6. Способи і засоби запису інформації
Запис інформації— це спосіб фіксації інформації на матеріальному носії.
Нині використовуютьсистеми запису інформації(ручну, механічну, магнітну, оптичну, фотографічну і електростатичну), а такожсистеми відтворення інформації(ручну, поліграфічну, механічну, магнітну, оптичну, електростатичну), і, нарешті,системи стирання інформації(ручну, магнітну, оптичну і теплову).
Залежно від способу фіксації інформації розрізняють рукописний, механічний, магнітний, оптичний, фотографічний, електростатичний документи.
Першим способом фіксації інформації є ручний спосіб— нанесення знаків від руки. Такі документи називаються рукописами або рукописними книгами.Рукопис— документ, написаний від руки.
З винаходом друкувальної машинки і початком її промислового виробництва (1867 р.) з'явився машинописяк спосіб текстової фіксації. Він витіснив ручний спосіб і використовується для створення і копіювання документів. Документ, віддрукований на машинці, що пише, вважається рукописом, або машинописним рукописом. Зараз більшість архівних, ділових, неопублікованих документів виконана машинописним способом на машинках, що пишуть, або ЕОМ.
Потреба в ширшому поширенні інформації знайшла своє вираження в механізованому розмноженні фіксованих повідомлень. Новий технологічний прийом фіксації і розмноження письмового документу здійснювався за допомогою друкарського верстата, а потім і других засобів поліграфії.
З появою в 40-х роках XV ст. друкарень почалася епоха книгодрукування— друк з набірної форми, інструмента для стандартного відливання літер, друкарського сплаву і фарби, друкарського пресу. Пов'язаний з ім'ям німецького винахідника Йоганна Гутенберга, перехід до тиражування і розмноження книг був якісним стрибком в історії книжкової справи і усієї світової культури.
Завдяки появі поліграфії— галузі техніки, спеціалізованої на множинному відтворенні тексту і зображень, виникла друкарська продукція.Друкований документвиготовлений за допомогою поліграфічних або інших засобів масового розмноження документів. Продукція друк — вироби поліграфічного виробництва, отримані друкуванням або тисненням. На друкованому документі запис інформації робиться переважно шляхом нанесення кольорового шару на його поверхню, а також тисненням і витискуванням знаків шрифту Брайля.
Другий різновид друкарських документів — це ті, які отримані за допомогою копіювально-розмножувальної техніки. До процесів оперативного розмноження документів відноситься офсетний, трафаретний, гектографічний друк. Текст на відбитках виходить шляхом перенесення фарби з друкарської форми на матеріал відбитку (папір, картон).
Завдяки поліграфії з'явилися такі види друкарської продукції, як книги, брошури, журнали, газети, плакати і малі друкарські форми — листівки, програми, квитки, відкритки, етикетки, бланки, буклети та ін.
У 1740 р. уперше був застосований механічний запис інформації для складання перфокарт, а з 1888 р. — для фіксації звуку на грамплатівках.
Механічний записробиться за допомогою зміни фізичного стану поверхні або структури носія. Розрізняютьтермопластичний— здійснюваний шляхом нагрівання носія запису;поперечний— при якому напрям коливань різця паралельний до поверхні носія запису;глибокий— при якому напрям коливань різця перпендикулярний до поверхні носія запису (грамплатівка, фонограма, перфокарта).
Потреба в оперативній передачі інформації і надійному її зберіганні привела до виникнення фотографії, звукозапису і т. д., а також до використання телеграфу, фототелеграфу, факсу і т. п. Так з'явилися нові, більше удосконалені форми фіксації і передачі інформації.
Відкриття фотографічного запису датується 1839 р., коли здобув популярність фотографічний процес, названий дагеротипією. Родоначальницею сучасної фотографії є Франція.
Фотографічний запис— оптичний, здійснюваний за допомогою фотографічного процесу зміною оптичної щільності носія запису відповідно до сигналів записуваної інформації. Різновидом фотографічного запису є електронно-фотографічний запис, здійснюваний електронним пучком.
Фотозображення виходить на фотографічному шарі плівки, пластинки, фотопаперу за допомогою фотографічної зйомки і друкування з подальшою їх хіміко-фотографічною обробкою (фотографії, діапозитиви). У ньому розрізняють негатив і позитив. Негатив— фотографічне зображення, на якому відносний розподіл потемнінь, кількісно оцінюваних оптичною щільністю, відповідає зворотному розподілу яскравості на об’єктиві зйомки. Упозитиві, навпаки, потемніння відповідають розподілу яскравостей або кольорів об'єкту зйомки.
У 1870 р. на практиці перевіряється можливість багатократного зменшення і відтворення текстів. Це послужило поштовхом до розвитку мікрофільмування на базі фотографії.
На початку 1920-х років отримують розвиток безсрібні світлокопіювальні способи, у кінці 1940-х років ставиться на індустріальну основу порошкова безсрібна фотографія.
