ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ІДПЗ

 

46. Етапи загальної кризи капіталізму  «Загальна криза капіталізму» - процес, який носить необоротний характер, і в остаточному підсумку веде до загибелі капіталістичного суспільства. Етапи цієї кризи: 1 розпочався після жовтня 1917 р., коли виникла поки що єдина країна переможного пролетаріату - СРСР. 2 - після світової війни 1939-1945 рр., коли були утворені т. зв. країни народної демократії. Розпад колоніаль-ної системи імперіалізму, демократичні революції 60—70-х років оголошувалися новою ланкою загального процесу. Зрозуміло, що на всіх етапах цих перетворень роль СРСР, ВКП(б) - КПРС і марксистської теорії в цілому гіперболізувалися надмірно. Оголошувалося, що увесь суспільний прогрес, досягнутий людством у XX ст., не лише блискуче підтверджував геніальність передбачень марксистських класиків, але й був досягнутий в кінцевому підсумку внаслідок того, що все ширші народні маси творчо опановували марксизм. 47. Правові основи виходу з кризи США у 1933-1935 рр. Заступивши на посаду, Рузвельт вніс до Конгресу і дістав cхвалення 70 зак. актів - «перший Новий курс» суть яких - в проведенні держ-монополістичного регулювання економіки. У березні 1933 р. банківська система США була на грані краху. 16 березня був прийнятий банк. закон, який розділив інвестиційні і комерційні банки Комерційним банкам було заборонено гарантувати інвестиційні позики, займатись розміщенням та також іншими операціями з цінними паперами. Було заборонено вільний оббіг золота в країні. Була створена Національна Адміністрація Відновлення Промисловості (НІРА), якою були запроваджені «Кодекси чесної конкуренції». Для виходу з с/г кризи був прийнятий в травні 1933 р. закон про допомогу фермерам і установлена Адміністрація по регулюванню сільського господарства (ААА). Декілька штатів прийняли власні «Малі Нові курси»  48. Фашистська диктатура у Німеччині З перших днів приходу до влади Гітлер почав реалізовувати свою програму: задача1 – об’єднати німців в народне суспільство, зад2 перетворити її у військове сус-во. 24 березня 1933 року вступив у дію закон "Про захист народу та рейху", що надавав Гітлеру надзвичайні повноваження і конституційні основи для режиму диктатури, по суті анулювавши Веймарську конституцію, фактично він став постійно діючим основним законом фашистської держави. Функції партійних і державних органів були тісно пов'язані. Управлінський апарат фашистської Н був багаточисельним, громіздким, він перебудовувався за волею Г, котрий поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера фашистської партії та верховного головнокомандуючого. Так, поряд з існуванням імперського уряду в фашистській Німеччині були створені Рада міністрів з питань оборони імперії, Таємний кабінет, колегія трьох уповноважених. Важливою ланкою механізму фашистської диктатури стали органи, що здійснювали широкомасштабну обробку німецького народу. У липні 1933 року була створена Генеральна рада німецької економіки з метою мілітарізації економіки "Третього рейху". В її склад входили представники провідних монополій країни. Це був перший крок до встановлення тоталітарної форми правління у сфері економіки, що проіснувала з середини 30-х до середини 40-х років.  49.Національно-державне розмежування в Середній Азії. 12 червня 1924 р. ЦК РКП(б) ухвалило постанову "Щодо національного розмежування народів Середньої Азії" і відразу на місцях розгорнулися, з одного боку, агітаційна робота, спрямована на переконання населення у доцільності здійснюваних заходів, а з іншого - боротьба між етнічно різними місцевими кланами за сфери майбутнього контролю. У вересні 1924 р. підготовчу роботу з національно-державного розмежування середньоазіатських республік було завершено. 14 жовтня 1924 р. ІІ сесія ЦВК СРСР ухвалює рішення щодо відокремлення з Туркестанської АРСР автономних одиниць - Таджицької АРСР та Кара-Киргизької АО (у складі РРФСР, з 1926 р. - Киргизька АРСР). Постановою сесії ЦВК СРСР від 27 жовтня 1924 р. створено Узбецьку та Туркменську РСР. 16 лютого 1925 р. створено Каракалпацьку АО (у складі Казахської АРСР). 