45. Фразеологія. Види фразеологізмів.

Фразеологія — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові.

Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом (лексико-граматична єдність двох і більше граматично оформлених компонентів).

Особливості фразеологізму:

1. лексичне значення виражається сполученням кількох слів, значення фразеологізму єдине.

2. постійне відтворювання одного й того самого компонентного складу.

3. характеризуються стійкістю граматичних категорій.

4. слова у складі фразеологізмів мають часто переносне значення.

5. контекстуальна обумовленість вживання.

Класифікація фразеологічних одиниць

В основі вітчизняної концепції класифікації ФО лежить семантична класифікація, яку запропонував російський мовознавець В.В.Виноградов. Він виділив три типи ФО: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення — семантично неподільні ФО, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень компонентів (бити байдики, точити ляси, собаку з’їсти).

Фразеологічні єдності — тематично неподільні одиниці, але цілісне значення їх певною мірою мотивоване значенням компонентів (тримати камінь за пазухою, не нюхати пороху, прикусити язика).

Фразеологічні сполучення — це такі стійкі мовні звороти, які не є «безумовними семантичними одиницями», оскільки характеризуються певною самостійністю складових части. Одне слово у фразеологічному сполученні є стрижневим й не може бути замінене іншим, а ті слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну чи підстановку (бере досада (зло, страх, жаль); порушити питання (справу, проблему); не сходити з язика (уст).

Зберігши три основні типи фразеологічних одиниць, М.Шанський виділив четвертий тип — фразеологічні вирази, що об’єднують такі стійкі у своєму складі і часто вживані фразеологічні звороти, які є не тільки семантично подільними, але й складаються цілком із слів із вільним значенням: Не все те золото, що блищить; Вовків боятися — в ліс не ходити.

Часто на позначення фразеологізмів можна почути термін ідіома (дехто з мовознавців співвідносить ідіоми із зрощеннями і єдностями)— стійкий неподільний зворот мови, що виражає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів: байдики бити, на руку ковінька.

46. Лексикографія. Основні типи словників

Лексикографія — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію.

Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

Завдання лексикографії

Лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики якоїсь мови в цілому, зокрема її літературного різновиду, чи ділянкових ,в діахронному перекрої, з розглядом походження слів, з поданням сучасної правописно-наголосової норми слів, їх уживання у стійких словосполученнях і фразеологізмах і стилістичного цінування. Значення слів можуть подаватися тією самою мовою (тлумачні й енциклопедичні словники) або якимись іншими мовами (перекладні, дво- й кількамовні з поданням еквівалентів з інших мов).

Словники - це не лише довідники, але й елемент національної культури: адже в слові втілено багато граней народного життя. Все багатство й різноманіття лексичних запасів мови зібрано в словниках. Створення словників - завдання особливої галузі лінгвістичної науки - лексикографії.

Енциклопедичні словники описують світ, пояснюють поняття, дають біографічні довідки про відомих людей, відомості про країни та міста, про видатні події.

Філологічні словники містять інформацію про слова. Більшості людей відомі двомовні словники: до них ми звертаємося під час вивчення іноземних мов, перекладу текстів з однієї мови на іншу.

Надзвичайно різноманітними є одномовні словники. Відомості про правильне написання слів можна дізнатися в орфографічному словнику, про те, як треба вимовляти слово, - в орфоепічному словнику.

Етимологічні та історичні словники описують походження слова, його шлях у мові, всі зміни, які відбулися з ним на цьому шляху.

Граматичні словники містять інформацію про морфологічні та синтаксичні властивості слова.

Існують також словники іншомовних слів, термінологічні, діалектні, словники мови письменників, словники мовленнєвих помилок та труднощів. Словник може охоплювати не всю лексику мови, а певні групи слів: такими є словники синонімів, антонімів, омонімів або паронімів.

В тлумачному та ідеографічному словниках пояснюється значення слова. Але в тлумачному словнику слова розміщені в алфавітному порядку, а в ідеографічному - за групами.

Сучасна лексикографія розвивається за двома основними напрямами: створення спеціалізованих словників(містить інформ. лише одного типу – написання, походження, способи його поєднання з іншими словами), створення комплексних словників(більше відомостей про слово: не лише тлумачення, а й грам.характер.,правила вимови та написання, особливості його використання в різних стилях, словотворчі можливості).

Різноманітні типи словників розробляються залежно від того, для кого вони призначені. Так, наприклад, існують академічні словники, які містять найповнішу інформацію про слово, та навчальні, які мають на меті навчити людину, яка оволодіває мовою, правильно використовувати слово.Особливий тип складають словники для різних технічних, прикладних цілей: наприклад, для машинного перекладу і т. ін.