ГОС

3./.4. Останнім часом все частіше влаштовуються прийоми-банкети, на яких гості їдять і п'ють стоячи. Такі банкети мають ряд переваг. По-перше, на тій самій площі банкетного залу можна обслужити значно більшу кількість гостей. По-друге кожний учасник в ході банкету має можливість підійти для бесіди до будь-кого з гостей, вибрати будь-яке місце в залі, самостійно взяти закуски, які йому сподобалися, напої і т.ін. До того ж, запрошені можуть піти з банкету в будь-який час (банкет триває 1,5–2 години). 1. довжина столу=0,3*60/2=9м.(двосторонній). 2. скатертина стандартна-2,20*5=2шт. 3. спідничка=9+9+1,5+1,5=21*1,5=32-35м. 4. полотно=1шт.

5. кількість склопосуду=60*2,5=150 Горілчана-50, лафітна-50, шампанська-50 6. фужери для води =60+4шт. 7. тарілки закусочні=60*1,5-2=90-120шт. 8. тарілки пиріжкові=60*0,5=30шт. 9. виделки закусочні=60шт. 10. ножі закусочні=60шт.

6.Асортиментна політика підприємства - система заходів, спрямована на формування конкурентоспроможної моделі, що забезпечує стійкі позиції підприємства на ринку і отримання необхідного прибутку.

7.Роздавальна є зв’язувальною ланкою між виробництвом та залою. У кафе це приміщення має безпосередній зв'язок з гарячим та холодним цехами, буфетами, сервізною, мийною посуду. У кафе для приготування та відпуску гарячих напоїв передбачають окреме місце, що межує з роздавальною. Тому краще передбачити кавовий буфет або ж встановити в барі стійку, через яку відпускають гарячі напої. Так як у їдальнях пропонується меню скомплектованого обіду, то краще використовувати механізовані роздавальні лінії періодичної дії, скомплектовані обіди ставлять в секції накопичувачі, в яких створені умови для підігріву страв. Споживачів розбирають страви періодично. Збір посуду здійснюється за допомогою конвеєра.

З.6

1. Загалом стійкість підприємства – це комплексна характеристика здатності підприємства до підтримки його функціонування в умовах конкуренції в довгостроковій перспективі, що становить основу забезпечення стійких конкурентних переваг. Розрізняють такі типи стійкості: Потенційна стійкість. Визначається можливостями відтворення і опору негативного впливу з боку цілого як механізм. Актуальна стійкість. Цей тип стійкості залежить від реального в певний момент стану цілого, його мобілізованості, зниження дії системних зв'язків або виокремлення зон активності, що тимчасово замінюють ціле. Структурна стійкість. Така стійкість морфологічно забезпечується зрівноваженням зовнішніх впливів внутрішнім опором. Заміна працівників на більш освічених або їх навчання викликає опір введення змін на розглядуваних підприємствах.

Чинники стійкого розвитку підприємства та умови забезпечення їх позитивного впливу. Конкурентна перевага. Виокремлення стійких конкурентних переваг, концентрація на власних конкурентих перевагах, їх розвиток та постійний пошук нових можливостей. Наявність стратегії розвитку. Формування стратегії розвитку підприємства з урахуванням чинників, що притаманні сфері курортно-рекреаційних послуг. Ресурсна стійкість. Форування стратегії розвитку підприємств санаторно-курортного комплексу в умовах ресурсних обмежень, зокрема, матеріальних та трудових ресурсів. Фінансова стійкість. Оптимізація джерел фінансування розвитку підприємств санаторно-курортного-комплексу, співпраця з державними фондами фінансування. Інвестиційна політика. Визначення пріоритетів інвестиційного розвитку підприємств санаторно-курортного комплексу, розроблення інвестиційних пропозицій (паспортів), обгрунтування ефенктивності капітальних вкладень у розвиток підприємства. Інноваційна політика. Забезпечення підприємств санаторно-курортного комплексу сучасним медичним обладнання, впровадження новітніх підходів до реалізації послуг, інноваційних методів управління. Система управління. Реорганізація організаційної структури управління підприємством санаторно-курорнтного комплексу, залучення кваліфікованого персоналу.

