Лекція 1 (2 година). Корисність економічного блага. Економічний вибір.

Економічна теорія говорить, що поведінка споживача є дуже простою. Звичайно, що споживач буде купляти ту кількість товарів, яка йому підсилу ( все залежить від доходу покупця). Ще одна особливість покупця є те, що із збільшенням доходу покупець буде прагнути купити якісніший товар.

Для задоволення покупця існує така властивість як корисність товару. З цього випливає:

Корисність - це здатність даного товару чи послуги задовольнити потребу споживача, бажання та уподобання.

Корисність товару – це здатність товару задовольняти споживача і приносити йому певну корисність. Не можна корисність порівнювати з користю. Наведемо невеликий приклад: ( наприклад користуванням автомобілем приносить нам корисність, а наприклад куріння навпаки - шкоду)

Ми знаємо, що будь-який товар приносить нам користь. Розрізняють такі властивості корисності товару:

1. Корисність торвару є різною для різних людей, оскільки залежить від індивідуальних смаків, уподобань і потреб споживача.

2. Корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини у різний час і за різних обставин ( до цієї властивості є дуже цікавий приклад: Наприклад візьмемо морозиво. Звичайно, що влітку попит на морозиво і корисність від нього буде більшою, адже взимку споживання морозива є дуже мала і потребе споживача не буде високою).

Економісти досить часто задають собі питання, в чому вимірювати і як виміряти корисність товару. Тому найяскравішим виміром корисності товару є особиста оцінка споживача. Кожний споживач оцінює корисність товару по-різному. 

Деякі вчені створили спеціальну систему для розрахунку корисності від споживання товарів і назвали її ютиль, від англійського слова utility, що означає корисність.

Економісти говорять, що сума корисності декількох товарів показує, яку корисність принесли нам ці товари. Наприклад візьмемо 1 товар - 100 грм хліба, 2 товар - 20 грм масла, 3 товар - 250 грм кави які ми використаємо для сніданку. Якщо умовно взяти корисність хліба - 20 ютилів, масла - 10 ютилів, кави - 35 ютилів то сума корисності для нас буде становити: 10+20+35=65 ютилів.

Якщо це виразити у формулах, то сума корисності буде мати такий вигляд:

U=f(Х1, Х 2, Х 3, .... Хn), де Х1, Х 2, Х 3, .... Хn,це товари, які ми споживаємо.

Обов"язково потрібно памятати, що кожна наступна партія того самого товару споживачеві приносить вже меншу кількість корисності, а в деяких випадках і шкоду.

З економічним вибором пов’язане доцільне і раціональне використання виробничих ресурсів. Тому існує поняттяціни економічного вибору, яка визначається ціною задоволення тих потреб, що залишилися невтамованими, тобто від задоволення яких відмовились, обравши інші, більш суттєві. Те, від чого ми відмовляємося, називають прихованими(зумовленими) витратами для досягнення здійсненого економічного вибору.

Проблема економічного вибору і альтернативності витрат виробничих факторів породжують використання виробничих можливостей окремого підприємства, галузі, національної економіки. Виробничі можливості визначаються кількістю альтернативних виробничих ресурсів та доцільного і ефективного їх використання.

Так, маючи обмежені ресурси, підприємство, здійснюючи економічний вибір, обирає один продукт, відмовившись від виробництва іншого, ціна останнього і складе ціну економічного вибору фірми. Ціна економічного вибору визначає, на випуску якого продукту зупиниться фірма, який обсяг його виробництва вигідний, якими будуть альтернативні витрати.

Графічно виробничі можливості підприємства зображаються кривою виробничих можливостей або кривою трансформації (див. статтю і графік "Крива виробничих можливостей або крива трансформації").

Функціонування економіки на межі виробничих можливостей свідчить про її ефективність і вірність вибору. Економічна ефективність - це співвідношення результатів і затрат в господарській діяльності. Ефективна економічна система передбачає раціональну поведінку господарюючих суб’єктів, яка полягає у тому, що виробник і споживач матеріальних благ і послуг максимізують вигоди (результати) і мінімізують затрати.

Вільфредо Парето (1848-1923), досліджуючи ефективність виробництва і розподілу товарів в ринковій системі господарювання за обмеженості ресурсів, прийшов до висновку, що в суспільстві складається такий стан, при якому ніхто не може поліпшити своє становище, досягти багатства без погіршення добробуту (стану) якоїсь іншої особи або інших осіб-учасників ринку. Таке розуміння ефективності в економічній літературі отримало назву оптимум Парето (див статтю, графік "Оптимум В. Парето").

