Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Націон та іст память

.pdf
Скачиваний:
13
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
6.84 Mб
Скачать

Національна та історична пам’ять

52.Суд над Ейхманом – суд над нацизмом // Соціалістична Харківщина. – 1961. – С. 3.

53.Судовий процес про звірства німецько-фашистських загарбників на території м. Харкова і Харківської області в період їх тимчасової окупації. – Київ; Харків: Держвидав, 1944. – 131 с.

54.ТарасюкМ.М. Протинаціоналістичнихфальсифікаційрозвиткуукраїнської мови / Марія Михайлівна Тарасюк. – К.: Наукова думка, 1973. – 60 с.

55.Химка І. П. «Скажите, много людей вы расстреляли?» «Нет, немного, человек 25–30» / Іван-Павло Химка // Україна Модерна. 4.07.2012. [Електронний ресурс] – Режимдоступу: http://www.uamoderna.com/md/173 (останнєвідвідування

5.11.2012).

56.Хрущов М. С. Визволення українських земель від німецьких загарбників і чергові завдання відбудови народного господарства Радянської України. Доповідь на VI сесії Верховної Ради УРСР першого скликання / Микита Сергійович Хрущов. – М.: Військове видавництво НКО, 1944. – 63 с.

57.Хрущов М. С. Настало і на нашій вулиці свято: доповідь на урочистому засіданні партійних, радянських і громадських організацій м. Києва 14 жовтня 1944 р., присвяченаДнювизволенняРадянськоїУкраїнивіднімецько-фашистських загарбників / Микита Сергійович Хрущов. – К.: Укрдержвидав, 1944. – 24 с.

58.Центральний державний архів громадських об’єднань (ЦДАГО). Ф. 1 – Центральний Комітет Комуністичної партії України. Оп. 25.

59.Черкалін В. Зрадникам нема прощення / В. Черкалін, М. Прозер // Вечірній Харків. – 1993. – 15 липня.

60.Шайкан В. О. Колабораціонізм на території рейхскомісаріату «Україна» та військової зони в період Другої світової війни. Монографія / Валентина Олексіївна Шайкан. – Кривий Ріг: Мінерал, 2005. – 466 с.

61.Шафета П. Г. Люди і каїни. Нариси, статті, памфлети / П. Г. Шафета. – К.: Політвидав, 1980. – 96 с.

62.Шафета П. Г. Суд пам’яті / П. Г. Шафета. – К.: Політвидав, 1985. – 229 с.

63.Шевцов В.Д. Український буржуазний націоналізм в коричневій уніформі / В.Д. Шевцов. – К.: Наукова думка, 1981. – 150 с.

64.Эренбург И. 1. Свидетели. 2. Справедливость / Илья Эренбург // Красная звезда. – 1943. – 19 декабря. – С. 4.

65.Эренбург Э. Стандартне убийцы / Илья Эренбург // Красная звезда. – 1943. – 18 декабря. – С. 3.

66.Ashplant T.G. The Politics of War Memory and Commemoration: Contexts, Structures, and Dynamics / T.G. Ashplant, G. Dawson, M. Roper // The Politics of War Memory and Commemoration/Ed. by T. G. Ashplant, G. Dawson, M. Roper. – London: Routledge, 2000. – Pp. 3–86.

67.Herf J. Divided Memory: The Nazi Past in the Two Germanys / Jeffrey Herf. – Cambridge, MA: Harvard University Press, 1997. – 527 p.

68.Himka J.P. War Criminality: A Blank Spot in the Collective Memory of the Ukrainian Diaspora / John-Paul Himka // Spaces of Identity. – 2005. – Vol. 5. –

1. – Рр. 9–24.

69.Jons J. W. «Every Family Has Its Freak»: Perseptions of Collaboration in Occupied Soviet Russia, 1943–1948 / J. W. Jons // Slavic Review. – 2005. – Vol. 64. –

4. – Pp. 747–770.

70.Judt T. The Past is Another Contry: Myth and Memory in Postwar Europe / Tony Judt // Memory and Power in Postwar Europe. Studies in the Present of the Past / Ed. by J. W. Müller. – Cambridge, MA: Cambridge University Press, 2002. – Pp. 157–183.

140

Радянська політика пам’яті про колаборацію періоду нацистської окупації...