13 травня 1925 р. ухвалено постанову щодо входження Туркменської і Узбецької РСР до складу СРСР. Наступними роками здійснено перетворення Таджицької (з 1929 р.), Казахської та Киргизької АРСР (1936 р.) у союзні республіки, а Каракалпацької АО в автономну республіку (1932 р., з 1936 р. - у складі Узбецької РСР). У 1936 р. кордони республік радянської Середньої Азії набули майже сучасних контурів, хоча дещо змінювалися у 50-х роках.  50. Буржуазна революція в Англії 17 ст. Буржуазна революція в Англії 17 ст. має екон.. соціальне і політичне підґрунтя. Склад. з 2 громад. воєн. Під 1 час війни в країні установилися дві ворогуючі і незалежні влади. Більшість представників великої знаті і значна частина середнього дворянства виступили на стороні короля, точно так само як велика частина торгово-підприємницьких елементів у селі і місті, народні низи, якщо їхній вибір виявлявся більш-менш вільним, виступали на стороні парламенту. Суть "конституційного" по видимості конфлікту , що переріс до осені 1642 р. у конфлікт збройний , полягала у фундаментальному протиріччі між двором - в інтересах великої феодальної знаті (включаючи ієрархів церкви) і зрослої з нею торгово-фінансової олігархії внутрішньою і зовнішньою політикою і життєво важливими інтересами нових суспільних класів. Після довгої боротьби у червні 1646 р. Карл І був одержав поразку і втік на північ, у розташування армії шотландців. Таким чином, перша громадянська війна завершилася повною військовою перемогою парламенту, спираючи на самовідданість і масовий героїзм селян і міських ремісників, одягнених у солдатські мундири. Період другий, більш коротких і переможний для пуритан громадянської війни приходиться на 1648-1649р.Армія роялістів була остаточно розгромлена. Короля полонили і незабаром стратили. Відбулося утвердження буржуазної республіки 1649 - 1653 рр. Органічним продовженням цієї республіки став режим військової диктатури відомої під назвою протекторату Кромвеля. (1653-1658). Це державний устрій одержав своє відтворення в Конституції, яка відома під назвою Оруддя управління - 1653. В 1658 році Кромвель помер, а в 1660 році здійснилась реставрація династії Стюартів, при підтримці частини військових і буржуазії до влади син страченого - Карл, який урочисто підтвердив "Велику Хартію 1215 року", "Петицію про права", податкові права парламенту, обіцяв правити в згоді з парламентом, не переслідувати діячів революції. Але він не виконав своїх обіцянок. Таку ж політику проводив і брат Карла ІІ Яків. Отже, реставрація монархії повернула країну до старої виборчої системи, старої палати лордів, непомітно скасувала хоч якісь революційні завоювання.Така політика, якою знову був незадоволений в першу чергу панівний клас, привела до утворення в цьому класі двох партій - торі і вігі. Торі об'єднала в своїх рядах конкрективні круги землевласників, вігі представляла інтереси промисловців і торговців. Виникнення цих двох партій поклало початок буржуазної двопартійної системи, яка є основою політичного устрою сьогоднішньої Англії - консерватори - (торі), ліберали - (вігі). В 1679 році вігі перемагають на парламентських виборах і добиваються закону, за допомогою якого противники урядової політики були захищені від репресій. В 1688 році через три роки після того, як місце на престолі зайняв Яків ІІ торі і вігі об'єднавшись здійснили так звану славну революцію, в результаті якої Яків ІІ був зміщений з престолу і втік з країни. Його місце зайняв Вільгельм Оранський.  Отже, переворот 1688 року здійснений без пролиття крові, був справою обох партій торі і вігі.  51. Характеристика Конституції П’ятої республіки 1958 р. (Франція) 28 вересня 1958 р. під час референдуму понад 79 % виборців схвалили конституцію П’ятої республіки. Нова конституція суттєво відрізнялася від попередньої, перетворивши Францію у президентську республіку. Центральне місце у владних структурах належало президентові, якого обирали на сім років усі виборці країни. Згідно з конституцією, президент є главою держави і головнокомандувачем збройних сил, призначає прем’єр-міністра й усіх вищих цивільних та військових