Ораторське мистецтво

Важливою умовою успішного проведення екскурсії є володіння екскурсоводом мистецтвом слова, вмінням вільно викладати який би зацікавлював i захоплював екскурсантів.

Сприйняття екскурсійної теми будується на звуковому i зоровому ряді. Джерелом звукового ряду є екскурсовод, його мова. По ношенню до екскурсантів він може виступати з різних позицій:

● інформатора, який повідомляє знання групі людёй, розповідаючи про якусь подію, явище, не виявляючи свого ставлення до нього, не пояснюючи його сутності, причинно-наслідкових зв^'язків 3 іншими подіями i явищами;

● коментатора, коли під час повідомлення про об’єкти, події і явища дає пояснення причин,що їх викликали;

● співрозмовника, коли здійснює показ об’єкта i веде цікаву розмову. Під час неї враховується реакція екскурсантів на матеріал. Для повідомлення інформації використовує форму запитань-відповідей. В залежності реакції екскурсантів, їх запитань та реплік екскурсовод вводить у розповідь додатковий матеріал.

● радника, коли побачене пояснює і дає певні рекомендації i поради_, як спостерігати об’єкт, тобто підводить екскурсанта до відповідних висновків.

● емоційного лідера, який аналізує об’єкти i події, що з ними пов’язані, дає оцінку висновків проблемам, передає екскурсантам власну впевненість, допомагає зрозуміти об’єкти i явища.

Володіння аудиторією незалежно від її розмірів, обставин спілкування, вікового, соціального складу тощо, вимагає від екскурсовода дотримання методики публічного спілкування і ряду соціально - псилогічних рекомендацій:

1.Вдосконалення ораторського мистецтва сприяє розвитку гнучкості розуму, пам'яті. Його підґрунтям є широта інтересів, емоційні, адекватність стосовно того, «що, де i як сказати».

2.Важливо враховувати особисті риси i темперамент, налаштовуючи спілкування з аудиторією на позитивні настанови.

3.Основу ефективного спілкування з аудиторією визначає ряд особистих характеристик:

— здібності (відповідний рівень інтелекту, голосові дані, правильна вимова, інтонація тощо);

− готовність до ораторського досвіду (системність і глибинна індивідуального досвіду, широта знань, професійна орієнтованість тощо);

— співучасть у процесі спілкування (вміння одночасно волоціТІІ

4.Перед екскурсією необхідно визначити склад аудиторії: кількість учасників групи; їх однорідність за віковою, соціальною та i ми ознаками; соціальну, професійну орієнтованість екскурсантів; наявність постійних контактів з екскурсантами-клієнтами данаї фірми, або й самого екскурсовода.

5.Для подолання змістовних бар’єрів спілкування необхідно враховувати, що такі ситуації виникають

• коли думка екскурсовода не знаходить адекватного відображення в його мові, отже, він це може повно висловити передбачається змістом екскурсії;

• коли засоби мовного викладу інформації мовним знанням слухачів;

• коли слухачі не володіють необхідними вміннями інтерпретувати текст, що сприймається.

6.Особливо важливі перші хвилини, коли декілька заготовлених фраз допомагають встановити перший контакт, привернути екскурсантів, «налагодити» спілкування в групі.

7.Слід пам’ятати,що сила хвилювання обернено пропорційна кількості часу, витраченого на підготовку до екскурсії.

Звичайно, що головною ознакою ораторської майстерності екскурсовода є культура мови. По-перше, мова повинна бути грамотною і логічною. По-друге, для того, щоб створити повну уяву про історичні події, конкретних осіб, мова повинна бути точною і, в той же час, образною, що досягається за рахунок вдалого використання порівнянь,

цитат, яскравих епітетів метафор, приказок тощо.

Мова має бути економно. Рекомендується завчасно про способи викладення матеріалу екскурсії, підібрати потрібні слова і точні вирази для аналізу екскурсійних об’єктів пов'язані і розповіді про події,що з ними пов’язані.

Формуючи словниковий(лексичний) запас, особливу увагу слід приділяти спеціальним термінам і словам іноземного походження. При цьому бажано уникати перевантаження ними екскурсійної розповіді. Основним критерієм тут повинні бути доцільність і необхідність їх використання, адже дуже часто існує можливість їх адекватної зміни еквівалентами рідної мови.

Корисні вправи:

3багачення лексичного запасу

Для заняття обирається текст за спеціальністю. Суть заняття полягає в заміні одних слів іншими. Наприклад, всі дієслова необхідно замінити які відповідають змісту. Наступного разу — замінюються іменники, далі прикметники. Перші 5-10 днів можна користуватися словником.

Така вправа націлена на активізацію пасивного» запасу слів. Її додаткова цінність полягає в можливості розвитку як рідної мови, так і іноземної.

Тренування з магнітофоном

Магнітофон дозволяє здійснити зворотній зв'язок, який потрібен для ліквідації хиб у мові. Крім вдосконалення усної мови, магнітофон сприяє тренування рефлексів мислення. При прослуховуванні запису проводиться оцінка самого себе і прогнозується оцінка розповіді іншим.

