
- •Лекція № 6
- •Література
- •Зміст лекції
- •1. Зміст і форма літературного твору
- •2. Основні складники змісту
- •2.1. Тема літературного твору
- •2.2. Проблема
- •2.3. Ідея
- •2.5. Пафос і його різновиди
- •2.5.1. Героїчний пафос
- •2.5.2. Пафос драматизму
- •2.5.3. Сентиментальність
- •2.5.4. Романтика
- •2.5.5. Гумор і сатира
- •2.5.6. Конфлікт
- •3. Основні складники форми
- •3.1. Композиція
- •3.1.1. Визначення композиції і її типи
- •3.1.2. Групування персонажів
- •3.2. Сюжет
- •3.2.1. Класифікація сюжетів
- •3.2.4. Компоненти сюжету
- •3.2.5. Позасюжетні елементи твору
- •4. Хронотоп
3.1.2. Групування персонажів
Найпростішим видом композиційного зв’язку є групування персонажів. Без групування персонажів не може бути конфлікту. Є твори, у яких багато героїв. У романі Л. Толстого «Війна і мир» їх понад 500, у романі Петра Панча Гомоніла Україна» – 230. Важко уявити, що було б, якби ці письменники не розділили персонажів на групи. Л. Толстой у названому творі розділив своїх героїв за родинною ознакою. У його романі показано п’ять родин: Болконські, Ростови, Трубецькі, Курагіни і Безухови. Персонажі Л. Толстого діляться і за соціальною ознакою. Князь Василь, Анна Павлівна Шерер, Ростови – представляють аристократичне столичне дворянство. Автор показує також людей, які йдуть за покликом серця – це Наташа, П’єр Безухов, княжна Марія. Їм протистоять Курагін, Долохов, Наполеон, які заради вигоди задушили в собі почуття.
Є два типи групування: перший – за принципом зіставлення, другий – протиставлення (контрасту або антитези). Зіставляються образи чимось близькі між собою, протиставляються протилежні. В оповіданні О. Купріна «Гранатовий браслет» є образ вмираючого осіннього саду, який готує читача до сприйняття сумної хвилюючої історії кохання Желткова. У романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» зустріч Чіпки з Галею відбувається на фоні прекрасної природи: на ланах грає сонячна хвиля, чути пісню жайворонка, сюрчання трав’яних коників.
Групування за принципом протиставлення стрічається у творі М. Гоголя Мертві душі». На фоні буйної, розкішної зелені письменник змальовує образ скнари Плюшкіна. У повісті І. Франка «Захар Беркут» мудрий, розсудливий і мужній Захар Беркут протиставляється зухвалому і загребущому зраднику Тугару Вовку.
Паралельно з терміном «композиція», використовується термін «архітектоніка» (грец. architektonikе – архітектура, мистецтво). Деякі літературознавці вважають архітектоніку і композицію синонімами. На нашу думку, мають рацію ті, хто під архітектонікою розуміє загальний план цілого твору, а під композицією – побудову частин твору, образів, сцен, художніх деталей.
Синонімом до архітектоніки є термін «структура» (лат. structura – будова, розміщення, порядок). Структура – спосіб зв’язку між частинами твору як цілісного організму. З часів античності під структурою літературного твору розуміли взаємозв’язок теми, фабули, перипетій, характерів, персонажів, мовно-стильових засобів. На думку Г. Гегеля, структура твору включає смисл, зміст, внутрішню і зовнішню форму.
3.2. Сюжет
В епічних, драматичних і ліро-епічних творах змальовуються події в житті персонажів, їхні дії і вчинки розкриваються у просторі і часі. Розвиток дії називають сюжетом (франц. sujet – предмет). Термін «сюжет» з’явився у XVI столітті. У підручниках з літературознавства є різні визначення сюжету. П. Волинський під сюжетом розуміє «розвиток подій, які відбуваються в житті персонажів твору», Г. Абрамович, О. Рев’якін – систему подій твору, В. Халізєв – «ланцюг подій», життя персонажів у просторово-часових змінах.
Багато авторів згадує визначення сюжету, яке дав М. Горький: «Зв’язки, суперечності, симпатії, антипатії, взагалі взаємовідносини людей – історія зростання й організації того чи іншого характеру, типу». Посилаючись на це визначення, Н. Тарасенко уточнює: «Сюжет – це жива послідовність подій в образній розповіді, яка розкриває характери персонажів у їх взаємовідносинах і взаємодії, це художнє втілення життєвих конфліктів, розкритих переконливо і логічно». О. Рев’якін вважає, що Горьківське визначення сюжету не відзначається точністю. На його думку, зв’язки, суперечності, взаємовідносини людей відносяться до сюжету, історія росту і організації того чи іншого характеру, типу – до композиції, а симпатії і антипатії – до ідеї. І, здається, має рацію.
