Живопис, головні представники
Найбільш послідовні позиції романтизму виробили митці Франції. Саме там гостро, боляче відчувався розрив між гуманістичним ідеалом та жорстокою дійсністю країни, що вела безкінечні війни, страждала від нівелювання особистості і практичного винищення молодого покоління у військових авантюрах Наполеона, розчарування у частих змінах політичної влади і відсутності перспектив стабільності. Романтизм Франції ( на відміну від інших національних шкіл) мав також патріотичну, суспільну складову, яку яскраво втілили Теодор Жеріко в картині-спротиву « Пліт Медузи» та Ежен Делакруа - в картинах « Свобода, що веде народ» та «Винищення греків турками на Хіосі» ( « Різанина на Хіосі»). Унікальним явищем французького і європейського романтизму став барельєф «Марсельєза» на Тріумфальній арці в Парижі ( скульптор - Франсуа Рюд).
Лише з часом патріотична складова французького романтизму зійшла на нівець, а митці перейшли на позиції індивідуального спротиву брутальній буржуазній дійсності (Ежен Делакруа, Альфред Мюссе, Жорж Санд, Стендаль, Віктор Гюго, в Британії - Джордж Гордон Байрон та ін. )
Дещо хворобливі форми мав романтизм Британії, де відомі представники романтизму зосередились на відтворенні фантастичних чи фантасмагоричних картин розпаленої свідомості (Вільям Тернер, Генрі Фюзелі, Вільям Блейк, частково Джон Костебл).
Романтизм в Німеччині мав досягнення у філософії і, частково, в живопису, де розвинулись споглядальні, меланхолійні чи містичні настрої окремої особи наодинці з величчю природи, з уламками величного минулого, з непізнанностю смерті чи Бога ( меланхолійні портрети Отто Рунге, світські, нецерковні одинаки Каспара Давіда Фрідріха, заглиблені в минуле персонажі Шпіцвега ). В німецькому романтизмі годі й шукати суспільно-політичну складову, притаманну французьким митцям. «Ми можемо в цьому світі тільки меланхолійно чекати, тільки жити очікуванням полум'я майбутнього. Справжня дія - не в реальності» - проголосив Тік в «Мандрах Франца Штернбальда». Думка, що може пройти життя, а особа так і не дочекається «полум'я майбутнього» до Тіка так і не дійшла. Невідомо також було, навіщо цьому «полум'ю майбутнього» - нездатні на активні дії особи.
Романтизм в Російській імперії мав обмежений характер і найбільш виявив себе в живопису Ореста Кипренського, в портретах Брюллова Карла Павловича та в літературі. Почесне і унікальне місце в літературі доби посів Лермонтов Михайло Юрійович, в творах якого яскраве відтворення знайшли і богоборчеські, і патріотичні, і осудливо-бунтарські позиції автора ( «Прощай, немытая Россия», «Люблю отчизну я, но странною любовью!», «Нет, я не Байрон, я - другой ». )
Два кращі представники романтизму в мистецтві щойно виборовшої державність Бельгії - Луї Галле в живопису та Шарль Де Костер в літературі. Через звертання до героїчного минулого Фландрії 17 століття обидва закликали сучасників до партіотичного служіння новоствореній країні, до пам'яті про героїв минулого. Але цього не було в романтизмі Британії, Німеччини, Польщі, що потонув в дріб'язких проблемах індивідуалізму.
Пам'ять про минуле взагалі відігравала значну роль в настановах романтизму. Відмова від стилістики класицизму вимагала створення нової стилістики. Однак, її створено не було, а в живопису почав домінувати бурхливий, нестримний рух персонажів , що нагадував призабуте бароко.
В архітектурі романтизм відбився в значній зацікавленості готикою. Показовою стали кампанія реставрації готичних споруд Віоле ле Дюком, перебудова в готичній стилістиці колишніх барокових соборів ( реготизація ). В добу романтизму іде своїм корінням стиль неоготика, що охопив декілька європейських країн і США, докотившись до початку 20 століття, коли в Європі вже пройшла зміна декількох історичних стилів.
Пам'ять про минуле відігравала значну роль в настановах романтизму, але й ставлення до минулого було різним. Нещодані війни і Європі і авантюри Наполеона викликали значну хвилю негативізму і розчарування. Постулат «Минуле було величним і прекрасним» підпав під ніщивну критику. «Мені соромно брати участь в суспільному житті » - казав персонаж роману Сенанкура «Оберман», і йому наслідувала більшість. Саме ця більшість була так вдарена небезпеками реальності, що втратила здібність жити без відчаю, образ та страху. Панівні настрої доби і відбило мистецтво романтизму.