посадових осіб. Президент підписує і публікує закони, має право повернути на повторний розгляд або винести на референдум будь-який законопроект. У разі конфлікту з парламентом президент має повноваження розпустити Національні збори і призначити нові вибори. Законодавча влада за конституцією П’ятої республіки належить двопалатному парламентові: Національним зборам і Сенату. Депутати Національних зборів обираються загальним таємним голосуванням терміном на п’ять років. Сенат формується шляхом непрямого голосування й оновлюється кожні три роки на третину депутатів. Конституція П’ятої республіки значно розширювала права населення «заморських територій», яким надавалась автономія в усіх внутрішніх справах. Прихильники де Голля у жовтні 1958 р. створили нову політичну партію «Союз на захист нової республіки» (ЮНР), яка під час парламентських виборів у листопаді 1958 р. здобула перемогу. 52. Криваве законодавство в Англії На початку 16 століття Англія була зовсім невеличкою країною, більшість мешканців якої складали селяни. Тому зрозуміло, що “революція цін, яка привела до підвищення цін майже на всі товари, особливо на сільськогосподарську продукцію, стала для Англії справжнім потрясінням. Кількість роботи в країні значно зменшилася, тому з’явилася величезна кількість жебраків (їх на початку століття в Англії налічувалося майже 50 тисяч). Король Генріх УІІІ почав видавати закони, що були направлені проти жебрацтва. Так, наприклад, збирати милостиню дозволялося тепер тільки хворим та немічним – тих же, хто ще міг працювати, били батогом і повертали додому. Якщо цю людину затримували вдруге – знову били та відрізали половину вуха, якщо втретє – страчували як злочинця. Наступний король Едуард УІ ще більше посилив ці міри – згідно з новими законами, той, хто не працював, віддавався у рабство до того, хто на нього доніс. Таким своєрідним чином англійські королі боролися з кризою, яка того часу охопила Англію. До речі, ці закони ввійшли у історію під назвою “криваве законодавство”. 40-х рр. ХVІ ст. з поліцейських міркувань влада ввела податок на бідних. На зібрані гроші купувалась земля і будувались робітничі будинки. Закон 1576 р. наказував відкрити їх у кожному графстві 2-3. Там були каторжні порядки. Міста боялись злочинів та хвороб і теж не приймали злиднів. У 1589 р. був прийнятий статут, де йшлося, щоб в одному домі жила лише одна сім‘я. Заборонялось приймати жильців. 53. Держава і право соціалістичних країн Азії і Куби ( питання розкрито неповністю).   У передвоєний період сталінська модель державного соціалізму була канонізована, а у повоєнні роки перенесена на національний ґрунт ряду інших країн Східної і Центральної Європи та Азії, а пізніше Куби. Одержавлений соціалізм, з одного боку, був грубим спотворенням самої ідеї соціалізму, в центрі якої має знаходиться не держава, а людина праці. З іншого боку, державний соціалізм виявився непоганим ідеологічним прикриттям тоталітарного сталінського режиму. Тому сучасна економічна наука оцінює цю модель як приклад глибоких деформацій у розвитку суспільства. Куба. На Кубі боротьбу проти військово-політичної диктатури американського ставленика Батісти розпочали молоді революціонери на чолі з Фіделем Кастро. 1 січня 1959 року – повалена диктатура. 1 січея 1959 року революція перемогла Ф. Кастро став премєр-міністром Куби. Своє завдання Кастро вбачав у зміцненні незалежності Куби від США, пішов на зближення з СРСР. Куба перетворилася на типову тоталітарну соціалістичну країну. СРСР став головним кредитором Куби. США зміцнила своє ставлення до країн Латинської Америки. Програма «Союзу заради прогресу» містила положення, за якими Сша надавала позику. 54. Хабеас корпус акт 1679 р. та його характеристика Кроком на шляху до закріплення прав та свобод людини стало ухвалення у 1679 р. так званого Hаbеаs Соrрus Akt (Хабеас Корпус Акт). Цим актом встановлювалися процедурні гарантії особистої недоторканності особи обмеження строків тримання під вартою, вводився інститут поруки та застав.  