1.якщо при затриманні особи, яка вчинила злочин, застосовуються заходи затримання, поєднані із заподіянням тяжкої шкоди, що значно перевищує суспільну небезпечність злочину;

2.якщо при затриманні особи, що вчинила злочин, незважаючи на можливість завдання їй незначної шкоди, було завідомо завдано тяжкої шкоди;

3.якщо ні характер скоєного злочину, ні обставини затримання не викликали необхідності заподіяння тяжкої шкоди особі, винній у вчиненні злочину, та, незважаючи на це, такої шкоди їй було завдано.

У ст. 38 КК України “Затримання особи, що вчинила злочин” не наведено переліку осіб, затримувати яких не дозволяється. Застосування ж вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу щодо певних категорій осіб заборонено. Так, забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору (ч. 3 ст. 12 Закону України “Про міліцію”).

4.5. Перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, тягне за собою кримінальну відповідальність лише у разі її вбивства (ст. 118 КК України) чи тяжкого тілесного ушкодження (ст. 124 КК України).

87 Арешт

Арешт — це кримінальне покарання, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строквід одного до шести місяців (від півмісяця до півтора місяця для неповнолітніх). Не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до 7 років. Арешт є лише основним покаранням.

Порядок виконання[

Особи, засуджені до арешту, відбувають це покарання в арештних домах за місцем засудження. Військовослужбовці відбувають його на гауптвахті. Весь строк покарання засуджений перебуває в одному арештному домі, крім виняткових випадків (хвороба, забезпечення безпеки тощо).

Засуджені тримаються в умовах ізоляції від суспільства з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх і засуджених, які раніше

відбували покарання в місцях позбавлення волі. На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Крім цього, їм забороняються побачення з будь-якими особами, крім адвокатів та інших фахівців у галузі права, та одержання передач, крім передач, які містять предмети одягу. За виняткових обставин їм може бути надано право на телефонну розмову з близькими родичами. Засуджені мають право витрачати на місяць гроші в сумі до 70% мінімального розміру заробітної плати. Їм надається щоденна прогулянка до однієї години, а неповнолітнім — до двох годин.

Станом на 1 лютого 2014 року 676осіб відбувають покарання у виді арешту. Залучення до праці та забезпечення засуджених[

До праці засуджені до арешту не залучаються. Передбачається лише можливість залучення їх до робіт з благоустрою арештних домів та поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольчими товарами без оплати праці в порядку черговості та не більше двох годин на день.

Матеріально-побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених до арешту здійсюється органами виконання покарань відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Заходи заохочення та стягнення

За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть

застосовуватися такі заходи заохочення, як подяка та дострокове зняття раніше накладеного стягнення.

За порушення порядку відбування покарання в арештному домі до осіб,

засуджених до арешту, можуть бути застосовані такі заходи стягнення, як догана або поміщення в карцер на строк до десяти діб.

Порядок застосування цих заходів регулюється КВК України і

здійснюється начальником арештного дому чи його заступником. Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується за постановою начальника арештного дому.

Особливості відбування арешту засудженими військовослужбовцями

Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті, куди вони направляються в десятиденний строк після одержання розпорядження суду про виконання вироку. На гауптвахті тримаються роздільно засуджені військовослужбовці (надалі — з.в.) з числа офіцерського складу окремо від інших категорій; з.в., які мають звання прапорщиків, мічманів, сержантів і

старшин окремо від військовослужбовців рядового складу; з.в., які проходять службу за призовом окремо від з.в., які проходять службу за контрактом.

Порядок та умови відбування арешту з.в. визначаються КВК України та нормативно-правовими актами Міністерства Оборони України. Під час відбування арешту з.в. не може отримати чергове військове звання, бути призначеним на вищу посаду, переведеним на нове місце служби, звільнений з військової служби (крім непригодності за станом здоров'я). Але з.в. під час відбування арешту виплачується оклад за поточне військове звання.

За сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до з.в. можуть застосовуватися заохочення у виді подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення чи зарахування часу відбування арешту в загальний строк військової служби повністю або частково. За порушення порядку відбування покарання до з.в. можуть застосовуватися такі заходи стягнення, як догана чи переведення в одиночну камеру на строк до десяти діб. Правом застосування заходу заохочення у виді зарахування часу відбування арешту до загального строку військової служби користується лише начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Правом застосування інших заходів заохочення і стягнення користуються начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних силах України і начальник гарнізону.

88 Необережність її види. Інтелектуальний та вольовий моменти при необережності

Необережність поряд з умислом - це основна форма вини у кримінальному праві.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, та легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25).

Інтелектуальний елемент злочинної самовпевненості. У законі він відображений вказівкою на ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків. Особа, здійснюючи певний вчинок і усвідомлюючи фактичний бік власного діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну. При цьому суб’єкт передбачає, що діяння, подібні вчиненому ним, взагалі призводять до суспільно небезпечних наслідків, однак саме вчинена ним дія (бездіяльність) таких наслідків не повинна спричинити.

Вольовий елемент злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. При цьому особа розраховує на цілком реальні обставини, котрі за своїми властивостями дійсно здатні відвернути настання наслідків.

Необережність єзлочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25).

Інтелектуальний елемент злочинної недбалості. Непередбачення особою наслідків свідчить про зневажливе ставлення до суспільних інтересів, недостатню передбачливість у здійсненні службових обов’язків, виконанні спеціальних правил, які регулюють певну діяльність.

Вольовий момент злочинної недбалості означає обов’язок особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків за дотримання обов’язкових для цієї особи запобіжних заходів (об’єктивний критерій); при цьому особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоби здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таких наслідків (суб’єктивний критерій).

89 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв*язку з передачею особи на поруки

Стаття 47 передбачає:

1.Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи або організації за їх клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

2.У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин”.

Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею її на поруки є вчинення нею вперше злочину невеликої або середньої тяжкості. Зокрема, злочином середньої тяжкості відповідно до ч. 3 ст. 12 КК України визнається такий злочин, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш п’яти років. До числа таких злочинів належать, наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України), необережне вбивство

(ч. 1 ст. 119 КК України), крадіжка (частини 1 і 2 ст. 185 КК України), шахрайство (частини 1 і 2 ст. 190 КК України) тощо.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки може мати місце за сукупності таких умов:

1)особа вчинила злочин вперше;

2)діяння належить до злочинів невеликої або середньої тяжкості;

3)особа, яка вчинила злочин, щиро покаялася;

4)колектив підприємства, установи чи організації звернувся з клопотанням про передачу йому на поруки такої особи;

5)особа, яка вчинила злочин, не заперечує проти закриття кримінальної оправи за даною нереабілітуючою підставою.

Процесуальною умовою звільнення від кримінальної відповідальності є наявність клопотання колективу підприємства, установи або організації про передачу на поруки особи, що вчинила хоча б один із зазначених злочинів. Матеріальною умовою звільнення такої особи від кримінальної відповідальності є її щире розкаяння у вчиненому злочині. Таке каяття, як уже відзначалося, передбачає усвідомлення особою своєї провини, щирий жаль про вчинений злочин і осуд своєї поведінки.

Щире каяття особи свідчить про її бажання спокутувати провину перед колективом підприємства, установи чи організації та виправити свою поведінку. Вказівка на необхідність встановлення саме щирого каяття підкреслює специфіку даного виду звільнення від кримінальної відповідальності і зумовлена тим, що зазначена поведінка є важливою психологічною передумовою ефективності зусиль колективу підприємства, установи чи організації по перевихованню особи, взятої на поруки.

Закон дозволяє звільняти особу від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки лише за наявності клопотання колективу підприємства, установи чи організації. За своїм змістом дане клопотання включає: 1) вмотивоване прохання відповідного колективу звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила злочин, і передати її йому на поруки; 2) зобов’язання колективу здійснювати заходи виховного характеру, спрямовані на недопущення вчинення особою, взятою на поруки, нових злочинів, а також своєчасно повідомляти про обставини, які перешкоджають виконанню виховної функції.

