Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 6 Правове регулювання плати за землю.docx
Скачиваний:
12
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
51.97 Кб
Скачать

3. Способи захисту прав на землю.

Чинний ЗКУ у статті 152 лише закріплює способи захисту прав на земельні ділянки, якими є наступні:

визнання прав;

відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

визнання угоди недійсною;

визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

відшкодування заподіяних збитків;

застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з чинним законодавством, засоби захисту– це дії уповноваженої особи, за допомогою яких остання може вимагати здійснення захисту своїх земельних прав від посягань інших суб'єктів (наприклад подання позову, скарги, заяви).

Способи захисту– це дії державних органів у межах їх компетенції, які безпосередньо спрямовані на захист земельних прав громадян (наприклад визнання права на землю судом, розгляд земельних спорів радою, опротестування прокуратурою акта органу державної влади, що порушує земельні права тощо).

Форми захисту– це варіанти звернення громадян за захистом свого порушеного права, обумовлені специфікою діяльності державних та інших органів по захисту прав у цілому. Тобто громадяни та юридичні особи вправі звертатися за захистом своїх земельних прав до правоохоронних органів, органів адміністративної чи судової юрисдикції, які зобов'язані в межах своїх повноважень розглянути такі звернення та застосувати відповідні способи захисту порушених прав.

Земельне законодавство передбачає змішаний, тобто адміністративно-судовий порядок захисту земельних прав. Він ґрунтується на конституційному положенні про можливість звернення до органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) про усунення шкідливих дій (бездіяльності), що порушують будь-які, в тому числі й земельні, права.

Права юридичних осіб на землю захищаються господарськими судами.

Так, відповідно до положень статей 8, 55, 124 Конституції України, статей 5, 21, 26, 27, 90, 97, 100, 118, 123, 128, 135, 139, 144-146, 148, 149, 151-155, 158, 161, 210 ЗК України, ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство», ст. 24 ЦПК України судам підвідомчі, зокрема, справи за заявами:

— про надання земельної ділянки для ведення (створення) селянського (фермерського) господарства в разі відмови в цьому рішенням районної, міської (в адміністративному підпорядкуванні якої є район) ради;

— про визнання незаконним рішення сільської, селищної, міської ради про відмову передати громадянину в приватну власність земельну ділянку, надану йому для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель (присадибну ділянку), садівництва, дачного й гаражного будівництва;

— про захист і поновлення порушених прав власників земельних ділянок і землекористувачів, усунення перешкод у використанні земельних ділянок;

— про скорочення за наявності поважних причин шестирічного строку, протягом якого громадянам забороняється відчужувати земельну ділянку, передану у власність для ведення селянського (фермерського) господарства;

— про припинення права користування земельною ділянкою або права власності на неї у випадках, передбачених ЗК України;

— про вилучення (викуп) земельних ділянок за заявами відповідних рад, підприємств, установ та організацій;

— про відшкодування власникам землі та землекористувачам збитків і приведення земельної ділянки до стану, придатного для її використання за призначенням, підприємствами, установами, організаціями, які проводили розвідувальні роботи;

— про вирішення спорів між власниками жилих будинків, розташованих на суміжних (сусідніх) ділянках, щодо усунення перешкод у користуванні останніми;

— про визначення порядку розпорядження земельною ділянкою та її використання громадянами, яким жилий будинок, господарські будівлі й споруди належать на праві спільної (сумісної чи часткової) власності;

— про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок;

— про повернення самовільно зайнятих ділянок, приведення їх до придатного для використання стану, знесення зведених на них будівель і споруд;

— про вирішення земельного спору, що відповідно до визначеної ЗК України компетенції розглядався органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, з рішенням яких заявник не погоджується;

