Телебачення

На час виникнення телебачення кіно стверджує свої позиції вже не стільки як видовища, а в основному як екранного мистецтва. Проводиться активна і плідна робота у цьому напрямі як практиками кіно, так і теоретиками. Уже є успішні результати практичних пошуків форм і можливостей нового мистецтва, засобів кінематографічної виразності, провадиться початкова систематизація цих засобів. Так, уже розробляється поділ на крупності планів, провадиться систематизація знань і уявлень про монтаж. Зрештою, сам монтаж усвідомлюється і оцінюється як один з основних засобів кінематографічної виразності. З'являються практичні пошуки і теоретичні обґрунтування у напрямі кінематографічного образу, ведуться роботи зі впровадження звукового кіно і усвідомлюються, відповідно, нові можливості кінематографічної творчості. Зрештою, формуються перспективи нового, звукового і кольорового етапу розвитку кінематографа і т. ін.

На час появи телебачення, отже, стверджується перше екранне видовище у якості не просто видовища, а мистецтва, зі своєю, особливою образною, виразною системою, зі своєю специфікою глядацького сприйняття і впливу на глядача. Таким чином, до появи другого екранного видовища, були створені уже певні передумови.

Телебачення з'являється як «дальнобачення» (від грецького ті]Ає — удалечінь, далеко і слова «бачення»²¹). Сам термін «телебачення» належить ученому, болгарину за походженням, Костянтину Дмитровичу Перському. 27 грудня 1899 р. на Першому Всеросійському електротехнічному з'їзді учений виступив з доповіддю «Сучасний стан питання про електробачення на відстань (телевізування)». Наприкінці 1900 р. уже доопрацьовану і перероблену доповідь К. Перський представив на міжнародному конгресі у Парижі. Саме у цій доповіді замість термінів «електробачення» і «телевізування» він вживає вперше термін «телебачення» (television). І саме з цього часу термін «телебачення» вводиться у міжнародний обіг²².

Відомо, що й інші учені у визначенні своїх пристроїв відповідного призначення використовували так чи інакше термін «бачення на відстані». Так, російський вчений Б. Розінг 25 липня 1907 р. оформив заявку на винахід «способу електричного бачення на відстані»²³. Б. Грабовський називав свій винахід «радіотелефон», а цикл публічних лекцій, з якими виступав, пропагуючи своє відкриття, мав назву «Бачення по радіо»²⁴.

Отже, уже виходячи з термінологічного визначення поняття «телебачення», з'ясовується, що першочергова задача телебачення полягала у передачі зображення на відстань. Саме така можливість, а надалі і факт здійснення такої передачі передусім цікавив дослідників.

Центром телевізійного космосу можна вважати не стільки оживлення об'єкта, як у випадку кінематографа, аскоріше уможливлення спостереження за певним об'єктом з будь-якої іншої точки, а надалі, в ідеалі — взагалі з будь-якої точки світу. Перші кроки телебачення як екранного видовища пов'язані не з естетичною чи атракціонною компонентою, як у випадку з кінематографом, а з суто практичним завданням. Продовжуючи перелік досягнень у можливостях передачі інформації на відстань від телеграфу до радіо і телефону, телебачення являло собою наступний еволюційний крок у цьому напрямку. Якщо радіо уможливило передачу звуку на відстань, то телебачення наступним кроком мало здійснити передачу зображення (разом зі звуком) на відстань.

Винайдення телебачення, таким чином, змінювало практичні можливості людини з оволодіння інформацією й її передачею, робило доступним для споглядання і візуального інформування весь земний простір. Будь-яку подію із появою телебачення можна було не тільки почути, а й побачити, причому одночасно з її перебігом, у тому самому часі з абсолютно іншої точки планети.

Отже, з перших кроків свого існування телебачення було передусім і безпосередньо пов'язане: по-перше, з інформаційною (чи подієвою) компонентою і, по-друге, з можливістю одночасності перебігу подій, їх передачі засобами телевізійного ефіру і споглядання уже з іншого місця (але в той самий час) за допомогою телевізійного приймача. Отже, на відміну від кінематографа точкою відліку телебачення є не оживлення зображення, а передача зображення, причому з самого початку йшлося не про будь-яке зображення, а про інформаційно насичене зображення. Адже ті винаходи, еволюцію яких продовжувало телебачення (від телеграфу до радіо), насамперед, являли собою засоби передачі інформації. Таким чином, виходить, що і в основі телебачення лежить та сама реальність, а точніше, реальність інформаційна, подієва, яка може зацікавити глядача фактором саме одночасності перебігу подій і їх споглядання.

