3. Розміщення цінних паперів на первинному ринку

Ринок цінних паперів обслуговує процес відтворення капіталу.

Залежно від тієї ролі, що він грає в процесі відтворення, його прийняте ділити на первинний і вторинний ринки.

Первинний ринок - ринок, на якому здійснюється розміщення вперше випущених цінних паперів.

Основними його учасниками є емітенти цінних паперів і інвестори.

Емітенти, що бідують у фінансових ресурсах для інвестицій в основний і оборотний капітал, визначають пропозиція цінних паперів на фондовому ринку.

Інвестори, що шукають вигідну сферу для застосування свого капіталу, формують попит на цінні папери. Саме на первинному ринку здійснюється мобілізація тимчасово вільних коштів і інвестування в економіку. Але первинний ринок не тільки забезпечує розширення нагромадження в масштабі національної економіки.

На первинному ринку відбувається розподіл вільних коштів по галузях і сферам національної економіки. Критерієм цього розміщення в умовах ринкової економіки служить дохід, принесений цінними паперами. Це означає, що вільні кошти направляються в підприємства, галузі й сфери господарства, що забезпечують максимізацію доходу.

Первинний ринок виступає засобом створення ефективної з погляду ринкових критеріїв структури національної економіки, підтримує пропорційність господарства при сформованому в цей момент рівні прибутку по окремих підприємствах і галузям.

Все це означає, що первинний ринок цінних паперів є фактичним регулятором ринкової економіки. Він у значній мірі визначає розміри нагромадження й інвестицій у країні, служить стихійним засобом підтримки пропорційності в господарстві, що відповідає критерію максимізації прибутку, і в такий спосіб визначає темпи, масштаби й ефективність національної економіки.

Первинний ринок припускає розміщення нових випусків цінних паперів емітентами. При цьому як емітенти можуть виступати корпорації, уряд, муніципалітети.

Покупцями цінних паперів можуть бути індивідуальні й інституціональні інвестори. При цьому співвідношення між ними залежить як від рівня розвитку економіки, рівня заощаджень, так і від стану кредитної системи. У розвинених країнах на ринку цінних паперів переважають інституціональні інвестори. Це комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, взаємні фонди й т.д.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на етапі свого становлення. В умовах масового акціонування державних підприємств, створення нових акціонерних структур, які гостро мають потребу в засобах для інвестування, постійного запозичення засобів державою, первинний ринок є основним сегментом ринку цінних паперів. Однак, у силу слабкого розвитку ринкових відносин, інфляції, загальній нестійкості, первинний ринок України не виконує сьогодні функцій регулювання економіки[8, c. 96-98].

Розміщення цінних паперів на первинному ринку здійснюється у двох формах:

· Шляхом прямого звертання до інвесторів.

· Через посередників.

Особливість ринку розвинених країн - розміщення цінних паперів через посередників, роль яких виконують інвестиційні банки. Взаємини між компанією-емітентом і інвестиційним банком будуються на основі емісійної угоди. Інвестиційні банки разом з компанією-емітентом визначають умови емісії, починаючи із суми капіталу й кінчаючи строками й способом розміщення цінних паперів, і здійснюють їхнє безпосереднє розміщення.

Відповідно до емісійної угоди інвестиційний банк розміщає цінні папери або як покупець, або як агент. Звичайно він закуповує весь випуск, тобто приймає на себе фінансову відповідальність за весь випуск (андеррайтинг). Рідше інвестиційні банки діють як агент. При цьому їхня роль або може обмежуватися комісійними функціями, або вони беруть на себе обов'язку гаранта розміщення випуску, а у випадку неможливості реалізації паперів у межах установленого строку повинні придбати за свій рахунок.

Незалежно від форми розміщення цінних паперів - шляхом прямого звертання до інвесторів або через посередника - підготовка нового випуску завжди включає ряд етапів.

1. Реєстрація випуску спеціально уповноваженим для цього урядовим органом. Вона виробляється на основі заяви на реєстрацію, що характеризує всі основні умови випуску.

2. Період остигання. Протягом цього періоду проводиться перевірка заяви. Емітент же використовує його для публікації попередніх проспектів емісії, що дають необхідну інформацію, для оцінки привабливості випуску. По цих проспектах потенційні інвестори можуть направити емітенту лист про свою зацікавленість у даних паперах.