2. Чим краще фірма підготовлена до початку настання кризової ситуації, тим менше часу їй необхідно для відповідної реакції.(тому створюють спеціальні антикризові програми)швидке реагування забезпечується тим, що обов'язки оперативного управління бере на себе спеціальна група вищого керівництва фірми. Зрозуміло, що в таких умовах керівник повинен мати готовий до інтенсивної і дуже складної відповідальної роботи. На початковій стадії управління кризою необхідно уникати непередбачених вчинків. Якщо своєчасно оцінити потенційно небезпечну ситуацію, вчасно звести разом різні групи фахівців, щоб вони обговорили можливе вирішення проблеми, тоді, як правило, завжди знаходиться вихід, перш ніж наступить критичний. На цій стадії ще є час подумати, скласти плани на випадок непередбачених обставин і втілити ці плани в життя. Гарний керівник у кризовій ситуації рішучий. Він повинен швидко й адекватно реагувати на розвиток подій, а його навички дозволяють йому прискорити процес прийняття рішень. Він не пропустить жодного кроку проблеми й ухвалення рішення, суть яких зводиться до наступного: 1.визначити ситуацію; 2.виконати аналіз; 3.позначити мету; 4.розробити гіпотезу; 5.зібрати факти; 6.проаналізувати факти; 7.врахувати можливі способи дій; 8.оцінити можливі способи дії; 9.цінити можливі наслідки передбачуваних дій; 10.прийняти рішення і втілити його в життя; 11.уважно стежити і координувати реалізацію рішення; 12.підвести підсумки і дати оцінку виконаних дій. Керівник, що ефективно працює в умовах кризи, пройде всі ці стадії як найшвидше, використовуючи досвід й інтелект як свій власний, так і членів команди. Управляючи кризовою ситуацією, керівник виграє час, відкладаючи деякі справи на потім, але, як усякий гарний керівник, він може, якщо захоче, змусити їх йти швидше. Такі керівники — гарні лідери — надихають свою команду, заохочують її зусилля і вселяють у неї впевненість в успішному розв'язанні кризової ситуації. У кінцевому рахунку гарні керівники, як правило, не втрачають холоднокровності, не впадають в паніку, не реагують занадто бурхливо на будь-які події і не "втрачають голову".

3. Прогресивні методу продажу дозволяють забезпечити більше зручностей для ознайомлення покупців з товарами, точніше виявити і забезпечити попит, скоротити час на придбання покупки у порівнянні з продажем товарів продавцями через прилавки обслуговування.

Найбільш розповсюдженим та економічно ефективним серед прогресивних методів продажу товарів традиційно вважається самообслуговування, також розповсюдженим є продаж товарів за зразками, з відкритою викладкою, з індивідуальним обслуговуванням. Основними елементами процесу продажу товарів при самообслуговуванні є: самостійний огляд і відбір товарів покупцями, доставка відібраних товарів до вузла розрахунку і розрахунок за покупку. Найбільш доцільно застосовувати для продажу верхнього одягу та господарчих товарів, за винятком відносно невеликої групи дорогих і великогабаритних товарів, продаж яких об'єктивно вимагає участі продавця та надання ним консультацій покупцеві в процесі вибору товару та товари, які потребують відміряння, нарізання. Для продажу взуття будемо використовувати 2 методи продажу: з відкритою викладною (взуття для дому) та продаж за зразками ( в торговому залі магазину демонстру­ються в зібраному вигляді лише зразки наявних у продажу товарів, які виконують функцію демонстраційного запасу). Вибір товарів здійснюється покупцем самостійно або за допомогою продавця- консультанта, робоче місце якого розташовується на виставковій площі торгового залу і який надає консультації щодо властивостей товару, допомагає підібрати необхідний розмір,, демонструє товар. Для товарів з секції комп’ютерна техніка та електроосвітлювальні прилади використовуємо метод продажу за зразками, тому що це технічно складні і велико­габаритні товари, котрі вимагають під час огляду та вибору консультації кваліфі­кованого спеціаліста, Після оплати товару продавець вручає покупцеві товари, які відповідають вибраному зразку, або ж їх доставляють безпосередньо додому покупцеві. Для продажу тканин товарів будемо застосовувати метод продажу через прилавок, оскільки тканини вимагають особливого, обережного поводження, що досягається присутністю та участю продавця в показі, роз'ясненням його властивостей та особливостей ,а також від міряння та відрізання .

