11. Життя Ласарільо з Тормеса

«Ласарильо с Тормеса» (полное название — «Жизнь Ласарильо с Тормеса — его невзгоды и злоключения» — «La Vida de Lazarillo de Tormes: y de sus Fortunas y Adversidades»), испанская повесть. Издана анонимно в Бургосе, Алькала-де-Энаресе иАнтверпене в 1554 году. Рассказывает о судьбе мальчика, поневоле становящегося плутом в жестокой борьбе с нищетой и голодом. Одно из наиболее ярких сочинений литературы Возрождения; положила началоплутовскому роману.^[1] Была опубликована в самый разгар испанской Инквизиции и позже запрещена католической церковью по причине резко антиклерикального характера произведения.

Повесть изложена в виде письма от лица автора (по видимому, молодого человека) к своему господину и содержит описание своих злоключений в детском и подростковом возрасте, когда он был слугой, поочерёдно, нескольких хозяев. Несмотря на комичность или трагикомизм многих ситуаций, автор, на протяжении всей повести, сохраняет доверительно-наивную манеру изложения. Повесть положила начало целому жанру в испанской литературе — плутовскому роману, который позже приобрёл популярность и в других европейских странах. Героями плутовских романов становились жулики, авантюристы, прохиндеи и мошенники, как правило, вызывающие симпатии читателя. «Ласарильо с Тормеса» не случайно написана анонимно: автор неминуемо был бы наказан Инквизицией, так как служители церкви показаны в повести с чрезвычайно негативной стороны. В целом, это произведение было своего рода реакцией на «рыцарские романы», героические мифологии и жития святых, которыми изобиловала испанская литература первой половины XVI века и в которых основные персонажи, как правило, изображались необычайно достойными, благородными и благочестивыми людьми. «Ласарильо с Тормеса» противопоставляет этой традиции непривычные доселе достоверность и реализм в описании жизни как простых людей, так и представителей привилегированных слоев населения. Само слово lazarillo стало синонимом слова «поводырь» в испанском языке, а выражение perro lazarillo стало означать собаку-поводыря.

Рома́н круті́йський (ісп. novela picaresca, від picaro — «шахрай», «крутій») — різновид епічного жанру, одна з найдавніших форм європейського роману. Виник в Іспанії (анонімна повість «Ласарильйо з Тормеса»). Крутійський роман розповідає про пригоди хвацького пройдисвіта, авантюриста — пікаро, вихідця з низів або декласованого дворянства, який повністю ігнорує обов'язкові суспільні моральні норми. Як правило, це слуга, бездомний жебрак, «лицар випадку». Крутійський роман виник із культурно-історичної ситуації, коли Європа переповнилася бурлакуванням, і став антиподом лицарського роману з його шляхетними героями.

12. «Дон Кіхот» ─ найвпливовіший літературний твір Іспанської Золотої Доби і вважається багатьма найкращим романом взагалі.

Сервантес створив вигадане походження історії. Він стверджує, що найняв історика мавра, щоб перекласти арабський рукопис, який письменник знайшов у брудній квартирі в Толедо.

Головний герой, Алонсо Кіхано ─ незаможний дворянин, що прочитав багато лицарських романів. Ці романи так ввійшли в його фантазію, що Кіхано став переконаний, що він мандрівний лицар. Разом із простим селянином, «зброєносцем» Санчо Пансою, самозваний Дон Кіхот Ламанчський вирушив на пошуки пригод. Дон Кіхот вибрав об'єктом своєї любові Дульсінею Тобоську. Так мандрівний лицар нарік дівчину із сусідньої ферми. «Дульсінея» абсолютно не підозрює про Кіхотові почуття до неї, і практично ні разу не з'являється в романі.

Літературні ознаки

Роман має епізодичну структуру. Хоча роман і жартівливого характеру, друга частина ─ серйозний філософський роздум на тему обману. Дон Кіхот служив джерелом натхнення не тільки в літературі, а й набагато пізніше в музиці і живописі, надихаючи Пабло Пікассо та Ріхарда Штрауса. Контраст між високим, худим, вигадливим та ідеалістичним Доном Кіхотом і товстим, присадкуватим, стомленим від життя Санчо Пансою ─ лейтмотив, що наслідувався багато разів після публікації книжки..

