41) Акцептор результатів дії - властивість центральної нервової системи; нейрофізіологічний механізм передбачення результатів дії та контролю, коригування перебігу цієї дії. А. д.- нервовий апарат оцінки і звіряння одержуваних результатів дії з наперед поставленою метою. В основі А. д. лежить випереджаюче відображення (див. Випереджаючого відображення принцип). Теорію А. д. розробив рад. вчений П. К. Анохін. Оцінка можливих результатів за конкретної домінуючої мотивації починається ще на стадії аферентного синтезу. Те, що відбувається на стадії "прийняття рішення", є вже результатом вибору На основі тривалої оцінки різних результатів, що внутрішньо формуються. За Анохіним, "будь-яке прийняття рішення, після того, як закінчиться аферентний синтез, є вибором найбільш відповідних ступенів свободи у тих компонентах, які повинні скласти робочу частину системи... ". Далі відбувається звільнення від надмірних ступенів свободи. Момент прийняття рішення має переважно характер раптової інтуїції.

Особливості функціональної системи, які розкриває тут Анохін, полягають у тому, що вони стосуються не тільки людини, а й тварин. Цим усувається двоїстість позиції Рубінштейна, в якій по суті фігурують два осередки — "дія" і "вчинок". Але сам Анохін допускає фізіолого-психологічну двоїстість у тлумаченні "функціональної системи". Фізіологічне моделювання вчинку не може мати завершального значення, і тут на допомогу приходить моделювання психологічне. Недостатня результативність фізіологічної інтерпретації полягає в тому, що ситуація, мотивація та вчинковий акт, який включає й реакцію на вчинок, виступають моментами, сторонами вчинку, а не його етапами. Така справжня діалектична єдність має місце тільки в межах психічного. Фізіологічне мислення все це огрублює, розкладаючи на зразок фізичного предмета.

Подібне забарвлення має і вчення Анохіна про акцептор дії. Останній не є вираженням послідовного розвитку всього ланцюга компонентів поведінкового акту. Він відображає аферентні властивості того результату, який має бути одержаний згідно з прийнятим рішенням, а отже, акцептор випереджає хід подій у відносинах між організмом і зовнішнім світом. У зіставленні одержаного результату з результатом ідеальним постає можливість виправити збочення поведінки або ж довести недосконалий поведінковий акт до рівня досконалості. Тут доречно згадати вчення БернштеЙна про рефлекторне кільце: результат — зворотна аферентація, зіставлення — оцінка реальних результатів дії — корекція — новий результат і т. д.

Як вважає Анохін, "кожний поведінковий акт, що приносить якийсь результат, неминуче формується за принципом функціональної системи". У "загальній теорії функціональної системи" Ано-хіним було знайдено універсальні риси функціонування, ізоморфні для великої кількості об'єктів, що мають відношення до різних класів явищ.

Педагогіка, медицина, мистецтвознавство, психологія та багато інших дисциплін мають розкрити свої найпотаємніші глибини саме на грунті вчення про функціональну систему. Анохін показує, яке евристичне значення має його концепція для розкриття природи інтелекту. Вона відкриває шлях для послідовної інтерпретації усіх інших психічних феноменів. У результаті з'явиться можливість збудувати, виходячи з єдиного принципу, логічно чітку систему психології.

Принцип роботи функціональної системи. Функціональна система формується в процесі розвитку організму для здійснення конкретної дії, наприклад у курей - освіта і виведення яєць. Ланка пусковий афферентации сприймає зміну середовища і передає інформацію в нервовий центр, який здійснює аналіз і синтез цієї інформації, визначає мету до дії, рішення і формує програму дії, передає її на еферентної ланка і в акцептор дії. Програма дії з еферентної ланки надходить до периферичних виконавчим органам. Вони здійснюють відповідну реакцію на дію програми. Відповідна реакція характеризується певним результатом дії, параметрами. Параметри відповідної реакції сприймаються ланкою зворотної аферентації і передаються в акцептор дії. У акцепторе дії зіставляються параметри дії з програмою дії. Якщо вони збігаються - тоді програма дії стає санкціонує, а якщо не збігаються, то програма дії в центральному ланці руйнується і формується нова програма дії. При формуванні нової програми дії використовується додаткова інформація.

Кожна функціональна система здійснює пристосувальну реакцію за умови постійного сприйняття змін умов зовнішнього і внутрішнього середовища.

42) У процесі життєдіяльності людина з безлічі об´єктів завжди вибирає щось одне, те, про що думає, що уявляє. Цю особливість свідомості пов´язують з такою її властивістю, як увага. При цьому свого особливого змісту як пізнавальний процес увага не має, вона є динамічною гранню всіх пізнавальних процесів.