Економічні ресурси, використані в процесі виробництва для створення життєвих благ і задоволення людських потреб, стають продуктом виробництва. Продукт - це абсолютний результатвиробництва, його ефект.

Продукт або благо може існувати у речовій формі, тобто бути речовим благом або у неречовій формі, тобто бути послугою.

Послуга - це виробнича діяльність, результати якої знаходять вираз в особливому корисному ефекті, що задовольняє людську потребу, тобто це не річ, а діяльність з корисним ефектом. Особливості послуги у тому, що процес її виробництва, на відміну від речового блага, завжди співпадає з процесом споживання. Розрізняють послуги матеріальні і нематеріальні.

Матеріальні послуги задовольняють матеріальні потреби людей (ремонт взуття, крану, перевезення готової продукції тощо).

Нематеріальні послуги задовольняють нематеріальні людські потреби (у знаннях, освіті, охороні здоров’я, культурних цінностей тощо). Специфічною нематеріальною формою продукту є інформація,тобто нагромаджені знання.

Продукт виробництва у будь-якій формі має дві характерні особливості: корисність і цінність.

Корисність продукту полягає у здатності задовольняти людську потребу або цілу групу потреб і відображає натурально-речову сторону продукту (матеріальне чи нематеріальне благо).

Цінність (вартість) продукту полягає у властивості прирівнюватися до іншого продукту і обмінюватися на нього у певних кількісних пропорціях, що виявляється на ринку, де він стає товаром (продуктом, призначеним для обміну чи продажу).

Корисність або натурально-речова сторона продукту визначається певними фізичними, хімічними, біологічними, механічними його характеристиками, відповідністю духовним і соціальним запитам людей і проявляється у задоволенні матеріальних, духовних і соціальних потреб людини.

Цінність або вартісна сторона продукту визначається витратами виробництва, які дозволяють порівнювати продукти і визначати кількісні пропорції їх обміну. Вартість продукту (товару) визначається через ціну, тобто його грошову оцінку. Існує декілька теорій напрямів і шкіл щодо визначення вартості - трудова теорія, граничної корисності, витрат виробництва. Усі ці концепції і підходи до визначення вартості продукту будемо розглядати у наступних розділах. Стосовно вартості продукту сформувалися два альтернативних підходи. Вони по-різному визначають що ж віднести до продукту виробництва. Центром проблеми при цьому стало питання про продуктивну інепродуктивну працю.

У відповідності із звужувальною теорією, що грунтується на марксистському вченні, лише фактор праці створює вартість (усі інші фактори - капітал, земля, підприємницькі здібності - участі у цьому не беруть), а сама праця є продуктивною лише тоді, коли створює матеріальний продукт - речі і матеріальні послуги. Уся інша праця є непродуктивною, тобто продукту не створює. Згідно з цим поглядом продукт створюється виключно у сфері, де виробляються матеріальні блага і не створюється у сфері нематеріальних послуг, де застосовується непродуктивна праця, що не утворює вартості. Згідно цієї концепції в економіці існує дві сфери: 1) виробнича, де створюється продукт. Це - промисловість, будівництво, сільське господарство, частково транспорт, зв’язок, комунальне господарство; 2)невиробнича, у якій застосовується праця непродуктивна, а тому продукт не створюється. Це - освіта, охорона здоров’я, культура, спорт, транспорт, зв’язок.

За розширювальною теорією до продукту виробництва відносять не лише матеріальні, а й нематеріальні блага, у тому числі нематеріальні послуги. Проблема продуктивної праці при цьому зникає сама собою, тому що вартість і сам продукт створюється усіма виробничими факторами у комплексі. Кожен із факторів створює відповідний дохід, а сума факторних доходів (процент, заробітна плата, рента, прибуток) складає вартість створеного продукту. Згідно цієї теорії в економіці виділяють дві виробничих сфери; матеріального виробництва, де створюються матеріальні блага, і нематеріального виробництва, яка виробляє блага нематеріальні, які теж є продуктом. Тому послуги, які створені у галузях освіти, охорони здоров’я, культури, побутового обслуговування тощо, мають вартість і приносять дохід.

Звужувальний підхід, який тривалий час був єдиним в українській і радянській економіці, не давав можливості використовувати облік виробленого продукту за світовими показниками - тобто за системою національних рахунків (СНР).

Таким чином можна зробити висновок, що країна являє собою велику економічну систему, в якій багато найрізноманітніших видів господарської діяльності, де кожна ланка, компонент системи може існувати лише тому, що отримує від інших що-небудь, тобто знаходиться у взаємозв’язку та взаємозалежності від інших ланок.