44.Застосування поліметодологічних підходів до інтерпретації творчості Шекспіра на пр. Одного з творів

Одним з популярних у 19 ст підхід до творчості Шекспіра був хактерологічний, тобто аналіз Шекспірівських персонажів під психологічним кутом зору, так, начебто вони були реальними людьми. Кульмінацією у подібній трактовці стали лекції Бредлі про трагдії шекспіра, де герої розглядалися як живі люди, характер і біографію яких автор реконструював за допомогою натяків. Він підмітив єдність шекспірівського канону на рівні образності. Пізніше відійшли від такої трактовки і підійшли до пєс як до органічної єдності образності, метафорики у 20 ст- культурно-історичний підхід, і це цілі низки наукових шкіл.

Марксистська критика — віддзеркалення у творах Шекспіра тодішніх класових процесів в англ. Суспільстві, формуання буржуазії. Культурний матеріалізм, новий історизм. В основі останнього лежить всі феномени доби як однієї культ. Фокус дослідження десь між текстом і контекстом. Феміністична та гендерна критика — асиметричні стосунки між статями, патріархальне сусп., Дванадцята ніч, проблеми сім’ї та шлюбу.

Постколоніальний струмінь — прояви імперської та расової свідомості у текстах драматурга Отелло. Неофрейдизм: Фрейд пропонує трактування образу Гамлета як прояв Едипового комплексу. Подібні положення були застосовані практично до всіх творів Шекспіра. Міфокритики виводять архаїчну, міфологічну праоснову, а драми Шекспіра вважаються замаскованими втіленнями ритуальних практик — напр, смерть та відродженя бога- короля.

Архетипна критика — базується На концепціїї архетипів Юнга як найдавніших елементів клетивного несвідомого — Мудрого Стаго, Матері, Тіні, Немовляти і т.д.

Тестоцентризм — принцип програмуваня Шекспіром наступної реакції реципієнтами текстів. Театрознавчі розвідки дослідження вистав — відтворення драматургії Ш на сцені в синхронічному і діахронічному розрізі. Сучасна епоха додала традицію кінознавчих розвідок.