Акт мав врегулювати зміст особи під охороною до суду, тобто. попередній висновок, і навіть визначити правове становище цієї особи. Ще Акт передбачав гарантії проти неправомірних арештів. Гарантії включали у собі: Арешт має здійснюватися лише з письмового наказу суду й за наявності вагомих причин до арешту. Затриманий вправі просити лорда-канцлера (чи інших компетентних осіб) про звільнення його передачі під заставу. Лорд-канцлер чи судді у своє чергу зобов'язуються «присудити і дарувати наказ Habeas corpus»[, і протягом двох днів суддя чи лорд-канцлер повинен звільнити із в'язниці, взявши з заарештованого зобов'язання з однією або як поручительствами у сумі «зі свого розсуду відповідно до стану ув'язненого і роду його преступления»[8] - з'явитися до суду. Начальники в'язниць, і навіть наглядачі, не що видали наказ про арешт або які доставили ув'язненого до суду, караються грошовим штрафом на користь ув'язненого. Судді також можуть бути оштрафовані на користь ув'язненого через відмову від видачі розпорядження про доставці заарештованого до суду. Арештований звільняється з арешту, якщо її - річ був розглянуто в протягом певного терміну. Жодна обличчя, відпущене по Habeas corpus, може бути надалі укладено під варту через те ж злочин. Воно (обличчя) може бути заарештованим лише за розпорядженням того суду, куди та людина зобов'язане з'явитися підпискою. З усього сказаного видно, що акт Habeas corpus істотно впорядковує процедуру арешту, забезпечує більш швидке розгляд справ України та дає громадянинові певні гарантії. Виняток у цій акту становлять особи, заарештовані за тяжкі злочини, і навіть особи, ув'язнені за борги за іншому цивільному справі. Проте треба сказати, що Habeas corpus act носить класовий характер. Він вміщує імущий клас" і не зачіпає інтереси бідняків. Якщо людина бідна, він неспроможна надати поручництва. У ситуації, яка запропонована в казусі, допущено порушення того становища акта, у якому говоритися про неприпустимість повторного арешту особи, відпущеного по Habeas corpus act. Арешт Джона Тартинга є незаконними, оскільки він зроблений без наказу відповідного суду й тому укладений може бути освобождён з-під стражи. 55. Державний лад Паризької комуни Державний лад Паризької Комуни був досить своєрідним. Найвищим органом була сама Паризька Комуна, яка відразу оголосила себе “єдиною владою”. Комуна визнала недійсними накази або повідомлення версальського уряду, забороняла чиновникам і службовцям їх виконувати. Паризька Комуна не знала розподілу влади, її декрети і розпорядження виконували комісії, які вона створювала зі свого складу. Комуна обирала десять таких комісій, кожна з яких відала «функціями колишніх міністерств».  Першого травня 1871 року був прийнятий декрет про організацію Комітету громадського порятунку, який складався з п'яти членів. Але цей орган вже не встиг як слід розгорнути свою діяльність.  Почалася робота по створенню центрального апарату управління. Так, Центральний комітет Національної гвардії направляв до міністерств своїх представників. Те саме робила і Паризька Комуна, призначаючи в усі важливі відомства по одному делегату, який мав працювати під контролем комісії і Комуни. Таким чином була знищена чиновницька бюрократія. Комуна скасувала привілеї чиновництва, ліквідувала особливий статус цієї замкненої групи. За саботаж, невихід на роботу звільняли чиновників, обирали нових працівників, перетворюючи їх на службовців Комуни. Комуна скасувала стару поліцію, знищила жандармерію. Порядок у Парижі підтримували резервні пролетарські батальйони Національної гвардії.  Місцеве управління організовувалося відповідно у двадцяти округах, на які поділявся Париж. Справами округу відали члени Комуни, які мали право створювати необхідні комісії.  Паризькою Комуною була ліквідована стара судова система. Комуна створювала новий судовий апарат. Низовою судовою інстанцією залишалися мирові судді, які повинні були обиратися населенням. Але тимчасово їх довелося призначати Виконавчій комісії. Мирові судді розбирали як цивільні, так і незначні кримінальні справи. Для серйозніших справ передбачалося створити Палату цивільних справ.  