Однак перші телевізійні трансляції через технічні складності (величезна вага апаратури, складності з передаванням сигналу і т. ін.) проводилися виключно зі студійних приміщень. І являли собою не що інше, як трансляцію інших видів мистецтв (так би мовити, тиражування) засобом телевізійного мовлення. Зі студії передавалися виступи співочих і танцювальних колективів та окремих виконавців, виступи акторів, інформаційні повідомлення (як і на радіо, тільки із використанням зображення). Трохи пізніше почалися трансляції кінофільмів і театральних вистав, спеціально перенесених до телевізійної студії. Неспроможність телебачення вийти за межі телевізійної студії на ранніх етапах його становлення значно обмежувала його пошуки власних засобів виразності і притаманних йому видовищних особливостей, а, відповідно, негативно позначалась і на швидкості його самостійного становлення як нового екранного видовища і мистецької форми.

Усі попередні винаходи кінематографа, як першої екранної, уже мистецької видовищної форми, як з'ясувалося, не можна було у повному обсязі перенести на нове екранне видовище. Як і в усіх попередніх випадках, нове видовище все ж вимагало винайдення власних виражальних засобів, жанрових форм і образної системи. Увесь попередній видовищний і екранний видовищний досвід потрібно було знову залучити до процесу становлення нової екранної видовищної форми — телевізійної.

Приміром, поширені у кіно дальні й загальні плани, тривалі панорами виявилися цілком несприятливими для телебачення. Первинно надзвичайно маленький екран телевізійного приймача розміром з сірникову коробку вимагав застосування більшої кількості крупних планів, та й невеликі студійні приміщення унеможливлювали дальні плани, а тривалі панорами в тих самих студійних умовах були просто непотрібними. Перші телевізійні трансляції були зовсім відмінними від кінематографічної творчості. На телебаченні одразу центральне місце посідає ведучий, людина, яка виступає перед телевізійною камерою (надалі функції людини на телевізійному екрані значно розширюються — від журналіста, репортера до автора, ведучого...). Така ситуація спровокувала зовсім інші умови підготовки і проведення зйомок, аніж це було у кіно. Зовсім іншої технічної і творчої організації вимагав іще й прямий ефір. Навіть поява можливості використовування кіносюжетів у телебаченні на ранньому етапі становлення, а надалі і поява відеозапису уже у другій половині XX ст., не витіснили повністю практику природного для телебачення прямого ефіру. Приміром, телевізійні новини, навіть в умовах радянського ідеологічного контролю, коли уже існувала можливість відеозапису, виходили на радянському телебаченні винятково у прямому ефірі.

Однак не можна сказати, що кінематографічний досвід не знадобився для розвитку телебачення. Телебачення, як екранне видовище, має багато спільних рис з кінематографом. Виробничі, організаційні, технічні процеси у кіно і на телебаченні мають більше спільного, ніж відмінного. Досвід планування, організації і технічного забезпечення телевиробництва було, отже, перейнято з кінематографа, як на етапі студійного телебачення, так (і значно) на більш пізньому, позастудійному етапі. Досвід і прийоми зйомки, освітлення, монтажу залучалися з кіно. На початкових етапах, відповідно, меншою мірою, а пізніше, з розширенням технічних, а відповідно і творчих можливостей — більше. Скажімо, у телебаченні, так само, які в кінематографі, працює система розбиття на крупності планів, діють ті самі «принципи „комфортного" монтажу», мають місце ракурси зйомки, побудова кадру і багато іншого з того усього, що було теоретично і практично розроблено і засвоєно кінематографом.

У другій половині XX ст. на телебаченні розвивається жанр теле­візійного фільму, де межа телебачення і кінематографа максимально розмита. Різноманітні документальні жанри, телефільми максимально впроваджують, реалізують на телебаченні досягнення кінематографічної творчості. Однак специфічно телевізійні жанри продовжують повноцінно розвиватися на телебаченні. їх головною характерною ознакою виступає певна публіцистичність стилю, схильність до факту, документа, історичної чи будь-якої іншої події.

Уявлення про подієвість видовищних форм, на основі якої базується в тому числі уявлення про подію в театрі, на теренах телебачення перетворюється на безпосередню подію, конкретний факт, оголену інформативність у крайньому її вияві. Тому для телебачення важливе максимальне наближення до реальності, до конкретної події, яку і має побачити глядач у момент її перебігу, тому для телебачення, як ні для жодного іншого видовища, важливо «тут і тепер» за самою його природою. Телебаченням зроблений іще більший крок у бік реальності, здійснено іще більше наближення до неї, аніж це було навіть у кіно.

Вихід телебачення за межі телевізійної студії становить новий етап розвитку телевізійних можливостей. Тепер телебачення підходить до мети своїх винахідників: транслювати подію з того самого місця, де вона відбувається. Однак громіздкість телевізійної техніки досі більше стоїть на заваді, аніж допомагає реалізації первісного завдання телебачення.

