4.3. Знаки письма

Письмо— знакова система фіксації мови, що дозволяє за допомогою накреслювальних (графічних) елементів передавати мовну інформацію на відстані і закріплювати її в часі.

Система письма характеризується постійним складом знаків, причому кожен знак передає або ціле слово, або послідовність звуків, або окремий звук мови. Система письма тісно пов'язана з писемністю.

Писемність— сукупність письмових засобів фіксації і передачі інформації, що включають поняття графіки, алфавіту і орфографії якої-небудь мови або групи мов, об'єднаних однією системою письма або одним алфавітом. У цьому сенсі можна говорити про українську, англійську, арабську та ін. писемність.

Спочатку для передачі інформації використали прості знаки письма: образотворче, піктографічне письмо, зарубки, вампуми, кіпу і т. п.

Вампуми(індійське wampum, скорочено від wampumpead — нитки з нанизаними на них ракушками) — різновид так званого предметного письма у північноамериканських індійців (ірокезів, гуранів та ін.). Є поясом, сплетеним з ниток, що унизані ракушками. Кількість, колір і взаєморозташування ракушок мають символічне значення. Іноді на вампуми наносилися малюнки, що уточнювали зміст, часто вони виконували функцію грошей.

Кіпуявляє собою товсту мотузку чи ціпок, на яку нанизані шнури з вузликами і сплетеннями. Значеннєве значення надавалось кількості шнурів і вузлів, їхній величині, розташуванню і кольору. Вага кіпу досягала часом чотирьох кілограмів. Незабарвлені шнури застосовували для числового обліку і запам'ятовування знаменних подій, різнобарвні - для більш складних повідомлень.

Первинною формою письма було образотворче письмо, яким користувалася доісторична людина. Образотворче письмо передавалося більш менш схематичними малюнками конкретні предмети.

З образотворчого коду приблизно в середині IV тис. до н. е. розвинулося піктографічне письмо.

Піктографія(лат.pictus — мальований, мальовничий, грец.grapho— пишу) — прадавній вид письма, письма руками. Умовними малюнками зображували не лише предмети, але і дії, події, тобто ціле повідомлення. Для піктографії не потрібний алфавіт, тобто набір певних знаків, необхідно тільки зображувати предмети і ситуації (наприклад, людину, човен, полювання і т. д.).

«Той, що читає« піктограму не пов'язаний якими-небудь правилами читання (як, наприклад, у буквеному письмі), він повинен лише дізнатися, правильно пізнати зображення. Так, приведена вище ескімоська піктограма читається таким чином: «Людина пішла на полювання, здобула шкуру звіра, потім ще одну, полювала на моржа, поїхала на човні з іншими мисливцями, заночувала».

Деякі види піктографії використовуються і в наші дні. Наприклад, на вивісках: зображені черевики — значить, тут лагодять взуття, намальований годинник — майстерня по ремонту годинників і т. д. Іноді піктограми розраховані на людей, що не знають мови: наприклад, в готелях для іноземців біля кнопок дзвінків в номері — зображення прибиральниці, офіціанта і т. п. Піктографічне письмо зустрічається у народів, що не мають власної писемності.

Оскільки за допомогою піктографічного письма не можна виразити абстрактні поняття і думки, на більш високому рівні розвитку суспільства виникла потреба в новому типі письма — ідеографічному.

У ідеографічному письмі знак-малюнок поступово перетворюється на «знак-ідею» (ідеограму).В цьому випадку він означає вже не сам зображуваний конкретний предмет, а асоційоване з ним узагальнене поняття. Наприклад, круг з променями, що розходяться, означає вже не «сонце», а «жару», «тепло», «гарячий» або «теплий». Старець, що спирається на палицю, означає старість і т. п.