— про вирішення майнових спорів, пов'язаних із земельними відносинами, в тому числі про відшкодування збитків, заподіяних вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, обмеженням прав власників землі, орендарів та інших землекористувачів, погіршенням якості земель чи приведенням їх у непридатний для використання за цільовим призначенням стан внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян, або шкоди, заподіяної іншими неправомірними діями, що призвели до псування, погіршення якості земель чи приведення їх у непридатність;

— про вирішення спорів між суб'єктами права колективної власності на землю і членами цих юридичних осіб (або їх спадкоємцями) про право на земельну частку, між садівницькими товариствами та їх членами, між членами такого товариства і членами їх сімей, чи іншими особами щодо використання наданої члену товариства земельної ділянки та усунення перешкод у цьому;

— про відмову продажу земельної ділянки.

До основних способів захисту земельних, прав, визначених у ст. 152 ЗК та главі 3 ЦК України та які застосовують суд, господарський суд або третейський суд, способами захисту прав на земельні ділянки є: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Визнання прав на землю. Необхідність у даному способі захисту виникає тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо наявності у особи певного суб'єктивного земельного права, суб'єктивне право оспорюється, заперечується чи створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності на земельну ділянку чи права користування нею через наявність таких сумнівів чи відсутність або втрату належних правовстановлюючих документів на таку земельну ділянку тощо. Визнання права як спосіб захисту за своєю природою може бути реалізоване лише в юрисдикційному порядку. Реалізація даного права на захист здійснюється шляхом подання позову про визнання за особою конкретного земельного права – найчастіше права власності чи права землекористування.

Відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Власник земельної ділянки, який незаконно позбавлений володіння нею, відповідно до ст. 50 Закону України «Про власність має право витребувати її з чужого незаконного володіння, тобто таким способом забезпечується відновлення становища, яке існувало до порушення права (глава 3 ЦК України). Однак здебільшого власнику суб'єктивного права надається можливість певного вибору способу захисту свого порушеного права. Так, згідно зі ст. 36 Закону України «Про оренду землі» у разі виявлення орендарем недоліків земельної ділянки, що не були передбачені договором оренди і перешкоджають використанню земельної ділянки за договором, він має право вимагати: зменшення орендної плати або відшкодування витрат на усунення недоліків земельної ділянки; відрахування з орендної плати певної суми своїх витрат на усунення таких недоліків з попереднім повідомленням про це орендодавця; дострокового розірвання договору.

Відновлення попереднього стану часто пов'язують також з поверненням незаконно чи самовільно зайнятих земельних ділянок. У цивільному праві такий спосіб захисту прав називають віндикацією, тобто за його допомогою власник може витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Одним із поширених способів відновлення стану земельної ділянки є рекультивація порушених земель, вимоги щодо якої визначені у ст. 166 ЗК України. При цьому доцільно також застосовувати положення Закону України «Про меліорацію земель», відповідно до якого на порушених землях у встановленому порядку можуть бути проведені різні види меліоративних робіт, у тому числі за рішенням суду.

Визнання угоди недійсною.

Земельні ділянки можуть набуватися шляхом укладання цивільно-правових угод: купівлі-продажу, дарування, успадкування, застави, міни, оренди (суборенди) тощо.

Відповідно до п. 2 ст. 131 ЗК України укладання таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК. Проте не можуть забезпечити правомірний перехід землі від однієї особи до іншої ті угоди, які визнаються недійсними. Так, відповідно до вимог статей 203-207, 215-236 ЦК України недійсними є ті угоди, які не відповідають вимогам закону, тобто щодо яких: недодержано встановленої законом форми (відповідно до вимог ст. 132 ЗК України, ст. 14 Закону України «Про оренду землі» це має бути письмова форма); немає нотаріального посвідчення, якщо цього вимагає одна із сторін (ст. 14 Закону України «Про оренду землі»), або відсутня його державна реєстрація (статті 18, 20 Закону України «Про оренду землі»); не зазначені всі істотні умови (істотні умови угод про перехід права власності на земельні ділянки визначені в ст. 132 ЗК України, договору оренди землі – у ст. 15 Закону України «Про оренду землі»); має місце укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (наприклад продаж земельних ділянок державної або комунальної власності іноземним державам, іноземним юридичним особам особливо цінних земель); має місце укладення угоди юридичною особою, що суперечить її цілям; має місце укладання угоди неповнолітнім, громадянином, визнаним недієздатним, обмеженим у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, нездатним розуміти значення своїх дій; має місце укладення угоди внаслідок помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою стороною або збігу тяжких обставин; має місце уявна і удавана угода, а також угода, укладена під умовою.