Увагу часто не вважають особливим психічним процесом, як сприймання, пам'ять чи мислення. Зате вона якби "жертвує собою" задля них і забезпечує успішну і чітку роботу нашої свідомості. Не можна бути уважним взагалі. Увага завжди проявляється у конкретних психічних процесах: ми вдивляємося, вслуховуємося, принюхуємося, обдумуємо задачу, чи забувши про все на світі, пишемо вірш. Увага може бути направлена на об'єкти зовнішнього світу чи на особисте внутрішнє життя.

Людина не може одночасно думати про різні речі і виконувати різноманітні види роботи. Тому в кожний окремий момент її свідомість направляється на ті предмети і явища, які являються для неї найбільш важливими і значущими. Яскравим прикладом дії особливо актуальної інформації являється факт, відомий під назвою "феномен вечірки". Уявіть собі, що ви знаходитеся на якому-небудь святкуванні і захоплені цікавою бесідою. Раптом ви чуєте своє ім'я, неголосно сказане ким-небудь в іншій групі гостей. Ви швидко переключаєте увагу на розмову, яка відбувається між цими гостями і можете почути щось цікаве про себе. Але в цей час ви перестаєте слухати, що говорять в тій групі, де ви стоїте, тим самим опускаючи тему попередньої розмови. Ви орієнтуєтеся на групу і відключаєтеся від першої. Саме висока значимість сигналу (а не його інтенсивність), бажання взнати що про тебе думають інші гості, змінили напрям вашої уваги.

У кожен момент життя на людину діє безліч об'єктів. Проте не всі вони однаково відображаються людиною. Одні предмети і явища, які безпосередньо пов'язані з нею, усвідомлюються ясно і чітко, другі - відступають на задній план, а треті у даний момент взагалі не існують. Отже, усвідомлення середовища має вибірковий характер. Це явище не випадкове, а закономірне, тому що людина усвідомлює ті об'єкти, до яких вона уважна. Відображувальна діяльність мозку людини організована таким чином, що вона буває спрямована на певні об'єкти, на них зосереджується, в наслідок чого підвищується її ефективність.

Увага - форма психічної діяльності людини, що виявляється в спрямованості і зосередженості її свідомості на певних об'єктах, які мають постійне або ситуативне значення. Увага не вважається психічним процесом. Це психічний стан особистості, що виявляється в зосередженості на будь-чому. Цей стан характеризує умови протікання будь-якого пізнавального процесу.

Увагою є спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у даний момент на об'єкті або явищі, яке має для людини певне значення.

Чи є увага самостійним процесом? Увага - це аспект будь-якої психічної діяльності чи динамічна характеристика пізнавальної діяльності, яка виражає провідний зв´язок психічної діяльності з певним об´єктом, на якому вона зосереджена? Чи вибіркова спрямованість на той чи інший об´єкт? П.Я. Гальперін вважав, що увагу можна розглядати як особливу розумову дію, і визначав її як згорнуту (автоматизовану) дію контролю.

У закордонних концепціях також простежується кілька тенденцій у дослідженнях уваги. Насамперед можна виокремити концепції, у яких увагу розуміють як фільтрацію або селекцію інформації, яку і забезпечують роботою особливого блоку (Д. Бродбент, Е. Трейсман). Виокремлення блоку селекції дає змогу вважати, що увага є окремим психічним процесом. Крім того, існують підходи, які розглядають увагу як активне передбачення і вияв роботи всієї системи переробки інформації (У. Найсер, Дж. Хохберг). Окреме місце належить теоріям, які трактують увагу як концентрацію розумового зусилля на сенсорних або уявних подіях. Тут важливе місце посідає модель Д. Канемана, який розглядав увагу як обмежений енергетичний ресурс, який можна використати для розв´язання тих чи інших завдань.

43) Процеси і стани уваги класифікують за різними засадами: функціями та ефектами, генезами і механізмами, причинами, умовами і властивостями. Поділ уваги на довільну і мимовільну історики психології знаходять уже в Аристотеля. Згодом було здійснено повний та всебічний опис усіх різновидів і властивостей довільної та мимовільної уваги.

«ДОВІЛЬНА УВАГА завжди буває апперцептивною. Ми робимо свідомі зусилля для скерування нашої уваги на відомий об´єкт лише в тому разі, якщо він пов´язаний з яким-небудь інтересом... У МИМОВІЛЬНІЙ УВАЗІ, спрямованій прямо на певний об´єкт сприйняття, стимулом є... значна інтенсивність, обсяг і раптовість відчуття...» (В. Джемс).

