17. Флективні мови синтетичної та аналітичної будови.

Флективні мови — мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення). До флективних мов належать індоєвропейські та семіто-хамітські. На відміну від аглюнативних мов, де афікси є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним (у слові стол-a закінчення -а має три значення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок), не стандартним, приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вживається (земл-я, чорний, зв-емо), і органічно зливається з основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни (рук-а, руц-і;роб-ити — робл-ю; киянин — киян-и). Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією (від лат. fusio "сплавлення"). Звідси друга назва флективних мов — фузійні. Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та аналітичні. Синтетичні мови (від гр. synthesis "поєднання") — мови, у яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму). Аналітичні мови (від гр. analysis "розчленування") характеризуються тенденцією до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне — службовими словами, порядком слів, інтонацією). До синтетичних мов належать українська, російська, білоруська, польська, чеська, литовська, німецька, старослов'янська, санскрит, давньогрецька, латинська, готська та ін. Аналітичними мовами є всі романські, англійська,

датська, таджицька, новоперська, гінді, урду та ін. Із слов'янських до аналітичних належать болгарська та македонська мови.

18. Значення письма в історії суспільства. Предметне «письмо», піктографія, ідеографія.

Письмо — штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за допомогою графічних елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі. Звукова мова обмежена в просторі та часі. За допомогою звукової мови неможливо передати інформацію на великі відстані та майбутнім поколінням. Тому цілком природно, що людство шукало допоміжний засіб передачі інформації, який би усунув названі перешкоди. Таким засобом стало письмо. Люди отримали можливість передавати свій досвід прийдешнім поколінням, а нащадки отримали можливість чути "голос минувшини". Це вплинуло на прискорення розвитку науки, техніки, культури та й загалом усієї цивілізації. Зросла й об'єднувальна роль мови, оскільки письмо сприяло оптимальній організації суспільного життя, виробництва, торгівлі. Адміністративні документи, суспільно-політична й художня література згуртовували й етнос, який користувався однією мовою, і цивілізовані народи всього світу. Навіть у наш час, коли винайдені засоби зберігання й передачі на відстань звукового мовлення (технічні засоби мовлення, радіо), роль письма в житті суспільства нітрохи не зменшилася. Письмо виникло приблизно шість тисяч років тому. Виникненню письма передував тривалий підготовчий період. Спершу були спроби передачі на відстань інформації способами, які мало нагадували графічне письмо. Йдеться про так зване "предметне письмо", або протописьмо, — оптичні мнемонічні системи, які не відтворюють безпосереднього мовлення, а є нагадуванням чи підказкою для особи, яка приймає повідомлення. Такі засоби інформації практикували різні племена вже в епоху неоліту. Мнемонічним і символічним знаком міг бути предмет чи декілька предметів і ритуальні дії з ними. Такі способи спілкування збереглися й до наших днів. Так, зокрема, в північноамериканських індіанців передача томагавка означала оголошення війни, а спільне викурювання люльки — укладення миру. До предметів-символів можна віднести "хліб і сіль", певні квіти (в подарунок), а до мнемонічних — пов'язаний на пам'ять вузлик на хустині. Рудиментами "предметного письма" можна вважати виставлені на вітрині хлібної крамниці хлібо-булочні вироби, підвішений чобіт біля входу у взуттєву майстерню тощо. "Предметним письмом" можна передати лише дуже прості, елементарні повідомлення (вказівки, сигнали лих — землетрус, наступ ворогів тощо). Пошуки форм і способів передачі складніших повідомлень зумовили появу графічного письма. Піктографія — відображення змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків (малюнкове письмо). Найдавніші зразки піктографії належать до епохи палеоліту. Піктографічне повідомлення може складатися з одного складного знака-повідомлення, в якому "прочитуються" його складові елементи. Піктографія не пов'язана з алфавітом, тому для її розуміння не потрібно вміти читати й писати. У сучасних культурах піктографію використовують як допоміжний засіб спілкування в дорожній сигналізації, а також як покажчики чого-небудь, розраховані на іноземців. Ідеографія - письмо графічними знаками, що позначають поняття. Основною одиницею ідеографії є ідеограма, або логограма, — писемний знак, який, на відміну від букв, позначає не звук чи склад якоїсь мови, а ціле слово або корінь слова. Ці знаки — своєрідні схематичні малюнки, якими можна передавати поняття конкретних істот і предметів, дієслівні поняття, а також абстрактні, які так чи інакше асоціюються із зображеннями. На відміну від піктографії, в ідеографії можна говорити про систему письма. Система письма характеризується постійним складом знаків. До ідеографічного письма належить шумерське, еламське, єгипетське, хеттське, китайське, майя , ацтецьке, ще не розшифровані пам'ятки острова Пасхи (XIV—XIX ст.).