3. Етап доемісійної наради, на якому перевіряється заява про реєстрацію й визначається остаточний проспект емісії. Якщо випуск розміщається через посередників, обговорюються остаточні умови контракту між емітентом і банком.

4. Період безпосередньої реалізації нових випусків.

Основи формування й розвитку первинного ринку цінних паперів у Україні заставлялися в ході приватизації (акціонування) державних і муніципальних підприємств, створення нових комерційних структур. Первинний ринок включає конструювання емітентом нового випуску цінних паперів і його розміщення серед інвесторів. Акції й інші цінні папери акціонерне товариство може розміщати за допомогою відкритої й закритої підписки. При цьому закрите суспільство може використовувати тільки спосіб закритої підписки, а відкрите акціонерне товариство самостійно визначає спосіб розміщення своїх акцій або в уставі, або рішенням загальних зборів і, як правило, застосовує відкриту передплату на свої акції[6, c. 53-54].

Обов'язковою умовою розміщення цінних паперів на ринку України є реєстрація їхнього випуску. У тих випадках, коли цінні папери розміщаються у формі відкритої підписки або число власників закритого суспільства більше 500, а загальний обсяг емісії перевищує 50 тис. мінімальних розмірів оплати праці, поряд з реєстрацією випуску цінних паперів необхідна реєстрація проспекту емісії. Кожному випуску цінних паперів привласнюється свій реєстраційний номер. До випуску й обігу на території України допускаються тільки акції, що пройшли державну реєстрацію.

Відповідно до Законів "Про акціонерні товариства"(від 24 листопада 1995 р.) і "Про ринок цінних паперів"(від 22 квітня 1996 р.) емітенти, професійні учасники ринку цінних паперів, що роблять за згодою з емітентом продаж цінних паперів їхнім першим власникам, зобов'язані забезпечити кожному покупцеві можливість ознайомлення з умовами продажу й проспектом емісії до моменту покупки цих паперів і опублікувати повідомлення про порядок розкриття інформації в періодичній пресі.

Проспект емісії містить дані про самий емітент, його фінансовому становищі, передбачуваних до продажу цінних паперах, загальному обсязі випуску, кількості цінних паперів у випуску, процедурі й порядку їхнього випуску й іншу інформацію, що може вплинути на рішення про покупку цінних паперів або про відмову від такої покупки.

Емітент і професіонали ринку зобов'язані забезпечити першим власникам акцій рівні цінові умови для придбання акцій. Реалізація акцій повинна здійснюватися по ринковій вартості, але не нижче їхньої номінальної вартості. Тільки засновникам акціонерного товариства при його установі дозволяється оплата акцій по номіналі. Разом з тим закон надає працівникам державних і муніципальних підприємств, перетворених на основі приватизації в акціонерні товариства, право купувати акції свого підприємства й з знижкою 30% номінальної вартості. При цьому максимальний розмір пакета акцій, надаваного кожному члену трудового колективу на пільгових умовах, установлюється в Державній програмі приватизації. Акції, що здобуваються на пільгових умовах, оплачуються на виплат, що надається на три роки з моменту реєстрації акціонерного товариства.

З метою захисту інтересів інвесторів вибірково перевіряються відомості, що представляються в проспектах емісії. У випадках, коли емітенти вказують у проспектах емісії недостовірні або неповні відомості, а також порушують у процесі випуску вимоги чинного законодавства, випуски цінних паперів оголошуються що не відбулися й емітентам відмовляється в їхній реєстрації.

Після того, як акціонерне товариство представило всі документи, необхідні для реєстрації випуску цінних паперів і проспекту емісії, у відповідний орган, що реєструє, емітент приступає до передплати на акції. У практиці нашої країни як підписка використовуються передплатні аркуші, де втримується інформація про покупця й визначена кількість акцій, що здобуваються їм. Передплатні аркуші залишаються в емітента для визначення ступеня зацікавленості інвесторів у з його цінних паперів. Відривні талони (купони) передплатних аркушів передаються передплатникам і після реєстрації випуску й повної оплати купона обмінюються на акції.