За загальними вимогами правовим наслідком визнання угод недійсними є обов'язок сторін повернути одна одній все одержане за угодою, а за неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошовій формі, якщо інші наслідки недійсності угод не передбачені законом (статті 203, 215, 228 ЦК України).

Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Згідно з статтями 1173-1175 ЦК України, шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у сфері адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з п. 11 ст. 118, п. 9 ст. 123 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку. Відповідно до п. 10 ст. 128 ЗК України рішення відповідних органів про відмову продажу земельної ділянки може бути оскаржене в суді. Може бути оскаржено також недодержання порядку продажу земельних ділянок на конкурентних засадах (глава 21 ЗК України), у тому числі порушення порядку звернення стягнення на земельну ділянку, що перебуває у власності громадянина чи юридичної особи (ст. 139 ЗК України).

Оскарженню до суду підлягають також рішення органу виконавчої влади (органів землевпорядної служби, органів з питань екології та природних ресурсів, санітарних органів тощо) або органу місцевого самоврядування про припинення права власності та права землекористування (статті 140-144 ЗК України), про викуп (вилучення) земельних ділянок для суспільних потреб (статті 147-151).

Наслідки визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування врегульовуються відповідно статтями 154 та 155 Земельного кодексу.

4. Відшкодування збитків, завданих власникам землі та землекористувачам.

Відшкодування заподіяних збитків.

У земельному законодавстві передбачено відшкодування збитків, заподіяних як правомірними, так і неправомірними діями. Збитки, заподіяні правомірними діями, відшкодовуються у тих випадках, коли це безпосередньо передбачено в законі. До них віднесено відшкодування збитків, заподіяних вилученням (викупом) земельних ділянок для суспільних потреб, тимчасовим зайняттям земельних ділянок, обмеженням прав власників землі та землекористувачів, якщо воно здійснюється відповідно до ст. 111 ЗК України за рішенням уповноважених органів.

Стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків є найпоширенішим способом захисту земельних прав і охоронюваних законом інтересів, який застосовується як у договірних, так і в позадоговірних відносинах. За загальними положеннями ЦК, збитками вважаються: а) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа здійснила або мусить здійснити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та б) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування заподіяних збитків власникам землі та землекористувачам здійснюється як реалізація гарантії захисту суб'єктивного права та застосовується за підстав, визначених ст. 156, та в порядку, визначеному ст. 157 ЗК України.

Застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до цивільно-правових способів захисту прав іншими способами захисту прав на землю можуть бути: захист права спільної (спільної часткової чи спільної сумісної) власності на землю; захист інтересів власників землі і землекористувачів у надзвичайних ситуаціях; захист права власності чи користування землею осіб, оголошених безвісно відсутніми або померлими тощо.

Спільна власність на землю реалізується та захищається відповідно до вимог, визначених у статтях 86-89 Земельного кодексу.

Захист інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів у надзвичайних ситуаціях передбачений Конституцією України (ст. 41), Земельним кодексом (ст. 147), Законом України «Про власність» (статті 53, 54). За умов воєнного чи надзвичайного стану, або за інших обставин надзвичайного характеру, що виключають можливість здійснення власником його прав щодо володіння, користування і розпорядження майном, у тому числі землею, йому відшкодовується у порядку, встановленому законом, вартість майна в обсязі, передбаченому п. 4 ст. 48 Закону України «Про власність», або передається у власність інше рівноцінне майно.

