6. Відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності й іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення законів України і своїх зобов'язань, закріплених в договірному порядку. У той же час, Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності не несуть відп відальності за дії України як держави. У сфері зовнішньоекономічної діяльності може за' стосовуватися майнова і кримінальна відповідальність. За порушення законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані наступні спеціальні санкції: — накладення штрафів, розмір яких визначається законами України, рішеннями судових або арбітражних органів; — застосування антидемпінгових процедур у випадку здійснення демпінгу; — застосування індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності; — тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності. Одними з найбільш реальних заходів впливу на порушників валютного, митного і податкового законодавства в області зовнішньоекономічної діяльності є: тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності і режим індивідуального ліцензування. Ці санкції вводяться Міністерствами зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі (відповідно до офіційного представлення таких органів, як Головна державна податкова адміністрація України, Державний митний комітет України, правоохоронні органи) у випадку недотримання термінів розрахунків по експортно-імпортних операціях, за збереження валют- >>>355>>> них цінностей, доходів і майна за рубежем без необхідних для цього ліцензій Національного банку України, а також інші порушення в області зовнішньоекономічної діяльності. Тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності може застосовуватися винятково до українських учасників і полягає в забороні на здійснення експортно-імпортних операцій. Така санкція вводиться терміном на півроку. Режим індивідуального ліцензування, на відміну від попередньої санкції, не забороняє цілком здійснення експортно-імпортних операцій, а вимагає ліцензування здійснюваних угод. Застосовуватися режим індивідуального ліцензування може як до українських, так і до іноземних учасників зовнішньоекономічної діяльності терміном на півроку. Згідно з режимом індивідуального ліцензування при здійсненні кожної зовнішньоторговельної операції підприємство повинно звертатися за відповідною ліцензією в Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України. Надані заявником матеріали (експортно-імпортний контракт й інші документи) розглядаються на предмет відповідності цін, умов розрахунків, термінів надходження платежів і, у випадку позитивного рішення, митним органам видається дозвіл на митне оформлення вантажів заявника. Обидві санкції можуть бути скасовані достроково, якщо підприємство виконає усі вимоги законодавства. Якщо після закінчення періоду застосування санкцій порушник не виконує необхідних від нього зобов'язань, санкції можуть застосовуватися повторно. Застосування санкцій може бути оскаржене в судовому або арбітражному порядку.

3-5 Зовнішньоекономічний договір (контракт)

 

Згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зо­внішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинен­ня їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності. Договір не буде вважатися зовнішньоекономічним, якщо його укла­дено між сторонами, які мають різну національність (наприклад, іно­земними громадянами) та при цьому є суб’єктами господарювання однієї країни. У той же час договір, укладений між суб’єктами однієї національності, які проте є суб’єктами господарювання різних країн, є зовнішньоекономічним. Критерій перетинання митного кордону то­варом у процесі провадження зовнішньоекономічної діяльності може застосовуватись тільки якщо таким товаром є майно. Під час надання послуг за зовнішньоекономічним договором відбувається або перемі­щення іноземного виробника послуги на територію країни, де знахо­диться одержувач послуги, або навпаки переміщення іноземного спо­живача послуги на територію країни, де буде надаватися послуга. Відомі міжнародно-правові акти для позначення міжнародної (зо­внішньоекономічної) природи договору використовують критерій різно­го місцезнаходження комерційних підприємств сторін. Так, для засто­сування Віденської конвенції «Про договори міжнародної купівлі- продажу товарів»[8] 1980 р. потрібно, щоб комерційні підприємства контрагентів перебували на території різних країн. І хоча у самій Конвенції зміст терміна «комерційне підприємство» не розкривається, аналіз її окремих положень, коментарі до неї1, дають підстави ствер­джувати, що йдеться про «постійнемісце здійснення ділових стосун­ків». Виходячи з п. 2 ст. 1 Конвенції тільки одного факту знаходження комерційних підприємств сторін в різних країнах для її застосування недостатньо. Важливе значення відіграє також суб’єктивний чинник — поінформованість сторін про цей факт не пізніше ніж на момент укла­дення договору (така поінформованість може випливати або безпосе­редньо з договору, або з відносин між сторонами, або з наданої ними один одному інформації). Крім того, Конвенції не поширюються на купівлю-продаж товарів для сімейного або домашнього використання (тобто стосовно договорів, де хоча б однією зі сторін був споживач), що дає підстави виокремити ще одну істотну ознаку зовнішньоеко­номічного договору — його господарську мету. Зазначена ознака отримала нормативне визнання також і в інших міжнародних догово­рах. Так, Конвенція ООН «Про міжнародний фінансовий факторинг» 1988 р. застосовується тільки для нормування договорів, що мають підприємницьку мету, та не поширюється на передачу прав вимоги за договорами, за якими товари придбаваються для особистих, сімейних або побутових потреб2. Конвенція ООН «Про міжнародний фінансо­вий лізинг» 1988 р. застосовується за умови, що комерційні підпри­ємства лізінгодавця та лізингоотримувача знаходилися на території різних країн, та виключає із сфери своєї дії угоди лізингу обладнання, що буде використовуватися здебільшого в особистих, сімейних або домашніх цілях3 (тобто короткострокову оренду (прокат) та оренду для споживчих цілей). Принципи міжнародних комерційних договорів (УНІДРУА) виходять з широкого тлумачення поняття «міжнародні комерційні договори», щоб виключити зі сфери своєї дії, по-перше, ситуації, де іноземний елемент взагалі відсутній (коли всі елементи даного договору пов’язані тільки з однією країною), по-друге, так звані «споживчі угоди», які у різних правових системах є предметом спеціального правового регулювання  4. Стаття 45 Закону України «Про міжнародне приватне право»до договорів споживання відносить договори щодо придбання товарів та одержання послуг особою (споживачем) не для цілей підприємниць­кої діяльності. Вимоги до форми та змісту зовнішньоекономічних договорів, укла­дених за участю українських суб’єктів господарювання, містить По­ложення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів^, затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201. Згідно з цим нормативно- правовим актом зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об’єкта, мети та інших істотних умов, без пого­дження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукла- дений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодер­жання форми згідно з чинним законодавством України, належать: назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення; преамбула; предмет договору (контракту); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг); базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг); ціна та загальна вартість договору (контракту); умови платежів; умови приймання-здавання товару (робіт, послуг); упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; урегулювання спо­рів у судовому порядку; місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін. За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субви- конавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації па товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до договору (конт­ракту) тощо.

