Висновки

В українській літературі є оригінальний твір, який можна назвати справжньою енциклопедією української етнографії . Це повість М. Коцюбинського «Тійі забутих предків» ­– прекрасна правдива розповідь про світле чудове життя на Гуцульщині, життя, що перебуває в гармонії з природою та навколишнім світом. На перший погляд твір може здатися простою казкою, адже він насичений фантастичними образами, легендами та повір'ями. Але усі ці образи насправді автор використав лише для того, щоб якомога яскравіше відобразити спосіб мислення гуцулів та реальні життєві основи цього самобутнього народу. М. Коцюбинський майстерно відтворив своєрідне міфологічне світовідчуття, показав життя людей в атмосфері казки, міфу, повір'їв та забобонів.

У повісті Коцюбинського, як і в казках, легендах, переказах, оживають ліс, Черемош, незвичайні герої. Оживає казка. Казка добра і зла. Казка любові і ненависті. І цій казці немає ні початку, ні кінця. Тут гори, полонини, стрімкі потоки, ліси і люди, гуцули зі своїми звичаями, віруваннями, повір'ями, зі своїми народними символами. Усі сторінки «Тіней забутих предків» дихають народною творчістю, і вже з перших зустрічей з героями ми потрапляємо в атмосферу прадавніх вірувань у добрі і злі сили. Життя гуцулів настільки оповите казковістю, просякнуте вірою в таємні сили, що навіть малеча знає, що на світі є Бог і чорт, що є речі і явища, яким треба поклонятися, і є такі, що їх треба боятися. Уявлення про чисту й нечисту сили, про добро і зло не зникають і в дорослому віці, просто вони набирають інших форм, іншого втілення. Як бачимо, гуцули багато успадкували від пращурів такого, що навіть нашим предкам з XIX сторіччя здавалося дивним, не кажучи вже про нас. Але М. Коцюбинський зміг відтворити такий незвичний світогляд так, що він здається природним і позбавленим протиріч. Проте фольклорна стихія — то не тільки мірило повісті, її основа, а й допомога авторові в творенні образів.

«Тіні забутих предків» – твір, цілком вирісший саме з українського національного фольклору, в якому пульсує народне життя чарівних Карпат, відчувається дихання самобутнього гуцульського народу. І це невипадково, бо, працюючи над повістю, автор старанно вивчав етнографічно-фольклорні матеріали: «Гуцульщину» В. Шушкевича, «Матеріали до гуцульської демонології» А. Онищука, «Гуцульські примовки» І. Франка, фольклорні збірники В. Гнатюка, а також скористався власними спостереженнями. Гуцули – оригінальнійший народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Коцюбинський вважав, що глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті, проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води. Подорож Гуцульщиною справила неабияке враження на нього. Під впливом величної краси, самобутніх звичаїв та вірувань гуцулів письменник і написав свій неперевершений твір. Для того, щоб написати повість «Тіні забутих предків», Коцюбинський збирав надзвичайно цінний етнографічний матеріал, який до наших днів не втратив своєї значимості. Уважно й детально вивчаючи життя, побут, звичаї, обряди, вірування і народну творчість гуцулів, письменник звертався за порадами та консультаціями до Гнатюка, знайомився з працями В.Шухевича – одного з відомих дослідників етнографії гуцулів, зокрема вивчав його п'ятитомну "Гуцульщину", студіював "Матеріали для гуцульської демонології" А.Онищука та іншу літературу.

Однак студіювання одних лише літературних джерел не могло задовольнити Коцюбинського. Він знав, що тільки самостійне безпосереднє спостереження та вивчення народного життя дасть змогу правильно висвітлити його та зробити вірні наукові висновки.

Перед тим як характеризувати світогляд та духовну культуру гуцулів, Коцюбинський старанно вивчав відповідну літературу, а живучи в Карпатах, не пропускав жодної нагоди для спостереження народних обрядів, вивчення вірувань, ставлення місцевого населення до явищ природи тощо. В цьому  письменникові допомагали місцеві жителі – учитель Л. Гарматій, молоді селянські хлопці Шекерик-Дониковий, Танасійчук та інші. Вони допомагали збирати матеріал, розповідали про місцеве життя, виїздили з письменником на відбуття обрядів, свят, робили для нього багато зарисовок і фотографій.

    У «Тінях забутих предків» письменник творчо переосмислив фольклорні образи гуцульської землі та підпорядкував їх своїм завданням. Адже не тільки зовнішня екзотика цікавила художника, а й дух народу, його уявлення й вірування. Через те фантастика повісті не має в собі нічого містичного. Легенди, казки, повір'я використовуються для розкриття способу мислення гуцулів та його реальних життєвих основ.