Письменник застосовував подібну гру слів, що ще збільшувало комічність «Дона Кіхота».

Світ простих людей, від пастухів до власників таверн, що фігурують в «Доні Кіхоті» був новаторським для тих часів. Персонаж Дона Кіхота став дуже відомим у світі, а слово «донкіхотський» перейняли багато мов. Фраза «боротьба з вітряками» стала синонімом марності зусиль. І через свій величезний вплив роман допоміг формуванню сучасної іспанської мови

Сюжет

Гюстав Доре - Мігель Сервантес - Дон Кіхот - Частина 1 - Розділ 1 - Його уява переповнилась різними химерами, вичитаними з тих книжок

Перед першим розділом роману автор помістив пролог, в якому просить пробачення за простий стиль свого твору та відсутності в ньому цитат. Сервантес починає перший розділ, розповідаючи про характер і звички дворянина Алонсо Кіхано з Ламанчі: «В однім селі у Ламанчі - а в якому саме, не скажу - жив собі не так давно ідальго, з тих, що то мають лише списа на ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна».

Головний герой («Літ нашому ідальгові до п'ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні» але «ідальго той гулящого часу - тобто замалим не цілий рік - водно читав рицарські романи з таким запалом і захватом, що майже зовсім занедбав не лише своє полювання, а й усяке господарювання»)

Історико-культурний аспект

Дело в том, что в "Дон Кихоте" немолодой уже литератор Сервантес пошел на смелый эксперимент с непредвиденными последствиями и возможностями: он поверяет рыцарский идеал современной ему испанской действительностью, и в результате его рыцарь странствует по пространству так называемого плутовского романа

Плутовской роман, или пикареска — повествование, возникшее в Испании в середине XVI века, претендующее на абсолютную документальность и описывающее жизнь плута, мошенника, слуги всех господ (от исп. picaro — плут, мошенник). Сам по себе герой плутовского романа неглубок; его носит по свету злосчастная судьба, и его многочисленные приключения на большой дороге жизни представляют главный интерес пикарески. То есть материал пикарески — подчеркнуто низкая действительность. Возвышенный идеал рыцарства сталкивается с этой действительностью, и Сервантес как романист нового склада исследует последствия этого столкновения.

В Дон Кихоте автор обобщает (узагальнює) существенные черты человеческого характера: романтическую жажду утверждения идеала в сочетании с комической наивностью и безрассудством. Сердце "костлявого, тощего и взбалмошного рыцаря" пылает любовью к человечеству. Дон Кихот воистину проникся рыцарственно-гуманистическим идеалом, но при этом полностью оторвался от действительности. Из его миссии "исправителя кривды" в несовершенном мире вытекает его мирское мученичество; его воля и отвага проявляются в стремлении быть самим собой, в этом смысле старый жалкий идальго — один из первых героев эпохи индивидуализма.

Благородный безумец Дон Кихот и здравомыслящий Санчо Панса дополняют друг друга. Санчо восхищается своим хозяином, потому что видит, что Дон Кихот так или иначе возвышается над всеми, кого встречает, в нем торжествует чистый альтруизм, отказ от всего земного. Безумие Дон Кихота неотделимо от его мудрости, комизм в романе — от трагизма, что выражает полноту ренессансного мироощущения.

Сразу после выхода в свет первой части романа имена его героев стали всем известны, языковые находки Сервантеса вошли в народную речь.

С балкона дворца испанский король Филипп III увидел студента, читавшего на ходу книгу и громко смеявшегося; король предположил, что студент либо сошел с ума, либо читает "Дон Кихота". Придворные поспешили выяснить и удостоверились, что студент читал роман Сервантеса.

