
- •56. Матеріальне та процесуальне право. Співвідношення;
- •56. Матеріальне та процесуальне право. Співвідношення;
- •57. Принципи права та їх класифікація;
- •58. Норми права у системі соціальних норм;
- •59. Система соціальних норм;
- •60. Ознаки правової норми;
- •61. Норма права. Поняття та види;
- •62. Норма права та її структура;
- •63. Диспозиція правової норми. Поняття та види;
- •64. Санкція правової норми. Поняття та види;
- •65. Гіпотеза правової норми. Поняття та види;
- •66. Елементи правової норми;
- •67. Правотворчість: поняття та види;
- •68. Принципи правотворчості;
- •69. Функції правотворчості;
- •70. Стадії законодавчого процесу;
- •71. Сутність поняття форми (джерела) права;
- •72. Джерела (форми) права;
- •73. Нормативно - правовий акт: поняття та види;
- •74. Види правових актів;
- •75. Поняття та види законів;
- •76. Підзаконний нормативно-правовий акт: поняття та види;
- •77. Види нормативних актів України;
- •78. Співвідношення права і закону;
- •79. Дія нормативно-правових актів у часі;
- •80. Дія нормативно-правових актів у просторі;
- •81. Дія нормативно-правових актів за колом осіб;
- •82. Система права та її елементи;
- •83. Галузь права;
- •84. Критерії поділу права на галузі;
- •85. Інститут права. Класифікація інститутів права;
- •86. Підгалузі права. Поняття та сутність;
- •87. Система законодавства та її структура;
- •88. Структура вітчизняного законодавства;
- •89. Відмінність системи права від системи законодавства;
- •90. Систематизація законодавства та її види;
- •91. Галузі законодавства. Поняття та сутність;
- •92. Кодифікація законодавства. Поняття та сутність;
- •93. Інкорпорація законодавства. Поняття та види;
- •94. Правові відносини: поняття та класифікація;
- •95. Юридичний зміст правовідносин.
- •96. Фактичний зміст правовідносин;
- •97. Зміст правовідносин;
- •98. Юридичний обов'язок;
- •99. Суб'єкти правовідносин: поняття та види;
- •101. Дієздатність. Поняття та сутність;
- •102. Деліктоздатність. Поняття та сутність;
- •103. Об'єкти правовідносин: поняття та види;
- •104. Юридичні факти: поняття та класифікація;
- •105. Реалізація норм права. Поняття та форми;
- •106. Використання права.
104. Юридичні факти: поняття та класифікація;
Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства зв'язують правові наслідки і передусім виникнення, зміну або припинення правовідносин. Отже, юридичні факти — посередня ланка між нормою цивільного законодавства і правовідношенням. Традиційно юридичні факти поділяються за ознаками залежності від волі суб'єктів на події та дії. До подій належать обставини, перебіг яких не залежить від волі людини (стихійне лихо, народження і смерть людини тощо.). Діївідбуваються за волею суб'єктів — фізичних і юридичних осіб. До них належить більшість юридичних фактів (укладення договору, виконання зобов'язання, створення твору, прийняття спадщини тощо). Юридична подія може виникнути і внаслідок дії особи.
Наближені до відносних подій такі юридичні факти, як строки. Строками називають відрізки часу, що мають свій початок, встановлену тривалість перебігу і закінчення. Строки — це об'єктивна категорія, яка не залежить від волі і діяльності суб'єктів цивільних правовідносин, що не можуть зупинити перебіг часу, протиставивши йому свою діяльність.
Дії, залежно від того, чи відповідають вони вимогам закону, інших нормативних актів та умовам договору або ж порушують їх, поділяються на правомірні і неправомірні.
Залежно від наслідків, спричинених юридичними фактами, їх поділяють направостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі і правовідновлюючі.