Довільна увага слугує для досягнення заздалегідь поставленої та прийнятої до виконання мети. У разі мимовільної уваги людина уважна незалежно від найближчих і віддалених цілей і навіть усупереч їм.

У психології розрізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу. Усі різновиди уваги тісно пов´язані між собою і за певних умов переходять одні в одних.

Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов діяльності чи відпочинку, на дозвіллі під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму.

Фізіологічним підґрунтям мимовільної уваги є безумовно-рефлекторна орієнтувальна діяльність мозку. Нейрофізіологічним її механізмом є збудження, що надходять до кори з підкіркових ділянок великих півкуль головного мозку.

Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження, за певних обставин, стають інтенсивнішими порівняно з тими, що домінують у цей момент.

Збудниками мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні предмети, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, наші прагнення - усе те, що чомусь хвилює нас.

Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили впливу сторонніх подразників, що впливають на нас, вона може виникати досить часто, заважаючи основній діяльності.

Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основний компонент довільної уваги - воля. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосередити свою свідомість на потрібній діяльності впродовж досить тривалого часу.

Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність боротися із сторонніми відволіканнями.

Довільна увага своїм фізіологічним підґрунтям має умовно-рефлекторну діяльність головного мозку, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. У ній провідним є вибір предмета зосередження, засобів дій, який супроводжується боротьбою мотивів. Головним збудником довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов´язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності.

Післядовільна увага виникає в результаті свідомого зосередження на предметах і явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження.

Тому післядовільну увагу називають ще й вторинною мимовільною увагою. У післядовільній увазі напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишається на рівні довільної уваги. Завдяки тому, що інтенсивність напруження в післядовільній увазі зменшується, а інтерес до діяльності зростає, вона стає більш тривалою та продуктивною. Тому важливо в процесі діяльності - навчальної, трудової - засобами її організації та методами праці сприяти переходу уваги від довільної до післядовільної.

Залежно від змісту діяльності увагу спрямовано або на зовнішні, безпосередньо дані предмети, явища та рухи власного тіла, які є об´єктом наших відчуттів і сприймань, або на внутрішню, психічну діяльність.

У зв´язку з цим виокремлюють зовнішню (сенсорну й рухову) увагу і внутрішню (інтелектуальну) увагу.

Поділ уваги на зовнішню та внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми вияву уваги мають свої особливості, на які потрібно зважати, організовуючи й керуючи навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини.

Зовнішня увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їхньому відображенні нашою свідомістю. Вона виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об´єкт сприйняття і спостереження, в зосередженні на рухомих органах тіла - руках, ногах, на їхньому напруженні.

Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, у мімічних і пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готовності здійснювати ті чи ті трудові, навчальні, спортивні завдання.

Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуттів - зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також темпераменту, статичних і кінестезичних станів організму та його органів.

Сенсибілізація органів чуттів сприяє більш чіткому вибірковому сприйманню предметів та явищ, їхніх елементів.

Внутрішню (інтелектуальну) увагу спрямовано на аналіз діяльності психічних процесів (сприйняття, пам´яті, уяви, мислення), психічних механізмів і переживань. Вона яскраво виявляється, наприклад, під час розв´язування завдань подумки, у пригадуванні, у розмірковуванні подумки.

При цьому важливе значення має внутрішнє мовлення. Самосвідомість неможлива без зосередження на внутрішніх, суб´єктивних станах та індивідуальних особливостях психічної діяльності особистості.

У стані внутрішньої уваги чутливість органів чуттів знижується, людина не помічає знайомих, не чує, коли до неї звертаються, відволікається від діяльності, яку виконує. Тому в будь-якій діяльності - навчальній, виховній, науковій та іншій - недоцільно одночасно завантажувати і зовнішню, і внутрішню увагу.

У працях, які розглядають зорову увагу, а також її зв´язок з усвідомленням, описано фокальну й периферійну увагу. Фокальна увага забезпечує перебування об´єкта у сфері ясного бачення в прямому й переносному значенні. Периферійна увага поширюється на зміст крайньої частини свідомості.