13. Особливе місце у творчості Лопе де Веги займають комедії. Одна із кращих серед них – «придворна комедія» «Собака на сіні» (ок. 1604). У комедіях такого типу, як правило, показувалося життя аристократії, близької до двору. Багато хто з них написані на сюжет про складні взаємини, що виникають між панами й підлеглими. У ряді комедій розробляється сюжет про любовні переживання героїв, що належать різним станам. Іноді в центрі сюжету коштує боротьба за владу. Нерідко в таких комедіях любовне почуття виникає з ревнощів. Це вносить певний дисонанс у відносини між закоханими й робить комічної ситуацію. Дозвіл її нерідко укладений у словах народної пісні, що виконують або слуги, або наближені до знатної особи. Закінчуються комедії, як правило, весіллям

Так, у комедії «Собака на сіні» любов прекрасної аристократки Діани до секретаря Теодоро виникає з ревнощів. Причому назва комедії виправдана поводженням Діани: вона не дозволяє Теодоро любити себе, але й забороняє любити служницю Марселу. Теодоро, чесний, шляхетний юнак, виявляється заручником гри станових забобонів. Щасливий кінець досягається лише завдяки моторному слузі Тристану, одному з типів пикарескних слуг у комедіях Лопе. Але при цьому ми бачимо, як Діана готова кинути Тристана в колодязь за те, що він знає про плебейське походження Теодоро. Аристократка в Діані перемагає саме почуття. Поки вона не знає засоби, як зробити так, щоб Теодоро став рівним їй, Діана вимагає розуміння, наполягає на збереженні станової дистанції. Але як тільки Тристан «знаходить» Теодоро знатного батька, Діана змінює своє рішення

Заради досягнення руки першої красуні її шанувальники не гребують послугами найманих убивць. І тільки спритність Тристана, не менш шляхетного у своєму відношенні до пана, улаштовує всі найкращим образом

Взагалі, слуга часто бере участь в інтризі комедії Лопе де Вега. Звичайно це бідний малий, котрий здатно тверезо оцінити ситуацію й посміятися над жагучими переживаннями закоханих. Це та пружина в дії, від якого починає розкручуватися вся інтрига. Не випадково саме через образ слуги комедії Лопе нерідко порівнюють із шахрайськими романами. Але головне, що допомагає розкрити слуга, – це те, що й селянки й дворянки однаково переживають любовне почуття. Любов зрівнює всі стани. Таке гуманістичне прославляння любові стало теперішнім відкриттям драматургії Лопе де Веги

Найцікавішим типом комедії Лопе є «комедія плаща й шпаги». Назва дана по обов’язковій атрибутиці персонажа. Дія п’єс звичайно відбувається в сучасної драматургові обстановці, як правило, це Мадрид або Севілья, оспівані персонажами комедій. У даному типі п’єс є свої закономірності побудови: проводиться паралель між закоханою парою панів і парою слуг; відносини часто дублюються, підсилюючи комізм що відбувається. Однак у Лопе інтрига нерідко поступається місцем характеру. Вдачі Іспанії змальовані яскраво, многообразно, оттеняя сутність характерів головних героїв. У комедіях Лопе жінка завжди активна в боротьбі за своє щастя. Їй властиві чарівність, вірність, а також здатність до самопожертви в ім’я любові. Будучи істотою слабким, жінка стає сильної й сміливої в боротьбі за щастя. Головне в житті – любов як животворяща сила. Вона розкриває в людині всі його здатності. Не випадково в «комедії плаща й шпаги» ми виявляємо різні типи людей ренесансного образа думок

14. Кальдерон життя це сон Провідний мотив п’єси – усамітнення принца, виховання дитини поза зовнішнім світом – запозичений із легенди про Варлаама і Йоасафа, яка була своєрідною європейською інтерпретацією давньосхідної легенди про життя Будди. Історія про Варлаама і Йоасафа була надзвичайно популярна в Європі в епоху середньовіччя. В Іспанії побутували її переклади латиною, а на території східних слов’ян був поширений грецький список.

Про популярність цього сюжету в іспанській літературі свідчать твори, які з’явилися ще до Кальдерона. Це п’єса Лопе де Веги “Варлаам і

Йосафат”, однойменний роман Енріке Суареса, п’єса Хуана де Арсе Солорсано. Вони були абсолютними сюжетними аналогіями легенди.

Історія про Варлаама і Йоасафа потрапила в Іспанію і використовувалась як “exemplum” – повчальний приклад. Вона фігурувала в проповідях, а в 1602 році була опублікована в збірнику Педро Альфонсо “Disciplina clericales”. Очевидно, Кальдерон знав усі варіанти побутування цієї легенди, оскільки був священиком і першим драматургом Іспанії ХVІІ ст.