4. У торговельному залі швейні, трикотажні, хутряні, товари і головні убори розміщують за такими ознаками, як розмір, зріст, повнота, вид, а також за статево-віковими ознаками і ознаками сезонності. Усі пальта ,плащі, костюми, піджаки вивішують на відкритих вішалах, пристінних або острівних гірках, обладнаних кронштейнами і тримачами. Білизну, сорочки чоловічі бавовняні, дитячі плаття, панчішно-шкарпеткові вироби, рукавички, хустки, шарфи розміщують на полицях або в касетах пристінних та острівних гірок. Торговельна зала має обов’язково бути обладнана примірювальними кабінами із дзеркалами. Взуття розміщують на острівних та пристінних гірках, у шафах-вітринах з похилими полицями, на гірках з металевими кронштейнами, консолями, штангами, стендами, полицями-корзинами, полицями-касетами тощо. Взуття розміщують за такими ознаками:характер пошиву (модельне, масового виробництва);вид (туфлі, черевики, чоботи тощо);розмір і повнота;матеріал виготовлення;сезонність. Також для додаткової зручності можуть здійснювати продаж супутніх товарів: панчох, шкарпеток, шнурків, предметів догляду за взуттям (щіток, кремів, бархаток та інше) Електропобутові товари розміщують за підгрупами в надприлавних вітринах і вітринах-шафах, на пристінних та острівних гірках, настінних пультах, кронштейнах, штангах, підставках-постаментах тощо. Зона продажу електропобутових товарів повинна бути забезпечена необхідними електровимірювальними та випробувальними приладами (щитками і пультами для опробування електроламп і електроприладів), контрольними патронами, вольтметрами, лампочками. Телерадіотовари розміщують за групами (телевізори, радіоприймачі, магнітофони, стерео комплекси тощо) залежно від класу, типу, джерел живлення, варіанта виконання, зовнішнього оформлення. Для демонстрації телевізорів використовуються пересувні столи з обертовою площадкою, пристінні універсальні гірки, багатоярусні стенди, обертові консолі, подіуми. Телевізори групують за класами і розмірами зображення. На нижніх полицях торговельного обладнання розміщують джерела живлення: акумулятори, батареї, елементи. Автотрансформатори, звукознімачі та антенне приладдя розміщують на середніх полицях, а малогабаритні транзисторні радіоприймачі, електропрогравачі, гучномовці абонентські - на верхніх. Зразки електропобутових товарів повинні мати короткі анотації щодо основних технічних характеристик. Текстильні товари розміщують на острівних гірках, стендах, кронштейнах, столах і прилавках та іншому торговельному обладнанні. Для зручності споживачів текстильні товари мають бути згруповані за родом волокна, видами тканин, характером оброблення, кольором, малюнком та іншими ознаками. На прохання споживача продавець повинен допомогти визначити необхідну кількість тканини для виготовлення швейного виробу, а також підібрати відповідне оздоблення.

6. Споживачі- Зиження цін,Надання кредитів,Преміальний продаж,Конкурси ,Лотареї. Посередники - Допомога в організації реклами, Система знижок, збуту на умовах консигнації,Подарунки,Поставка частини товарів безкоштовно. Торговий персонал - Застосування різних форм оплати праці,Премії,Конкурси.