Комуна проголошувала демократичне судочинство, прилюдний, рівний для всіх суд, виборність суддів, свободу захисту. Широкі права надавалися звинуваченим. Вони мали право вимагати виклику свідків за рахунок Комуни, обирати захисника на свій розсуд і т.д. 56. Абсолютна монархія у Франції. Суть класичного французького абсолютизму. Абсолютизм зародився наприкінці XV ст. Королі з династії Валуа – Людовік ХІІ, Франциск І та Генріх ІІ – ще не мали такої необмеженої влади, як королі з династії Бурбонів, що змінила їх у другій половині XVІ ст. З ім’ям Франциска І (1515-1547) пов’язані реформи у галузі державного керівництва, що сприяли його централізації і становленню абсолютизму. Наближені короля, що засідали в королівській раді (фаворити, принци крові та великі сеньйори), поступово стали виконувати функції міністрів. Повноваження ради визначав сам король. Перехід від станово-представницької монархії до абсолютизму був зумовлений багатьма соціально-економічними причинами. Перед загрозою наростання селянських заворушень і невдоволення міської бідноти дворянство і верхівка городян були зацікавлені в посиленні королівської влади. Вони підтримували централізацію влади, ліквідацію роздробле-ності. Абсолютизм у Франції встановився у другій половині XVІ ст. за Генріха ІV Наваррського. Абсолютизм остаточно сформувався за кардинала Рішельє, міністра Людовіка ХІІІ. Він жорстоко придушував повстання селян і міських низів, переслідував гугенотів і також рішуче розправлявся з бунтівливими магнатами. Королівська декларація 1626 р. оголошувала про знесення замків та укріплень герцогів і графів. У період абсолютизму було істотно реорганізовано місцеве управління. Встановився бюрократичний централізм. Адміністративно Францію було поділено на провінції, округи. Великі округи очолювали інтенданти – чиновники з дуже широкими повноваженнями. Влада губернатора була обмежена до мінімуму. Інтенданти короля у справах юстиції, поліції, фінансів підпорядковувались першому міністру або королю. За абсолютизму король був необмеженим монархом. Він видавав і скасовував закони, сам призначав і зміщував чиновників. 57. Корпоративна держава в Італії. В основу економічної політики фашистів було покладено ідею створення “ корпоративної держави ” на засадах “ класового миру ”. Власне її автором був не Б. Муссоліні, а один з ідеологів фашизму поет Габріель д’Анунціо. Саме він створив перші корпорації в загарбаному в 1919 р. в місті Ф’юме.  На початку дуче досить розпливчато заявляв, що корпорації мусять взяти на себе функції парламенту з економічних питань. У цілому, суть задуму полягала в тому, що соціальний мир нібито настане тоді, коли в італійській економіці почнуть діяти фашистські картелі й синдикати, об’єднані в корпорації. Згодом він утворив спеціальне міністерство корпорацій для регулювання економічного життя країни. Для усунення конфліктів між робітниками і підприємцями 1927 р. було прийнято Хартію праці, за якою професійні спілки було підпорядковано державним органам під контролем фашистів і включено до галузевих корпорацій.  Офіційно же курс на створення “ корпоративної держави ” було проголошено в 1934 р. В економіці почали діяти фашистські синдикати й корпорації, об’єднані в конфедерації. До їхнього керівництва входили партійні чиновники, представники фашистських профспілок і підприємці. Загалом в основних галузях економіки було створено 22 національні корпорації, а на середину 30-х рр. Пратктично усі італійці стали їхніми членами. Як заявляв Б. Муссоліні, “ фашистська держава може бути лише корпоративною, або вона не буде фашистською ”.  Корпорації схвалили заборону страйків і 40-годинний робочий тиждень, контролювали укладення колективних трудових договорів, розглядали конфліктні ситуації, надавали фінонсову підтримку профспілкам. На середину 30-х рр. фашистські профспілки об’єднували 4 млн. чол. і завдяки численним пільгам та успіхам в організації дозвілля робітників набули великої популярності. До того ж фашистам вдалося зробити те, на що не спромоглися попередні уряди – скоротити безробіття (з 240 до 100 тис.).  