Первинна емісія цінних паперів на українському ринку може здійснюватися емітентами або самостійно, або за допомогою фірми-посередника, що є професіоналом ринку цінних паперів.

Коли розміщення відбувається за допомогою посередницької фірми, між емітентом і фірмою можливі два варіанти взаємин. У першому випадку фірма-посередник приймає цінні папери на комісію й тоді її роль зводиться до того, щоб прикласти максимум зусиль для продажу цінних паперів. Ризик залишається на компанії-емітенті, що випускає акції, а фірма-посередник одержує комісійну винагороду за реалізовану кількість акцій. У другому варіанті посередницька фірма проводить операції по розміщенню цінних паперів за свій рахунок. Вона викуповує в емітента весь обсяг акцій, що випускаються, по одній ціні й перепродує в роздріб інвесторам по інший, небагато перевищуючої первісну. При цьому фірма, що викуповує акції в емітента й бере на себе ризик, пов'язаний з їхньою реалізацією, стає андерайтером.

У практиці нашої країни широко розповсюджений спосіб розміщення акцій "самотужки". Це пояснюється, з одного боку, тим, що керівники багатьох акціонерних суспільств упевнені в тім, що впораються із цим завданням без допомоги посередника й збережуть частину своїх засобів.

З іншого боку, число брокерських і дилерських фірм, що вміють професійно організувати первинне розміщення акцій, ще недостатньо, а їхні засоби незначні[4, c. 81-83].

