2.3.3. Корпоративні інформаційні системи управління підприємством
Перші реалізації можливостей використання засобів обчислювальної техніки для планування діяльності підприємств (зокрема і планування виробничих процесів) виникли іще на початку 1960-х років. Одним із вдалих прикладів такої реалізації є використання такої системи при реалізації проекту „Боінг-747“, для якого знадобилися сотні тисяч листів документів та деталей) [63]. В 1965 році з’явився термін BOMP (Bill Of Material Processing) для позначення систем обробки складу (специфікації) виробу з метою розрахунку потреби в матеріалах. В основі таких систем лежить поняття специфікації виробу (Bill Of Material – BOM), яке показує залежність попиту на сировину, напівфабрикати та інше від плану випуску готової продукції (із врахуванням часу) [64].
Алгоритм роботи такої системи наступний: на вході задаються головний виробничий план (MPS) та список номенклатури виробів (IM). Далі здійснюється операція „розвузлування (розкриття)“ – розрахунок собівартості і/чи потреби в матеріалах. В результаті розрахунку отримується план закупівель. В рузультаті подальшого розвитку таких систем до них було додано облік запасів на складах та облік часу виконання операцій. Такі системи отримали назву MRP (Material Requirement Planning – планування матеріальних потреб підприємства). Головними функціями MRP-систем є [65]:
задоволення потреб у матеріалах, компонентах та продукції для планування виробництва та доставки споживачам;
підтримка низьких рівнів запасів;
планування виробничих операцій, розкладу доставки та закупівельних операцій.
Методологія MRP є реалізацією двох відомих принципів – „Вчасно замовити“ (Order In Time) та „Вчасно виробити“ (Kanban), об’єднаних у методологію „Вчасно виконати“ (Just In Time – JIT). По суті, ця методологія представляє собою алгоритм оптимального управління замовленнями на готову продукцію, виробництвом та запасами сировини і матеріалів, що реалізується за допомогою комп’ютерної системи. MRP системи для своєї роботи потребують наступні вхідні дані:
Головний виробничий план.
Список номенклатури.
Дані про стан запасів (Inventory Status File – книга обліку запасів). В цьому документі відображається уся наявна номенклатура: запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати, готова продукція. Крім того в цьому документі зберігається інформація про заплановані замовлення та виконані замовлення, які очікують відвантаження.
Специфікація складу виробу (Bill of Material).
В результаті роботи MRP системи створюються два документи:
Графік замовлень на закупівлю/виробництво матеріалів та комплектуючих (Planned Order Shedule) – документ, який розписує яку кількість сировини, матеріалів, комплектуючих повинно бути замовлено в кожний плановий період на протязі терміну планування. Цей документ визначає внутрішньовиробничий план збирання комплектуючих та план зовнішніх закупівель.
Зміни до графіку замовлень на закупівлю/виробництво матеріалів та комплектуючих (Changes in Planned Orders) – документ, який містить корегування до спланованих раніше замовлень на закупівлю/виробництво матеріалів та комплектуючих.
Спочатку за допомогою MRP-систем план замовлень та витрат комплектуючих на певний період просто формувався на основі затвердженої виробничої програми. Це не повністю задовольняло зростаючі потреби підприємств. З метою підвищення ефективності планування в кінці 1970-х років в MRP-системах була реалізована ідея Олівера Уайта та Джорджа Плосла відтворення замкнутого циклу (Closed Loop Material Requirement Planning), яка передбачає створення узгодженої виробничої програми та її контроль на рівці цеху [Error: Reference source not found]. До базових функцій планування виробничих потужностей та планування потреб у матеріалах було додано додаткові функції – наприклад, оцінка результатів діяльності (Performance Measurement). У загальному випадку – це контроль відповідності кількості виробленої продукції кількості використаних у процесі збирання комплектуючих, складання регулярних звітів про затримки замовлень, про об’єми та динаміку продаж продукції, про постачальників тощо. Створені в процесі роботи модифікованої MRP-системи звіти аналізувалися та враховувалися на подальших етапах планування, змінюючи (за необхідності) програму виробництва та план замовлень (забезпечуючи тим самим гнучкість планування по відношенню до таких зовнішніх факторів, як рівень попиту, поточний стан справ у постачальників, наявність комплектуючих та ін.).