Отже, першоджерелом цього сюжету є “Популярна легенда про Будасафа і Білаухара”, взята із санскритського тексту “Лалітавістара” (детальний опис гри Будди), і тому “Легенду про Варлаама і Йоасафа” вважають християнською адаптацією житія Будди. Цей факт свідчить про те, що з давніх давен існували значні міжрегіональні літературні зв’язки і впливи.

Грецький варіант повісті розповідає про життя царевича Йоасафа, якого батько, могутній індійський цар Авенір, бажаючи запобігти пророцтвам гороскопа, виховує самотньо в палаці, в оточенні гарних слуг. Царевич повинен був ніколи не бачити горя й страждань, не міг залишити палац, а найголовніше – не повинен був дізнатися про існування християнської віри. За легендою Йоасаф згодом стає сподвижником християнства.

У Кальдерона сюжет легенди набуває зовсім іншого змісту. Повністю втрачені релігійні акценти, посилюється моральний аспект і повчальний (виховний) зміст. І в індійській легенді, і в п’єсі Кальдерона у. В Іспанії ХVІІ століття був популярним анекдот про “сплячого, що прокидається” й зберігся у збірках міського фольклору.

Сон у п’єсі Кальдерона, з одного боку, є композиційним прийомом, з іншого – категорією й образом-символом, який надає творові глибокого філософського змісту. Через образ сну змальована недостовірність чуттєвого сприйняття, суєтність життя, швидкоплинність часу, відносність земних цінностей, що надзвичайно співзвучне дуже поширеним в Іспанії ХVІІ ст. ідеям стоїцизму.

У п’єсі Кальдерона зустрічаються складні міфологічні образи, взяті з іспанських казок, як, наприклад, Гіпогриф, що є поєднанням коня і

грифона. Грифон – це образ, узятий із античної міфології (грифони запрягалися в колісницю Аполлона). Поряд зустрічаються цілком прозорі міфологічні образи – Аврора, Флора, Паллада.

Отже, драма Кальдерона “Життя – це сон” є складним синтезом філософських ідей, міфологічних сюжетів, легенд, фольклорних мотивів, релігійних вірувань, асимільованих у відповідності до ідеології та поетики своєї епохи, до своїх власних етичних та естетичних ідеалів.

15.Поезія Вайетта має книжний, штучний характер. Більшість його творів представляють собою наслідування іноземним зразкам, перш за все італійським. Більше за все Вайетт був захоплений поезією Петрарки і під його впливом увів в англійську літературу форму сонета. З 32 сонетів Вайетта 12 – це переклад петрарки. Окрім сонетів Вайетт також писав за французькими зразками рондо та оди( за його розумінням вірші любовного змісту, пісні для виконання з музикальним акомпанементом.) У віршах Вайтта також зустрічаються наслідування Чосера наприклад.

Якщо Вайетт суворо слідував рамкам італійського зразку, То Серрей набагато вільніше вже ставися, і відходив від форми італійського сонету, але наслідуючи його ліричний зміст і вдосконалював його в англійській поезії. Його поезія це любовна лірика у відповідності з кодексом лицарського кохання. Присутні дама серця, турніри. Досягненням Серрея вважається те,що він вперше використовуює білий вірш при перекладі Енеїди.

Сідні. Збірник сонетів *Астрофель і Стелла* - любується своїми почуттями, поетично розкриваючи їх. Роман *Аркадія* -пасторальний роман, в який вплетено багато ліричних віршів. + трактат *Захист поезії* - користь мистецтва, його пізнавальне і виховне значення.

Найбільшим поетом Відродження вважається Едмунд Спенсер. Лірика Спенсера – це цикл сонетів *Аморетті* - кохання до Елізабет Бойл( почуття зливаються з природою) Одним з його досягнень вважається те, що він на основі зарубіжних джерел намагався створити англійську національну поезію. Ще до лірики Спенсера відносимо весільні гімни*Епіталама* + * Чотири гімни* ( 2 оспівують земні почуття, 2 –небесне кохання.)