1. Поняття первинного ринку цінних паперів. Види емісії  На ринку цінних паперів, як і на товарних ринках, діють конкретні продавці і покупці зі своїми певними цілями. Проте це єдина схожість товарних ринків і ринків цінних паперів. На відміну від товарних ринків, на яких товари виробляються і продаються у відповідності зі стратегіями та маркетинговими пріоритетами компаній-виробників, на ринку цінних паперів такі папери з'являються тільки в тих випадках, коли це викликано необхідністю інвестиційного процесу. Крім того, у фондовій сфері діє особливе регулювання. Якщо в товарному виробництвідержава не регламентує ні технологію виробництва, ні асортимент що випускаються компаніями товарів, то на фондовому ринку і процесвипуску цінних паперів, і процес їх звернення детально регулюються.  За організаційною структурою ринок цінних паперів поділяють на первинний і вторинний ринки.  Первинний ринок - це ринок, на якому відбувається первинне розміщення цінних паперів. Первинний ринок - це ринок, який би випуск цінного паперу в обіг, це її перша поява на ринку, так би мовити, стадія «виробництва» цінного паперу [1]. Результатом усіх процесів, що забезпечують випуск цінного паперу, повинно стати придбання їх першими власниками. Будь-яка цінний папір продається перший раз на первинному ринку. Таким чином, термін «первинний ринок» відноситься до продажу нових цінних паперів. У результаті продажу паперів на первинному ринку особа їх випустило отримує необхідні йому фінансові ресурси, а папери надходять в руки первинних власників. Таким чином, функціяпервинного ринку полягає в мобілізації нових капіталів. Цінні папери головним чином випускаються юридичними особами.  Після того як первісний інвестор купив цінний папір, він має право перепродати її іншим особам, а ті, у свою чергу, вільні продавати їх наступним вкладникам. Перша та наступні перепродажу цінних паперів відбуваються на вторинному ринку. Вторинний ринок - це ринок, на якому обертаються раніше випущені цінні папери. Це сукупність будь-яких операцій з даними паперами, в результаті яких здійснюється постійний перехід прав власності на них від одного власника до іншого [2]. На ньому вже не відбувається акумулювання нових фінансових засобів для емітента, а спостерігається тільки перерозподіл ресурсів серед наступних інвесторів. Вторинний ринок, будучи механізмомперепродажу, дозволяє інвесторам вільно купувати і продавати папери. При відсутності вторинного ринку або його слабкій організації подальший перепродаж цінних паперів була б неможлива або утруднена, що відштовхнуло б інвесторів від купівлі усіх або частини паперів. У результаті суспільство залишилось би у програші, так як багато хто, особливо нові, підприємства та починання не отримали б необхідної фінансової підтримки.  Розглянемо докладніше первинний ринок. Особа, що випускає цінні папери, називають емітентом, а випуск паперів - емісією. Емітентом можуть бути корпорації, уряд і муніципальні органи. Особа, яка купує цінні папери, іменують інвестором. На фондовому ринку головними покупцями паперів виступають юридичні особи, перш за все банки, страхові організації, інвестиційні, пенсійні фонди, тому що саме вони мають у своєму розпорядженні найбільшою сумою коштів. На фондовому ринку існує термін «інституціональний інвестор», який відноситься до фахівців, керуючим чужими активами, або позначає організації, головний вид діяльності яких - придбання фінансових активів за рахунок залучених коштів [3].  Таким чином, первинний ринок - це як би то економічний простір, який цінний папір проходить від емітента до першого покупця. Економічним цей простір називається не тільки тому, що на ньому діють емітент та інвестор, але й тому, що воно раціонально організовано (для ньогохарактерний поділ праці, на ньому функціонують спеціалізовані посередники) і виконує певну економічну завдання - тільки в рамках даного простору емітент може одержати необхідний йому капітал [4]. Подальший рух цінного паперу, тобто від першого покупця до наступних, не може бути джерелом доходу для емітента.  