Підприємство11на фінансовому ринку

Підприємство відповідно до вітчизняного законодавства є лише споживачем фінансових послуг (тобто змушене для виходу на фінансові ринки користуватися послугами фінансових посередників). Воно не може отримати статус професійного учасника фондового ринку [8, ст. 16] та фінансової установи [7, ст. 5], що дозволяє без участі фінансових посередників здійснювати розширений перелік операцій (самостійно надавати фінансові послуги). Не зважаючи на дане обмеження підприємство на фінансовому ринку в Україні може:

• здійснювати індивідуальне¹²фінансове інвестування з метою збереження, накопичення та примноження тимчасово вільних коштів (об’єктами інвестування у цьому випадку, як правило, виступають надійні і ліквідні боргові цінні папери; для підприємств не є характерним здійснення спекулятивних операцій, орієнтованих на отримання прибутку за рахунок коливань ринкової ціни ризикованих фінансових інструментів), а також для досягнення контролю над окремими підприємствами-емітентами фінансових інструментів (у цьому випадку об’єктами інвестування є акції);

• випускати окремі види цінних паперів – розміщувати акцій та облігацій, виписувати векселі та заставні;

• здійснювати окремі операції з цінними паперами власного випуску – деномінації, дроблення, консолідації, викупу та конвертації.

4. Державне регулювання сфери підприємницьких фінансів

Одним із найбільш вагомих елементів фінансового середовища підприємства є державне регулювання сфери підприємницьких фінансів – процес нормативно-правового регламентування фінансових операцій (у широкому розумінні цього поняття) підприємств та інших суб’єктів підприємницької діяльності.

Фінансовою операцією підприємстває:

• у широкому розумінні – будь-яка окрема цілеспрямована дія, що безпосередньо призводить до зміни фінансового стану підприємства¹³;

• у вузькому розумінні – окрема частина бізнес-процесу підприємства, що здійснюється у визначеній послідовності і передбачає використання фінансових інструментів, або на них спрямована.

Основні напрямидержавного регулюваннясфери підприємницьких фінансів:

• регулювання фінансових аспектів створення підприємств різних організаційно-правових форм [1, с. 49](наприклад, встановлення мінімальних обсягів статутного капіталу та регламентація процедури його формування засновниками підприємства);

• регулювання процедур фінансового обліку та потоків фінансової інформації (у тому числі форм обов’язкової фінансової звітності підприємства);

• податкове регулювання;

• валютне регулювання;

• регулювання форм розрахунків і процедур переказу грошових коштів;

• регулювання інвестиційних та емісійних операцій суб’єктів господарювання;

• регулювання операцій надання і споживання фінансових послуг;

• регулювання фінансових ринків;

• регулювання порядку та форм санації, процедур банкрутства та ліквідації підприємств.

Процес державного регулювання сфери підприємницьких фінансів є багаторівневим відповідно до розподілу повноважень між окремими державними органами¹⁴.

Основні фінансово-правові норми у межах кожного напряму, які необхідно враховувати в процесі прийняття та реалізації фінансових рішень на підприємстві, буде розглянуто у відповідних темах курсу.

У англомовних підручниках з фінансів підприємства найбільшу увагу серед вищезазначених напрямів традиційно приділяють податковому регулюванню, присвячуючи окрему тему податковому середовищу (системі оподаткування) підприємства.

Список використаних джерел:

1. Бланк И.А. Концептуальные основы финансового менеджмента. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2003. –448 с.

2. Боди З., Кейн А., Маркус А. Принципы инвестиций, 4-е изд. : Пер. с англ. – М. : Вильямс, 2004. – 984 с.

3. Ван Хорн Дж.С., Вахович Дж.М. (мл.) Основы финансового менеджмента, 12-е изд. : Пер. с англ. – М. : Вильямс, 2007. – 1232 с.

4. Директива 2004/39/ЄC європейського парламенту та ради від 21 квітня 2004 року про ринки фінансових інструментів¹⁵.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 „Фінансові інструменти”: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30 лис. 2001 р., № 559.

6. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 32 (МСБО 32) Фінансові інструменти: подання : Затв. Радою з міжнародних стандартів фінансової звітності (IASB) / Пер. з англ. станом на 01.01.2012 р. // Верховна Рада України. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

7. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 лип. 2001 р., № 2664-ІІІ.

8. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лют. 2006 р., № 3480-IV.

9. Финансовые инструменты / под ред. Ф. Фабоцци ; [пер. с англ. Е. Востриковой, Д. Ковалевского, М.Орлова]. - М. : Эксмо , 2010. - 864 с.

10. Шарп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1997. – XII, 1024 с.

1У науковій літературі можна зустріти використання поняття «фінансове середовище» у різному контексті. Зокрема Бланк І.О. використовує його для визначення фінансового клімату в країні[1., с. 45], а Дж.К. Ван Хорн ототожнює з поняттям «фінансова система»[3, с. 77].

2Необхідно зауважити, що окремий суб’єкт може одночасно належати до декількох видів причетних осіб підприємства. Наприклад, банк може бути одночасно власником, кредитором та клієнтом підприємства, а також обслуговувати його фінансові операції (обслуговувати грошові рахунки, здійснювати інкасацію виручки, надавати послуги зберігача цінних паперів тощо).

3Необхідно звернути увагу, що відповідно до визначень МСФО не є фінансовими інструментами: золото (та інші банківські метали), нерухомість та антикваріат, хоча в окремих джерелах вони прирівнюються до фінансових інструментів і розглядаються як об’єкти купівлі-продажу на фінансовому ринку.

4У виняткових випадках – лише етапи розміщення та погашення – для стандартизованих фінансових інструментів обіг, яких здійснюється за схемою «емітент – інвестор – емітент».

5Визначення, що відображає найбільш звужену інтерпретацію меж фінансового ринку.

6В основу цього визначення покладено головну економічну функцію фінансового ринку.

7Рекоменд. самостійно ознайомитись із складом цих послуг за текстом закону. Оскільки більшість із них не пов’язана з обігом фінансових інструментів, то і ринки цих послуг не є ринками у класичному розумінні цього поняття.

8Необхідно відзначити, що дати єдину універсальну класифікацію для усіх фінансових ринків неможливо. Зокрема у наведеній класифікації 1-шу та 2-гу ознаку неможливо застосувати до валютних ринків, а для переважної більшості ринків фінансових послуг, які розглядаються у [7], усі запропоновані ознаки є взагалі непридатними. У наведеному вигляді класифікація є найбільш придатною для ринків цінних паперів.

9Термін є не зовсім вдалим, оскільки дає підстави для формування хибної точки зору щодо антиподу – стихійних ринків – начебто вони ніяк не організовані і торгівля там відбувається без будь-яких правил.

10Необхідно звернути увагу на те, що поняття «позабіржовий ринок» не є тотожним поняттю «стихійний (неорганізований) ринок».

11Йдеться про вітчизняні підприємства реального сектору економіки (промисловості, торгівлі, транспорту, зв’язку тощо), які не належать до фінансових інститутів (установ, для яких діяльність на фінансовому ринку є основним видом їх діяльності).

12Від індивідуального інвестування – інвестування, яке здійснюють індивідуальні інвестори – необхідно відрізняти інвестування, яке здійснюється інституціональними інвесторами: інститутами спільного інвестування (пайовими та корпоративними інвестиційними фондами), недержавними пенсійними фондами, страховими компаніями тощо. Інституціональні інвестори акумулюють інвестиційні ресурси шляхом випуску власних фінансових інструментів.

13Поняття «фінансовий стан підприємства» розглядається у темі 4.

14Коментар розподілу повноважень між органами державної влади в Україні щодо реалізації вищезазначених напрямів регулювання опущено з огляду на очікування проголошеного докорінного реформування системи міністерств та відомств в країні.

15дана Директива втратила чинність, але її Додаток І, секція С (на яку зроблено посилання у лекції) залишається актуальною відповідно до Директиви 2006/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 14.06.2006 р. про започаткування та здійснення діяльності кредитних установ.