71.Lagrou P. Victims of Genocide and National Memory: Belgium, France and the Netherlands, 1945–1965 / Peter Lagrou // Past and Present. – 1997. – № 154. – Рp. 181–222.

72.Lewytzkyj B. Politics and Society in Soviet Ukraine. 1951–1980 / Borys Lewytzkyj. – Edmonton: CIUS Press, 1984. – 222 p.

73.Müller J.W. The Power of Memory, the Memory of Power and the Power over Memory / J. W. Müller // Memory and Power in Postwar Europe. Studies in the Present of the Past / Ed. by J.W.Müller. – Cambridge, MA: Cambridge University Press, 2002. – Pp. 1–38.

74.Penter T. Collaboration on Trial: New Source Materials on Soviet Postwar Trials Against Collaborators / Tanja Penter // Slavic Review. – 2005. – Vol. 64. – № 4.

Pp. 782–790.

75.Pinkus B. The Soviet Government and the Jews, 1948–1967. A Documented Study / Boris Pinkus. – Cambridge: Cambridge University Press, 1984. – 612 p.

76.Podol’skyj А. A Reluctant Look Back. Jewry and the Holocaust in Ukraine Anatolij Podol’skyj // Osteuropa. – 2008. – Vol. 8/10. – S. 445–454.

77.Ukraine in World War II: History and Its Aftermath/Ed. by Y. Boshyk. – Edmonton: CIUS, 1986. – 292 p.

СклокинаИ.Е.Советскаяполитикапамятиоколлаборационизме периода нацистской оккупации как инструмент национальной политики: региональный аспект.

Советская политика памяти о нацистской оккупации была важным инструментом национальной политики, который позволял конструировать советскую общность на основе мифов о всеобщем сопротивлении оккупантам и дружбе народов, а также риторически исключать из нее представителей национальных диссидентских движений. Представления о значительно большем уровне коллаборационизмавзападномрегионеУкраиныиееотождествление снационалистическимиубеждениямисоздавалостойкиестереотипы и представляло восточные области, в частности Харьковщину, как «образцовый» советский регион.

Ключевые слова: советская политика памяти, нацистская оккупация, коллаборационизм.

Sklokina I. I. Soviet Politics of Memory of Collaboration under Nazi Occupation as a Tool of the National Policy: Regional Aspect.

Soviet politics of memory of Nazi occupation was an important tool of the national policy facilitating the construction of the Soviet polity on the base of the myths about mass resistance and friendship of the peoples, as well as rhetorical exclusion of the dissident national movements’supporters. Asserting the higher propensity towards collaboration in the western part of Ukraine, as well as equality between nationalism and collaboration, made up the stable stereotype and presented the eastern part, particularly Kharkiv region, as “exemplary” Soviet one.

Key words: Soviet politics of memory, Nazi occupation, collaboration.

141

Національна та історична пам’ять

УДК 930.2

Троян В. С.

ПАМ’ЯТЬ І ПРОБЛЕМИ КОНСТРУЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ В УКРАЇНІ

Проаналізовано проблеми формування регіональної ідентичності в сучасній Україні з урахуванням процесу формування національної ідентичності. Визначено багато дослідницьких категорій, зокрема таких: регіон, регіоналізація, пам’ять, регіональна та національна ідентичність, атакожаналіззначеннятавпливузагальнонаціональної пам’яті на регіоналізацію в процесі формування української державності. Здійснено спробу опису сучасного стану регіонального розвитку України, а також його напрямків.

Ключові слова: регіональна ідентичність, національна ідентичність, пам’ять, Україна.

На сьогодні регіони стають активними політичними гравцями в незалежнійукраїнськійдержаві.Проблемаспіввідношеннянаціональної та регіональних ідентичностей виходять на перший план у багатьох державах,втомучисліівУкраїні.Логічнимівиправданимпіслябагатьох роківнасильницькоїуніфікаціїєпрагненнядовідтворення, збереження ірозвиткусвоєїокремішностітасвоєрідностірізнимитериторіальними групами та спільнотами України. Це виявляється у пошуку власних самоідентифікацій на основі різноманітних цінностей, таких як мова, характерні ознаки культури і традицій, ментальних особливостей. У регіонах формується власне світосприйняття, власні ідентифікаційні парадигми та стратегії, регіональна ідентичність набуває потужного політичного потенціалу. Головними завданнями статті є окреслення понять регіону, регіональної та національної ідентичності, з’ясування значення регіональних ідентичностей в житті держави та пам’яті як одного з чинників формуванні української національної ідентичності на тлі українського регіоналізму.