На первинному ринку будь-яка особа, що має необхідний для цього юридичний статус, може отримати як власний, так і позиковий капітал шляхом емісії. Позиковий капітал буде отримано в результаті випуску облігацій та інших боргових паперів. Але будь-яку позику треба в призначений час повернути, а тому позика, отримана на фондовому ринку, мало чим відрізняється від банківського кредиту. Однак на цьому ринку можна отримати не тільки позику, а й капітал, який взагалі не треба повертати.  Для розуміння сутності емісії, здійснюваної корпораціями, визначення її цілей, порядку проведення та параметрів важливо чітко уявляти собі окремі види (типи) емісії. Для цього проводять класифікацію емісій, виділяючи такі найбільш значущі класифікаційні принципи [5]:  - За черговістю проведення: первинна і наступні;  - За формою здійснення: відкриті (частіше називають публічною, тому що вона передбачає пропозицію випущених цінних паперів необмеженому колу потенційних інвесторів і публічне оголошення про передбачувану емісії, супроводжуване зобов'язанням про розкриття інформації) і закриті (. Вважається приватною, або приватній, так як випускаються цінні папери пропонуються заздалегідь визначеному колу інвесторів, тому при ній не потрібно, як правило, приймати на себе зобов'язання щодо розкриття інформації);  - За способом розміщення цінних паперів: розподіл (додаткове розміщення акцій серед акціонерів), конвертація (представляє собою заміну цінних паперів одних видів на інші на пропонованих емітентом умовах) і передплата (вона здійснюється на оплатній основі, оскільки передбачаєукладання договорів купівлі-продажу між інвестором і емітентом або між інвестором і андеррайтером, які реалізують цінні папери емітента за його дорученням);  - За формою існування випущених цінних паперів; характер володіння: емісія документарних (емітент у цьому разі зобов'язаний відповідно до нормативних документів випускати сертифікати цінних паперів) і бездокументарних цінних паперів;  - За характером володіння: іменні (при цій формі інформація про власників повинна бути доступна емітенту в формі реєстру власників цінних паперів, перехід прав на які вимагає ідентифікації власника) і представницькі цінні папери (перехід прав на неї і здійснення закріплених нею прав не вимагають ідентифікації власника );  - По типу цінних паперів: випуск акцій або облігацій.  За російським законодавством компанія не може одночасно проводити емісію цінних паперів різних категорій і типів.  У Росії емісія цінних паперів здійснюється при:  - Установі акціонерного товариства та розміщення акцій серед його засновників;  - Збільшенні розмірів первинного статутного капіталу акціонерного товариства шляхом випуску акцій;  - Зменшення статутного капіталу шляхом зниження номінальної вартості акцій;  - Залучення позикового капіталу юридичними особами, державою, державними органами або органами місцевої адміністрації шляхом випуску облігацій та інших боргових зобов'язань;  - Конвертації одних цінних паперів в інші;  - Консолідації або дробленні акцій;  - При випуску похідних цінних паперів.  Продумана емісійна діяльність може допомогти підприємствам вирішити безліч конкретних завдань. Далеко не завжди компанії представляють, яку перевагу вони можуть отримати в результаті грамотно проведеної емісії, і не виділяють у своїй стратегії емісійну політику як окремий напрямок у менеджменті. У числі завдань, які можуть бути вирішені за допомогою емісії корпоративних цінних паперів, назвемо такі:  - Мобілізація ресурсів на здійснення інвестиційних проектів емітента, поповнення його оборотних засобів;  - Збільшення власного капіталу компанії-емітента;  - Зміна структури акціонерного капіталу (розподіл акцій, перш за все голосуючих, між групами акціонерів) або подолання негативних тенденцій у цій зміні;  - Погашення кредиторської заборгованості шляхом надання кредиторам частини випущених цінних паперів;  - Реструктуризація заборгованості організацій з податкових платежів;  - Зростання доходів інвесторів від угод купівлі-продажу на вторинному ринку придбаних ними цінних паперів емітента. 