Стани є такими юридичними фактами, які існують тривалий час, безперервно або періодично породжують правові наслідки'. Стани не можуть бути виділені в особливу групу юридичних фактів з подіями і діями. За своїм правовим характером юридичні факти-стани можуть бути подіями і діями. Факти-стани можуть бути правовідносинами, а можуть існувати і поза правовідносинами. Наприклад, стан непрацездатності, утриманства існує поза правовідносинами. У деяких випадках зазначені стани є юридичними фактами, які входять до юридичного складу, необхідного для переходу до обов'язкового спадкоємця прав та обов'язків спадкодавця.
105. Реалізація норм права. Поняття та форми;
Реалізація норм права - це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон.
Використання - форма реалізації повноважних правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на вищу освіту). Виконання - форма реалізації зобов'язальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання (приміром, реалізація законодавства про державні податки). Дотримання - форма реалізації заборонних юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь (скажімо, непорушення водіями транспортних засобів обмежень щодо швидкості руху на автомагістралях). Суб'єкти використання, виконання і дотримання - державні та громадські об'єднання, їхні органи, посадові особи та громадяни (також іноземні громадяни, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством). Ці форми ще називають формами безпосередньої реалізації, тому що суб'єкти права реалізують приписи правових норм безпосередньо самостійно в процесі своєї діяльності з метою досягнення тих чи тих матеріальних або ідеологічних результатів. Застосування норм права є особливою формою його реалізації. Це - державно-владна, організаційна діяльність компетентних органів держави й посадових осіб із реалізації правових норм стосовно до конкретних життєвих випадків через винесення індивідуально-конкретних правових наказів (приписів). Для цієї форми реалізації характерними є специфічні ознаки, а саме: - цей вид діяльності здійснюється компетентними органами, що наділені державно-владними повноваженнями; - застосування права здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах; - вона має державно-владний характер: рішення ухвалюється на підставі однобічного волевиявлення компетентного органу; правові приписи обов'язкові до виконання та в необхідних випадках забезпечуються примусовою силою держави; - це організуюча діяльність, оскільки створює відповідні умови для більш повної реалізації правових норм; - вона відображає елементи творчості, що означає неформальність рішення у кожному конкретному випадку; - зміст діяльності полягає у винесенні індивідуально-конкретних, зазвичай обов'язкових до виконання, рішень, які по суті відрізняються від правових приписів загального характеру (тобто нормативно-правових актів); - у цій діяльності органи правозастосування виступають суб'єктами управління; особи, відносно яких застосовується право, - об'єктами управління; прийняті рішення (правозастосовні акти) - засобами управління. Випадки реалізації права у формі застосування: - коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, зайняття нової посади); - у випадку, коли є спір або які-небудь перепони на шляху до здійснення суб'єктивного права (розділ майна подружжя в судовому порядку, спір із приводу права на спадщину); - коли особа притягається до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення. До правозастосовної діяльності пред'являються такі вимоги: - законність (здійснення в суворо встановленому законодавством порядку); - обґрунтованість (винесення рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи); - доцільність (урахування особливостей конкретної ситуації, в умовах якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, відносно якої виноситься рішення); - справедливість (рішення ухвалюється на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі в даному суспільстві норми моралі). Правозастосовна діяльність здійснюється у певних стадіях: - аналіз фактичних обставин юридичної справи або встановлення юридичне значущих фактів (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психічне ставлення суб'єктів до скоєного та ін"); - вибір, аналіз і тлумачення правової норми (на цій стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація - оцінка конкретної життєвої ситуації з боку права. Потім робиться аналіз відносно справжності правової норми, вивчається та роз'яснюється її зміст); - винесення рішення (ця стадія передбачає прийняття суб'єктом правозастосування індивідуально-конкретного рішення про взаємні права та обов'язки тих осіб, які зможуть або мусять реалізувати норму права. Таке рішення повинно мати свій зовнішній ; вираз в усній або письмовій формі, яка є найбільш поширеною. Письмова форма передбачає видання правозастосовного акта, де знаходить своє закріплення рішення компетентного органу).