У галузі економіки та соціальних відносин фашисти вжили заходів для залучення капіталовкладень у промисловість, провели широке роздержавлення, провели вдалу грошову реформу (цьому сприяли значні кредити із США, зокрема позика від банківського дому Моргана у 100 млн дол.). У 1929 р. рівень промислового виробництва перевищив довоєнний на 40%, виробництво сталі зросло на 84%, електроенергії – на 100%.  Проте корпорації не виконали покладених на них завдань. Так само провалилися проголошені Б. Муссоліні численні “ битви ”: “ битви за урожай ”, “ битва за народжуваність ” і навіть “ битви ” проти... горобців  58. Встановлення фашистської диктатури в Німеччині. Фашистський рух у Німеччині виник одразу після Першої світової війни. Причинами його виникнення були реваншистські настрої після поразки у війні та підписання принизливих умов Версальського миру, соціальна незахищеність більшої частини населення в результаті зростаючої післявоєнної розрухи, реакція на більшовицьку політику експорту світової революції. Націонал-соціалістська робітнича партія Німеччини (НСДАП), І що стала центром тяжіння усіх фашистів, була утворена в 1919 р. Порівняно швидко лідером цієї партії став Адольф Гітлер. Масовою базою фашистського руху стали націоналістично налаштовані ремісники, селяни, ветерани війни, безробітні. Підтримку нацистам надали впливові кола великого капіталу Німеччини. Робітничий клас менш піддавався впливу нацистів, але його значна частина також виступала проти Веймарської республіки, підтримувала комуністів - прибічників соціалістичної революції. Нацистам вдалося залучити на свій бік зневірену в демократії молодь: 1/3 членів НСДАП складали люди віком до ЗО років. 20 січня 1933 р. А. Г. став рейхсканцлером - головою уряду. Отримавши доступ до виконавчої влади, нацисти почали послідовну ліквідацію режиму політичної демократії Німеччини. Передусім Гітлер домігся підписання спеціального указу "Про охорону народу і держави", що ліквідував основні права громадян та надав необмежені повноваження каральним органам. В такому становищі нацисти провели нові вибори в рейхстаг, сподіваючись отримати переважну більшість в ньому. Проте підсумки виборів у березні 1933 р. були для них небажаними: комуністи і соціал-демократи, що знаходились у підпіллі, отримали 30,6% голосів виборців, нацисти - 43,9%. Не зібравши абсолютної більшості голосів, нацисти з цього моменту остаточно відмовились від спроб прикрити свій режим хоча б видимістю демократії та збереження конституції. Законодавчі функції були передані уряду. Гітлеру ж передали повноваження президента Гінденбурга, який помер у 1934 р. Таким чином, вся повнота влади в Німеччині опинилась в руках Гітлера. Була проведена адміністративна реформа, в результаті якої ліквідували земельні парламенти та органи місцевого самоврядування. Влада на всіх рівнях переходила в руки не виборних, а призначуваних згори чиновників. В 1933 р. вже формально було заборонено всі політичні партії, крім НСДАП, що злилась з державою. Партійні функціонери автоматично ставали державними чиновниками відповідного рівня. Така різка зміна державного ладу та суспільного життя супроводжувалась насиллям і породжувала посилення каральних органів держави. Штурмові (СА) та охоронні (СС) загони стали частиною цього апарату насилля. В країні була утворена таємна поліція (гестапо), а з 1933 р. по всій країні з'явились концентраційні табори для утримання в них неугодних режимові людей. Було ліквідовано основні політичні права громадян - свободу слова, зібрань, недоторканість житла, таємницю листування. 59. Якобінська диктатура 1793 року у Франції 31 травня 1793 р. Повстанський комітет Комуни закликав парижан до повстання. 2 червня загони Національної гвардії з гарматами оточили Конвент і змусили депутатів позбавити повноважень жирондистів та їх лідера Ж. Бріссо. 