Головною задачею MRP-систем є забезпечення наявності на складі та у виробничих приміщеннях необхідної кількості потрібних матеріалів (комплектуючих) в будь-який момент часу в рамках терміну планування. Програмні системи, реалізовані на базі MRP-методології, дозволили оптимально регулювати постачання, контролювати складські запаси та саму технологію виробництва. Використання MRP-систем дозволило зменшити об’єми постійних складських запасів за рахунок оптимізації процесу постачання.
До безумовних переваг MRP-систем можна віднести: організаційну ефективність планування виробничих запасів, автоматизацію їх обліку, зменшення помилок у плануванні запасів та затрат на складське зберігання матеріальних цінностей. Однак такі системи мають і ряд недоліків, головними з яких є:
значний об’єм обчислень та попередньої обробки даних;
зростання логістичних затрат на обробку замовлень та транспортування при прагненні фірми зменшити запаси матеріальних ресурсів чи перейти на роботу з малими замовленнями з високою частотою їх виконання;
нечутливість до короткочасних змін попиту;
значна кількість відмов у роботі у зв’язку з великою розмірністю системи та її складністю.
Незважаючи на ці недоліки, в 1960-х роках багато великих виробничих компаній – автомобільні, суднозбиральні, літакобудівні – успішно використовували MRP-системи для підвищення ефективності виробництва.
При розрахунку потреб у матеріалах в MRP-системах не враховуються виробничі потужності, ступінь та нерівномірність їх завантаження, вартість робочої сили тощо. У кінці 1970-х років ХХ століття методологія MRP-систем із замкнутим циклом була трансформована в систему планування виробничих ресурсів у масштабах підприємства (Manufactory Resource Planning), яка отримала назву MRPІІ. До 1980 року склалася формула MRPІІ = MRP + „пропускна здатність виробництва“ CRP (Capacity Requirement Planning) [66]. Стандарт MRPІІ було розроблено в США Американською організацією з управління виробництвом та запасами (American Production and Inventory Control Sosiety – APICS). За підтримки цієї організації видається документ “MRPІІ Standard System”, який розповсюджуджується на платній основі і в якому описуються основні вимоги до інформаційних виробничих систем.
Відповідно до “MRPІІ Standard System”, в інформаційній системі, яка реалізована на базі стандарту MRPІІ, повинні бути реалізовані наступні 16 груп функцій [Error: Reference source not found]:
Планування виробництва та реалізації (Sales and Operation Planning).
Управління попитом (Demand Management).
Складання плану виробництва (Master Production Scheduling).
Планування потреб у матеріалах (Material Requirement Planning).
Специфікація продуктів (Bill of Materials).
Управління складом (Inventory Transaction Subsystem).
Планові поставки (Scheduled Receipts Subsystem).
Управління на рівні виробничого цеху (Shop Flow Control).
Планування виробничих потужностей (Capacity Requirement Planning).
Контроль входу та виходу (Input/Output Control).
Матеріально-технічне постачання (Purchasing).
Планування розподілу ресурсів (Distribution Resourse Planning).
Планування та контроль виробничих операцій (Tooling Planning and Control).
Фінансове планування (Financial Planning).
Моделювання (Simulation).
Оцінка результатів діяльності (Performance Measurement).
