначний поняттю «загальна поінформованість». Навпаки, система теоретичних уявлень повинна носити достатньо глибокий, фундаментальний характер. Від теоретичних знань про право залежить правильне розуміння права, його норм і інститутів.

Розуміння права, його соціальної значимості не варто ототожнювати з безпосереднім знанням тих або інших норм законодавства. Але саме знання його сутності, системності, якості практичного втілення, взаємозв'язку соціального призначення права і реального його втілення в житті - джерело розуміння законодавства [ 156, ст.49].

Різниця між тим що декларується і реально втіленим у законодавстві та експлуатація на уявному втіленні права у життя в пропаганді, пресі, науці - є грунт нерозуміння як дійсності, так і самого права.

Максимально і оптимально необхідний обсяг цих теоретичних знань важливий ще і в зв'язку з удосконаленням законодавства і практики його застосування.

Якими ж знаннями повинний володіти сучасний співробітник міліції? Вирішення цього питання лежить у площині вже названих вище основних орієнтирів і проблем, а також комплексу необхідних якостей, що повинні бути розвинені на основі отриманих знань, умінь і навичок. При цьому знання, як і освіта в загальному значенні його розуміння, повинні бути корисні для самої людини і для суспільства.

Головний напрямок науки в галузі відновлення юридичного освіти є його фундаменталізація, поглиблення спеціалізації, зв'язку навчання з юридичною наукою і різноманітними видами юридичної практики.

Ці критерії повинні бути покладені в основу реорганізації системи освіти співробітників ОВС (міліції).

Фундаментальність знання припускає насамперед знання законодавства. Знання законодавства повинно дати майбутньому спеціалісту МВС вивчення галузей права, особливо в тій його частині, що пов'язана з професією.

Водночас фундаментальність знань повинна забезпечувати знання не тільки правових наук, не тільки законодавства, але і практики. У цих цілях важливо визначення раціонального переліку загальнообов'язкових юридичних дисциплін для всіх співробітників міліції, а також переліку юридичних исциплін, обов'язкових для відповідної основної спеціалізації і юридичних дисциплін вузькопрофільної спеціалізації.

Фундаменталізація знань повинна враховувати також комплексний безупинний, взаємозалежний процес загальнотеоретичної підготовки, що постійно поглиблюється [85].

На різних ступенях юридичної освіти співробітників міліції повинен враховуватися певний тип такої підготовки для спеціалістів різної кваліфікації.

Загальнотеоретична підготовка закладається слухачам учбових закладів МВС на початку навчання шляхом ознайомлення їх з основами теорії права -основними поняттями і закономірними правових явищ.

Знання основ теорії права повинно одержати подальший розвиток із вивченням галузевих юридичних дисциплін. Для цього загальнотеоретична підготовка повинна бути покладена в основу викладання всіх інших юридичних дисциплін і забезпечувати можливість спадкоємності цієї підготовки на більш високому рівні як у юридичних вузах, так і у процесі самоосвіти.

Теоретична правова підготовка повинна бути безперервною протягом усього періоду навчання і практичної діяльності.

11. юр знання в сфері діяльності, їх характеристика

Юридичну діяльність можна розкрити через поняття форми або сфери соціальної діяльності. У першому і у другому випадку це буде виправдано тому, що всяка людська активність спостерігається лише у випадку свого зовнішнього прояву та може існувати, як самостійне явище лише у визначеній системі зв"язків, тобто у певній сфері соціальних відносин. Ці різні аспекти вказують лише на відмінність методологічних підходів та допомагають всебічно розкрити предмет дослідження. Поряд з цим, юридична діяльність може мати свої власні форми здійснення та відбуватися у різних сферах життя суспільства. У даному випадку було б доцільним визначити, які види соціальної діяльності існують поряд з юридичною та якими рисами остання відрізняється від всіх інших. За різними підставами виділяють такі види, як - розумова, предметна, виробнича, політична, організаційна, державно-управлінська, виховна та безліч інших видів діяльності за формою прояву або способом здійснення (це залежить від методології дослідження).

Виділення такої значної кількості видів обумовлено багатогранністю соціального життя, складністю відносин та зв"язків, в які вступають люди для задоволення своїх потреб матеріального або духовного походження. Кожний вид діяльності характеризується конкретними причинними зв"язками, метою, формами, сферою здійснення, суб"єктами, засобами та інше.