З магнітофоном відпрацьовують:

А) читання фрагментів (проза вірші) і прослуховування прочитаного;

Б) переказ прочитаного тексту;

В) вимова звуків, слів, постановка наголосу. Можна скласти списки слів зі складним або незвичайним наголосом.

Незаперечну роль, крім словникового (лексичного) запасу, відіграє володіння технікою мови: чіткість дикції, правильна вимова постановка наголосу — все елементи, які свідчать рівень як особистої, так i професійної культури екскурсовода

Існує ряд мовних прийомів, які дозволяють емоційно прикрасити, уникнути її одноманітності і, таким чином, підвищити увагу екскурсантів, сприяти більш глибокому сприйняттю теми в цілому.

Важливу роль відіграє правильно обраний темп розповіді.

Встановлено, що для сприйняття звучання і змісту слова необхідно не більше 1 секунди. Однак, слід враховувати, що для невідомих слів знадобиться більше часу. 3а певних навиках людина схоплює стовну сторони мови при швидкості 60-70 слів за хвилину. Між тим, при спілкуванні з аудиторією краще не перетинати межу в 60 слів за хвилину.

Швидкість мови екскурсовода залежить від змісту екскурсії (наприклад, повільніше викладаються висновки, узагальнення і швидкості руху транспортного засобу, який використовується для іі проведення. Досить часто об’єкт знаходиться в полі зору екскурсантів лічені секунди i екскурсовод повинен дати основний матеріал, прискорюючи швидкість мовлення. Однак, слід пам'ятати, що поспішність у розповіді протягом екскурсії неприпустима, оскільки у екскурсантів може створитися враження про байдуже ставлення екскурсовода до теми екскурсії.

Зрозуміло, що екскурсовод не повинен говорити безперервно під час всієї екскурсії. Короткі паузи необхідні для підкреслення фрази перед висновками, узагальненнями. Більш тривалі паузи допускаються при переїздах від об’єкта до об’єкта. В міських екскурсіях вони, як правило, не перевищують 1-2 хвилини, в заміських — 15-20 хвилин.

3начний вплив на аудиторію мають інтонація, емоційність розповіді екскурсовода, які створюють своєрідну атмосферу спілкування, свідчать про ставлення екскурсовода до подій, об’єктів, про які йдеться. Отже, і тон розповіді повинен змінюватися в залежності від подій, про які розповідає екскурсовод, від почуттів, які він намагається висловити.

Вдосконалення ораторського мистецтва екскурсовода має, насамперед, ґрунтуватися на усвідомленні того, що екскурсія — не лекція. Екскурсовод повинен вільно володіти матеріалом i мати високу культуру мови, адже протягом екскурсії він має знати окремі невідповідності у сприйнятті екскурсії i внести певні корективи: повторити, уточнити, роз'яснити тощо.

Екскурсовод повинен пам'ятати, що слухачі постійно виконують потрійну роботу:

• сприймають розповідь екскурсовода;

• „перекладають” на внутрішню особисту мову (особливостей цей процес ускладнюється, якщо екскурсовод говорить невиразно, монотонно, не вимовляє окремі звуки, використовує незрозумілу лексику тощо);

• усвідомлюють зміст.

Численні дослідження показують, що активно слухати, навіть дуже цікавий матеріал, людина може в середньому 15 хвилин. Отже крім відповідного використання прийомів показу, екскурсовод повинен володіти навичками „пожвавлення” розповіді:

● цікавими відкиненнями від основної теми;

● вправними порівняннями;

● використаннями прийому ставити запитання аудиторії, на яке екскурсовод сам i відповідає;

● застосуванням психологічної паузи, яка дозволяє зосередити увагу екскурсантів на певній думці, підготувати їх до сприйняття наступного матеріалу, підкреслити висновок, узагальнити викладене тощо;

● доцільним жартом тощо.

Особливу роль прийоми ораторського мистецтва відіграють при відповідях екскурсовода на запитання. Адже відповіді питанням на питання або негативна оцінка самого питання („Це питання не стосується теми нашої екскурсії”) — неприпустимі. У нагоді стане, наприклад така „софістична хитрість”, як відповідь „в кредит”. Якщо виникає ситуація, коли екскурсоводу важко відповісти на питання, він не повинен говорити про це прямо. „Перенести” відповідь можна, оголосивши аудиторії про відповідну тематичну екскурсію, або музейну експозицію, навчальні i наукові заклади, де займаються вивченням певної проблеми тощо.

Загальновживана рекомендація: не поспішати з відповіддю, бажано завуалювати уточненням, правильно екскурсовод зрозумів поставлене питання. 3вичайно, допоміжну роль у запобіганні певних запитань може відіграти довідковий матеріал (карти міста, буклети з анонсами екскурсій, музеїв міста тощо) для тих, хто хоче отримати більш детальну інформацію..

У жодному разі тон відповіді на запитання не повинен показувати роздратування екскурсовода. Коли вас запитують про те, що вже сказано, або повторно ставлять запитання, напевно, це ваша вина у тому що вас не зрозуміли з першого разу. Отже, не давайте непродуманих, необґрунтованих або сумнівних відповідей, щоб не пожалкувати про це з часом — відповідайте на запитання лаконічно, ясно і по суті.