Інформаційні системи, реалізовані на базі MRPІІ, призначаються для ефективного планування усіх ресурсів підприємства (включаючи фінансові і кадрові). Основна суть концепції MRPІІ полягає в тому, що прогнозування, планування та контроль виробництва здійснюється по всьому життєвому циклу продукції, починаючи від закупки сировини і закінчуючи відвантаженням продукції споживачеві. Задачею інформаційних систем класу MRPІІ є оптимальне формування потоку матеріалів (сировини), напівфабрикатів (комплектуючих) та готових виробів. Метою системи є інтеграція основних процесів, що реалізуються підприємством: планування та контроль виконання плану, затрати, постачання, виробництво, продаж, управління запасами, завантаження основних засобів тощо. В такій системі інтегровано велику кількість модулів, результати роботи яких аналізуються системою MRPІІ в цілому, що і забезпечує її гнучкість по відношенню до різноманітних зовнішніх факторів, наприклад, поточному попиту на продукцію, котируванню цін та ін. (рис. 2.1).
В результаті застосування стандарту MRPII реалізуються:
оперативне отримання інформації про поточні результати діяльності підприємства, як в цілому, так і з повною деталізацією по окремих замовленнях, видах ресурсів, виконанню планів;
довготермінове, оперативне та детальне планування діяльності підприємства з можливістю коригування планових даних на основі оперативної інформації;
оптимізація виробничих та матеріальних потоків зі значним скороченням невиробничих затрат і реальним скороченням матеріальних ресурсів на складах;
повернення інвестицій, вкладених в інформаційні технології;
можливість поетапного впровадження та розвитку системи з врахуванням інвестиційної політики конкретного підприємства;
відображення фінансової діяльності підприємства в цілому.
В даний час стандарт MRPII лежить в основі розробки ядра стандартизованої ERP-системи.
На початку 1990-х років аналітична компанія Gartner Group ввела нове поняття: системи класу MRPII у інтеграції з модулем фінансового планування (Finance Requirements Planing – FRP) отримали назву систем планування ресурсів підприємства (Enterprise Resource Planning – ERP). В основі ERP-систем лежить принцип створення єдиного сховища (репозиторію) даних, що містить усю корпоративну бізнес-інформацію: планову та фінансову інформацію, виробничі дані, дані з персоналу тощо. Наявність єдиного корпоративного репозиторію усуває необхідність у передачі даних від однієї системи до іншої, а також забезпечує одночасну доступність інформації для довільної кількості співробітників підприємства, що наділені відповідними повноваженнями. Метою ERP-системи є не тільки покращення управління виробничою діяльністю підприємства, а й зменшення затрат і зусиль на підтримку його внутрішніх інформаційних потоків.
Рис. 2.1. Загальна схема планування ресурсів виробничого підприємства
Існує багато визначень ERP-систем . Одне з найуживаніших звучить так [67]:
ERP-система – це набір інтегрованих програм, які дозволяють створити інтегроване інформаційне середовище (ІІС) для автоматизації планування, обліку, контролю та аналізу усіх основних бізнес-процесів підприємства.
Відповідно до історично першого визначення APICS [Error: Reference source not found]:
ERP – це метод для ефективного планування та контролю усіх ресурсів, необхідних для того, щоб прийняти, виконати, відвантажити та врахувати замовлення клієнтів у виробничій, дистриб’юторській чи сервісній компанії.
Відповідно до останньої редакції APICS [Error: Reference source not found]:
ERP – це підхід для організації, визначення та стандартизації бізнес-процесів, необхідних для того, щоб підприємство могло використовувати внутрішні знання для пошуку зовнішньої переваги.
До основних функцій ERP-систем відносять:
ведення конструкторських та технологічних специфікацій, які визначають склад виробів, а також матеріальні ресурси і операції, необхідні для їх виготовлення;
формування планів продаж та виробництва;
планування потреб у матеріалах та комплектуючих, термінів і об’ємів поставок для виконання плану виробництва продукції;
управління запасами і закупками: ведення договорів, реалізація централізованих закупок, забезпечення обліку та оптимізації складських і цехових запасів;
планування виробничих потужностей: від стратегії всього підприємства до планів використання окремих станків та обладнання;
оперативне управління фінансами, включаючи складання фінансового плану та здійснення контролю його виконання, фінансовий і управлінських облік;
управління проектами, включаючи планування етапів і ресурсів, необхідних для їх реалізації.