Поняття регіону та регіональної ідентичності. Регіональна ідентичність– цечастинасоціальноїідентичностіособи. Вонавиступає в формі своєрідного представлення себе, в рамках якої одна людина чи група людей (в тому числі й територіальна) оцінюють своє положення відносно зовнішнього світу.

Вона виявляється зазвичай в солідарності з земляками з причини спільного проживання на одній території в даний момент чи в минуломуізарахуваннюсебедожителівпевноїмісцевостічиїїчастини (територіальноїодиниці).Регіональнаідентичністьформуєтьсяузв'язку з економічними, політичними та етнокультурними особливостями [2].

За твердженням української дослідниці Л. Нагорної регіональна ідентичність належить до сукупності так званих горизонтальних типів

142

Пам’ять і проблеми конструювання регіональних ідентичностей в Україні

ідентичності і є поряд з локальною чи не найближчою до людини опосередкованою опорою самоідентифікації через територію, на якій вона живе постійно. У соціальному аналізі регіональна ідентичність – це своєрідний ключ до конструювання регіону як політичного, соціального, інституційного простору. Функціонально вона здатна сприяти стабілізації (або, навпаки, розхитуванню) політичної системи, а також легітимації прав регіональних еліт на владу [6, с. 72].

Регіональна ідентичність проявляється як системне багаторівневе утворення. Виділяють наступні рівні: 1) класифікація та ідентифікація (ідентифікація є основою для формування опозиції «Ми» - «Вони» або ж «Свої» та «Інші»); 2) формування мотивів поведінки, культурних, цінніснихтаіншихобразіветнотериторіальнихспільнот;3)формування ідеології та світоглядних позицій групи [9, с. 12 – 22].

Говорячи про регіоналізм, слушно зауважити, що його можна розглядати як особливий напрям політики, що спрямований на захист інтересів «периферійних» територій держави. Також все більшого значення набуває культурна складова регіоналізму, яка дуже часто відіграє один з найвагоміших впливів на регіональні ідентичності.

Регіон як історично сформована територіальна одиниця з певними природними, економічними, культурними особливостями, з наявною (хоч і не обов’язково розвиненою) регіональною ідентичністю населення може мати внутрішньонаціональні або транснаціональні кордони, відігравати інтеграційну або дезінтеграційну роль, бути втіленням принципів субсидіарності і децентралізації управління або використовуватись сепаратистами для розколу країни. Відповідно й регіоналізм як обґрунтування й реалізація цих суперечливих функцій регіонумаєрозглядатисяякамбівалентнеявище, змістякогозмінюється залежно від місця і часу.

Загальне поняття національної ідентичності. Національною ідентичністю називають самовизначення особи у національному вимірі, їїналежністьдопевноїнаціїтаїїсистемицінностей, прийняття нею певного історичного досвіду.

Проблематикою національної ідентичності займалися такі вчені як Ентоні Сміт, Фредеріх Мейнке, Ганс Кон, Пітер Алтер, Роджерс Брубакер тощо.

Національну ідентичність можна розглядати як багаторівневу систему, що містить в собі етнічний, культурний та громадянський складові [1, с. 559].

Питання національної ідентичності – це питання служіння справі національної самосвідомості і, щоб сформувати її, необхідне поняття своїх сил і намірів, а також володіння здатністю приводити загальнолюдські ідеали в особливий, індивідуальний для кожного народуорганічнийлад, вякомукожензцихзагальнихідеалів(наукових, естетичних, етичних) отримує своє місце і значення [3, с. 118].

143

Національна та історична пам’ять

В загальному можна виділити такі основні компоненти, що формують національну ідентичність:

спільне походження;

спільна історична територія;

релігія;

історія;

звичаї і традиції;

мова.

Дослідники виділяють два основні типи національних ідентичностей: західні та східна.

Перша є переважно громадянсько-національною ідентичністю, тобто характеризується також як ідентичність рівноправних громадян своєї держави. Це історична територія, політико-юридична спільнота, політико-юридична рівність членів, спільна громадянська культура та ідеологія [7, с. 16].