Наступним, надзвичайно важливим кроком, є удосконалення знімальної техніки й способів передачі зображення на відстань. Можна сказати, що тільки сьогодні людство наблизилося до мрії першопрохідників телебачення. Передача зображення з місця події і можливість глядачів в той самий час спостерігати цю подію — сьогодні абсолютна реальність, яка не становить особливих труднощів. При цьому слід обов'язково відзначити безмежні можливості камери (чи камер), якою (чи якими) вестиметься зйомка, можливості одночасного із передачею в ефір монтажу звуку і монтажу зображення, якісну передачу сигналу і багато інших технічних нюансів, які так і залишаються непоміченими для звичайного глядача. Однак саме ці технічні умови насправді й дають можливість розвитку телебачення у своєрідне екранне видовищне мистецтво. Без технічних досягнень, імовірно, телебачення так і не вийшло б з великогабаритними камерами за межі невеличкої студії, так і не змогло б стати мобільним і подорожувати, відкриваючи світ для свого глядача.

Ще однією, принципово новою, ознакою телевізійного екранного видо­вища є індивідуалізація його звернення. Телебачення, водночас спрямо­ване як на тисячу глядачів, так і на одного, що дивиться телевізор у власній квартирі. Така специфіка телевізійної аудиторії вимагає певних пристосувань, специфічних переорієнтацій з боку видовища, історично сформованого як масове. Первісно телевізійне виробництво розраховане на індивідуальне сприйняття, і, відповідно, за таким принципом побудоване телевізійне звернення. На відміну від кінематографічного, націленого на масову аудиторію, телебачення обирає відповідний тон, манеру спілкування, відповідних героїв, які б могли ніби відкритись у інтимному спілкуванні і привернути до себе глядача. Звідси і специфічно телевізійні жанри, звідси і людина на телевізійному екрані із тою специфічною функцією довірливого звернення.

Тепер видовище приходить у дім, у побутові умови звичного, буденного існування. Тепер видовище не потребує спеціальної підготовки до його перегляду: не потрібно долати шлях до театру, не потрібно вибирати день і час, спеціально вбиратися відповідно до рівня видовища. Тепер воно — звичайний елемент щоденного життя.

Звичайно, за таких умов важко очікувати благоговійного ставлення до видовища. Із ним прості, побутові відносини. Увімкнути телевізор — те саме, що увімкнути будь-який інший електричний прилад. Будь-який, та... жоден електричний прилад не може настільки сильно привертати до себе увагу, бути настільки магнетичним, яким є телевізійний приймач. І, зрештою, сьогодні важко уявити собі людське помешкання без телебачення, звичного елементу повсякдення.

Дещо трансформується розуміння позицій кінематографа з появою телебачення. З одного боку, первісно зайняті позиції кінематографа, які він посідає з часів свого виникнення, залишаються незмінними. Ожилий час становить принципову характеристику кінематографічності. З іншого боку — рухома картинка, запропонована телебаченням, обмежує і більш ущільнює простір існування кінематографа. З появою телебачення кінематограф займає позиції мистецького, естетичного видовища. Телебачення ж — нішу видовища більш публіцистичного за своєю природою. Зрештою, статус мистецького більше пов'язують з кінематографом, а за телебаченням закріплюється функція повсякденного, повсякчасного, або навіть, точніше сказати, буденного спостерігача. Ця риса аж ніяк не применшує, не знецінює позиції телебачення, навпаки — визначає той пріоритетний і визначений час і простір існування телевізійного екранного видовища, відмінний від часу—простору існування кінематографа.

Отже, зрештою, кожне з цих видовищ займає свої власні позиції у загальнокультурному просторі, і надалі розвивається у власному річищі. Це, однак, не означає повної відокремленості і замкненості в собі кожного з цих мистецьких видовищ. Вони співіснують, впливають на культурні процеси, світогляд, і, зрештою, навіть провокують появу нових жанрових і навіть мистецьких форм в культурному просторі сучасності.

Можна сказати, що телебачення на рівні родинного дозвілля формує глядацьку аудиторію для кіно. Причому ця аудиторія у сенсі свого глядацького досвіду, вихована на різних жанрах телевізійного видовища, вже виявляє достатню обізнаність у формах і стилях монтажної подачі екранного твору й тому значною мірою є підготованою для сприйняття більш складних форм, що їх спроможний запропонувати кінематограф. Крім того, телебачення продовжує виступати ретранслятором кінематографічних творів.

І саме телебачення не зупиняється у своєму розвитку. Сьогодні воно здатне задовольнити найрізноманітніші смаки різних вікових, інтелектуальних, соціальних груп і категорій глядачів.