Письменникові вдалося не лише чудово змалювати гуцульський край, він зробив набагато більше. Коцюбинський показав, що, незважаючи на тяжкі життєві умови, більшість жителів гір зберегли твердий характер та чисту душу. Вони люблять усе прекрасне, чутливі до музики, коломийок, мають високі естетичні смаки. Це гордий народ, який, згідно з законами предків, захищає гідність роду та честь родини. Створивши привабливі образи Івана й Марічки, автор висвітлив усе чисте, красиве, високе, що є в людській природі та передав красу глибокого вірного кохання щирих сердець. Автор стверджує, що любов – це почуття всесильне й прекрасне, що дві закохані душі повинні завжди бути разом.

    Сила Коцюбинського-художника виявилася у тому, що, розгортаючи на незвичайному фоні ніби суто любовний сюжет, умонтовуючи етичні проблеми, глибокі внутрішні переживання у розповіді про гуцульське життя, застигле на майже первісній стадії суспільного розвитку, він зробив це у такий спосіб, що зображені явища не тільки сприймалися як щось органічне для Гуцульщини, а й звучали по-сучасному, перегукуючись із суспільним життям початку XX ст. У повісті ми наче самі відчуваємо цей конфлікт мрії та дійсності, краси високих людських поривань і буденного життя. Такого художнього ефекту письменник досягає матеріалістичним осмисленням гуцульської міфології, творчим підходом до фольклору. 

При збиранні етнографічних матеріалів Коцюбинський завжди основну увагу звертав на сучасний побут народу. Вже перші описи, зроблені ним, свідчили про нове, зовсім відмінне від буржуазних дослідників ставлення до вивчення народного життя. Письменник був дуже далекий від ідеалізування і прикрашення життя народу. Солоденьким ліберальним описам українського села він протиставляв тяжке становище українського селянства, його нужденний побут. Крім демонології, що сповнює життя героїв повісті таємничістю та незвичайними пригодами, ми знаходимо у творі багато архаїчних звичаїв та традицій, які розкривають нам детальніше таємничий світ народного життя.

Коцюбинський багато зробив у дослідженні життя та побуту гуцулів та й взагалі дослідженні фольклору для створення своїх оригінальних творів. Твір «Тіні забутих предків» став своєрідною енциклопедією фольклорно-етнографічного життя гуцулів у мініатюрі. Діяльність М. Коцюбинського в цій галузі, зокрема зібрані ним етнографічні матеріали є неабияким надбанням української етнографічної науки. Тим більше, на відміну від своїх попередників, у цій ділянці, він звернув увагу на такі питання, які зовсім або майже зовсім не ставились в українській етнографії.

Усвідомлюючи міжкультурні зв'язки сусідніх народів, М. Коцюбинський цікавився також культурою та побутом молдаван, татарів, євреїв та інших народів. Працюючи у філоксерній комісії в Криму та Бессарабії, письменник з великим інтересом вивчав життя і побут молдавського, татарського народів, побут циган, румунів, а також українців, які жили на цих землях.

Коцюбинський був глибоко переконаний в тому, що для правильного і всебічного вивчення та висвітлення народного життя дослідник повинен знати мову того народу, який він досліджує, бо в ній відображається і історія, і світогляд, і характер даної нації.

Свої знання, матеріали, замальовки та досвід в роботі з етнографічним матеріалом М. Коцюбинський вдало використав у написанні численних оповідань про життя різних народів, а особливо українського.

Отже, використання суто фольклорних джерел для підкреслення природного тла своєї повісті, а також фольклорних символів-міфологем як елементів сюжету дозволило М. Коцюбинському створити воістину шедевр світової літератури, твір, що став джерелом багатьох інших мистецьких шедеврів. Це наповнило повість тою силою, правдою і тим чаром, які незмінно ховає у своїй глибині скарбниця народної душі. Використовуючи знання набуті з усної народної творчості письменники такі як: І. Франко, В. Стефаник, М. Черемшина та ін. також сприяли розвиткові літератури, намагаючись зберегти національну духовність у своїх творах. Тому вивчення  усної  народної  творчості -  це шлях до пізнання минулого, сучасного й майбутнього нашого народу. Опанування фольклорної спадщини українського  народу  сприятиме  вдосконаленню  процесу міжкультурного спілкування з іншими народами. (Чи можна писати отже у висновках цих?) Слово "отже"? Можна. Хороше слово. Спробуйте позбутися у тексті отаких тире: —. Одне я у Вас знайшов і виправив на початку висновків. Вони відрізняються від звичайних (–) тим, що довші, і вказують на те, що текст копіювався з інтернету або сканувався. Деяких членів комісії це дратує. І замініть будь ласка дефіси (-) на тире (–) там де це потрібно, напр. у реченні: "Тому вивчення  усної  народної  творчості -  це шлях до пізнання минулого, сучасного й майбутнього нашого народу" має бути тире. І так по всьому тексту.