Східний тип національної ідентичності характеризується переважно як етнічна ідентичність, а її визначальною рисою є наголос на спільності походження та рідної культури.

Український вимір національної ідентичності. В Україні на сьогодні сформувалася радше східна модель національної ідентичності. Такі вчені як Ернст Геллер та Джек Снайдер пояснюють це недосконалістю, а подекуди й нерозвиненістю демократичних громадянських та владно-політичних інститутів.

Українська нація, яка є титульною і домінуючою в державі, володіє фактичновсімакомпонентаминаціональноїідентичності, відетнічного походженнядоспільногокультурногоітрадиційногопростору. Однак, існує ряд характерних особливостей національної ідентичності в сучасному українському суспільстві. Так, незважаючи на єдину державну мову, яка могла би виступати потужним інтегративним фактором і вагомим чинником формування української національної ідентичності, в державі де-факто існує двомовність, яка може суттєво впливати на дестабілізацію ситуації в державі.

Домінуюча частина українського народу має спільні історичні корені та культуру, однак дуже вагоме значення мають культурні особливості насамперед західної та східної частин, що пов’язано з впливом історичних подій на цих територіях.

Хоча релігійно переважна більшість українців є православними християнами, наявність в Україні двох сильних православних ядер (Київського та Московського патріархатів православної церкви) призводить не до національної інтеграції, а до роз’єднання і неприйняття.

В Україні існують дві великі групи ідентичності: західноукраїнська (національно-патріотична) і східноукраїнська (орієнталістична).

144

Пам’ять і проблеми конструювання регіональних ідентичностей в Україні

Відповідно й регіоналізм як обґрунтування й реалізація цих суперечливих функцій регіону має розглядатися як амбівалентне явище, зміст якого змінюється залежно від місця і часу. Автори наукових і публіцистичних праць, обговорень на радіо і телебаченні та на сторінках Інтернету, ґрунтуючись на матеріалах численних соціологічних досліджень, визнають, що серед усіх ліній суспільнополітичного розмежування роль регіону в Україні є визначальною [5,

с. 69–70].

Східноукраїнська ідентичність визначається характерними ознаками, найяскравішими серед яких є:

креольствоукультурі(російськамова,включеннявінформаційний

імасово-культурний простір Росії);

компрадорський капітал в економіці (пов’язані з Росією олігархічні клани);

інтеріоризація колишнього комуністичного режиму (радянізація свідомості);

панування історичних міфів про «Русь — колиску трьох народів» та про «возз’єднання» України з Росією як акт історичної справедливості;

сучасніміфипроте, щоДонбаснайуспішнішерозвиваєтьсяі«усіх годує» (так зване «донецьке чудо»), а також про праворадикальний націоналізм як сутність західноукраїнської ідентичності (радянський міф про бандерівщину);

зовнішньополітична орієнтація на Росію, що для значної частини населення краю переходить у бажання жити в спільній державі (втім переважно разом з рештою України, а не відокремлено).

Західноукраїнська ідентичність — це:

вірність національній мові і традиціям;

паростки національного (але значною мірою також тіньового) капіталу, який ніяк не розвинеться;

неприйняття колишнього комуністичного режиму і сучасних лівих;

панування міфу про споконвічну окремішність та боротьбу за національну незалежність України ;

ставлення до Донбасу та інших південно-східних областей як до української, алезрусифікованоїтериторії, якій«требадопомогти», адо Галичини як до опори українства в Україні;

зовнішньополітична орієнтація на Європу.

Необхідно визнати, що традиція спільного життя для українських регіонів (насамперед – Західного і Східного) є доволі слабкою і вона досі знаходиться у процесі формування й утвердження. Адже історично сучасні українські землі співіснували роздільно і під владою різних держав. Більше того, під впливом різних цивілізацій. Це, безумовно, накладає відбиток на характер ідентичності в сучасній

145

Національна та історична пам’ять

українській державі. Характерними також є слова С. Хантінгтона про те, «сили відштовхування розколювали на частини і притягували їх до цивілізаційнихмагнітівіншихсуспільств. Цеформувалоунихвідчуття, що вони – різні народи і належать до різних територій» [10, с. 209].