7 3 метою захисту публічних інтересів в Україні чинним законодав­ством вводяться заборони щодо здійснення окремих зовнішньоеконо­мічних операцій, серед яких: -   експорт з території України предметів, які становлять національ­не, історичне, археологічне або культурне надбання українського на­роду, що визначається згідно із законами України; -   імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди суспільній моралі, здоров'ю чи стано­вити загрозу життю населення, тваринному світу та рослинам, або призвести до заподіяння шкоди навколишньому природному середови­щу, якщо стосовно транзитних товарів не вжито необхідних заходів для запобігання такій шкоді; -    імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать від­повідним нормам Конституції України; -   експорт природних ресурсів, які вичерпуються, якщо обмеження гакож застосовуються до внутрішнього споживання або виробництва; -   експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності; -   експорт з території України товарів у межах виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй про застосування обмежень або ембарго на поставки товарів у відповідну державу; -    інші заборони. Перелік товарів, експорт (імпорт) яких через територію України забороняється, визначається виключно законами України. Правовий режим зовнішньоекономічної діяльності — це особливий порядок правового регулювання господарських відносин, що виникають під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності, та виражається в особливому поєднанні правових засобів, з метою створення конкрет­ного ступеня сприятливості чи несприятливості для задоволення при­ватних інтересів іноземних суб'єктів господарювання, при обов'язковому забезпеченні реалізації публічних інтересів у сфері зовнішньоекономіч­ної діяльності. Правові режими, які використовуються у сфері зовніш­ньоекономічної діяльності, дають змогу їй «більш чутливо вловлювати» відмінності неоднорідних економічних зв'язків у цій сфері та точніше реагувати і враховувати особливості різних суб'єктів та об'єктів тощо. Щодо іноземних суб'єктів господарювання можуть запроваджува­тися національний режим, режим найбільшого сприяння, преференцій­ний режим, спеціальний режим. Національний режим означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають такий самий обсяг прав та обов'язків, як і суб'єкти господарської діяльності країни, яка надає такий режим (зазначений режим передусім застосовується щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які разом вхо­дять до тих самих економічних союзів). Режим найбільшого сприяння означає, що іноземні суб'єкти госпо­дарської діяльності мають обсяг прав та різноманітних пільг (щодо сплати мита, податків та зборів), якими користується та/або буде корис­туватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, з якою буде досягнуто згоду про застосування такого режиму. Режим найбільшого сприяння надається на основі відповідних між­народних договорів про торгово-економічне співробітництво, про тор­гівлю та мореплавання, про взаємний захист капіталовкладень тощо. Найбільш сприятливі умови, надані за договором одній державі, по­ширюються й на іншу країну, якщо з нею укладено договір, в якому зазначено про надання режиму найбільшого сприйняття. Світовій комерційній практиці також відомий преференційний ре­жим, за якого держави в односторонньому порядку надають юридичним і фізичним особам інших держав особливі права, пільги і переваги без взаємності. Спеціальний режим застосовується на територіях спеціальних еко­номічних зон, митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встанов­лення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договора­ми країн, які надають такий режим одна одній на основі взаємності. На території України можуть запроваджуватись спеціальні еконо­мічні зони різного типу, статус та територія яких встановлюються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону України для кожної з таких зон. Україна може укладати з державами, які мають спільні з Україною морські та/або сухопутні кордони, двосторонні та/або багатосторонні договори, що встановлюють на основі взаємності спеціальні правові режими торгівлі, товарообігу (режими прикордонної, прибережної торгівлі та ін.), які передбачають пільгові умови для суб'єктів зовніш­ньоекономічної діяльності України та суб'єктів господарської діяльно­сті цих держав у відносинах з ними.