Пізніше в ERP-системи почали включати додатковий модуль APS (Advanced Planning and Scheduling) – методику планування, яка використовує методи математичної оптимізації у складанні календарних планів, оскільки при розв’язанні навіть нібито простих за постановкою задач дискретного планування для розподіленої дистриб’юторської мережі звичайні алгоритми стають непридатними із-за великої розмірності оброблюваних даних [Error: Reference source not found].
ERP-системи призначені для управління усією фінансовою і господарською діяльністю підприємства. Вони використовуються для оперативного надання керівництву підприємства інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень, а також для створення інфраструктури електронного обміну даними підприємства з постачальниками та споживачами. ERP-системи дозволяють використовувати одну інтегровану програму замість кількох розрізнених. Реалізована в ERP система розмежування доступу до інформації призначена (у комплексі з іншими заходами інформаційної безпеки підприємства) для протидії як зовнішнім загрозам (наприклад, промисловому шпигунству), так і внутрішнім (наприклад, викраденням даних). Впроваджувані у зв’язці з системами контролю якості та підтримки відношень з клієнтами, ERP-системи націлені на максимальне задоволення потреб компаній в засобах управління бізнесом. В типових ERP-системах реалізовані наступні основні функціональні блоки:
Планування продажів та виробництва. Результатом дії блоку є розробка плану виробництва основних видів продукції.
Управління попитом. Блок призначено для прогнозування наступного попиту на продукцію, визначення об’єму замовлень, які можна запропонувати клієнту у конкретний момент часу, визначення попиту дистриб’юторів, попиту у рамках підприємства та ін.
Укрупнене планування потужностей. Використовується для конкретизації планів виробництва та визначення можливості їх виконання.
Головний план виробництва (план-графік випуску продукції). Визначається продукція в кінцевих одиницях (виробах) з термінами виготовлення та кількістю.
Планування потреб у матеріалах. Визначаються види матеріальних ресурсів та конкретні терміни їх постачання для виконання плану.
Специфікація виробів. Визначається склад кінцевого виробу, матеріальні ресурси, необхідні для його виготовлення та ін. Фактично специфікація є зв’язковою ланкою між головним планом виробництва та планом потреб у матеріалах.
Планування потреб у потужностях. На даному етапі планування детальніше, ніж на попередніх рівнях, визначаються виробничі потужності.
Маршрутизація/робочі центри. За допомогою цього блоку конкретизуються як виробничі потужності різного рівня, так і маршрути, відповідно до яких випускаються вироби.
Перевірка та уточнення цехових планів по потужностям.
Управління закупівлями, запасами, продажами.
Управління фінансами (ведення Головної книги, розрахунки з дебиторами та кредиторами, облік основних засобів, управління готівковими засобами, планування фінансової діяльності тощо).
Управління затратами (облік усіх затрат підприємства та калькуляція собівартості готової продукції чи послуг).
Управління проектами/програмами.
Управління персоналом.
Крім того, для ERP-систем практично обов’язковим є наявність можливості електронного обміну даними з іншими програмами, а також моделювання ряду ситуацій, зв’язаних у першу чергу з плануванням та прогнозуванням.
Зазвичай основою ERP-системи є ядро, реалізоване на базі стандарту MRPII. Незважаючи на це ERP-система не є простим розширенням системи MRP. MRP розроблялася і розвивалася як замкнута система, яка обслуговує суто внутрішні потреби підприємства. ERP має виходи в зовнішнє середовище і призначена для розв’язання задач комплексного управління підприємством. Головні відмінності між цими системами полягають в наступному:
ERP підтримує різноманітні типи виробництв та видів діяльності підприємств і організацій.