Пам’ять як елемент українського регіоналізму. На сучасну світоглядну позицію в українських регіонах значно впливають ментальні особливості, історична пам’ять, різні символічні системи, якими послуговується більшість у різних регіонах та культурні особливості, що склалися внаслідок, насамперед, різних історичних та культурних умов та тривалого окремого існування регіонів. Це все має вплив і на різний погляд стосовно спільного майбутнього.

Історична доля сучасних українських регіонів наклала характерний відбиток на мовні та культурні особливості даних територій. Україномовність та поєднання православ’я, католицизму та грекокатолицизму на Заході, змішаний в культурному та мовному плані Центр, російськмовний Схід, що тяжіє до російської культури. Суміш православ’ятаісламувКриму,накладененафактичнуросійськомовність (татари користуються власною мовою, у той час, як українська мова практично витиснута з використання). Все це складає ту дійсність, яка є на сьогодні беззаперечною. І хоча в населенні держави переважають етнічні українці (за винятком Криму, де більшість складають етнічні росіяни), які представляють титульну націю, проте можна сказати, що вони представляють дві культурні групи.

В той час як Захід схильний до ідей унітарності та цілком самостійного існування і шляху розвитку держави (або в контексті європейського конфедералізму), для Південно-Східного регіону ближчими є ідеї федералізму та пов’язані з радянською чи навіть імперськоюностальгієюпочуття,щовтілюютьсявбажанняінтеграціїдо різних пропонованих утворень на терені пострадянського простору.

НаЗаходійзагаломуЦентріУкраїниустановкимасовоїполітичної свідомості спрямовані на збереження цілісності, унітарності української держави, тоді як на Сході та Півдні переважають цінності регіональноїавтономіїнаосновіекономічної(Схід) тасоціокультурної (Південь) самодостатності та відособленості [8, с. 120].

За твердженням Юлії Зерній, історична пам’ять виконує наступні функції: ідентифікуюча, мобілізаційна, легітимізаційна, соціалізаційна, солідаризаційна, а також функцію національної безпеки [4; c. 111– 112].

Пам’ять суспільства є пам’яттю тих груп, з яких воно складається. Звісно, пам’ять не можна вважати константою, поняттям чи явищем постійнимінезмінним. Їїтакожнеможнавважатинаборомконкретних опцій, вона в більшій чи меншій мірі індивідуалізована. Вона зазвичай не фіксується в якихось одних сталих рамках минулого, а скоріше навпаки, може бути гнучкою і змінюватись відповідно до сучасної

146

Пам’ять і проблеми конструювання регіональних ідентичностей в Україні

ситуації та запитів суспільних чи державно-політичних груп. Проте, все ж принаймні в основних категоріях колективної пам’яті процес формуваннянаціональноїідентичностіпередбачаєзнайденняспільного бачення історичного минулого та подальших перспектив розвитку. І це має бути одним з основних завдань правлячих кіл України. Варто говоритипродваосновнітипипам’яті: пам’ятьіндивідуальну, якаживе в кожному окремо взятому індивіді, та пам’ять колективну, яка існує в свідомостітієїгрупилюдей, щоїїпідтримує. Вониразомвпливаютьна формуванняітретьоготипупам’яті, якийіснуєнадещоіншомурівні– пам’ять загальнонаціональну.

І саме питання формування загальнонаціональної пам’яті, цього інтегративного елементу нації і національної свідомості, повинно розглядатися як стратегічне і таке, що потребує виважених, але цілеспрямованих і ефективних дій заради подальшого ефективного розвитку держави.

«Будь-який національний проект формує запит на таку проекцію історичної пам’яті, яка б була здатна виконати функцію каркаса національної ідентичності. При цьому держава, разом з інтелектуальними та політичними елітами, є головним суб’єктом формування такого запиту, активним учасником конструювання історичної пам’яті нації. Треба брати до уваги, що історична пам’ять, виконуючи роль каталізатора національного становлення, справляє потужний вплив на інші маркери національної ідентичності: громадянську лояльність, культурну приналежність, ціннісні орієнтації тощо» [4; c. 111].