44) В увазі виокремлюють такі її характерні властивості:

зосередженість, яка виявляється в мірі інтенсивності концентрації на предметах розумової або фізичної діяльності. Заглиблюючись у предмет, людина не помічає впливу на неї сторонніх подразників, того, що відбувається навколо. Фізіологічним підґрунтям зосередженості є позитивна індукція нервових процесів збудження та гальмування. Зосередженість, тобто концентрація уваги, залежить від змісту діяльності, ступеня зацікавленості до неї і особливо від індивідуальних особливостей людини - її вміння, звички зосереджуватися, підґрунтям чого є активність і стійкість збуджень в активних ділянках кори великих півкуль головного мозку;

стійкість характеризується тривалістю зосередження на об´єктах діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою впливу об´єктів діяльності, й індивідуальними можливостями особистості, важливістю для неї діяльності, зацікавленням нею. Сила уваги зменшується за несприятливих умов діяльності (гуркіт, крики, вибухи) та залежно від ступеня втоми, стану здоров´я. Особливо помітно відволікання уваги виявляється в неуважних людей. Розосередженість - це негативна особливість уваги, зумовлена послабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є слабкість збудження в ділянках кори головного мозку. Розосередженість уваги наявна під час інтенсивного зосередження на чомусь. Але це пов´язано з глибиною зосередження, а не його слабкістю та поверховістю;

коливання виявляються в періодичному зниженні та підвищенні зосередження. Такі періоди коливань, як засвідчили дослідження М.М. Ланге, становлять від 2-3 до 12 секунд;

переключення - це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність. Фізіологічним підґрунтям переключення уваги є гальмування оптимального збудження в одних ділянках мозку і виникнення його в інших. Переключення уваги з одних предметів на інші потребує належного опанування своєю увагою, усвідомлення послідовності дій та операцій з предметами, яких вимагає праця, вміння керувати своєю увагою, що здобувається в процесі діяльності. Переключення уваги відбувається з різною швидкістю. Це залежить від змісту діяльності та від індивідуальних особливостей. Швидкість переключення уваги, як показали дослідження, становить 0,2-0,3 секунди, тобто цього часу вистачає, щоб подолати інертність, яка настає в процесі праці, і переключитися на інший об´єкт;

концентрація - це ступінь зосередженості на кількох певних об´єктах;

розподіл виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності або одночасно контролює кілька об´єктів. Передумовою такого переключення є те, що одна дія звична, виконується автоматично, а інша - свідомо. Розподіляючи увагу, слід враховувати, що певна діяльність пов´язана з осередком оптимальної збудженості ділянки кори великих півкуль головного мозку, а іншу, яка вимагає меншої уваги, здійснюють ділянки мозку меншої збудливості;

спрямованість - це утримання під контролем лише тих чи інших об´єктів. Ступінь уваги - це характеристика її інтенсивності. В аспекті суб´єктивних переживань його оцінюють як ступінь ясності та вираженості переживань. У сучасній когнітивній психології під ступенем уваги мають на увазі кількість ресурсів, наданих до переробки інформації, та оцінюють за рівнем або глибиною цієї переробки;

обсяг - це така кількість елементів, які увага може охопити і сприйняти в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та широкою. Широта обсягу уваги залежить від спорідненості матеріалу, який сприймають, а також від вікових особливостей людини. Якщо цей матеріал легко асоціюється, тобто пов´язується, то обсяг уваги зростає. Дослідженнями встановлено, що обсяг уваги дорослої людини під час сприйняття не зв´язаного за змістом матеріалу (незрозумілі сполучення літер, фігури, окремі літери) дорівнює 4-6 об´єктам, що сприймаються впродовж однієї-двох - десятих секунди. Обсяг уваги визначають як кількість простих вражень або стимулів, усвідомлюваних чітко. Ступінь та обсяг має зворотну залежність: збільшення обсягу елементів, що їх сприймають, приводить до зменшення ступеня і навпаки. Зміну загальної спрямованості й обсягу уваги називають відволіканнями, або порушеннями уваги. Оцінки частоти коливань і порушень характеризують стійкість уваги до цього об´єкта.

розсіяність - це перестрибування від одного зовнішнього об´єкта до іншого. Увага людини за мінімальної вольової регуляції підпорядковується зовнішнім обставинам.

Особливості виявлення властивостей уваги залежать від стану, інтенсивності, спрямованості та мотивації і пізнавальної, й емоційно-вольової діяльності.

У трудовій діяльності й повсякденному житті люди бувають уважні, неуважні та розсіяні. Ступінь уважності - це стійка властивість особистості, притаманна їй від природи, що вдосконалюється упродовж життя в досить обмеженому діапазоні залежно від обставин, потреб і досвіду. Уважний в одній галузі життя може бути зовсім неуважним в іншій. Тому поділ людей за таким критерієм треба вважати певним чином умовним.