ERP підтримує планування ресурсів за різними напрямками діяльності підприємства (а не тільки виробництва продукції).
ERP-системи орієнтовані на управління розподіленим підприємством (яке відображає взаємодію виробництва, постачальників, партнерів та споживачів) в рамках інтегрованої інформаційної системи. Таке підприємство може являти собою працюючі автономно компанії, що входять до складу корпорації чи концерну, географічно розподілене, тимчасове об’єднання підприємств, що працюють над спільними проектами тощо.
В ERP-системах більша увага приділяється фінансовим підсистемам.
В ERP додано механізми управління транснаціональними корпораціями, включаючи підтримку кількох часових поясів, мов, валют, систем бухгалтерського обліку та звітності.
ERP має підвищені вимоги до інфраструктури, масштабованості, гнучкості, надійності та продуктивності програмних засобів та різноманітних платформ.
Підвищені вимоги до інтегрованості ERP-систем з програмами, що уже використовуються на підприємстві, та з новими програмами. При цьому саме на базі ERP-системи здійснюється інтеграція усіх програм, що використовуються на підприємстві.
В ERP більшої уваги приділено програмним засобам підтримки прийняття рішень та засобам інтеграції зі сховищами даних.
Крім того, в ряді ERP-систем розроблено розвинуті засоби настроювання (конфігурування), інтеграції з іншими програмами та адаптації, які часто застосовуються динамічно у процесі експлуатації системи.
Класичні ERP-системи, на відміну від так званого „коробочного“ програмного забезпечення, відносяться до категорії „важких“ програмних продуктів, які вимагають досить тривалого настроювання перед тим, як почати їх використовувати. Вибір системи, купівля та впровадження, як правило, вимагають ретельного планування в рамках тривалого проекту за участі партнерської компанії – постачальника чи консультанта [Error: Reference source not found]. Оскільки ERP-системи будуються за модульним принципом, замовник часто (по крайній мірі на ранніх стадіях проектів впровадження) купує не повний спектр модулів, а обмежений їх перелік.
Вартість ERP-системи у залежності від реалізованих у ній можливостей коливається від кількох тисяч до кількох мільйонів американських доларів. Якщо з купівлею малої, як правило „коробочної“ системи проблем практично не виникає, то з середньою системою, а тим більше з великою, проблем значно більше. Велику ERP-систему не можливо просто придбати встановити і використовувати – підприємство повинно бути добре підготовленим до впровадження такої системи. Вибір конкретної ERP-системи для впровадження є складним і багатокритеріальним процесом у зв’язку з наступними головними причинами:
велика вартість системи;
велика різноманітність доступних на ринку ERP-систем;
тривалість терміну підготовки фахівців із впроваджуваного продукту;
передпродажний цикл (від кількох місяців до кількох років);
сам цикл впровадження (цикл впровадження ERP-системи навіть на одній виробничій площадці може тривати до кількох років).
При виборі ERP-системи слід розуміти, що автоматизація заради автоматизації не має змісту, що навіть найкраща ERP-система не зможе вирішити усі проблеми підприємства. Будь-яка ERP-система – це, перш за все, інструмент для підвищення ефективності та якості управління підприємством, прийняття правильних стратегічних і тактичних рішень на основі автоматизованої обробки актуальної і достовірної інформації. В той же час ERP-система – це не тільки інструментарій для бізнесу, а й технологія його ведення. У правильному виборі ERP-системи в першу чергу повинно бути зацікавлене керівництво підприємства. Проект із впровадження ERP-системи повинен розглядатися керівництвом як стратегічна інвестиція.