Юридична діяльність, як окремий вид соціальної діяльності, також характеризується певними рисами:

1. Відбувається у сфері дії права з використанням правових засобів.

2. Здійснюється спеціально уповноваженими на то суб"єктами, які володіють юридичними знаннями.

3. Її метою є упорядкування, узгодження суспільних відносин по відношенню до вимог права, вирішення конкретних життєвих ситуацій та задоволення на цій основі індивідуальних, групових та загальнолюдських потреб та інтересів.

4. Юридична діяльність має організуючий характер, націлена на організацію дій інших суб"єктів і значною мірою пов"язана з державною діяльністю.

5. Зміст юридичної діяльності у кожній конкретній ситуації складають окремі дії юристів, що націлені на досягнення бажаних правових результатів.

6. Юридична діяльність у багатьох ситуаціях виявляє елементи творчості, індивідуального підходу, винесення конкретного рішення на підставі загальної моделі поведінки.

7. Юридична діяльність своїм правовим впливом пронизує майже всі сфери суспільного життя, які підлягають правовому регулюванню.

Таким чином, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів соціальної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб"єктів у відповідності до вимог права.

Іноді вживається термін юридична практика, який по суті відображає поняття діяльності, але включає ще й досвід практичного засвоєння дійсності. Адже всяка діяльність здійснюється з урахуванням існуючого досвіду. Це закономірність соціального прогресу, тому немає потреби вишукувати суттєві відмінності між двома вище згаданими термінами.

зміст юридичної діяльності у кожному випадку складають конкретні дії, перелік яких суттєво впливає на визначення обсягу, сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу, ускладненням соціальних зв"язків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. На підставі аналізу спробуємо обгрунтувати вище зазначену закономірність. Професійна діяльність (prudentes) знатоків римського права поділялася на три основні види: cavere (складати нові позиви та угоди), agere (вести справу у суді), respondente (давати відповіді). Самою типовою функцією юрисконсультів було "respondente" — висловлювання думок стосовно запитів приватних осіб або їх представників. Авторитет римських юристів, набутий у судових засіданнях, був настільки значним, що їх думки впливали на волю суддів навіть без їх особистої участі у судовому розгляді справи. У зв"язку з тим, що за консультаціями в основному зверталися оратори-адвокати, Цицерон порівнював роль юрисконсульта у суді з роллю латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора на сцені.

Виникають питання - які дії слід віднести до юридичне значущих дій? На якій підставі ті чи інші дії можна охарактеризувати як юридичні - чи за ознакою суб"єкта або установи, чи за наявністю правових наслідків, чи за ознакою використання правових засобів? На нашу думку, відповіді можуть бути різними в залежності від того, що мається на увазі. Якщо ми намагаємося окреслити окремий вид чи форму юридичної діяльності, то необхідно використовувати комплексний підхід згідно до усіх ознак, що були нами зазначені. Якщо розглядати окремо взятий акт людської поведінки за межами професійної юридичної діяльності, то за основу доцільно брати наявність або відсутність правових наслідків. Наприклад, громадянин, який не має юридичних знань, не працює у юридичній установі здійснив акт купівлі-продажу автомобіля або звернувся у суд з позовом, то можна стверджувати, що він здійснив юридичне значущі дії за ознакою виникнення, зміни або припинення правових відносин у зв"язку зі своєю активністю. У той же час, в межах виконання свого професійного обов"язку юристом всі його дії, націлені на досягнення правового результату, слід вважати юридичне значущими.

Щодо визначення видів юридичної практики, яка охоплює своїм поняттям окремі акти поведінки та форми юридичної діяльності, то найбільш значущою слід признавати класифікацію за суб"єктами (судова, прокурорська, законодавча, слідча та інші), а також класифікацію за змістом інтелектуальної діяльності (пізнавально-пошукова, реконструктивна, організаційна, реєстраційна, комунікативна), яку пропонує О.В. Шмоткін. Інші види та підстави класифікації юридичної практики мають значимість лише у зв"язку з проведенням конкретно-цільового дослідження, що у даному випадку не ставиться за мету.