Можна стверджувати, що колективна пам’ять в Україні на сьогодні сповнена стереотипів і кліше, які коренями сягають як відносно недавнього історичного проміжку (це мова йдеться про радянське минуле), так і більш глибоких імперсько-самодержавних часів. Ці стереотипи перешкоджають об’єктивному чи, принаймні, спільному длявсієїнаціїсприйняттютаоцінцісвогоісторичногомісцятазначення (особливо в контексті належності сучасних українських регіонів до різних державних утворень), а також спільному погляду на українське сьогодення і перспективи подальшого вектору політико-економічного та культурного розвитку. Подолання регіональних розбіжностей, що часто породжені (чи акселеровані) цими стереотипами, є безумовно, нагальним завданням заради активізації національного самоусвідомлення і утвердження жителів нашої держави.

Висновки. Формування (конструювання) спільної української ідентичності як чинника консолідації політичної і мультикультурної спільноти через формування почуттів лояльності, солідарності та відповідальності є важливими (хоча і не єдиними) передумовами зміцнення державності й подальшої демократизації суспільства, консолідації демократії. Формування ідентичності української спільноти також важливе для становлення міжнародної суб’єктності,

147

Національна та історична пам’ять

визначеннямісця, ролітастатусудержавиврегіональнихміжнародних союзах і міжнародній системі загалом. Адже ідентичність є базовим елементом образу держави, через який її та суспільство сприймає міжнародна спільнота. І саме проблема пам’яті, як колективної, так і індивідуальної, є одним з важливих елементів, без яких неможливе завершення формування національної ідентичності.

Список використаних джерел:

1. Shulman S. Challenging the Civic/ Ethnic and West / East Dichotomies in the Study of Nationalism / S. Shulman // Comparative Political Studies. – 2002. – Vol. 35. – N 5. – P. 554 – 585.

2. Губогло М. Идентификация идентичности: Этносоциол. Очерки / М. Губогло. – Москва: Наука, 2003. – 765 с.

3.ЗаковоротнаяМ. Идентичностьчеловека. Социально-философскиеаспекты

/М. Заковоротная. – Ростов-на Дону: Издательство Северо-Кавказского научного центра высшей школы, 1999. – 200 с.

4.Зерній Ю. Взаємозв’язок історичної пам’яті та національної ідентичності / Ю. Зерній // Політичний менеджмент. – 2008. – №5. – С. 104 – 115.

5.Колодій А. Український регіоналізм як стан культурно-політичної поляризованості / А. Колодій // АГОРА. Випуск 3: Україна – регіональний вимір. –

Київ: Стилос, 2006. – С. 34 – 51.

6.Нагорна Л. Регіональна ідентичність: Український контекст / Л. Нагорна. –

Київ: ІПІЕНД, 2008. – 405 с.

7.Сміт Е.Д. Національна ідентичність / Ентоні Д. Сміт. – Київ: Основи, 1994. – 390 с.

8.Стегний А. Региональный фактор развития политической культуры населения / А. Стегний // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2005. – № 3. –

С. 94 – 122.

9.Татаренко Т. Територіально-просторовий аспект дослідження сучасних регіональних процесів / Т. Татаренко // Політичний менеджмент. – 2008. – № 4. –

С. 12 – 22.

10.Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / С. Хантингтон. – Москва:

ООО «Издательство АСТ», 2003. – 603 с.

ТроянВ.С.Памятьипроблемыконструированиярегиональных ідентичностей в Украине.

Анализ проблемы формирования региональной идентичности в современной Украине, с особенным учетом процесса формирования идентичности национальной. Определение многих исследовательский категорий, вчастноститаких: регионализация, память, региональная и национальная идентичность, а также анализ значения и влияния общенациональной памяти на регионализацию в процессе формирования украинской государственности. Автор попытался описать современное состояние регионального развития Украины, а также его направлений.

Ключевые слова: региональная идентичность, национальная идентичность, память, Украина.

148

Пам’ять і проблеми конструювання регіональних ідентичностей в Україні

Troyan V. Memory and the problems of producing regional іdentyti in Ukraine.

The analysis of problem of forming of the regional identity in cintemporary Ukraine, with the special account of the process of forming of the national identity. The determination of many experience categories, such as: regionalization, memory, regional and national identity, and also the analysis of national memory in the process of forming of the Ukrainian state system. The author tried to describe the present regional development of Ukraine status, as well as its directions.

Keywords: regional identity, national identity, memory, Ukraine.

149

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.