2. Процедура емісії цінних паперів  Відповідно до ФЗ «Про ринок цінних паперів» емісія цінних паперів - встановлена ​​законом послідовність дій емітента з розміщення емісійних цінних паперів. Потрібно відзначити, що розміщатися можуть тільки емісійні цінні папери, а саме акції та облігації.  Процедура емісії цінних паперів регулюється національним законодавством і включає ряд обов'язкових етапів. Так, основними етапами емісії є:  - Прийняття рішення про випуск паперів,  - Затвердження рішення і підготовка проспекту емісії,  - Реєстрація проспекту емісії в державному органі,  - Реєстрація випуску емісійних цінних паперів,  - Розміщення цінних паперів,  - Державна реєстрація звіту про підсумки емісії.  Рішення про випуск акцій або інших паперів у суспільстві має бути затверджене уповноваженими особами. Це рішення повинно бути зареєстроване в органі державної реєстрації цінних паперів і містити дані, достатні для встановлення обсягу прав, закріплених цінним папером. Так, законодавство РФ вказує обов'язковий обсяг інформації, який повинен бути в рішенні про випуск цінних паперів.  Особливо виділяється ситуація, коли компанія вперше планує випустити акції. Ця процедура називається первинним відкритим розміщенням акцій (initial public offering - IРО) і являє собою найбільш складну задачу  Державна реєстрація випуску емісійних цінних паперів супроводжується реєстрацією їх проспекту у разі розміщення емісійних цінних паперів шляхом відкритої підписки або шляхом закритої підписки серед кола осіб, число яких перевищує 500. Проспект - це опублікована спеціальна декларація, що містить достовірну і повну інформацію про характер діяльності акціонерного товариства, її керівників, капіталі, доходи, заборгованості та інші показники фінансового стану. Після реєстрації проспекту документ вивчається для виявлення упущень.  Проспект емісії складається з кількох розділів.  У першому наводяться найбільш загальні відомості про емітента: назва та організаційно-правова форма компанії, особи, відповідальні за достовірність наданих у проспекті емісії даних.  У другому розділі міститься інвестиційна декларація, в якій визначаються цілі інвестицій та напрямки інвестиційної політики, тобто дається короткий опис передбачуваної діяльності емітента на ринку цінних паперів.  У третьому розділі проспекту емісії містяться відомості про майбутній випуск цінних паперів. У їх числі - розмір статутного капіталу при заснуванні підприємства з урахуванням додаткового випуску акцій, вид випущених цінних паперів, їх номінал і початкова ціна підписки, дата початку та закінчення розміщення акцій і т.д.  У наступних розділах проспекту емісії наводяться відомості про попередні випуски цінних паперів, засновників емітента, органах управління із зазначенням прізвищ керівників, їх частки в статутному капіталі, переліком всіх займаних посад в даний час і за останні п'ять років, у тому числі поза органів управління емітента. Крім того, повідомляється про судові позови та санкції, пред'явлених до емітента на момент реєстрації проспекту, наводиться звіт про фінансовий стан і результати діяльності компанії.  У завершальних розділах проспекту емісії викладаються умови придбання прав власників цінних паперів, а також інша інформація, що представляє інтерес для інвесторів.  У законодавстві перераховані основні вимоги до змісту проспекту [6].  Емітент та гаранти випуску (якщо такі є), а також інвестиційні інститути, які виробляють за угодою з емітентом продаж цінних паперів першим власникам, зобов'язані забезпечити кожному покупцеві можливість ознайомлення з умовами продажу і проспектом емісії до моменту покупки даних паперів. Тому публікація проспекту емісії є обов'язковою.  Емітент та інвестиційні інститути, які виробляють продаж акцій першим власникам, зобов'язані також забезпечити всім їм рівні цінові умови придбання (ціна акцій одного випуску в цьому випадку повинна бути однаковою).  Реєстрація випуску цінних паперів. Випуск цінних паперів здійснюється під жорстким контролем з боку державних органів. Всі випуски повинні пройти реєстрацію у ФСФР і отримати державний реєстраційний номер, в іншому випадку ФСФР вправі оголосити випуски цінних паперів не відбулися, припинити їх, відмовити в реєстрації у випадках, коли емітенти або інвестиційні компанії, що виробляють продаж цінних паперів, вказують у проспектах емісії недостовірні відомості які відомості, які потребують роз'яснень, а також порушують у процесі випуску вимоги чинного законодавства.  Обмеження державної реєстрації випуску стосуються не тільки акцій, але і інших видів цінних паперів, насамперед облігацій. Так, за чинним російським законодавством випуск облігацій не проходить державну реєстрацію в наступних випадках:  - До повної оплати статутного капіталу організації-емітента;  - До реєстрації звіту про підсумки зареєстрованого раніше випуску облігацій тієї ж серії;  - До реєстрації звітів про підсумки всіх зареєстрованих раніше випусків акцій та внесення відповідних змін до статуту акціонерного товариства-емітента;  - Якщо сума номінальних вартостей випускаються облігацій у сукупності з сумою номінальних вартостей усіх непогашених облігацій емітента перевищує розмір його статутного капіталу або величину забезпечення, наданого йому третіми особами.  Розміщення емісії. Розміщення цінних паперів на первинному ринку може відбуватися у формі розподілу, передплати або конвертації. При розподілі мова йде про розподіл додаткових цінних паперів товариства серед їх власників. При конвертації емітовані цінні папери обмінюються на раніше випущені облігації або на акції з більшою чи меншою номінальною вартістю.  Ринкове розміщення випущених цінних паперів відбувається в основному за передплатою, два інші способу практично не дають можливості змінити склад власників цінних паперів компанії.  