Захист права власності чи користування землею осіб, оголошених безвісно відсутніми або померлими, здійснюється за умов та в порядку, визначених ЦК України (статті 43-48).

Підстави та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначені у Ст. 156 ЗКУ.

Згідно з даною статтею, такими підставами є:

вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

тимчасове зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

приведення сільськогосподарських угідь, лісових угідь та чагарників у непридатний для використання стан;

неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Необхідність відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначена у статтях 97, 101, 146, 147, 152, 155, 212 Кодексу. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюється особами, які заподіяли такі збитки, добровільно або в судовому порядку.

Вилучення (викуп) зазначених земель має проводитися з додержанням вимог, передбачених статтями 146, 147, 149-151 Кодексу, в тому числі з відшкодуванням збитків. Відшкодовуються збитки власникам землі та землекористувачам органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, яким відведено чи надано в користування земельні ділянки, що вилучаються (викуповуються).

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюється у випадках встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок, особливо внаслідок примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у разі воєнного або надзвичайного стану (ст. 147), внаслідок втручання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у здійснення власником землі чи титульним володільцем повноважень Щодо володіння, користування чи розпорядження належними їм земельними ділянками або встановленням інших, ніж це передбачено у статтях 91, 96, 111 Кодексу, обов'язків та обмежень (ст. 154), внаслідок обмеження прав власників землі і землекористувачів іншими особами шляхом самовільного зайняття земельних ділянок, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земель тощо.

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюється також внаслідок обмеження щодо використання земельних ділянок у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, який порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою. Збитки, заподіяні власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню у повному обсязі органом, який видав акт (ст. 155).

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюється у випадках недодержання вимог законодавства про охорону довкілля, вимог щодо охорони земель (розділ VI ЗК України), а саме: забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також способами, які завдають шкоду здоров'ю населення тощо.

Збитки відшкодовуються тими підприємствами, установами, організаціями та громадянами, діяльність яких призводить до погіршення якості земель, розташованих у зоні їх впливу. У випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель та інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 Земельного кодексу, глав 51 та 82 Цивільного кодексу особами, які її заподіяли. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки вона відшкодовується володільцем цього джерела за правилами статей 1187-1188 ЦК України.

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам внаслідок приведення сільськогосподарських угідь, лісових угідь та чагарників до непридатного для використання за цільовим призначенням стану здійснюється фізичними та юридичними особами, діяльність яких призводить до негативного впливу на стан земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі особами, які самовільно зайняли земельні ділянки (ст. 212 ЗК України), а також підприємствами, установами, організаціями, які тимчасово використовували земельні ділянки для проведення геологознімальних пошукових, геодезичних та інших розвідувальних робіт і не виконали покладеного ст. 97 Кодексу обов'язку привести займану земельну ділянку за свій рахунок у визначений строк до стану, придатного для її використання за цільовим призначенням.

У разі неприведення зазначених земель до придатного для використання стану такі особи повинні відповідно до статей 22, 1166, 1173—1175 Цивільного кодексу відшкодувати власникові або землекористувачеві заподіяну шкоду в розмірі вартості робіт, потрібних для приведення земельної ділянки до такого стану. Для визначення розміру цієї шкоди суд може призначити експертизу.

Відшкодування збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, здійснюється фізичними та юридичними особами, які самовільно зайняли земельні ділянки або яким такі ділянки були передані тимчасово для здійснення геологознімальних, пошукових, геодезичних, інших розвідувальних та господарських робіт.

Розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при здійсненні вказаних дій та іншими порушеннями земельного законодавства, визначається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати із земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі до стану, придатного для її використання за призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки повертаються їх власникам або землекористувачам з передачею останнім незібраного врожаю без відшкодування витрат, проведених під час незаконного користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЗКУ, відшкодування збитків, завданих власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також зазначені органи та особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення останньої промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.