До фотографічних носіїв інформації відносяться: фотографії, діафільми, діапозитиви, кіно-, мікрофільми, апертурні карти. У 1960-і роки темпами, небувалими для усіх інших видів репрографії,бурхливий розвиток отримує телефаксний зв'язок. Разом з рулонним мікрофільмом з'являються його різновиди: апертурна карта і дискета. Застосування голографії і растрової фотографії привело до виникненняголограм.
У 1895 р. винайдений кінематограф (Франція). На кінодокументі зміст переданий фотографічним способом у вигляді послідовно розташованих на кіноплівці зображень.
На початку XX ст. з'явився магнітний запис. Він здійснюється під впливом магнітного поля шляхом зміни стану носія запису або його окремих частин при дії сигналів записуваної інформації. Розрізняють запис з поздовжнім і поперечним намагніченням, а також термомеханічний запис.
Існує також електромагнітний і магнітооптичний запис. Першими з'явилися фонодокументи з електричним записом звуку. Технологія їх виробництва була розроблена в 1927 р. Пфлеймером (Німеччина).
У 1935 р. на радіовиставці у Берліні уперше демонструвалась магнітна стрічка типів L і С. З середини 1940-х років розпочато її промислове виробництво. Перша вітчизняна магнітна стрічка (тип 1) була випущена в 1954 р. В основі магнітного звукозапису лежить безповоротна зміна магнітного стану феромагнетиків в результаті дії зовнішнього магнітного поля, тобто явище гістерезису.
Зараз випускається велика кількість магнітних стрічок для звукозапису (магнітні фонограми), для бчислювальної техніки (використовують цифровий імпульсний запис інформації), стрічок для відеозапису, магнітних карт, жорстких і гнучких дисків, дискет, флоппі-дисків, вживаних у вигляді блоку ЗУ ЕОМ, мікро-, відеодисків і т. п.
Одним з основних способів фіксації інформації є звукозапис— це запис звуку на носії. Документи, що містять звукову інформацію, зафіксовану будь-якою системою звукозапису, називаютьфонодокументами.
Перші спроби запису звуку відносяться до 1807 р. Однак перші фонодокументи, відтворюючі звук, були створені в 1877 р. Масове виробництво платівок було розпочато у кінці 90-х років XIX ст.
Розрізняють три види фонодокументів: з механічним (електромеханічним), оптичним і електромагнітним записоом звуку. Групу фонодокументів з механічним записом звуку складають фонографічні валики, грампластинки, (звичайні, довгограючі і стереофонічні) граморигінали.
Фонодокументом являються також фонограма звукової інформації, фільму і інші аудіальні документи.
З початку XX ст. зазвучали оптична фонограма і магнітна стрічка. Фонодокументом з оптичним записом звуку являється тонфільм — запис звуку виступу, музичного твору на кіноплівці оптичним способом. Найбільше поширення звукозапис на кіноплівці мав в 1930 роки. Нині тонфільми не виготовляють. Поширені зараз магнітні стрічки і магнітні диски.
У 70-і роки XX ст. виник оптичний запис інформації сфокусованим пучком електромагнітного поля оптичного або близького до нього діапазону випромінювання, який, впливаючи на робочий шар носія запису, змінює його стан під впливом сигналу записуваної інформації.
Запис і прочитування інформації можуть виконуватися і за допомогою лазерного променя (оптичний диск, диски типу CD - ROM, компакт-диск, голограма).
При магнітооптичному записі одночасна дія оптичного пучка і магнітного поля на носій викликає зміну магнітного стану носія відповідно до записуваної інформації. Причому передавачем інформації носію являється магнітне поле, а оптичний пучок чинить додаткову дію на носій запису. Магнітооптичним є також запис даних за допомогою лазерного променя і магнітного поля (магнітооптичний диск). Місцем розміщення інформації є концентричні доріжки.
Документи, зміст яких повністю або частково виражений перфораціями, матричним магнітним записом, матричним розташуванням стилізованих знаків і т. п., пристосовані для автоматичного прочитування, прийнято називати машиночитними документами. Вони утримують інформацію на спеціальних матричних полях, матрицях. Для читання інформації використовують спеціальні машини. Поява машинного документування не відміняє попередніх способів фіксації інформації, а лише доповнює їх.
Постійне розширення способів запису (фіксації) інформації призводить до виникнення усе більш складних нетрадиційних видів документів, які поєднуються з традиційними документами, рукописними і друкарськими.
Контрольні питання
1. Які методи і способи документування?
2. Як класифікуються знаки штучної мови?
3. Які знаки природної мови?
4. Що характеризує документ як знакову систему?
5. Які основні способи фіксації інформації?
6. Як взаємозв'язані між собою методи, способи, засоби і інструменти запису і відтворення інформації?
Практичне завдання
1. Відберіть 10 назв документів різних видів. Зробіть порівняльний аналіз сукупності документів за такими ознаками: знаковій природі інформації, системі запису інформації, міри знаковості інформаційної і матеріальної складових документу.