З.7

1. Стратегія — програма, план, генеральний курс суб'єкта управління для досягнення ним стратегічних цілей у всіх сферах діяльності .Головним завданням розробки стратегії є досягнення підприємством конкурентних переваг і рентабельності. Проблема успішного функціонування і забезпечення безперервності розвитку підприємств готельно-ресторанного індустрії є першорядною в умовах ринкової економіки. Підприємства готельно-ресторанного сервісу, які функціонують на визначеному ринку (середовищі), надають різноманітні послуги й пропонують широкий асортимент продукції харчування, здійснюючи при цьому певні витрати, розмір яких залежить від потенціалу підприємства, організації управлінської, фінансової, правової діяльності, факторів зовнішнього й безпосереднього середовища. Значна роль у скороченні витрат належить організації стратегічного планування розвитку підприємства. При плануванні оновлення продукції слід мати на увазі, що нові товари у короткотерміновому періоді погіршують економічні показники роботи підприємства через збільшення витрат виробництва і реалізації, порушення ритмічності виробничого процесу. Однак у довгостроковому періоді існує пряма залежність між фінансовою стійкістю підприємства та його інноваційною діяльністю. Так, за даними журналу «Bussiness Week», 49 % доходів компаній, що є лідерами у своїх галузях за обсягами прибутку і приросту обсягів продукції, одержано завдяки товарам, розробленим та залученим у виробництво за останні п’ять років. У той же час у фірм-аутсайдерів лише 11 % обсягів продукції припадає на нові вироби. Новизна товару розглядається стосовно до нової потреби, до нового споживача, до старого товару і нового ринку.

2. Об’єднання підприємств – це добровільне об’єднання юридичних осіб, яке вони створили з метою координації діяльності, забезпечення їхніх прав та інтересів у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях. Господарські асоціації – договірні об’єднання підприємств і організацій, які створюються для спільного виконання однорідних функцій та координації загальної діяльності. Асоціації належать до м’яких форм об’єднання, мінімально обмежуючи дії членів асоціації, які входять до них. Корпорація – це акціонерне товариство, що поєднує діяльність декількох фірм для досягнення спільних цілей. Як юридична особа, корпорація несе відповідальність за боргами і податками за всі під-приємства, які входять до її складу Трест – форма об’єднання підприємств однієї або декількох галузей, при якій підприємства, які входять до складу об’єднання, втрачають господарську і виробничу самостійність, а управління здійснюється централізовано. Концерн – багатогалузевий комплекс підприємств, в якому структурні одиниці зберігають свою виробничу і господарську самостійність, але підпорядковуються єдиному керівництву шляхом контролю. Консорціум – форма тимчасового об’єднання підприємств з метою вирішення конкретних завдань і проблем, здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. Синдикат – об’єднання підприємств однієї галузі з метою збуту продукції. Ці об’єднання сприяють усуненню зайвої конкуренції між підприємствами. Фінансово-промислова група (ФПГ) – це комплекс різногалу-зевих виробничих підприємств (промислових, транспортних, будівельних, наукових) і фінансових інститутів (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів), які об’єднані спільністю економічних і фінансових інтересів і здійснюють скоординовану господарську та інвестиційну діяльність з метою збереження домінуючих позицій на ринку.

3. Меню (від фран. тепи) – це перелік наявних у продажі закусок, страв,напоїв, борошняних виробів із зазначенням виходу і ціни.

Меню скомплектованих обідів рекомендується застосовувати при масовому обслуговуванні в їдальнях при промислових підприємствах, у студентських і шкільних. Воно складається з урахуванням контингенту,споживачів та збалансованого харчування. При складанні комплексних обідів враховують вартість раціону, різноманітність і правильний підбір продуктів, що входять у страви, забезпечення їх смакового поєднання. Меню комплексних обідів рекомендується складати на 7-10 днів, що дозволяє урізноманітнити асортимент страв по тижнях.

Меню обіду(звичайного)1.Оселедець під шубою 2. Борщ український 3. Куряча котлета з відварною картоплею 4.Пиріжок з маком 5. Чай, кава 6.Хліб

Меню дієтичного обіду: 1. Салат з буряка та чорнослива 2. Курячий бульйон 3. Кульки рибні з рисом відварним 4.Яблука печені 5.Компот з сухофруктів 6.Хліб

6. Позициювання товару на ринку – це забезпечення для товару , що не викликає сумніву місця на ринку та у свідомості цільових покупців чітко відмінного від місця конкурентів. 1.Їдальня повинна максимально задовольняти потреби споживачів. 2.З’ясування на яких споживачів буде націлене харчування. Фактори ціноутворення : Посередники, Конкуренція, Попит, Маркетингова стратегія.