Головне при виборі ERP-системи – визначити які нові переваги дасть підприємству її впровадження. Необхідно детально вияснити що може дати ERP-система для бізнесу, які цілі дозволить реалізувати, як вона може вплинути на прибутковість підприємства та собівартість його продукції. При цьому завжди необхідно враховувати, що вартість поставки, впровадження та супроводу ERP-системи не може бути дорожчим вартості всього бізнесу підприємства. В першу чергу керівництво підприємства повинно зрозуміти навіщо підприємству потрібна ERP-система. Іще до впровадження повинні бути поставлені чіткі цілі, задані в так званій S.M.A.R.T. системі: цілі повинні бути конкретними (Specific), придатними до вимірювання (Measurable), узгоджені (Adjusted), релевантні (Relevant) та мати певні терміни виконання (Time of Execution). Бажано щоб відповіді на ці питання можна було формалізувати і представити наглядно в цифрах та діаграмах (об’єм зекономлених коштів, кращий оборот товарів, скорочення часу на роботу з постачальниками та клієнтами тощо). Обов’язково повинні бути сформульовані та затверджені керівництвом підприємства основні вимоги до ERP-системи:
які цілі господарської діяльності та задачі бізнесу в цілому дозволить реалізовувати впроваджувана система;
які функціональні області та типи виробництва вона повинна охоплювати;
які процеси слід автоматизувати;
які звіти повинна генерувати система;
які програмно-технічні платформи слід використовувати.
При цьому надзвичайно важливо чітко визначити поточні та перспективні потреби підприємства чи організації. Потрібно добре розібратися в тому, що рухає бізнесом, які фактори критичні для успіху і що необхідно для розвитку компанії. Вимоги повинні бути оформлені у вигляді спеціального документу (Vision Scope), в якому визначені та розписані за пріоритетами усі бажані характеристики ERP-системи. Не менш важливо правильно оцінити існуючу технологічну інфраструктуру підприємства. Якщо для впровадження ERP-системи підприємству потрібно буде спочатку витратити значні кошти на модернізацію своїх локальних та глобальних мереж, то такий варіант може виявитися невигідним. В загальному випадку впроваджувана ERP-система повинна відповідати існуючому фінансовому та технологічному рівням підприємства. Слід також розуміти, що найбільший ефект досягається при комплексному впровадженні ERP-системи. Немає змісту витрачати значні кошти на купівлю системи, можливості якої будуть використовуватися не в повній мірі, чи системи, яку буде потрібно постійно добудовувати.
В ряді випадків підприємства орієнтуються на системи, розроблені власними силами. Практика показує, що орієнтація на такі системи дозволяє отримати ІС, що найкраще підходить для бізнесу компанії, але яка у підсумку ставить компанію у залежність від власних розробників. Однак велике підприємство може дозволити собі інвестувати кошти у розробку власної (під свої конкретні потреби) інформаційної системи тільки за умови виконання наступних головних умов:
на ринку немає готового програмного продукту, що задовольняє підприємство за функціональністю, вартістю та умовам супроводу;
на підприємстві є потужний відділ інформаційних технологій з досвідченими аналітиками, менеджерами проектів та програмістами;
є повна і грамотна постановка задачі;
існує технічна можливість моделювання роботи створених програмних засобів в ході експериментальної експлуатації;
є можливість реального супроводу створеної системи власними силами;
є можливість тиражування розробленого програмного забезпечення для дочірніх (галузевих) підприємств.
ERP-система, що вибирається, повинна відповідати наступним загальним технічним вимогам (хоча б більшості з них):
Можливість інтеграції з великою кількістю програмних продуктів.
Забезпечення безпеки за допомогою різноманітних методів контролю та розмежування доступу до інформаційних ресурсів.
Масштабованість для роботи з різною кількістю клієнтських місць та можливістю розвитку системи.
Модульний принцип побудови системи із оперативно-незалежних функціональних блоків з розширенням за рахунок відкритих стандартів.
Бажаним є застосування трьохланкової архітектури: сервер баз даних – сервер програм – клієнт. Клієнт при цьому може бути „товстим“, „тонким“ чи „надтонким“.
Система повинна мати можливість міграції з платформи на платформу, підтримувати усі найрозповсюдженіші корпоративні СУБД.
