12. Розвиток і функціонування мов у первісно-общинному, рабовласницькому і феодальному суспільстві.

Розвиток конкретних мов залежить від економічного ладу. Так, для первіснообщинного суспільства характерні такі об'єднання людей, як рід і плем'я. Кожне плем'я користувалося своїм діалектом. Розпад племен призводив до роздрібнення діалектів (мов). Тому в той час існували не-

численні за кількістю носіїв мови. Як відгомін тих часів є той факт, що в Дагестані і на півночі Азербайджану, де тривалий час зберігалися родоплемінні відносини, є 6 порівняно крупних народів із загальною чисельністю приблизно 1 млн. 300 тис. осіб і більше 20 дрібних (140 тис).

У селі Хіналуг, що у Північному Азербайджані, говорить окремою хіналузькою мовою 1 тис. осіб, причому мешканці кожної з трьох частин села мають свої особливості у вимові.

Інколи племена об'єднувалися в союзи племен, і так виникали споріднені діалекти. Однак траплялися випадки, коли союз племен не мав спільної мови. Племінні діалекти і навіть мови племінних союзів мали обмежене функціонування. Вони були лише засобом розмовно-побутового спілкування.

Зародження класового суспільства пов'язане з виникненням рабовласницьких держав. У рабовласницькому суспільстві формуються народності. Племінні діалекти стають територіальними діалектами. Виникає потреба в державній мові. В одних державах виникає єди-

на державна мова (грецьке койне в Греції, латинська мова в Римі), в інших — за функціонування багатьох мов одна з них стає спільною лише на деякий період (наприклад, арамейська мова для Близького Сходу в Піст, до н.е.). Суспільні функції мови народності ускладнюються

порівняно з племінною мовою. Вона функціонує і в сфері матеріальних, і в сфері духовних потреб людей. З'являються перші писемні мови, серед яких виділяється давньоіндійська мова санскрит, якою написані численні твори релігійної, філософської, юридичної й наукової літератури.

За феодалізму складаються помісно-територіальні діалекти. Роздрібнення держав на маленькі феоди призводить до утворення багатьох діалектів. Інколи такі діалекти настільки розходяться, що це ускладнює спілкування. Показовою щодо цього є Німеччина, на території якої в період феодалізму було чимало князівств. Ще М. Ломоносов помітив, що "баварський селянин мало розуміє макленбурзького або бранденбурзький швабського". І в наш час діалекти німецької мови різняться між собою більше, ніж деякі окремі мови. Діалектне членування мови не збігається з племінним. Так, скажімо, територія розселення давньоруських племен і сучасне діалектне членування української мови мають різні межі.

У феодальному суспільстві виникла необхідність наддіалектної мови для державних потреб (церкви, законодавства, науки, літератури). У ролі такої мови використовувалася якась мертва писемна мова. У країнах Сходу — арабська (мова Корану) і давньоєврейська (мова іудейсь-

кого богослужіння). У Західній Європі — латинська мова, а для слов'ян — старослов'янська (староболгарська).

Рідні мови мали обмежені функції, оскільки більшість функцій була закріплена за офіційною мертвою мовою.