29 колишніх депутатів були заарештовані й страчені. До влади прийшли радикально налаштовані депутати-монтаньяри — члени Якобінського клубу. Переконавши дрібних буржуа і санкюлотів у необхідності сильної влади для перемоги над зовнішніми ворогами і внутрішньою контреволюцією вони встановили диктатуру. Вищим законодавчим органом залишався Конвент. Виконавчу владу здійснював Комітет громадського порятунку, який спирався на Революційний трибунал. Фактична влада в Комітеті громадського порятунку належала М. Робесп’єру. Важливим завданням внутрішньої політики якобінської диктатури мало вирішення продовольчого питання. А оскільки воно було нерозривно пов’язане з аграрними перетвореннями, то якобінський Конвент одразу зайнявся питаннями про землю і селян. Земля ставала формою капіталістичної власності, і її міг купити лише той, у кого були гроші.  29 червня 1793 р. Конвент прийняв нову Конституцію. Франція оголошувалась республікою з однопалатним зібранням, яке обиралося прямим загальним голосуванням чоловіками віком з 21 року. Конституція проголошувала, право народу на освіту, на соціальний захист знедолених, на повстання, на приватну власність тощо, але не давала реальних гарантій дотримання цих прав. Введення Конституції 1793 р. було відкладено до закінчення війни з антифранцузькою коаліцією. Всі верстви населення були незадоволені внутрішньою політикою якобінського Конвенту: селян не влаштовували земельні декрети і постійні реквізиції; міщани страждали від високих цін на товари першого вжитку; промисловці обурювалися максимумами, які не давали змоги отримувати нові прибутки; військові не терпіли втручання у їхні справи комісарів Конвенту. Найбільше побоювання серед політиків викликав організований якобінцями терор. Першочерговим своїм завданнями якобінський Конвент вважав розправу з усіма, хто не погоджувався з його політикою всередині країни, і створення численної та боєздатної армії для боротьби із зовнішніми ворогами. Народжена в роки революцiї, буржуазiя виступила проти продовження революцiї, хаосу i розрухи як наслiдку постiйної вiйни з коалiцiями європейських держав, вимагала стабiлiзацiї внутрiшнього становища, встановлення твердої влади. П. Баррас, Ж. Фуше, Ж. Таль’єн та інші організували змову проти Робесп’єра та його прихильників. 27 липня М. Робесп’єр, його брат Огюстен, Ж. Кутон, Л. Сен-Жюст та інші були заарештовані. За допомогою начальника в’язниці представники окремих секцій і Комуни Парижа звільнили заарештованих і доставили їх в міську ратушу. На допомогу М. Робесп’єру прийшли загони 16 секцій із 48, однак диктатор не зміг організувати опір Конвенту і вночі загони розійшлися. Між тим, озброєний загін змовників ввірвався в ратушу і розправився над прибічниками М. Робесп’єра. Невдовзі поранений диктатор і понад 100 активних якобінців були страчені. 60. Франція у 2-їй світовій війні. Режим Віші  До початку ІІ Світової війни французький уряд не заважав Гітлеру, проводити політику “невтручання”. І лише після нападу фашистської Німеччини 1 вересня 1939 року на Польщу уряд Франції (без санкції Національних зборів Третьої республіки) оголосив війну Німеччині. У травні 1940 року німецько-фашистські війська перейшли в наступ на Західному фронті. Французька армія зазнала поразки. Двадцять другого червня 1940 року Франція капітулювала. Після капітуляції більша частина Франції була окупована фашистською Німеччиною. У частині південних і південно-східних районів, де збереглися інститути французької державності, утворилася «держава Віші» — за назвою курортного містечка, де містилася резиденція уряду. Це була маріонеткова держава, яка, за задумом гітлерівців, мала нейтралізувати І французький флот, і колоніальні війська. У листопаді 1942 року гітлерівці ввели свої війська на територію Віші і ліквідували залишки «вішійської державності», а разом тим і Третьої  61. Основні тенденціі в сучасному праві Китаю Конституції 1954, 1975, 1978р.р. закріпили комуністичний режим в країні, панівну роль держави (ідеолого-бюрократичної держави). В 70-ті роки відбулася "культурна революція", яка мала на меті відкинути конфуціанство, хоча разом з тим відкинула принцип законності: правові норми і правопорядок замінено партійними директивами та "чистками кадрів". Інтелектуальна структура суспільства знищувалася. А у 1976р. були заарештовані керівники "культурної революції", і до кінця 1984р.