З.8.

1. Будь-яка діяльність повинна мати мету і здійснюватися за раніше складеним планом. Процес планування праці менеджера повинен починатися з вибору ним особистих цілей. Цілі є вихідною точкою планування діяльності, цілі лежать в основі побудови організаційних відносин. Цілі повинні бути досяжними, конкретними та мати чітко встановлені терміни. Після встановлення цілей розпочинають власне планування праці. Процес розробки плану включає 7 етапів: 1. складання переліку справ, які слід виконати протягом дня.  2.Визначення витрат часу на виконання окремих робіт 3.визначення резерву часу 4. необхідно визначити фонд робочого часу дня 5. перш ніж остаточно встановити план власної роботи, необхідно здійснити контроль шляхом співставлення розрахованих на другому етапі витрат часу на виконання планових робіт з фондом робочого часу. 6. складається план 7. корегування плану, за необхідності - внесення змін і доповнень. Взагалі робочий час можна поділити на три частини з таким розподілом часу:

• заплановані справи — 60 % (виходячи з 8-годинного робочого дня, запланована активність не повинна перевищувати 5-6 год на день); • резерв часу на непередбачувані роботи — 20 %; • резерв часу на творчу діяльність менеджера і підвищення кваліфікації — 20 %. Отже, співвідношення між плановим часом і резервом має становити 60:40. Завдяки встановленому резерву часу менеджер має змогу протягом планового періоду адекватно реагувати на можливі ускладнення в процесі реалізації тих або інших завдань, вирішувати непередбачувані справи, займатися творчістю. 1.Відвідування Міжнародного експофоруму ресторанно-готельного бізнесу і клінінгу 2. Нарада з директором за результатами відвіданої виставки.3. Обід 4.Проведення співбесід на посаду метрдотеля 5. Контроль за проведенням бенкету з нагоди Весілля.

2. Підприємство ресторанного господарства – це складна, досить цілісна система, головною функцією якої є виробнича діяльність з випуску продукції, тобто функціонування виробничої системи. Слід знати, що виробнича діяльність або виробнича функція – це одна з функцій підприємства ресторанного господарства, яка щільно пов’язана з іншими його функціями. Останнім часом окрім поняття “виробничої функції” з’явилось нове – “операційна функція”, що включає в себе всі дії, результатом яких є випуск продукції й послуг, що постачаються підприємством у зовнішнє середовище. З погляду науки, організація виробництва – є сукупність законів, принципів, методів, правил, процесів, навичок і дій, спрямованих на: * об’єднання й забезпечення взаємодій особистих і матеріальних елементів виробництва; * визначення необхідних зв’язків та узгодження дій учасників виробництва з метою підвищення його ефективності та отримання прибутку; * створення умов для досягнення як загальної мети колективу, так і цілей кожного працюючого. Основу виробництва та інших видів діяльності на підприємстві становить ефективна організація функціонування виробничої системи, планування, організація та контроль виробництва продукції й досягнення виробничих цілей. Практикою визначені раціональні принципи організації виробничого процесу, основні з яких спеціалізація, паралельність, пропорційність, безперервність, прямоточність та ритмічність. Головною місією таких підприємств є задоволення потреб споживачів, а саме: потреб в їжі.