Отже, становлення екранних мистецтв відбувається із урахуванням усього попереднього мистецького, видовищного і загальнокультурного поступу, але відмінними і самостійними шляхами у кінематографі і телебаченні. Формування власних засобів виразності, які надалі визначатимуть природу різновидів екранної творчості, точки взаємодії і розбіжностей екранних мистецтв, а також наслідування у видовищному поступі відбу­вається у екранних мистецтвах разом із засвоєнням власних позицій у загальнокультурних процесах. Орієнтація на принципово різні аудиторії глядачів, різні технічні умови становлення, особливий шлях творчих пошуків кожного з них визначають також і відмінні позиції історично перших екранних видовищ, кінематографа і телебачення, які, проте, становлять загальний екранний мистецький процес. Існування ж спільних і відмінних точок культурного взаємодії цих видовищ на кожному етапі їх поступу до сьогоднішнього часу залишається малодослідженим питанням мистецького розвитку видовищних форм.

1. Андроникова М. И Портрет. От наскальных рисунков до звукового фильма ; вступ, ст. Р. Юренева / М. И. Андроникова. — М. : Искусство, 1980. — 423 с.

2. Михалкович В. И. Зритель перед телеекраном / В. И. Михалкович. — М. : Знание, 1983. - 48 с.

3. Аристарко Г. История теорий кино / Г. Аристарко. — М. : Искусство, 1966. - С. 6.

4. Гинзбург С. С. Кинематография дореволюционной России / С. С. Гинзбург. — М. : Институт истории искусств Министерства культуры СССР, изд-во «Искусство», 1963. - С. 34.

5. Геллер М. Я. Машина и винтики. История формирования советского человека / М. Я Геллер. — London : Overseas publications interchange NTD, 1985. — 336 с.

6. Кісін В. Режисура як мистецтво та професія; Життя. Актор. Образ : Із творчої спадщини / В. Кісін. — К. : Видавничий дім «KM Academia», 1999. ^— 268 с.

7. Наумова JI.M. Видовище як феномен культури. Соціокультурний вимір : Наукове видання / JI. М. Наумова. - К. : КиМУ, 2006. - 234 с.

^s Хренов Н. А. Система СМК в связи с прошлым, настоящим и будущим города (Социально-психологический аспект) / Н. А. Хренов // Контуры будущего : Перспективы и тенденции развития средств массовой коммуникации в художественой культуре [сост. В. И. Михалкович]. — М. : Искусство. 1984. — С. 39^—58.

9. Юровский А. Я. Телевидение — поиски и решения: Очерки истории советской тележурналистики. — 2-е изд., доп. / А. Я, Юровский — М. : Искусство, 1983. — С. 29 - 31.

10. Там само.

11. Мащенко I. Г. Телефот Грабовського (документальна повість) // Міфи і реалії телерадіоефіру. — К. : Видання ДП «Агентство ТРК», 2001. — С. 33 — 80.

12. Кинематограф // Кино: Энциклопедический словарь. — М. : Советская Энциклопедия, 1986. - 640 с. - С. 179.

13. Гинзбург С. С. Кинематография дореволюционной России / С.С. Гинзбург. —

М. : Институт истории искусств Министерства культуры СССР, изд-во «Искусство», 1963. - С. 24.

9. Пудовкин В. И. Собр. соч. : в 3-х т. ; Т. 1. О киносценарии. Кинорежиссура. Мастерство киноактера / В. И. Пудовкин. — М. : Искусство, 1974. — С. 99.

10. Зубавіна І. Б. Час і простір у кінематографі / І. Б. Зубавіна ; Акад. мистецтв України, Ін-т пробл. сучас. мистец. — К. : Щек, 2008. — 447 с.

11. Магидов В. М. Зримая память истории / В. М. Магидов. — М. : Сов. Россия, 1984. - С. 16 - 35.

12. Луначарский А. В. О Кино. Статьи, высказывания, сценарии, документы / А. В. Луначарский. — М. : Искусство, 1965. — С. 156.

Лоусон Д. Фильм — творческий процесс, или Язык и структура фильма / Д. Лоусон. — М. : Искусство. — С. 406.

19. Пудовкин В. И. Материал кино // Собр. соч. : в 3-х т. ; Т. 1. О киносценарии. Кинорежиссура. Мастерство киноактера. — М. : Искусство, 1974. — С. 99 ^— 100.

20. Там само. - С. 99.

21. Лапин С. Г. Телевидение [Советская энциклопедия в 30-ти томах] / С. Г. Лапин. — М. : Советская энциклопедия, 1976. — Т. 25. — С. 376.

22. Мащенко I. Г. Радіо і телебачення: від джерел — до космічних висот / І. Г. Мащенко. — Київ ; Миколаїв : Тетра, 2003. — С. 17.

23. Там само. — С. 19.

24. Там само. - С. 19-20.

ЕКРАННІ МИСТЕЦТВА 144