У разі порушення умов передачі на поруки особа у межах строків давності притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Порядок відновлення кримінального переслідування у разі відмови колективу підприємства, установи чи організації від поручительства регламентується кримінально-процесуальним законодавством. Пропуск колективом закріпленого у КК однорічного строку унеможливлює притягнення особи до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Також КПК не містить права суду самостійно, за власною ініціативою і без скасування колективом свого рішення про поручительство відновлювати провадження у справі у тому разі, коли особа порушує умови передачі її на поруки.

90 Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх

В чинному КК України вперше виділено розділ

(ХV), присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Встановлюючи ці особливості законодавець виходив з того, що норми даного розділу повинні сприяти врахуванню вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку неповнолітніх, які вчинили злочин.

Неповнолітніми визнаються особи, які досягли віку кримінальної відповідальності (тобто 16 років, а в передбачених КК випадках 14 років), але яким ще не виповнилося 18 років.

У розділі ХV передбачено лише особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання

неповнолітніх, які вчинили злочин порівняно з дорослими злочинцями, а саме:

1.за певних умов допускається можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру;

2.скорочено види покарань та обмежено строки і розмір встановлених покарань порівняно зі строками і розмірами покарань до дорослих злочинців;

3.визначено умови, за яких можливим є звільнення неповнолітніх від відбування покарання із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру;

4.передбачено більш м’які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання;

5.встановлено більш короткі строки (порівняно зі строками для повнолітніх злочинців) щодо давності притягнення неповнолітніх до

кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку і щодо погашення і зняття судимості з неповнолітніх злочинців.

Окрім цього розділу особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх знаходять відображення і в деяких нормам інших розділів Загальної частини КК, а саме IV – щодо віку кримінальної відповідальності (ст. 22), Х – щодо незастосування таких покарань, як обмеження волі (ч. 3 ст.61) та довічне позбавлення волі (ч. 2 ст.64) до неповнолітніх, а виправних робіт (ч. 2 ст.57) та арешту (ч. 3 ст.60) до неповнолітніх, які не досягли 16 років, ХІ – щодо врахування вчинення злочину неповнолітнім як обставини, що пом’якшує покарання (п.3 ч. 1 ст.66).

Разом з тим розділ ХV КК знаходиться в єдиній системі КК, є складовою Загальної частини Кодексу, і його норми нерозривно пов’язані з її основними положеннями щодо завдань кримінального закону, підстав кримінальної відповідальності (підстава кримінальної відповідальності у неповнолітніх єдина з дорослими – вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК (ч. 1 ст.2). Необхідним компонентом суб’єктивної сторони складу злочину є вина. Якщо внаслідок розумової відсталості, не пов’язаної з психічним захворюванням, неповнолітній не міг усвідомити значення своїх дій або/та не міг керувати ними (на необхідності з’ясування стану здоров’я та розумового розвитку неповнолітнього наголошує п.2 ч. 1 ст.433 КПК), у вчиненому ним суспільно небезпечному діянні відсутня вина, а значить і склад злочину як підстава для притягнення до кримінальної відповідальності), дії закону про кримінальну відповідальність у просторі та часі, поняття злочину та класифікація злочинів, стадій вчинення умисного злочину, співучасть у злочині, обставин, які виключають злочинність діяння та інших загальних положень, що однаковою мірою стосуються як повнолітніх, так і неповнолітніх осіб, які вчинили злочин. Інакше кажучи, існує потреба в зверненні до загальних норм КК, що регулюють певні кримінально-правові відносини, та спеціальних норм розділу XV КК для врахування специфіки відповідальності неповнолітніх (при кримінально-правовій оцінці неповнолітніх та вирішенні питання про методи державного реагування на них).