4. Етикет- це норми та правила поведінки, прийняті у суспільстві. Правила етикету передбачають уміння тримати себе за столом , правильно користуватися столовими приборами і тп., це уміння яким в однаковій степені мають володіти і офіціанти і гості кафе. Естетика' їжі тісно пов'язана із красою сервіровки стола, що виховує естетичний смак людини. Уміння поводитися за столом, правильно користуватися столовими приладами характеризує загальний рівень культури людину. До основних правилам поведінки за столом ставляться наступні: Не рекомендується сидіти занадто далеко від краю стола або занадто близько й класти лікті на стіл. На стільці слід сидіти прямо, не згинаючись над тарілкою. Не дозволяється тягтися через стіл - покласти блюдо на тарілку може офіціант, якщо його немає в залі, можна попросити про це сусіда за столом - подати тарілку і т. д.. Взявши серветку, призначену для індивідуального користування, потрібно розгорнути її й покласти на коліна. Не можна витирати нею губи, для цього краще використовувати паперові серветки. Після їжі можна торкнутися губ і витерти кінці пальців, після чого, не складаючи, кладуть її на стіл. Їсти з апетитом не значить їсти квапливо. Якщо страва подобається, можна доїсти її до кінця, але некрасиво виглядає шматочок хліба на кінці вилки, яким іноді очищають тарілку від залишків їжі. Із загального блюда страви беруть загальними приладами (щипці, качани, ложки) і перекладають собі на тарілку, при цьому не забути ці прилади покласти на місце. Не можна індивідуальними приладами перекладати страви із загальної на свою тарілку Хліб, печиво, цукор-рафінад, тістечко, фрукти й цитрусові беруть руками. Не прийняте хліб кусати від цілого шматка. Його їдять маленькими шматочками, які відламують над своєю тарілкою. Не можна намазувати маслом цілий шматок хліба. Слід поступово відламувати шматочки й намазувати кожний з них. Під час споживання їжі послуговуємося ножем і виделкою, з яких лише виделка слугує для подавання страви до вуст. Ніж слугує для нарізання та набирання їжі на виделку. Незважаючи на техніку використання ножа та виделки слід пам’ятати, що один раз використані столові прибори, ніколи не мають знову опинитися на скатертині, завжди слід класти їх на тарілку. Перерва - коли робите перерву, щоб спілкуватися з іншими учасниками застілля, або ж попивати вино, відкладайте столові прибори на край тарілки. Це – знак для офіціанта, що Ви ще не скінчили споживати страву.  Закінчення - однак, якщо Ви скінчили їсти, тоді слід покласти ніж і виделку навскіс (ніби стрілка годинника, що вказує на п’яту годину), ніж з правої сторони лезом всередину, а виделку – з лівої. Таким чином складені виделка та ніж слугують сигналом, що споживання їжі закінчено й офіціант може забрати тарілку. 

6. Стратегія низьких витрат –с прямована на забезпечення конкуренто спроможності за рахунок нижчих ніж у конкурентів витрат, у рамках підприємства на реалізацію продукції, а саме: 1)зниження витрат за рахунок збільшення обсягу продажу блюд. 2)монополія на дешеву сировину.

Ринок монополістичної конкуренції: Велика кількість кафе, широкий діапазон цін, широкий вибір блюд.