Різновидом ідеографічного являється ієрогліфічне письмо, використовуване з кінця IV тис. до н. е.Ієрогліф — умовний образотворчо-образний графічний знак ідеографічного письма, що означає слова (поняття), склади і звуки. Термін «ієрогліфічний» застосовується і по відношенню до знаків інших систем письма. Так, ієрогліфами називають знаки прадавнього (II тис. до н. э.) і сучасного китайського і японського письма, знаки не клинописного, а образотворчого різновиду хеттського письма (II — I тис. до н. э.) та ін.

Знак в ідеографічному письмі перетворюється на образ-символ. Він стає більш узагальненим, схемним. Образ-символ— це перехідний ступінь від безумовного зображення до умовного знаку. Проте знаки ідеографічного письма — ідеограми, ієрогліфи — не могли служити для графічного зображення звуків мови.

Спосіб позначення звуків мови за допомогою графічних знаків уперше був винайдений вже в III тис. до н. е. шумерами, що створили у Дворіччі (територія, розташована між річками Тигр і Євфрат) найдревнішу із земних цивілізацій. Хоча шумерське письмо, як і староєгипетське, знаходилось на перехідній стадії від словесного до складового, перший крок до графічного зображення мови був вже зроблений.

Єгиптяни і шумери користувалися трьома різновидами знаків:логограмами, фонограмами і детермінативами. При цьому один і той же значок міг в різний час виступати в усіх трьох якостях.Логограмасимволізувала окреме слово, мала образотворчий характер і означала конкретні об'єкти, такі, як рука, птах, будинок. Абстрактні поняття (душа, життя, гнів) передавалися за допомогою ребусів, заснованих на схожості в звучанні різних слів.

Щоб уникнути плутанини при читанні текстів, насичених ребусами, стали використовувати детермінативи. Ці знаки означали загальні класи понять і ставилися поряд з тими словами, відносно яких існувала небезпека різночитань. Так, якщо продовжити умовний приклад із словами «приятель» і «приятелювати», то біля першого повинен стояти детермінатив «людини», а біля другого — детермінатив «спілкування людей». Використання тих же трьох знаків — логограм (ієрогліфів), фонетичних значків і детермінативів (чи ключів) зберігається і в сучасному китайському письмі, що розвивалося абсолютно незалежно від азіатських і єгипетських письменностей.

Пройшло декілька століть, перш ніж античні греки, відштовхуючись від відкритого шумерами і розвиненого семітами складового письма, навчилися розкладати слова на фонеми, записувати звучну мову за допомогою букв, об'єднаних в систему алфавіту.

Наступним важливим кроком стало фонетичне письмо, в якому мова знайшла для себе адекватне графічне вираження. Фонетичне письмо можна вважати найточнішим зображенням мови.

Розвиток фонетичного письма ділиться на два етапи.Перший — буквено-словесне письмо —клинописне, виникло на рубежі IV — III тис. до н. е. Другий —алфавітне письмо(II тис. до н. е.), в якому кожній графемі (букві) відповідає або спочатку відповідала фонема (звук). Буква — графічний знак або літера. Сукупність букв, прийнятих в цій писемності і розташованих в певному порядку, називають азбукою (за першими слов'янським буквам — аз і буки).

Виникнувши на основі грецького, латинське письмо послужило основою для більшості сучасних систем письма. У XII-XIII ст. слов'яни також запозичували грецьке письмо. З кінця IX ст. існувало два письма — глаголиця і кирилиця, що відрізняються формою букв. Потім в X-XI ст. у Київській Русі кирилиця витісняє глаголицю. У XVIII ст. з'являєтьсяскоропис, а в XIX-початку XX ст. — цивільне письмо, абоцивільний шрифт, тобто сучасне письмо.

Шрифт— цивільна форма знаків певної системи листа. Залежно від техніки виконання розрізняють рукописний, мальований, гравійований, набірний шрифт (останній є комплектом літер для ручного набору тексту), набірні шрифти називають друкарськими.

Алфавітне письмо часто називають словеснимабовербальним.

Письмове документування є вищою формою розвитку комунікаційної системи «мова». Саме письмовий документ став основою для формування такого складного і багатогранного документу як книга.