Для з"ясування соціальної цінності юридичної практики необхідно звернутися до розгляду її функцій - основних напрямів впливу на суспільні відносини. Традиційним є підхід поділу функцій на спеціально-юридичні та загально - соціальні з метою виявлення більш значущих, цілеспрямованих та відносно-значущих, побічних напрямів впливу. Нами вже було відмічено, що юридична діяльність має багатоаспектний характер тому, що здійснюється у різноманітних сферах людської діяльності, відносно до регулятивних можливостей права, а у зв"язку з цим залишає певні "сліди свого перебування". Це і буде загальний вплив на економічні, політичні, культурні, ідеологічні, організаційно-управлінські відносини, на підставі чого, ми виділяємо відповідні функції.

Але є такі напрями впливу на суспільні відносини, в яких розкривається основний зміст юридичної діяльності та відбувається досягнення наміченого правового результату. Тому дані напрями впливу називаються спеціально-юридичними функціями, серед яких, відповідно до аналогічних функцій права, виділяють регулятивну та охоронну. На більш конкретному рівні, виходячи з завдань, що вирішуються у процесі юридичної практики, спеціально-юридичні функції можуть бути поділені на підфункції або функціональні компоненти, які тісно пов"язані з регулятивною та охоронною функціями, співвідносяться з ними, як частка і ціле.

Серед таких підфункцій можна виділити уповноважуючу, превентивну, виховну, дослідницьку, розслідувальну, судову, захисну, правовідновлюючу, пошукову індивідуально-організаційну, реестраційно-засвідчувальну. Кожна з них є лише напрямом функціонування та наповнюється змістовно практичними діями у межах конкретної юридичної спеціальності.

Ще одним важливим аспектом розуміння сутності юридичної практики є з"ясування її співвідношення та взаємодії з юридичною наукою. Теорія і практика по суті невід"ємні речі, які не можуть існувати окремо одна від одної. В цілому, головним завданням юридичної науки є вирішення потреб та інтересів громадянського суспільства, окремих його суб"єктів у ході здійснення юридичної практики. Відповідно до цього, зворотній зв"язок існує у бік теорії. Факти реальної дійсності являються предметами науково-теоретичних досліджень, в результаті чого ми отримуємо певні висновки, узагальнення, закономірності, будуємо прогнози на майбутнє. У теоретико-пізнавальній діяльності практика має виключне значення тому, що виступає в якості одного із засобів засвоєння теоретичних положень, переведення їх з ряду уявлень у площину професійних навичок та вмінь. Саме практика підказує ті питання, які потребують свого ретельного вивчення. У ході практичної діяльності накопичується досвід юридичної роботи, що потім підлягає теоретичній переробці, передачі іншим суб"єктам. Наприклад, у процесі прийняття закону або іншого нормативно-правового акту використовуються пропозиції вчених-юристів, які готують той чи інший проект, узгоджують його з потребами практики. До окремих положень проекту, навіть слів, можуть надаватися пояснення, ґрунтовні докази, порівняльний аналіз. Всі наукові знання, стосовно правил та прийомів створення норм права, їх формалізації, прийнято називати правилами юридичної техніки. У ході розслідування правопорушень також використовуються теоретичні знання, як методика проведення окремих слідчих дій, володіння нормативним матеріалом або закономірностями перспективи юридичної справи тощо. При цьому можуть використовуватися теоретичні знання фахівців не юридичної сфери для надання висновків по окремим питанням. Це, наприклад, психологи, викладачі, мистецтвознавці, які своїми теоретичними рекомендаціями допомагають вирішенню справи, встановленню істини. Використання теоретичних знань у юридичній діяльності значною мірою впливає на її ефективність.

Таким чином, юридична наука, як теоретична надбудова, існує для вирішення нескінченного кола питань суспільного життя, що виникають у сфері регулятивного впливу права і обумовлені людськими потребами та інтересами. Це в свою чергу означає, що у ході теоретичних досліджень, а також під час практичної діяльності у центрі уваги повинна знаходитися особа, як головна ціль усякої соціальної діяльності, як найвища соціальна цінність.

12. види юр діяльності, характеристика

Юридична діяльність — вид соціальної діяльності, якою займаються юристи з використанням юридичних знань, засобів, дотримуючись у передбачених законом випадках юридичної форми, з метою вирішення різних юридичних проблем.