Підтримка технологій розподіленої обробки інформації, технологій intranet/internet з можливістю роботи через „тонкого клієнта“. Таке технічне рішення дозволяє використовувати стандартні сховища даних із локальних, корпоративних та глобальних мереж, не вимагаючи суттєвих затрат на додаткове адміністрування та підтримку цілісності, надійності і безпеки зберігання даних.
Підтримка технологій багаторівневого електронного архівування інформації на різноманітних носіях.
Наявність аналітичних можливостей та вбудованих інструментальних засобів, які дозволяють самостійно нарощувати функціональність встановленої ERP-системи.
Задовільні експлуатаційні характеристики (легкість адміністрування, навчання, ергономічність робочих місць тощо).
По своїй суті впровадження ERP-системи – це не просто інсталяція купленого програмного пакету, це також і комплекс трудомістких заходів як по реінженирінгу бізнес-процесів підприємства і доробці впроваджуваних програмних засобів, так і по навчанню співробітників підприємства роботі із системою. Керівництву потрібно уявляти собі приблизну ціну впровадження. Іноді краще одразу ж купити дорогу і багатофункціональну систему, ніж кілька недорогих програмних пакетів, вартість доробки і інтеграції яких може перевищити ціну більш дорогої системи. Не слід також економити на послугах фірм з впровадження системи, оскільки самостійне впровадження потребуватиме значно більше часу та сил.
У процесі впровадження підприємство повинно отримати не тільки налаштовану і функціонуючу ERP-систему, а й власних професійно підготовлених співробітників, які здатні самостійно її супроводжувати. Впровадження ERP-системи завжди супроводжується певною оптимізацією як організаційно-штатної структури підприємства, так і процесів його діяльності. При цьому основним критерієм необхідності змін слід вважати їх доцільність з точки зору забезпечення ефективності процесу управління підприємством в цілому. Керівництво підприємства повинно розуміти до чого приведуть ці зміни і послідовно їх реалізовувати.
Незважаючи на безумовні переваги ERP-систем, неможна не відзначити ряд проблем, з якими на даний час зіштовхуються їх користувачі [Error: Reference source not found]. Найважливішою є проблема неефективності впровадження, яка свідчить про те, що будь-яка передова технологія буде корисною тільки у випадку її грамотного впровадження та використання. На багатьох підприємствах, що потратили величезні кошти на покупку і впровадження ERP-систем, їх запуск привів тільки до негативних результатів. Слід зазначити, що, за даними закордонних аналітиків, до 40% проектів впровадження ERP-систем завершуються невдало [Error: Reference source not found]. Іншою проблемою є складність ефективної інтеграції ERP-систем з програмами третіх фірм. В першу чергу це стосується програмних засобів електронного бізнесу. Якщо створені раніше ERP-системи призначалися для інтеграції більшої частини внутрішніх бізнес-процесів підприємства, то в даний час все більше користувачів прагнуть об’єднати свою внутрішню систему (Back-Office) із зовнішньою системою (Front-End), через яку здійснюється взаємодія з клієнтами та партнерами. Іншою суттєвою проблемою є обмежені аналітичні можливості ERP-систем та недостатня підтримка процесів прийняття рішень. ERP-системи добре справляються з отриманням і зберіганням даних, однак коли справа доходить до аналізу і обробки інформації, то можливості ERP-систем виявляються досить обмеженими. Усі корпоративні дані знаходяться „всередині“ ERP-системи, але вони є прихованими і отримати їх для аналізу досить складно. Крім того, ERP-системи недостатньо повно інтегровані з іншими програмами та зовнішніми джерелами інформації звідки надходять дані для аналітичної обробки.
На завершення наведемо назви та сайти найвідоміших виробників (постачальників) ERP-систем:
My SAP (SAP AG) – www.sap.com;
Oracle Applications (Oracle) – www.oracle.ru;
Baan IV (Baan) – www.baan.ru;
MS Dynamics (Microsoft) – www.microsoft.com.