3. Біосфера та її компоненти, межа їх розповсюдження на планеті. Людина і біосфера. Поняття про ноосферу.

В будові земної кулі виділяють зовнішні оболонки – атмосферу й гідросферу, і внутрішні – літосферу (земну кору), мантію та ядро. Біосфера (грец. "bios" – життя, "spharia" – куля, сфера) – оболонка нашої планети, в якій розвивається життя різноманітних організмів, що населяють воду, повітря, сушу, грунт. Вона охоплює нижню частину атмосфери (аеробіосфера) до висоти 25...30 км (до озонового шару), всю гідросферу (гідробіосфера) тобто річки, моря, океани та ін., верхню частину земної кори (террабіосфера) до глибини 3...5 км і верхні шари літосфери (літобіосфера). По останнім даним, товщина біосфери складає 40...50 км. Біосфера – активна оболонка Землі, у якій сукупна діяльність живих організмів проявляється як геохімічний фактор планетарного масштабу, що служить основою середовиществорювання. По своїй структурі біосфера є результатом взаємодії живої і неживої матерії. Найважливішими компонентами біосфери є: жива речовина (рослини, тварини і мікроорганізми); біогенна (нежива) речовина (органічні та органікомінеральні продукти, створені живими організмами на протязі геологічної історії – кам‘яне вугілля, нафта, торф, та ін.); косна речовина (горні породи неорганічного походження і вода); біокосна речовина. Ноосфера – вища стадія розвитку біосфери, яка характеризується збереженням усіх природних закономірностей, притаманних біосфері, на високому рівні розвитку господарських сил, наукової організації впливу суспільства на природу, максимальними можливостями суспільства задовольнити матеріальні та культурні потреби людства. В науці про ноосферу Вернадський В.І. виділив думку про те, що геохімічні функції людства характеризуються не його масою, а його виробничою діяльністю. Темп, напрямок, характер використання людством біогеохімічної енергії повинні визначатися не потребами, а Розумом людини. Ноосфера – не просто суспільство, існуюче в певному середовищі, і не просто природне середовище, що підпадає під сильний вплив людства, а щось ціле, у якому зливаються розвиваюче суспільство і змінюване природне середовище. Перехід біосфери в ноосферу розпочався з появою сусп-ва, розвитку науки і техніки. Зараз ноосфера знаходиться у стадії становлення. Людина як особлива форма життя та істота, яка має розум, вносить принципово нові елементи у взаємовідносини з природою. Людина виступає як автономна цілісність всередині біосфери. Однією з основних ідей, які лежать в основі теорії про ноосферу, є те, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе окремо за своїми законами, вона співіснує всередині природи та є її частиною. Ця єдність зумовлена перш за все функціональною нерозривністю оточуючого середовища та людини. Завершуючи визначення поняття біосфери, необхідно сказати, що біосфера може існувати без людини. Людина існувати поза біосферою не може.

4. Біогеоценоз, його характеристики та компоненти.

Біогеоценоз – це історично сформоване динамічне, стійке співтовариство рослин, тварин, мікроорганізмів, що знаходиться в постійній взаємодії і безпосередньому контакті з компонентами атмосфери, гідросфери і літосфери. Біогеоценоз складається з біотичної (біоценоз) частини й абіотичної (екотоп), що зв'язані безупинним обміном речовин і являють собою відкриту систему. Основною функцією біогеоценозу є забезпечення кругообігу речовин і потоків енергії. Біотична частина біогеоценозу представлена біоценозом. Будь-який біоценоз являє собою такий, що само підтримується, саморегулюючи сукупність живих організмів, яка складається з визначеного комплексу видів, у котрій здійснюється кругообіг речовин і енергії. Організми в біоценозі утворюють співтовариства, що відрізняються тісною залежністю одне від одного, найчастіше на основі харчових зв'язків, як засобу одержання енергії для життя. В основі харчових (трофічних) зв'язків лежить наявність двох основних типів харчування. Автотрофи витягують необхідні для життя хімічні речовини з навколишнього середовища і за допомогою сонячної енергії перетворюють їх в органічну речовину. Гетеротрофи розкладають органічна речовина до вуглекислого газу, води, мінеральних солей і повертають їх у навколишнє середовище. Цим забезпечується кругообіг речовин, що виник у процесі еволюції як необхідна умова існування життя. У структурі будь-якого біогеоценозу розрізняють наступні обов'язкові компоненти: 1) абіотичні речовини середовища; 2) аутотрофні організми – продуценти біотичних органічних речовин; 3) гетеротрофні організми – консументи (споживачі) готових органічних речовин першого і наступних порядків (рослиноїдні і м'ясоїдні тварини); 4) детритоядні організми – деструктори, що руйнують органічну речовину до простих мінеральних з'єднань (мікроорганізми). Важлива роль у біогеоценозі належить ланцюгам харчування, що становлять трофічну структуру, завдяки якій здійснюються перенесення енергії та кругообіг речовин. Первинним джерелом енергії в ланцюзі харчування є сонячне випромінювання.