З.9

1. У будь-якому колективі, на будь-якому виробництві є авторитетні люди. Однак У практиці виховання і управління особливе місце відводиться авторитету керівника. Лише людина, яка користується повагою, довір'ям серед підлеглих, може ефективно впливати на колектив. Авторитетний керівник володіє навіюючим впливом. Це має велике значення у виховному процесі, коли необхідно вплинути на глибинні психічні утворення людини. Формування авторитету починається з приходом керівника в колектив. Перші його зустрічі з людьми і розпорядження часто мають вирішальне значення для формування авторитету, адже колектив завжди має обмежену інформацію про керівника, якого призначають, і чекає зустрічі. Колектив — це відмінний барометр. Він добре відчуває, якими мотивами керується керівник, — особиста слава, кар'єра чи інтереси колективу — і швидко відповідно реагує на його поведінку. Люди цінять уважне становлення до себе та повагу. Завоювавши авторитет, не треба забувати, що він може впасти в будь-який час. Є керівники, які думають, що авторитет може бути побудований на страхові, і через це постійно залякують покараннями. Але люди не можуть поважати, а тим більше любити тих, хто сповиває їхню свободу. Є ще й авторитет відстані, коли керівник спеціально відгороджується від людей для того, щоб показати видимість важливості і недоступності його персони. Авторитет керівника формується ним самим у реальній поведінці й діяльності. Дуже добре, якщо керівник вміє регулювати свій емоційний стан. Слід окремо сказати про одяг і зовнішній вигляд управлінського працівника. У підлеглого або відвідувача вже тільки за одягом і зовнішнім виглядом створюється позитивна або негативна думка про ділові якості і особистість працівника. Набір правил культури одягу і зовнішнього вигляду управлінського працівника зводиться до слідуючого: завжди стежити за чистотою і порядком в одязі; старатися, щоб одяг носив відбиток особистості і запам'ятовувався оточуючим; одягатися у міру сил добротно; не слід носити на роботі нічого із яскравих кольорів, особливо червоного, зеленого і жовтого; для невідомої ситуації необхідно одягатися консервативно;Тут і мови немає про яскраві костюми, куртки та інші спортивні речі. Перевага віддається однотонному одягу. Культура одягу і зовнішнього вигляду його справедливо розцінюється науковими розробниками і практиками у всіх країнах світу як сильний мобілізуючий фактор у процесі праці. Він полягає в тому, що акуратний зовнішній вигляд керівника значною мірою дисциплінує як самого працівника, так і його підлеглих.

2.Торговий менеджмент являє собою процес управління всіма основними аспектами діяльності торгового підприємства. Він покликаний формувати найбільш раціональні управлінські рішення з питань розвитку конкретного торгового підприємства, координувати різні напрями його діяльності і забезпечувати високу ефективність кінцевих результатів цієї діяльності. Функції і механізм торгового менеджменту. У найбільш загальному вигляді функції будь керуючої системи зводяться до наступного алгоритму: аналіз - планування - організація виконання - контроль виконання. Разом з тим, кожна керуюча система, в тому числі і торговий менеджмент, має свої конкретні об'єкти управління і конкретні завдання. 1. Вибір найбільш ефективних організаційних форм функціонування торгового підприємства і його структурних одиниць. визначається асортиментний профіль (форма спеціалізації) магазину; формується тип магазину за основним визначальним його характеристикам. 2. Управління технологічними процесами. (технологічної схеми руху товару і технологічне планування магазина; формуванням технологічного обладнання; розробкою організаційних основ товаропостачання, приймання, зберігання та підготовки товарів до продажу;). 3. Управління процесом обслуговування покупців забезпечення можливостей найбільш повного задоволення їх попиту в межах обраного підприємством сегмента споживчого ринку, що визначає асортиментну політику . 4. Управління персоналом. 5. Управління товарооборотом забезпечує економічну основу всієї діяльності торгового підприємства. так як товарооборот характеризує основний об'ємний показник цієї діяльності і досягнуті маркетингові позиції. 6. Управління доходами. - формування власної фінансової бази розвитку торговельного підприємства. 7. Управління витратами обігу. - формуванням умов постійного зниження рівня поточних витрат по відношенню до обсягу товарообігу. 8. Управління прибутком забезпечує основну умову самофінансування діяльності торгового підприємства і можливості зростання його ринкової вартості. 9. Управління активами. - формування і забезпечення ефективного використання виробничого потенціалу торгового підприємства. 10. Управління капіталом. визначається загальна потреба в капіталі для реалізації стратегії розвитку підприємства; формується оптимальна його структура; вишукуються можливості формування фінансових ресурсів за рахунок власних джерел; 11. Управління інвестиціями. - здійснюється оцінка інвестиційної привабливості окремих реальних проектів і фінансових інструментів і проводиться відбір найбільш ефективних з них; 12. Управління господарськими ризиками. виявляється склад основних ризиків та оцінюється рівень цих ризиків та їх можливий негативний вплив на результати діяльності; формується система заходів з профілактики та мінімізації ризиків. 13. Управління фінансовим станом. - здійснюється комплексна оцінка фінансового стану торгового підприємства і вишукуються резерви його зміцнення; здійснюється комплексне планування фінансової діяльності.