Є. Добін називає сюжет концепцією дійсності, а Л. Тимофєєв – формою композиції.
Сюжет – форма розкриття змісту твору через конфлікт, взаємовідносини персонажів. Дехто говорить і про сюжет у ліричних творах, розуміючи під цим динаміку думок і почуттів.
Невичерпним джерелом для художніх сюжетів є життя, розповіді знайомих, газетні замітки, інформації. В основі твору Хемінгуея «Старий і море» лежить розповідь сімдесятирічного рибалки Мігеля Раміреса. Трагедія сусідки Л. Толстого, яка покінчила життя самогубством після того, як її зрадив коханець, послужила поштовхом для створення образу Анни Кареніної. З реального життя взяв Г. Флобер сюжет для роману «Пані Боварі» – прототипом Емми Боварі була Адельфіна Вероніка Кутер’є.
Реальною була історія з мертвими душами, яка лягла в основу роману «Мертві душі». Родич М. Гоголя Харлампій Петрович Пивінський, щоб отримати дозвіл на винокурню, змушений був купити 20 мертвих душ, заплатити за них оброк як за живих. Сюжетна ситуація з аферистом дала можливість письменникові показати Манілових, Коробочок, Собакевичів, Ноздрьових.
Реальний факт покладений і в основу повісті М. Гоголя «Шинель». Якось у присутності Гоголя розповідали історію про бідного чиновника, пристрасного мисливця, який тривалий час збирав гроші на рушницю. На першому полюванні він загубив рушницю: поклав її на ніс човна і не помітив, як очерет стягнув рушницю у воду. Зусилля знайти її виявилися даремними. Чиновник так переживав, що захворів. Співробітники згодом зібрали гроші і купили йому нову рушницю. Герой повісті М. Гоголя «Шинель» Акакій Акакійович губить не рушницю, а річ першої необхідності – шинелю. Це на шинелю він довго збирав гроші, голодував, вечорами не палив свічки. Речі першої необхідності позбавили його грабіжники, залишивши роздягнутим на морозі. Акакій Акакійович застудився і захворів. Винуватцем його трагедії стала значна особа – уособлення всесильної бюрократії. Розмова значної особи з підлеглими складалася з трьох фраз «Як ви смієте?», «Чи знаєте, з ким говорите?», «Чи розумієте, хто стоїть перед вами?». Після цих трьох сакраментальних фраз Акакій Акакійович похитнувся, затремтів і не зміг встояти. Нещасне життя і смерть Акакія Акакійовича – результат жорстоких, бездушних порядків.
На основі реального факту написана новела В. Стефаника «Новина». У листі до О. Кобилянської письменник писав: «У Трійці вмерла жінка одному чоловікові і лишила двоє дітей. Не було їх кому чесати і обпирати. Одного вечора взяв чоловік маленьку дитину на руки, а май більшу за руку та й повів до Прута топити. Маленьку кинув у воду, а старша взялася просити». В. Стефаник побував у тому селі, де сталася трагедія, познайомився з дівчинкою, яка відпросилася, про це повідомив О. Кобилянську.
Життєвий факт дав поштовх В. Стефанику і для написання новели «Камінний хрест». Земляк письменника Іван Дідух «дуже не хотів покидати свого кам’янистого ґрунту, та діти, невістки і доньки не давали йому жити, і він лише тому втік до Канади, щоби могти жити дальше». В. Стефаник зустрівся з Іваном Дідухом у Кракові.
Конкретні події, що відбулися в селі Димка на Чернівеччині, лягли в основу сюжету повісті О. Кобилянської «Земля». Житель села Димка Костянтин Жижиан мав двох синів: Саву і Мигая. Сава був самолюбивим і неслухняним, а Мигай – лагідним і працьовитим. Сава бачив, що батько більше любить Мигая і став боятися, що земля може дістатися Мигаєві. Одного разу брати пішли в ліс, і Сава застрелив Мигая. О. Кобилянська писала, що факти і герої її повісті «Земля» взяті з життя.
Вибір письменником сюжетного варіанту не є свавіллям. Л. Толстой писав у листі до Русанова, що його герої роблять те, що повинні робити, а не те, що йому хочеться. Сюжет виконує перипетійну і характерологічну функції. У перипетійному сюжеті автор зосереджує увагу на перебігу подій, несподіваних змінах. Дія розвивається динамічно, події змінюють одна одну. Характери тут на другому плані. Такі сюжети є у творах пригодницького, фантастичного характеру. Функція характерологічного сюжету – розкрити людські характери, події тут на другому плані. Такі сюжети називають історіями характерів. З функціями сюжету пов’язана їх класифікація.