4_5_6_20_21_22_30

2)     указательные местоимения и наречия, а также дейктический определенный артикль;

3)     глагольное время;

4)     дейктическим может быть значение глагола и наречия.

Гендерні маркери.

Правила мовної поведінки для чоловіків та жінок в Японії дуже різні. Чоловік, що розмовляє «по-жіночому», а жінка, що розмовляє «по-чоловічому», викликають лише глузування. Також наприклад, перевиховування хлопчиків від «жіночих» мовних зворотів, сприйманих від вихователів дитсадків та вчителів початкових класів, вважається дуже серйозною проблемою. Відмінності чоловічої та жіночої мови значно перевершують індивідуальні особливості і відмовитися від них вкрай важко. Японська лінгвістка Сугіяма Мейко писала, що вона довго не помічала в своїй мові жіночих особливостей, але після спостережень впевнилась в тому, що розмовляє «по-жіночому». Відмінності між чоловічим і жіночим варіантом японської літературної мови проявляються майже на всіх ярусах мовної системи. Однакові лише фонеми та правила їх сполучуваності, але вже в області інтонації дуже різняться. Найбільш відрізняються один від одного два варіанти в області граматики та лексики.

Серед граматичних відмінностей найбільш помітні розбіжності у вживанні модально-експресивних часток, зазвичай якими закінчують речення. Японська мова дуже багата такими частками, що передають різні значення типу прохання, звернення, ствердження і т.д. або ж ті чи інші емоції мовця. Буквально перекласти їх на українську мову дуже важко. У розмовній мові майже кожне речення насичене одною або декількома такими частками. У випадку письмової її фіксації вони – найточніший індикатор належності мови чоловікові чи жінці. До чоловічих часток відносять дзо, дзе, на:, я:, а до жіночих – ва, но, ма:, касира, ара; частки можуть відрізнятися і за ступенем периферійності в тому чи іншому варіанті. Деякі частки відрізняються своїм значенням: йо – неввічлива як чоловіча і дуже ввічлива як жіноча частка. Такого роду відмінності з раннього віку: вже дворічні дівчинки використовують експресивну частку но, яка з’являється в їх мові раніш за більшість граматичних показників.

Ще одна особливість жіночої мови у тому, що у багатьох випадках відсутні граматичні показники, особливо відмінки та зв’язкові частки; у чоловічий мові такі можливості більш обмежені. Всі зазначені відмінності стосуються переважно розмовної мови. У письмовій мові, а також у теленовинах чи радіо стать людини, що пише чи розмовляє не проявляється дуже чітко. Лінгвіст С. Макіно, який проводив експеримент, у ході якого випробуваним пропонувалося написати твір на задану тему, відмічає, що чоловіки будуть текст у вільній формі, передаючи у першу чергу зміст розповіді. Для жінок більш характерно використання стереотипних форм та виразів. Теж саме спостерігається у приватному листуванні, щоденниках. Чоловіки прагнуть інформативності, а жінки – передачі емоційного стану. Це тому, що чоловіки в першу чергу турбуються про опис подій, а жінки – про вираження та передачу емоцій. Також жіночий стиль дуже ввічливий та передбачає ввічливе та поважне звернення навіть до чоловіка. А чоловіки мають право спілкуватися менш ввічливою мовою, так як місце чоловіка в японському суспільстві завжди було вищим та впливовішим.