ж у країні почалися зміни. І хоча були збережені соціалістичні принципи, головна роль компартії, державна централізація та ін., в той же час проводилася модернізація сільського господарства, промисловості, національної оборони, науки та технології. Проводиться курс на правову регламентацію господарських та ін. відносин. У 1979р. був виданий закон про спільні підприємства та вільні економічні зони, на підприємствах створені 4 вільні економічні зони, вжиті заходи для сприяння іноземному інвестуванню. У 1980р. прийнято Закон про шлюб. У 1982р. була прийнята четверта Конституція КНР, у якій визнавався пріоритет державної економіки, а також колективних її форм, державна та колективна форми власності на землю. У цей же час створюються закони про організацію Всекитайських зборів народних представників, місцевих зборів, виборчий закон, закон про суди, народну прокуратуру, Кримінальний кодекс, положення про адвокатуру та нотаріат. Про Інтенсивний розвиток законодавства у сфері економіки свідчать такі закони: про патенти, господарські дотації (1982), іноземні підприємства (1986), господарські договори, про управління землею (1986), про сільське господарство (1993) та ін. Ці закони сприяють розвитку ринкових відносин в економіці. Відсутнім є вплив іноземного права. У 1986р. було прийнято закон про спадкування, а у 1987р. набрали чинності "Основні принципи цивільного права" (фактично це є цивільний кодекс). У сфері публічного права збережено багато інститутів та норм соціалістичного права: щодо науково-технічного прогресу, соціалістичної конкуренції, зборів працівників на державних підприємствах, місць утримання засуджених тощо. В Китаї відсутній інститут приватного права на землю (селяни мають лише право користування і часткового розпорядження землею). У сучасних умовах китайське право за рядом ознак можна віднести до континентального права, але поряд з ними, є ряд ознак, які свідчать про особливий специфічний характер китайського права. А тому є потреба виділити загальні ознаки китайського права: – наявність нормативно-правових актів (особливо законів, кодексів); – наявність традиційних правових норм та релігійно-етичних цінностей у деяких сферах суспільних відносин; – фіксація філософсько-традиційних понять, принципів у праворозумінні, правових нормах та інших елементах правової системи; – дуалізм системи (наявність законодавства та традиційних норм); – наявність ознак континентального права. 62. Особливості глобалізації та інтеграції на межі 20 та 21 століть На думку В. Іноземцева та О. Кузнецової, такі обставини свідчать не про виникнення „єдиного світу”, а про зростаюче цивілізаційне протистояння, де чітко проявилися два полюси, які хотілося б назвати полюсами бідності й багатства. Однак подібний підхід також далеко відводить від істини, як і сам термін „глобалізація”. Характеризуючи ці тенденції, М. Покровський особливо наголошує на шести з них. 1. Теоретики глобалізації основну увагу звертають не на конкретні зміни в окремих галузях, а на перетини та взаємопокладання цих змін. 2. Мабуть, однією з важливих особливостей глобалізації є те, що вона проникає в глибини соціальних структур, перетворюючи їх на носіїв нових змістів.  3. Поза сумнівом, глобалізація радикально впливає на наші уявлення про культуру як про щось успадковане, те, що спускається „згори” й „поширюється”. 4. Безперечним фактором є те, що глобалізаційні процеси підривають фундамент націоналізму в усіх його проявах – хай то будуть нації-держави, національні соціокультурні традиції чи певні типи свідомості.  5. Результатом процесу інтерналізації цінностей і ціннісних орієнтацій стає те, що регулятивно-нормативна функція суспільства суттєво трансформується.  6. Будучи особливою нормативно-теоретичною парадигмою, глобалізація перекреслює й попередню концепцію раціональності, що склалася в межах „сучасного суспільства”.  Отже, глобалізація – якісно самостійна, складна система явищ і відносин, цілісна в її системності, але внутрішньо вельми суперечлива. Глобалізація (як глобальний процес) зачепила повною мірою лише такі галузі, як світові інформаційні мережі, банківсько-фінансова сфера, діяльність транснаціональних корпорацій, а в геополітичному плані обмежилась ареалом найбільш розвинених країн.