Серед акцій, що розміщуються шляхом підписки, виділяють акції компаній, які вже присутні на ринку, і перші відкриті підписки на акції. У другому випадку мова йде про перетворення закритої компанії у відкриту і про залучення зовнішніх, сторонніх »акціонерів. Це характернопрактично для всіх акціонерних товариств, які досягли певної стадії розвитку і бажають мобілізувати додатковий капітал.  3. Поняття і види андеррайтингу  Для проведення передплати емітент найчастіше використовує спеціалізованих посередників - компанії з цінних паперів, інвестиційні компанії, банки. Для позначення процедури виведення цінних паперів емітента на ринок за допомогою інвестиційного посередника часто використовується термін «андерайтинг» (underwriting), тобто підписка [7]. У цьому випадку можна говорити про застосування цього терміна в широкому сенсі слова, що показує участь третьої особи (посередника) у процедурі випуску.  У більш вузькому сенсі термін «андерайтинг» означає певні умови, які інвестиційний посередник бере на себе перед емітентом у відношенні випускаються ним паперів.  У міжнародній практиці андеррайтер виконує наступні функції [8]:  1. Аналіз емітента - оцінка пропозиції емітента, оцінка рейтингу емітента і його паперів. Аналізуючи емітента, андеррайтер може визначити його положення на ринку, в галузі, в економіці країни в цілому.  2. Підготовка емісії - надання допомоги емітенту при встановленні мети емісії, виборі типу цінних паперів, підготовці проспекту емісії, встановленні зв'язку емітента з ключовими інвесторами, реєстрації випуску. Розміщення цінних паперів - відчуження цінних паперів їх першим власникам на основі укладання цивільно-правових угод на узгоджених з емітентом умовах.  3. Послериночная підтримка - підтримка курсу розміщених цінних паперів протягом року.  4. Аналітична та дослідницька підтримка - контроль динаміки курсу цінних паперів, виявлення чинників, що впливають на курс.  5. Організація субандеррайтінга, або інституційного розміщення. Якщо андеррайтер, виконуючи свої ринкові функції, буде впевнений в тому, що для компанії і для ринку буде вигідно, щоб компанія мала багато акціонерів, він може бути готовий до того, щоб запропонувати частину своїх комісійних іншим, розділивши з ними вантаж гарантійної відповідальності або, навпаки, заздалегідь розмістити частину акцій у великих інвестиційних організаціях.  У світовій практиці андеррайтинг для емітента розглядається як певна гарантія того, що в результаті продажу випущених цінних паперів він отримає якусь певну суму грошей. Для дрібних емітентів андеррайтинг дозволяє уникнути трудомістких процедур, що супроводжуватимуть розміщення цінних паперів. Великі емітенти доручають процедуру емісії великим банкам, які можуть створювати спеціальні синдикати, які займаються розміщенням і виступають в якості посередника між емітентом і інвестором. Синдикати в цьому випадку є добровільне тимчасове об'єднання андеррайтерів без утворення юридичної особи.  У Росії, починаючи з 90-х років, на первинному ринку цінних паперів особливо велику роль стали грати великі комерційні банки. Деякі з них виконували дилерські послуги для держави. Чинне у Росії законодавство дозволяє створювати для реалізації цінних паперів на первинному ринку спеціальні фінансові синдикати на акціонерній основі. Вони повинні мати в числі своїх членів компанію-менеджера, організуючу всю роботусиндикату, компанії-акціонерів, а також фінансово-кредитні установи як гарантів операцій.  У світовій практиці використовуються досить різноманітні умови угод між емітентом і андеррайтером. У російській практиці застосовують такі види андеррайтингу [9]:  - «На базі твердих зобов'язань», чи «з повним фінансовим участю». У цьому випадку за умовами угоди з емітентом андеррайтер несе тверді зобов'язання щодо викупу всього випуску за фіксованими цінами з метою подальшого перепродажу залученими інвесторам, беручи на себе тим самим фінансові ризики розміщення цінних паперів;  - «З частковим фінансовою участю». За умовами угоди андеррайтер приймає на себе зобов'язання по викупу частини випуску. (Андеррайтинг з частковим фінансовою участю може бути двох видів: андеррайтер відразу визначає розмір викуповується частини випуску або бере на себе зобов'язання викупити нерозміщених частина після закінчення терміну розміщення);  - «На базі кращих зусиль», або «без фінансових зобов'язань». У цьому випадку за умовами угоди з емітентом андеррайтер не несе ніяких зобов'язань по викупу нерозміщених частини випуску. Тим самим фінансові ризики лягають на емітента. Зобов'язання андеррайтера обмежуються зусиллями з розміщення цінних паперів, проте фінансової відповідальності за кінцевий результат андерайтер не несе.  Емітент може звернутися до одного андеррайтеру або оголосити конкурс андеррайтерів. Відповідно до цього виділяють:  - Договірний андеррайтинг. При цій формі андеррайтингу цінові умови емісії (ціна випуску акцій у емітента, спред між вказаною ціною і ціною, по якій розміщує емісію синдикат) встановлюються на основі переговорів між емітентом і єдиним менеджером синдикату;  - Конкурентний, або конкурсний, андеррайтинг. При такому вигляді андеррайтингу підготовку емісії на конкурентних засадах ведуть кілька андеррайтерів, кожен з яких формує свої умови (природно, приховано один від одного). Емітент вибирає андеррайтера за конкурсом заявок на проведення андеррайтингу, зазвичай орієнтуючись на кращі цінові та інші умови.  Конкурентний андеррайтинг характерний при емісії державних, муніципальних цінних паперів або при здійсненні емісії великими компаніями (Лукойл, РАТ «ЄЕС Росії»). Для невеликих компаній найчастіше використовується договірний андеррайтинг.